День 148 з 365

1 Сам 21:1–22:23

21:1 І прийшов Давид у Номву до сьвященника Ахимелеха. Ахимелех же здивувався, стрічаючи Давида, та й питає; Що се прийшов єси самотою і нема при тобі нїкого?

21:2 І відказав Давид Ахимелехові, сьвященникові: царь дав менї наказ кажучи: нехай нїхто не знає нїчого про ту річ, що з нею посилаю тебе і що звірився тобі в їй. Тим я оставив люде на певному місцї.

21:3 Тепер же, коли в тебе є пять боханцїв хлїба, дай менї їх, чи й ще що небудь, коли маєш.

21:4 І відказав сьвященник Давидові: хлїба звичайного нема в мене під рукою, а є тільки сьвященний хлїб, коли тільки люде чисті від жінок.

21:5 І відказав Давид сьвященникові та й каже: Від жінок ми вчера і три днї тому, від коли вийшли, здержались, і посуди слуг твоїх чисті, а хоч дорога нечиста, то хлїб останеться чистим в посудинах.

21:6 І дав сьвященник йому сьвященного хлїба, не було бо иншого хлїба, як показний хлїб, що його тодї знято зперед лиця Господнього, щоб на його місце положити сьвіжі хлїби.

21:7 Був же там того дня перед Господом один із слуг Саулових, на імя Доик, Ідумій, старший над пастухами Сауловими.

21:8 І поспитав Давид ув Ахимелеха: Чи нема в тебе якого списа або меча під рукою? Бо я не взяв із собою нї меча нї иншої зброї, бо наказ царській був спішний.

21:9 І каже йому сьвященник: Ось є меч Филистія Голіята, що ти вбив у Теребинтовій долинї, обгорнутий одежею, позад ефода. Коли хочеш, возьми, бо тут иншого нема. І відказав Давид: Такого другого й не знайти, дай менї його.

21:10 І рушив Давид і втїк того ж дня від Саула до царя Анхуза в Гет.

21:11 Прибічники ж Анхузові мовляли до його: Чи оце не Давид, царь землї, що йому присьпівували в хороводах: Побив Саул тисячі, а Давид десятки тисяч!

21:12 Слова сї прийняв Давид у серце, та й збоявся вельми царя Гетського Анхуза.

21:13 І відмінив лице своє перед ними, й удавав бісноватого в очах їх, кидавсь під їх руками наче не при собі, грюкотїв у двері і пускав слину з роту по бородї.

21:14 І каже тодї Анхуз прибічникам своїм: Ви ж бачите, що се чоловік божевільний; на чо ж ви привели його до мене?

21:15 Хиба в мене мало скажених, що привели сього, біснуватись передо мною? чи йому ж то ввійти в мої палати?

22:1 І вийшов Давид ізвідти та й утїк у Адолламську печеру в горах. Довідавшись про се брати його і уся родина його, поприходили до його.

22:2 І скупились коло його всякі злиденники й задовжені, й всякі невдоволені люде, і зробився їх отаманом, і пристало до його чоловіка з чотириста.

22:3 І пійшов Давид ізвідти в Массифу в Моабі і прохав царя Моабійського: Чи не можна б моєму панотцеві і паніматцї моїй перебути в вас, покіль я знати му, що Господь удїє зо мною?

22:4 І помістив їх між прибічники царя Моабійського і жили вони при йому, докіль Давид пробував у тому сховку.

22:5 Пророк же Гад сказав Давидові: Не сиди дальш у сїй рощілинї, а збирайся та йди в землю Юдину. І пійшов Давид та й прийшов у лїс Херет.

22:6 І довідався Саул, що Давид із людьми явився. А седїв Саул саме тодї у Гиві під дубом на згіррі, з списом у руцї, а всї його надвірні слуги стояли кругом його.

22:7 І каже Саул своїм слугам кругом себе: Слухайте, Беняминїї! чи то ж Ессеєнко дасть вам усїм і ниви й виноградники та й понаставляє вас тисячниками й сотниками,

22:8 Що ви всї змовились проти мене і нїхто мене не сповістив, як мій син побратавсь із сином Ессея, і що нїхто не пожалував мене й не зʼясував менї, що мій син та підмовив проти мене раба мого, як се тепер показалось?

22:9 Озветься тодї Ідумій Доик, що стояв коло двораків Саулових: Бачив я, як Ессеєнко приходив до Ахимелеха Ахитувенка в Номві;

22:10 Той питав Господа про його, і харчі дав йому і меч Голіята Филистія.

22:11 І повелїв царь покликати до себе Ахимелеха, сина Ахитувового, сьвященника, й усю його родину, і сьвященників, що були в Номві. І всї вони зявились перед царем.

22:12 І промовив Саул: Слухай лишень, Ахитувенку! І відказав той: Слухаю, мій повелителю!

22:13 І питає Саул: Чого ви, ти да Ессеєнко, проти мене змовились, що ти дав йому хлїба й меча і питав Бога про його, так щоб він виступив проти мене ворогом, як я тепер дознавсь?

22:14 І відказав Ахимелех цареві: Хто ж між усїма твоїми слугами так вірен, як Давид? Він же й царський зять, і повнить прикази твої, а в дому твойму в повазї.

22:15 Хиба ж я вперше тепер питав Бога про його? Нї; нехай царь не винуватить раба свого й усю родину мою, бо раб твій не відав у сїй справі нїчого, нї малого нї великого.

22:16 Царь же каже: Мусиш умерти, Ахимелеше, сам ти й увесь дім отця твого.

22:17 І повелїв царь слугам, що стояли побіч його: Йдїте, повбивайте сьвященників Господнїх, бо й їх рука з Давидом, і не сповістили мене, хоч і знали, що він утїк. Слуги ж царські затялись ізняти руки на сьвященників Господнїх.

22:18 І повелїв царь Доикові: Йди, повбивай сьвященників! І пійшов Ідумій Доик, та й повбивав сьвященників, і завдав смерть вісїмдесятьом і пятьом, що носили лняне оплїччє.

22:19 І Номву, сьвященниче місто, вигубив мечем, і чоловіків і жінок, і хлопят і немовлят, і коров й вівцї й осли, все повбивав.

22:20 Тільки один син Ахимелехів Ахитувенків, на ймя Абіятар, утїк і пристав до Давидових людей.

22:21 І сповістив Абіятар Давида: Саул побив сьвященники Господнї!

22:22 І сказав Давид Абіятарові: Я знав се ще тодї, коли Ідумій Доик там був, що він се виявить Саулові. Я винуватий за всї душі дому отця твого.

22:23 Бувай безпечен у мене: Хто чигати ме на мою душу, той чигати ме на твою душу; ти будеш у мене під охороною.

Ів 10:32–11:15

10:32 Озвавсь до них Ісус: Багато добрих дїл явив я від Отця мого. За которе з тих дїл каменуєте мене?

10:33 Відказали йому Жиди, говорячи: За добре дїло не каменуємо Тебе, а за хулу, і що Ти, чоловіком бувши, робиш себе Богом.

10:34 Озвавсь до них Ісус: Хиба не написано в законї вашому: Я сказав, ви боги?

10:35 Коли тих назвав богами, до кого слово Боже було, та й не може поламатись писаннє, —

10:36 то як же про Того, кого Отець осьвятив і післав у сьвіт, ви кажете: Що хулиш, бо сказав: Я Син Божий?

10:37 Коли я не роблю дїл Отця мого, не йміть віри менї.

10:38 Коли ж роблю, а ви менї не віруєте, то дїлам віруйте, щоб ви знали й вірували, що в менї Отець, і я в Йому.

10:39 Шукали тодї знов Його схопити, та вхиливсь од рук їх,

10:40 та й пійшов ізнов на той бік у те місце, де Йоан перше хрестив, та й пробував там.

10:41 І многі приходили до Него, й казали: Що Йоан нїякої ознаки не зробив, усе ж, що Йоан казав про сього чоловіка, правда була.

10:42 І увірували там многі в Него.

11:1 Був же один, що нездужав, Лазар з села Мариї та Марти, сестри її.

11:2 Була ж се Мария, що намастила Господа миром і обтерла ноги Його волоссєм своїм, котрої брат Лазар нездужав.

11:3 Післали тодї сестри до Него, кажучи: Господи, ось той, що Ти любиш, нездужає.

11:4 Почувши Ісус, рече: Ся болїсть не на смерть, а про славу Божу, щоб прославивсь Син Божий через неї.

11:5 Любив же Ісус Марту, й сестру її, і Лазаря.

11:6 Як же почув, що нездужає, тодї зоставсь у тому місцї, де був, ще два днї.

11:7 Після того ж рече ученикам: Ходїм знов у Юдею.

11:8 Кажуть Йому ученики: Рави, тепер шукали Тебе Жиди каменувати, й знов ійдеш туди!

11:9 Відказав Ісус: Хиба не дванайцять годин у днї? Коли хто ходить у день, не спотикаєть ся, бо сьвітло сьвіта сього бачить.

11:10 Коли ж хто ходить поночі, спотикаєть ся, бо нема сьвітла в йому.

11:11 Се промовив, і після того рече їм: Лазар, друг наш, заснув; та я пійду, щоб розбудити його.

11:12 Казали тодї ученики Його: Господи, коли заснув, то й одужає.

11:13 Говорив же Ісус про смерть його; вони ж думали, що про спочинок сонний каже.

11:14 Тодї ж рече їм Ісус явно: Лазар умер.

11:15 І я радуюсь задля вас, що не був там, щоб ви увірували. Та ходїмо до него.

Пс 64:1–10

1 Проводиреві хора: псальма Давидова. Почуй, Боже, голос падкування мого! Від страху ворога защити життє моє!

2 Захисти мене від тайних змовин злочинників, від збіговиска тих, що творять беззаконнє!

3 Котрі вигострили, як меча, язик свій, приготовили, як стрілу, гірке слово.

4 Щоб із закутка стріляти на безвинного; нечайно стріляють на него, і не бояться.

5 Додають собі охоти до злого; радяться, як тайно заставити сїла; вони кажуть: Хто бачити ме їх?

6 Видумують лиха: Ми приготовили, що задумали; заховали тайну глибоко в серцї.

7 Але ж Бог стрілить на них; нараз — стріла, і бачать вони рани свої.

8 І язик їх зробить заколот між ними; хто погляне на них, похитає головою.

9 І побояться люде, звістять про дїла Божі, пізнають дїло рук його.

10 Праведний зрадується в Господї, і буде вповати на него, і будуть хвалитись всї праві серцем.