День 190 з 365

2 Цар 7:1–8:29

7:1 Елисей же заговорив: Слухайте слово Господнє! Тако глаголе Господь: Завтра о сїй добі міра пшеничньої передньої муки буде в воротях в Самариї по одному секлеві, а дві мірі ячменю тоже по одному секлеві.

7:2 І відказав лицарь, що на його руку опирався царь, чоловікові Божому: Коли б Господь і отвори починив у небі, то й тодї як би воно могло статись? І відказав він: Побачиш своїми очима, та не їсти меш.

7:3 Було ж чотири чоловіка прокажених, за ворітьми, й мовляли вони один одному: Чого нам тут седїти та дожидати смертї?

7:4 Коли поважимось увійти в город, байдуже, город опанувала голоднеча, й ми там помремо; зістанемося ж тут, мусимо й тутеньки померти. Тож ходїмо в Сирийський табір. Зіставлять нас в живих, так жити мемо; а повбивають, ну, то й помремо.

7:5 От і піднялись у вечірньому мороцї, щоб ійти в Сирийський табір. Як же дойшли до краю Сирийського табору, не було там нї чоловіка.

7:6 Бо дав Господь так, що в Сирийському таборі стало чути тупаннє коней й гуркіт колесниць та великого війська, так що вони мовляли одно одному: Певно царь Ізрайлїв понаймав царів Гетїйських і царів Египецьких, щоб напасти на нас!

7:7 От і рушили та й побігли в омрацї, й покинули свої намети й конї й осли — ввесь табір як стояв, та й повтїкали, аби вихопитись із душею.

7:8 Як же ті прокаженні прийшли до краю табору, увійшли вони в один намет, їли й пили, нахапали срібла, золота й одежі та й вийшли, те поховати. Потім зайшли в другий намет, набрали й там та й поховали.

7:9 Далїй же кажуть один одному: Не так ми зробимо: Сей день є дньом доброї вістї. Коли мовчати мем, і до ясного ранку ждати мем, так нас обвинуватять. Пійдїмо ж зараз та зʼясуймо про се в царській палатї.

7:10 Прийшовши до воріт, прикликали вони воротарів городських та й розповіли їм, кажучи: Ми подались були в Сирийський табір, та нема там нї чоловіка анї чути голосу людського, а тільки конї та осли попривязувані й намети, як були.

7:11 І пійшли воротарі та й передали вість в царську палату.

7:12 І піднявсь царь серед ночі й промовив до слуг своїх: Я вам скажу, що Сирийцї проти нас урядили: Вони знають, що ми голодуємо; от і покинули табір, щоб сховатись в полі, та й думають: Як повиходять вони з міста, то захопимо їх живцем та й уломимось у город.

7:13 І відказав один ізміж його слуг: Нехай беруть пять коней, що ще позоставались в містї, (бо лишь стілько їх і є в цїлій громадї Ізраїля, всї бо прочі обернено на харч), та пошлїмо їх на провідки.

7:14 І взяли дві парі коней запряжених у колесницї й послав царь слїдом за Сирийцями з наказом: Ійдїте й роздивітесь.

7:15 І їхали вони аж до Йорданї, аж ось уся дорога встелена одежою й знаряддєм, що покидали Сирийцї в поквапних утеках. І вернулись посланцї та й донесли про се цареві.

7:16 Тодї вийшов люд та й розграбив табір Сирийський, і була міра пшеничнього борошна по секлеві, а дві мірки ячменю по секлеві, по слову Господньому.

7:17 Царь же поставив того лицаря, що на його руку опирався, доглядником у воротях; і роздавив його народ у воротях і він умер, як сказав чоловік Божий, коли говорив, як прийшов був до його царь.

7:18 А казав тодї чоловік Божий цареві так: Дві мірки ячменю стояти муть завтра о сїй добі в Самарийських воротях один секель, а мірка лучшого борошна один секель;

7:19 Тодї лицарь відповів був чоловікові Божому: Коли б Господь і отвори починив у небі, то й тодї як би воно могло статись? І відказав йому: Побачиш своїми очима, та не їсти меш.

7:20 Так і сталось йому, бо люд потолочив його в воротях, так що він і вмер.

8:1 Елисей розмовляв з молодицею, що воскресив сина її, й рече їй: Збирайся й ійди з твоїми домівниками звідсї та й зупинись денебудь, де зможеш, бо Господь нашле семилїтню голоднечу на сю землю.

8:2 Знялась тодї молодиця та й учинила по слову чоловіка Божого, й пійшла з домовниками своїми звідти та й пробувала сїм лїт в Филистійській землї.

8:3 Як уплив же семий рік, вернулась молодиця з Филистійської землї та й прийшла просити царя про свою господу й поля свої.

8:4 Царь же саме тодї розмовляв із Гієзієм, слугою чоловіка Божого, та й каже: Роскажи ж менї про всї великі дїла, які вчинив Елисей.

8:5 Тим часом, як він росказував цареві, що той мертвого оживив, появилась молодиця, що її сина він оживив, щоб шукати в царя помочі про свою господу й поля. І каже Гієзій: Пане мій, царю, оце й є та молодиця, а се її син, що Елисей воскресив його!

8:6 І поспитав царь у молодицї, а вона розказала йому. І дав їй царь одного дворака та й повелїв йому: Гледи, щоб усе, що до неї належить, а до того й усю користь із її нив вернено їй з того часу, як покинула землю, аж по сей день!

8:7 І пійшов Елисей у Дамаск, саме як Бенадад, царь Сирийський, лежав у недузї. Як же йому сказано: Прийшов сюди чоловік Божий,

8:8 Каже царь Азаїлові: Візьми з собою гостинцї, йди зустріч Божому чоловікові та й поспитай через його в Господа, чи я одужаю з сієї недуги моєї.

8:9 І пійшов Азаїл зустріч йому, взявши з собою гостинцї, всякі дорогощі Дамаські, скілько сорок верблюдів могли понести, й, прийшовши, став перед ним та й промовив: Син твій Бенадад, царь Сирийський, послав мене до тебе поспитати: Чи одужаю я з сієї недуги моєї?

8:10 І відказав йому Елисей: Йди, скажи йому: Одужаєш, хоч Господь виявив менї, що він мусить умерти.

8:11 І вдививсь (Елисей) в його, так що він аж занепокоївся, і заплакав чоловік Божий.

8:12 І питає в його Азаїл: Чого ти плачеш, добродїю? І відказав він: Бо знаю, яке ти лихо заподїєш Ізрайлеві. Утверджені їх городи пустиш ти пожаром, а їх молодїж побєш мечем, дїтвору їх пороздоптуєш, і вагітних жінок розтинати меш.

8:13 І відказав Азаїл: Хто ж такий раб твій, я, пес, щоб таке страшне чинити? І рече Елисей: Господь указав менї в тобі царя Сирийського.

8:14 От і пійшов собі він од Елисея, а як прийшов до свого пана, питає сей: Що сказав Елисей? І відповів: Казав, що ти одужаєш.

8:15 На другий же день узяв він покривало, намочив його в водї та й розпростер на його лицї, і він умер, а Азаїл зробився намість його царем.

8:16 І зробився в пятому роцї Йорама Ахабенка, царя Ізрайлевого, царем Йорам, син Йосафатів, царя Юдиного.

8:17 Трийцять і два роки було віку його, як зробився царем, а царював вісїм год у Ерусалимі.

8:18 І ходив він дорогою царів Ізраїлських, як чинив дом Ахабів, бо держав дочку Ахабову, й чинив те, що було Господеві не до вподоби.

8:19 Та Господь не хотїв вигубити Юду задля раба свого Давида, бо він обітував йому дати сьвіточ в дїтях його по всї часи.

8:20 Під його царюваннєм визволились Едомії зпід верховоду Юдиного та й поставили царя над собою.

8:21 І двинув Йорам з усїма боєвими возами під Заїр, і піднявсь уночі та й побив Ідуміїв, що держали його в облязї, й їх начальників над колесницями, а люд повтїкав додому.

8:22 Та відпали Едомії зпід верховоду Юдиного по сей день. Тодї ж відпала й Либна.

8:23 Проче про Йорама й про все, що він творив, прописано в книзї лїтописній царів Юдиних.

8:24 І спочив Йорам із батьками своїми й поховано його коло батьків його в Давидовому городї, а син його Охозія зробився царем намість його.

8:25 У двайцятому роцї Йорамовому Ахабенковому, царя Ізрайлевого, настав царем Охозія, син Йорама, царя Юдейського.

8:26 Двайцять і два годи було віку Охозієвого, як він став царем, а царював один рік у Ерусалимі. Матїр його звалась Готолїя, внука Амбрієва, царя Ізраїлського.

8:27 І ходив він дорогою дому Ахабового, й чинив те, що було Господеві не до вподоби, як і дом Ахабів, бо був посвоячений із домом Ахабовим.

8:28 І двинув він із Йорамом Ахабенком на війну проти Азаїла, царя Сирийського, під Рамот у Галаадї; та Сирийцї поранили Йорама.

8:29 І вернувсь царь Йорам у Езреель, щоб вигоювати рани, що задали йому Сирийцї в Рамотї, як воював із Азаїлем, царем Сирийським. І прийшов був Охозія Йораменко, царь Юдин, одвідати в Езреелї Йорама Ахабенка, бо він лежав у недузї.

Дії 14:1–28

1 Стало ся ж в Ікониї, увійшли вони вкупі в Жидівську школу, і промовляли так, що увірувало велике множество і Жидів і Єленян.

2 Невірні ж Жиди підіймали й озлобляли душі поган на братів.

3 Доволї ж часу пробували вони, одважно промовляючи про Господа, що сьвідкував словом благодати своєї, і давав, щоб ознаки та чудеса робились руками їх.

4 Та роздїлилась громада городська, і одні були з Жидами, а другі з апостолами.

5 Як же підняв ся заколот поган та Жидів з князями їх, щоб зневажати і покаменувати їх,

6 вони довідавшись, повтїкали в городи Ликаонські, Листру та Дервию, і в околицю,

7 і там благовіствували.

8 А один чоловік у Листрі сидїв нездужавши ногами, кривий бувши від утроби матери своєї, котрий нїколи не ходив.

9 Сей слухав, як Павел говорив; а той подививсь на него і, постерігши, що має віру, щоб одужати,

10 рече голосом великим: Стань просто на ноги твої. І підскочив і ходив.

11 Народ же, видївши, що зробив Павел, підняв голос свій, говорячи по ликаонськи: Боги, уподобившись людям, зійшли до нас.

12 Назвали ж Варнаву Зевесом, а Павла Гермесом; бо він був проводирем слова.

13 Жерець же (ідола) Зевеса, що був перед городом їх, привівши воли з вінками до воріт, хотїв зробити посьвят разом з народом.

14 Почувши ж апостоли Варнава та Павел, роздерли одежу свою, і вбігли, покликуючи, між народ,

15 і глаголали: Мужі, на що се робите? Ми такі ж люде, як ви; благовіствуємо вам, щоб від сих дурниць навернулись до Бога живого, що сотворив небо, і землю, і море, і все, що є в них.

16 Він у минувші часи попустив усїм поганам ходити дорогами їх.

17 Тільки ж не оставляв себе без сьвідчення, роблячи добро: даючи дощі з неба й пори вроджайні, та сповняючи їжею й радощами серця наші.

18 І, се говорячи, ледве впинили народ, щоб не приносили їм посьвяту.

19 Прийшли ж з Антиохиї та Ікониї Жиди, і наустивши народ, і вкаменувавши Павла, виволїкли геть з города, думаючи, що він умер.

20 Як же обступили його ученики, уставши ввійшов у город, а назавтра вийшов з Варнавою в Дервию.

21 І благовіствувавши городу сьому, і навчивши многих, вернулись вони в Листру, і Іконию, і Антиохию,

22 укріпляючи душі учеників, благаючи пробувати у вірі, і що многими муками треба нам увійти в царство Боже.

23 Рукоположивши ж їм пресвитерів по церквах і помолившись з постом, передали їх Господеві, в котрого увірували.

24 І, перейшовши Писидию, прийшли в Памфилию.

25 А глаголавши в Пергиї слово, прийшли в Аталию,

26 а з відсіля поплили в Антиохию, звідкіля були передані благодатї Божій на дїло, котре сповнили.

27 Прибувши ж та зібравши церкву, оповідали все, що зробив Бог з ними, і як Він відчинив поганам двері віри.

28 Пробували ж там час немалий з учениками.

Пісн 1:6–17

5 Ви не дивітесь, що я смуглява, — се сонце мене осмалило: Сини матері моєї погнївались на мене, заставили мене стерегти виноградник, — власного ж виноградника я не стерегла.

6–7 Зʼясуй же, душі моїй любий: де ти пасеш? де о півднї опочиваєш? чом блукатись менї коло отар товарішів твоїх? Як сього ти не знаєш, найкрасша між женщинами, то йди слїдом за вівцями й паси кізлята твої уз шатер, що пастухи собі понапинали.

8 Ти, моя любо, в мене, мов та кобилиця в колесницї в Фараона, (згорда виступаєш).

9 Прегарні щоки твої в ланцюжках, шия в тебе у коралях;

10 Ланцюжки золоті зробимо тобі з срібними кропками.

11 Доки царь був за столом своїм, видавав нард мій пахощі свої.

12 Милий мій — мов китиця мирри, у мене на грудях,

13–14 Милий мій у мене — мов гроно кипрове в виноградниках Енгадських. Гарна ти, моя мила, о, яка ти гарна! очі в тебе гулубині.

15 А ти, мій любий — прехороший, уродливий! а постеля наша — мов трава зелена;

16 Крівля домів наших — кедри, криша — кипариси.