День 139 з 365

1 Сам 6:1–7:17

6:1 І перебула так скриня Господня у Филистійському займищі сїм місяців (і наповнилась земля їх мишами).

6:2 Тодї поскликали Филистії жерців та ворожбитів та й промовили: Що нам чинити з ковчегом Господнїм? Навчіте нас, яким робом вернути нам його на його місце.

6:3 І відказали ті: Коли хочете відослати скриню Ізрайлевого Бога, так нехай не вертається впорожнї, а дайте їй те, що повинні у жертву за гріх; тодї одужаєте й знати мете, чому рука його не відступає од вас.

6:4 А ті сказали: Що ж то за спокутню жертву маємо принести йому? Вони відказують: Поглядом на лїчбу князїв Филистійських — пять золотих ґуль і пять золотих мишей, бо кара одна мучить вас, як і ваших князїв.

6:5 Оце ж зробіть подобини ваших ґуль і подобини ваших мишей, що пустошять землю, та й ушануйте Бога Ізрайлевого; може він тодї не вагонїте ме рукою своєю на вас і над вашими богами і над вашою землею.

6:6 Про що вам показувати себе запеклими, як показали себе запеклими Египтїї та Фараон? Адже ж, як він покарав їх, то вони таки відпустили їх?

6:7 Оце ж возьміть та й зробіть новий віз, і возьміть дві дійні корови, що не ходили ще в ярмі, позапрягайте корови до воза, а телята їх вернїте від них додому;

6:8 Тодї возьміте скриню Господню та й поставте на віз; золоті ж ті річи, що зробите яко покутну жертву, положіть в прискринок з боку її, та й нехай собі йде;

6:9 А вважайте: коли вона простувати ме ʼд своїй граници на Бетсаміс, так се певно він зробив нам сю велику халепу; коли ж нї, так знати мемо, що не його рука побила нас, а сталось воно случаєм.

6:10 Так і зробили люде; узяли дві дійні корови та й запрягли в воза, телята ж їх задержали дома.

6:11 І поставили скриню Господню на возї і ящик з золотими мишми й подобинами своїх ґуль.

6:12 Корови ж побігли просто дорогою на Бетсаміс; вони йшли все одним шляхом, ревучи, але не звертали нї праворуч нї лїворуч. Князї ж Филистійські йшли за ними аж до Бетсаміського займища.

6:13 Бетсаміські ж люде жали саме пшеницю в долинї, а споглянувши, побачили ковчега, і зрадїли, що його узріли.

6:14 Віз же дойшов до поля Йозуї, Бетсамія, і там зупинив ся. А був там величезний камінь. І порубали вони воза на дрова, а корови принесли Господеві на всепаленнє.

6:15 Левії ж здоймили скриню Господню і прискринок із золотими річами в йому, та й поставили на великому каменї. А Бетсаміські люде приносили всепалення і заколювали в той день Господеві жертви.

6:16 І бачили се всї пятеро князїв Филистійських, та й вернулись того ж дня в Аккарон.

6:17 Ось які були болячкові ґулї з золота, що вистачили Филистії Господеві на спокутню жертву: за Азот одна, за Газу одна, за Аскалон одна, за Гет одна, за Аккарон одна:

6:18 До того й золоті миши по лїчбі всїх міст Филистійських, що під пятьма князями, від міст утверджених аж до відкритих сїл, та до величезного каменя, що на йому поставили скриню Господню, та що і по сей день на полї Йозуї, Бетсамія.

6:19 Ехоніенкам же склалась біда між людьми Бетсаміськими, що вони розглядували ковчега Господнього. Убив бо він з них пятьдесять тисяч і сїмдесять чоловіка. І заплакав народ, що Господь учинив між людом таку погубу.

6:20 І промовляли Бетсамії: Хто встоїть поблизу Господа, сього сьвятого Бога? До кого він тепер пійде від нас?

6:21 І послали до осадників Киріятяриму і звелїли сказати: Филистії вернули назад скриню Господню. Прибувайте та возьміте її до себе.

7:1 І прийшли осадники з Киріятяриму та й узяли скриню Господню, і принесли її в Абинадабову господу, на узгіррє, та й посьвятили сина його Елеазара на те, щоб він доглядав скринї Господньої.

7:2 З того часу, як пробував ковчег у Киріят-Яримі уплило часу немало, двайцять год. І обернувсь увесь дом Ізрайлїв до Господа.

7:3 Самуїл же промовляв до всього дому Ізрайлевого так: Коли хочете знов обернутись із усього серця до Господа, так повикидайте з серед себе чужоземні боги та ті Астарти, та прихилїтесь серцем вашим до Господа, щоб вам його одного шанувати; от він і визволить вас із потали Филистійської.

7:4 І покинули сини Ізрайлеві Баала з Астаротами, й стали служити одному Господу.

7:5 Повелїв тодї Самуїл: Поскликайте всього Ізраїля в Массифу: помолюсь я за вас Господеві.

7:6 І зійшлись вони в Массифу, і черпали воду й виливали її перед Господом та постили того дня і признавались там: Провинили ми Господеві. І судив Самуїл суд синам Ізрайлевим у Массифі.

7:7 Як же довідались Филистії, що Ізрайлитяне скупились докупи в Массифі, то двинулись туди князї Филистійські проти Ізраїля.

7:8 І прохали Самуїла Ізрайлитяне: Не переставай благати за нас Господа, Бога нашого, щоб визволив нас із потали Филистійської!

7:9 І взяв Самуїл ссуче ягнятко, та й принїс його Господеві на всепаленнє, і взивав Самуїл до Господа про Ізраїля, й вислухав його Господь.

7:10 Саме ж тодї, як Самуїл приносив усепаленнє, наближились Филистії воювати Ізраїля. Господь же загремів того дня страшенним громом над Филистіями і навів на них страх, і підлягли вони Ізраїлеві.

7:11 І вирушили Ізрайлитяне з Массифи, і вганяли за Филистіями і побивали їх мало не до Бетхору.

7:12 Самуїл же взяв величезного каменя та й поставив його між Массифою і Сеном, і назвав його Авен-Езер, та й промовив: Ось поки Господь дав нам підмогу!

7:13 Так упокорені стали Филистії, і не вламувались вони вже в займища Ізрайлеві; і тяготїла рука Господня на Филистіях поки було віку Самуїлового.

7:14 Ті ж городи, що поодіймали Филистії в Ізраїля, вернулись до Ізраїля, від Аккарону та й до Гету; бо й те займище, що тягло до їх, вирвав Ізраїль із рук у Филистіїв. І настав мир між Ізраїлем і Аморіями.

7:15 Самуїл же суддював ув Ізраїлї поки й віку його було,

7:16 І ходив він що року навкруги, одвідуючи Бетель і Галгал і Массифу, і судив Ізраїлеві суд на всїх сих місцях.

7:17 Тодї вертавсь у Раму, бо там жив, і там судив він Ізраїля, і спорудив там Господеві жертівника.

Ів 6:36–71

36 Тільки глаголю вам, що й видїли мене, та й не віруєте.

37 Усе, що дає менї Отець, до мене прийде; а хто приходить до мене, не вижену геть.

38 Бо зійшов я з неба, не щоб чинити волю мою, а волю Пославшого мене.

39 Се ж воля пославшого мене Отця, щоб з усього, що дав менї, не погубив я нїчого, а воскресив його останнього дня.

40 Се ж воля пославшого мене, щоб кожен, хто видить Сина й вірує в Него, мав життє вічнє, і я воскрешу його останнього дня.

41 Миркали тодї Жиди про Него, що сказав: Я хлїб, що зійшов з небес;

42 і казали: Хиба се не Ісус, син Йосифів, котрого знаємо ми батька й матїр? Як же Він каже: Що з неба зійшов я?

43 Озвав ся ж Ісус і рече їм: Не миркайте між собою.

44 Нїхто не може прийти до мене, коли Отець, пославший мене, не притягне його, й я воскрешу його останнього дня.

45 Написано в пророків: І будуть усї навчені від Бога. Тим кожен, хто чув од Отця і навчивсь, приходить до мене.

46 Не то, щоб Отця хто видїв, тільки Той, хто від Бога, Той видїв Отця.

47 Істино, істино глаголю вам: Хто вірує в мене, має життє вічнє.

48 Я хлїб життя.

49 Батьки ваші їли манну в пустинї, та й повмирали.

50 Се хлїб, що з неба сходить, щоб, хто їсть Його, не вмер.

51 Я хлїб живий, що з неба зійшов. Коли хто їсть сей хлїб, жити ме по вік; а хлїб, що я дам, се тїло моє, що я дам за життє сьвіту.

52 Змагались тодї між собою, говорячи: Як може Він дати нам тїло їсти?

53 Рече ж їм Ісус: Істино, істино глаголю вам: Як не їсте тїла Сина чоловічого й не пєте Його крові, не маєте життя в собі.

54 Хто їсть тїло моє і пє мою кров, має життє вічнє, і я воскрешу його останнього дня.

55 Тїло моє справдї єсть їжа, а кров моя справдї єсть напиток.

56 Хто їсть тїло моє і пє кров мою, в менї пробуває, а я в йому.

57 Як післав мене живий Отець, і я живу Отцем, так і хто їсть мене, й той жити ме мною.

58 Се хлїб, що з неба зійшов. Не як батьки ваші їли манну та й повмирали; хто їсть сей хлїб, жити ме по вік.

59 Се Він глаголав у школї, навчаючи в Капернаумі.

60 Многі ж слухавши з учеників Його казали: Жорстоке се слово; хто може його слухати?

61 Знаючи ж Ісус сам у собі, що миркають про Него ученики Його, рече їм: Се вас блазнить?

62 Що ж, коли побачите Сина чоловічого, як входить туди, де перше був?

63 Се дух, що оживлює; тїло не годить ся нї на що. Слова, що я глаголю вам, се дух і життє.

64 Тільки ж є такі між вами, що не вірують. Знав бо з почину Ісус, котрі не вірують, і хто зрадить Його.

65 І рече: Тим глаголав вам, що нїхто не може прийти до мене, коли не буде дано йому від Отця мого.

66 Після сього багато з учеників Його пійшли назад, і вже більш з Ним не ходили.

67 Рече ж Ісус дванайцятьом: Чи й ви хочете йти?

68 Відказав тодї Йому Симон Петр: Господи, до кого йти нам? у Тебе слова життя вічнього,

69 і ми увірували й взнали, що Ти єси Христос, Син Бога живого.

70 Відказав їм Ісус: Хиба не я вас дванайцятьох вибрав? а один з вас диявол.

71 Говорив же про Юду Симонового Іскариота: сей бо мав Його зрадити, один з дванайцяти.

Пс 59:1–60:12

1 Проводиреві хора: На Шушан-Едут; памятна пісня Давидова, в науку,

2 як він воював з Сирийцями в Мезопотамії і з Сирийцями Зобанськими, і Йоаб, вернувшись, побив Едоміїв на Соляній долинї, двайцять тисяч люда.

3 Боже, ти покинув нас, розсипав нас, розгнївившись; приверни нам ласку твою!

4 Ти потряс землею, і вона порозпадалась; сцїли щелини її, бо вона хитається!

5 Ти дав народові твому зазнати гіркої долї, напоїв нас вином, забиваючим памороки.

6 Ти дав прапора боячимся тебе, щоб вони піднялись задля правди.

7 Щоб спаслись любі твої, борони правицею твоєю і вислухай нас!

8 Бог сказав у сьвятостї своїй: возрадуюся і роздїлю Сихему, і розміряю долину Сукот.

9 Мій Галаад, мій Манас, і Ефрем твердиня голови моєї; Юда скептро моє.

10 Моаб чаша моя вмивальна; на Едому кину сандали мої; Филистемська земле, ликуй передо мною!

11 Хто проведе мене до города утвердженого, хто проведе мене аж до Едома?

12 Хиба не ти, Боже, що відкинув нас, хиба не вийдеш, Боже, з нашими військами?

13 Пішли нам поміч в тїснотї! Марна надїя на людську защиту.

14 З Богом докажемо силу; і він розтопче гнобителїв наших.