День 122 з 365

Суд 1:1–2:23

1:1 Як умер Йозуа, поспитали Ізрайлитяне в Господа: Хто з нас мусить перше виступити проти Канаанїїв і воювати з ними?

1:2 І рече Господь: Юда нехай виступає. Я подам ту землю йому на поталу.

1:3 Юда ж каже свойму братові Симеонові: Виступай ізо мною в моє займище, щоб нам укупі Канаанїїв воювати; тодї й я виступлю з тобою у твоє займище. От і виступив із ним Симеон.

1:4 І виступив Юда, і подав Господь Канаанїїв та Ферезіїв на поталу йому, так що вони побили їх під Безеком, десять тисяч чоловіка.

1:5 І зіткнулись вони з Адонибезеком під Безеком, бились із ним та й побили Канаанїїв і Ферезіїв.

1:6 Адонибезек же втїк, і вганяли вони за ним і зловили його та й утяли йому великі палцї на руках і на ногах.

1:7 Каже тодї Адонибезек: Семеро царів з утятими пальцями великими збірали крішки під столом у мене. Як робив я, так і менї воздав Господь. Повели його тодї в Ерусалим, там він і вмер.

1:8 І вдарили сини Юдині на Ерусалим, опанували його та й звоювали його в крівавому бою та й пустили город на пожежу.

1:9 Потім двинули сини Юдині воювати Канаанїїв, що жили в горах.

1:10 І виступив Юда проти Канаанїїв, що жили в Гебронї. Геброн же прозивався перше Киріят-Арба. І звоювали Сесая, Ахимава й Талмая, пагонцї Енакові.

1:11 Звідти двинув проти осадників Дабирських — Дабир же прозивавсь перш Киріят-Сефер.

1:12 І обіцяв Калеб: Хто Киріят-Сефер підневолить та й опанує, за того віддам дочку мою Ахсу.

1:13 І опанував його Отниіл, син Кеназа, меншого брата Калебового, і оддав він за нього дочку свою Ахсу.

1:14 Як же ведено її до нього, підучив він її, щоб випрохала в батька якесь поле. І скочила вона з осла, так що Калеб у неї спитав: Що тобі?

1:15 І відказала вона: Дай менї благословеннє; ти бо дав менї землю полуденню, то дай менї й водяні колодязї. І дав їй Калеб колодязї в горі й колодязї на низинї.

1:16 І сини (Етра) Кенеянина, тестя Мойсейового, повиходили із Пальмового міста (Ерихону) на Юдину пустиню, на підгіррє Арадське, й прийшовши туди, поосїдали осадами коло Амалекіїв.

1:17 Юда ж двинув із братом Симеоном, і звоювали вони Канаанїїв, що жили в Сефат-городї, та й роспростерли на нього проклін. Через те проложено йому прізвіще Горма-город.

1:18 І звоював Юда Газу і займище її, Аскалон і Екрон із їх гряницями.

1:19 І був Господь з Юдою, так що він звоював нагірню землю. Подолян же не здолїв прогнати, бо в них були залїзні колесницї.

1:20 І надїлили вони Калебові Геброн, як заповідав Мойсей, і повиганяв Калеб звідти трех синів Енакових.

1:21 Евузіїв же, осадників Ерусалимських, не повиганяли сини Беняминові, от і зістались Евузії при синах Беняминових жити в Ерусалимі по сей день.

1:22 Сини ж Йосифові виступили й собі проти Бетеля, і Господь був із ними.

1:23 І розглядали сини Йосифові Бетель — сей город прозивався перше Лузом —

1:24 І зуздріли розглядники чоловіка, що йшов у город, і сказали йому: Ось покажи нам, де можна вломитись у город, так ми тобі подякуємо.

1:25 Він і показав їм, де можна вломитись у город, і завоювали вони город у крівавому бою, чоловіка ж того і всю родину його випустили.

1:26 Той чоловік подавсь у Гетійську землю, збудував город і проложив йому прізвище Луз. Так зветься він і по сей день.

1:27 І Манассій не прогнав осадників із Бет-Сана і присїлків його, осадників Дора з урочищами його, осадників Іблеаму з урочищами його, та осадників Мегидди з урочищами його. Так і вдалось Канаанїям зістатись на житлї в цїй країнї.

1:28 Як же вбивсь Ізраїль у потугу, зробив він Канаанїїв свойми крепаками, а повиганяти не повиганяв,

1:29 І Ефраїм не повиганяв Канаанїїв, що жили в Газері; так і зістались Канаанїї на житлї в Газері.

1:30 І Зебулон не повиганяв осадників Китронських і осадників Наглолських; так і зостались Канаанїї проміж ними на житлї, та й платили їм дань.

1:31 І Ассер не повиганяв осадників Акковських і осадників Сидонських і Ахлавських, Ахзивських, Гелвийських, Афеківських та Реховських.

1:32 От і жили Ассерії серед Канаанїїв, осадників тої землї, бо не повиганяли їх.

1:33 І Нафталїй не повиганяв осадників Бет-Самиських й осадників Бет-Анама, і жив серед Канаанїїв, що державили землею; осадники ж Бет-Самиські зробились крепаками їх.

1:34 Аморії ж стїснили Данїїв у горах і не давали їм спускатись на поділлє.

1:35 І остались Аморії на горі Херес, в Аялонї й у Саалбимі. Як почав же брати над ними гору дом Йосифів, поробились вони крепаками.

1:36 І роспростерлось займище Аморіїв від Скорпийонового проходу далеко в гори.

2:1 І зʼявивсь ангел Господень із Галгала в Бохим, і сказав: Вивів я вас із Египту і привів у землю, що заприсяг про неї батькам вашим, і обітував: Не зламлю моєї вмови з вами по віки;

2:2 Ви ж не чинїте нїякої мирової вгоди з осадниками сієї землї; нї! мусите їх жертівники руйнувати. Та не послухали ви повелїння мого. Що ви вчинили?

2:3 Оце ж глаголю вам: Не проганяти му їх перед вами, щоб вони були колючками під боки вам, а боги їх сїттю вам.

2:4 Як же промовив ангел Господень сї слова до всїх синів Ізраїля, почав нарід у голос плакати.

2:5 Через се проложено тому врочищові призвіще: Бохим. І жертвували вони там Господеві.

2:6 Як же відпустив Йозуа нарід, лаштувались тодї сини Ізраїля в дорогу, щоб осягти землю в державу — кожен у свою наслїдню державу.

2:7 І служив нарід Господеві покіль жив на сьвітї Йозуа та значнїщі люде, що попереживали Йозуу й що вбачали всї великі дїї Господнї, що він чинив Ізрайлеві.

2:8 І вмер Йозуа Нуненко, Господень раб у сто і в десять год віку.

2:9 І поховали його в займищі наслїдньої держави його, у Тамнат-Сараї на Ефраїм-горах, на півночі від Гаас-гори.

2:10 Як же й увесь той рід відійшов до батьків своїх, а після них прийшов на сьвіт рід инший, люде, що Господа не знали, нї його дїл, що він чинив Ізраїлеві,

2:11 То почали сини Ізраїля чинити, що Господеві було не до вподоби, і покланятись Баалам.

2:12 Они покинули Господа, Бога батьківського їх, що вивів їх з Египту, та бігали за иншими богами, за богами народів, що жили навкруги й припадали ниць перед ними, і гнївили Господа.

2:13 Як покинули ж вони Господа й почали вшановувати Баала да Астарти,

2:14 Запалав тодї гнїв Господень на Ізраїля і віддав їх він жаківникам (грабителям), щоб жакували їх, і подав їх на поталу ворогам їх навкруги, так що вони не здолїли встоювати перед ворогами своїми.

2:15 Куди нї виступали вони, рука Господня була проти них на халепу їх, як погрожував їм Господь і як присягавсь їм Господь. Сим робом довів їх до великої нужди.

2:16 Та возносив їм Господь суддїв, і суддї рятували їх із потали їх жаківників.

2:17 Тільки ж бо вони й суддїв своїх не слухали, а блудували з чужими богами, припадаючи перед ними. Хутко звернули вони з тієї дороги, що нею ходили батьки їх, слухаючи заповідей Господнїх; не так чинили вони.

2:18 Возносячи ж Господь їм суддїв, був із суддями і рятував їх, покіль жив на сьвітї суддя, з рук ворогїв їх. Бо змилосерджувавсь Господь задля їх жалю на їх напасників і тїснителїв.

2:19 Як умирав же суддя, дак витворяли вони ще гірше нїж батьки їх, ходючи слїдом за другими богами, щоб їм служити і припадати перед ними. Не покидали свого робу нї своєї дороги злої.

2:20 Тодї знов палав гнїв Господень на Ізраїля, і глаголав Господь: Через те, що сей люд переступив мою вмову, що я постановив був із їх батьками, і не слухає моїх заповідей,

2:21 Не проганяти му й я перед ними нї одного з тих народів, що позоставляв Йозуа, коли вмирав,

2:22 Щоб випробовувати ними Ізраїля, чи буде він уважати на Господню путь, щоб нею ходити, як уважали на її батьки їх, чи нї.

2:23 Тим і позоставляв Господь сї народи там, не прогнавши їх зараз, і не подав їх Йозуйові на поталу.

Лк 22:20–44

20 Так само й чашу після вечері, глаголючи: Ся чаша новий завіт у крові моїй, що за вас пролита буде.

21 Та ось рука зрадника мого зо мною на столї.

22 Син то чоловічий іде, як постановлено наперед, тільки ж горе чоловікові тому, що зрадить Його!

23 І стали вони перепитуватись між собою, хто б з них був, що се має зробити.

24 Постало ж і змаганнє між ними, хто з них здаєть ся бути більшим.

25 Він же рече їм: Царі в поган панують над ними, й ті, що власть над ними мають, добродїями звуть ся.

26 Ви ж не так: тільки ж найбільший між вами нехай буде як найменший, і хто старший — як слуга.

27 Хто бо більший: хто за столом, чи хто послугує? хиба не хто за столом? я ж між вами, як слуга.

28 Ви ж пробували зо мною в спокусах моїх.

29 І я завітую вам, як завітував менї Отець мій, царство,

30 щоб їли й пили за столом моїм у царстві моєму, і сидїли на престолах, судячи дванайцять родів Ізраїлевих.

31 Рече ж Господь: Симоне, Симоне, ось сатана жадав собі вас, щоб просївати, як пшеницю;

32 я ж молив ся за тебе, щоб не поменшала віра твоя, і ти колись, навернувшись, утверди братів твоїх.

33 Він же каже Йому: Господи, з Тобою готов я і в темницю, і на смерть іти.

34 Він же рече: Глаголю тобі, Петре, не запіє сьогоднї півень, перш нїж тричі відречеш ся, що не знаєш мене.

35 І рече їм: Як посилав вас я без сакви, й торбини, й обувя, чи чого недоставало вам? Вони ж казали: Нїчого.

36 Рече тодї їм: А тепер хто має сакву, нехай бере так само й торбину: а хто не має, нехай продасть одежу, та купить меч.

37 Глаголю бо вам, що ще й се написане мусить справдитись на менї: І з беззаконними полїчено його: бо все про мене сповняєть ся.

38 Вони ж сказали: Господи, ось мечів тут два. Він же рече їм: Доволї.

39 І вийшовши пійшов по звичаю на гору Оливну; ійшли ж слїдом за Ним і ученики Його.

40 Прибувши ж на місце, рече їм: Молїть ся, щоб не ввійти в спокусу.

41 А сам відступив од них, так як кинути каменем, і, приклонивши колїна, молив ся,

42 глаголючи: Отче, коли хочеш, мимо неси чашу сю від мене: тільки ж не моя воля, а Твоя нехай буде.

43 Явив ся ж Йому ангел з неба, підкріпляючи Його.

44 І, бувши в смертній боротьбі, ще пильнїще молив ся; був же піт Його як каплї крови, каплючі на землю.

Пс 53:1–6

1 Проводиреві хора: на Махалатї, наука Давида. Безумний каже в серцї своїм: Нема Бога! Розвратились і творять огидну неправду; нема там нї одного, хто б добро чинив.

2 Господь споглянув з неба на дїтей людських, щоб побачити, чи є розумний, що шукає Бога.

3 Всї одвернулись, всї разом зледащіли; нема там, хто добро творив би, нема нї одного.

4 Не вже ж не прийдуть до розуму всї, що роблять беззаконнє, що заїдають народ мій, наче б вони хлїб їли? Господа вони не призивають.

5 Тодї злякались вони, хоч страху не було; Бог бо розсипле костї того, хто став облогом проти тебе. Ти осоромив їх. Бог бо відкинув їх.

6 Ой, коли б прийшло спасеннє Ізраїлеві із Сиона! Коли Господь поверне народ свій з неволї, возрадується Яков і возвеселиться Ізраїль.