День 179 з 365

1 Цар 14:1–31

1 Того часу занедужав Абія, син Еробоамів.

2 І каже Еробоам своїй супрузї: Ось перерядись так, щоб тебе не познавали, що ти супруга Еробоама, та ійди у Силом. Там є пророк Ахія, що пророкував менї, що буду царем над сим народом.

3 І возьми з собою десять боханцїв хлїба та книшів та кінву меду, та й йди до його. Він тобі скаже, що станеться з хлопцем.

4 І вчинила так супруга Еробоамова, рушила в Силом та й прийшла до Ахійової господи. Ахія ж та був невидющий, бо в його з великих старощів притупились очі.

5 Господь же обявив Ахії: Ось ійде супруга Еробоамова поспитати про сина свого, бо нездужає; скажеш їй те й те. Як же ввійшла вона переодягнена,

6 Почув Ахія ходу її, як увійшла вона в двері, й каже: Увіходь, супруго Еробоамова! Шкода було переодягатись тобі. Менї передано жорстку вість до тебе!

7 Ійди, скажи Еробоамові: Так говорить Господь, Бог Ізрайлїв: За те, що я тебе зміж люду підняв угору та й зробив князем над моїм народом Ізраїлем,

8 І вирвав із рук у дому Давидового царство, — ти ж не був таким, як мій раб Давид, що пильнував заповідей моїх і з усього серця ходив слїдом за мною, чинячи тільки те, що менї до вподоби,

9 А чинив більш лихого над усїх, що були перед тобою, й поробив собі инші боги, виливані боги, щоб довести мене до гнїву, та що кинув єси мене позад себе, —

10 За те пошлю я лиху годину на дом Еробоамів, та й повикоренюю в Еробоама й те, що мочить до стїни, те що під замком і що покинуте в Ізраїлї, й вимету Еробоамів дім, як вимітають сьміттє, до чиста.

11 Хто в Еробоама помре в містї, того жерти муть пси, хто ж умре за городом, того клювати муть птицї піднебесні; се глаголе Господь.

12 Ти ж ійди собі додому. Як ступить нога твоя в город, хлопець умре;

13 І ввесь Ізраїль оплаче його й поховають його, бо він один із Еробоама ввійде в гробовище; в ньому бо було ще щось таке, що подобалось Господеві в Еробоамовому дому.

14 І поставить Господь над Ізраїлем такого царя, що викоренить дом Еробоамів — навіть тепер (починаєсь уже буря проти його).

15 І побє Господь Ізраїля, й стане він як тростина, що хитається в водї, й вирве Ізраїля з сієї гарної землї, що надїлив отцям їх, і розвіє їх поза ріку, за те, що вони потворили собі ідолів, приводячи Господа до гнїву;

16 І віддасть Ізраїля на поталу за гріхи Еробоама, що він самий чинив і приводив ними до гріха Ізраїля.

17 І пустилась супруга Еробоамова в дорогу й прибула в Тирсу, та саме тодї, як переступила поріг дому, хлопець умер.

18 І поховали його, й ввесь Ізраїль оплакав його, по слову Господньому, що висказав через слугу свого, пророка Ахію.

19 Що до дїл Еробоамових, як він воював і правив царством, се прописано в книзї лїтописній царів Ізрайлевих.

20 А царював Еробоам двайцять і два роки. І спочив він з батьками своїми, а намість його став царем син його Набат.

21 Робоам же, син Соломонів, царював у Юдеї. Сорок і один рік було Робоамові, як став царем, а сїмнайцять год правив у Ерусалимі, городї, що Господь вибрав із усїх поколїнь Ізрайлевих, щоб пробувало там імя його. Матїр його звалась Наама, Аммонїйка.

22 Та й Юда чинив таке, що було не до вподоби Господеві, й вони доводили його до гнїву більш, нїж отцї їх своїми гріхами, якими провинялись.

23 Бо й вони строїли собі на висотах стовпи камяні й божницї на всяких горбах й під всякими зеленими деревами.

24 Бували й розпустники в тій землї, й чинили вони всї гидоти тих народів, що Господь проганяв їх зперед синів Ізрайлевих.

25 В пятому роцї царювання Робоамового наступив на Ерусалим Египецький царь Сусаким,

26 І позабірав скарби з храму Господнього й скарби з царської палати. Позабірав усе; забрав і золоті щити, що поробив був Соломон.

27 Натомість повелїв царь Робоам поробити щити мідяні, й передав їх під догляд отаманам сторожі прибічної, що держали сторожу ув входї в царську палату.

28 Як ходив царь до храму Господнього, носили їх прибічники, а опісля приносили назад у палату для прибічників.

29 Инше про Робоама й про все, що він чинив, прописано в лїтописній книзї царів Юдиних.

30 По всяк же час була війна між Робоамом і Еробоамом.

31 І спочив Робоам з батьками своїми, й поховано його в Давидовому городї. Матїр його звалась Наама, Аммонїйка. І царював Абія син його намість його.

Дії 8:1–40

1 Савло ж похваляв убийство його. Стало ся ж того дня велике гоненнє на церкву Єрусалимську і всї порозсипались по землях Юдейських та Самарийських, окрім апостолів.

2 Поховали ж Стефана побожні люде, і счинили великий плач по нему.

3 Савло ж руйнував церкву, входячи в доми та хапаючи і виволїкаючи чоловіків і жінок, і передавав у темницю.

4 Которі ж порозсипались, ходили, благовіствуючи слово.

5 І так, Филип, прийшовши в город Самарийський, проповідував їм Христа.

6 І вважав народ на слова Филипові однодушно, слухавши і бачивши ознаки, що він робив.

7 З многих бо, що мали духів нечистих, виходили вони, ревучи великим голосом; і многі розслаблені і криві сцїлялись.

8 І стались радощі великі в городї тому.

9 Один же чоловік, на ймя Симон, пробував перше у городї, і чарував та дивував народ Самарийський, кажучи, що він хтось великий.

10 На него вважали всї від малого до старого, кажучи: Сей єсть велика сила Божа.

11 Вважали ж на него через те, що доволї часу чарами дивував їх.

12 Як же увірували Филипу, що благовіствував про царство Боже й імя Ісуса Христа, то хрестились і чоловіки й жінки.

13 Увірував же і сам Симон, і, охрестившись, пробував у Филипа; а, видївши ознаки й чудеса великі, дивував ся.

14 Почувши ж апостоли в Єрусалимі, що прийняла Самария слово Боже, послали до них Петра та Йоана,

15 котрі прийшовши, молили ся про них, щоб прийняли Духа сьвятого.

16 (Ще бо нї на кого з них не зійшов, а тільки охрещені були в імя Господа Ісуса.)

17 Тодї клали руки на них, і прийняли вони сьвятого Духа.

18 Видївши ж Симон, що положеннєм рук апостолських даєть ся Дух сьвятий, принїс їм грошей,

19 говорячи: Дайте й менї власть таку, щоб, на кого я положу руки, прийняв Духа сьвятого.

20 Петр же рече до него: Нехай срібло твоє з тобою буде на погибель, бо дар Божий думав єси за гроші здобути.

21 Нема для тебе частини, анї долї в речі сїй, серце бо твоє не праве перед Богом.

22 Покай ся ж у ледарстві сьому твоїм, та благай Бога: може відпустить ся тобі думка серця твого.

23 Бо в жовчі гіркости і в увязї неправди виджу тебе.

24 Озвав ся ж Симон та й каже: Молїть ся ви за мене Господу, щоб нїщо не найшло на мене, що ви сказали.

25 Ті ж, що сьвідкували, глаголавши слово Господнє, вернулись у Єрусалим, і в многих селах Самарийських благовіствували.

26 Ангел же Господень промовив Филипові, глаголючи: Устань, та йди на полуднє дорогою, що йде з Єрусалиму в Газу; вона пуста.

27 І вставши пійшов; і ось чоловік із Єтіопиї, євнух, вельможа Кандакиї, царицї Єтіопської, що був над усїм скарбом її; він приходив поклонитись у Єрусалим;

28 і вертав ся, а сидячи на возї своїм, читав пророка Ісаїю.

29 Рече ж Дух Филипові: Приступи та пристань до воза сього.

30 Приступивши ж Филип, почув його, як читав пророка Ісаїю, і рече: Чи розумієш, що читаєш?

31 Він же каже: Як бо можу, коли нїхто не наведе мене? І просив Филипа, щоб, вилїзши, сїв з ним.

32 Місце ж писання, що читав, було се: Як овечку на зарізь ведено Його; й як ягня перед тим, хто стриже його, безголосе, так не відкриває уст своїх.

33 У приниженню Його суд Його взято; рід же Його хто зʼясує? бо береть ся з землї життє Його.

34 Озвав ся ж євнух, і каже до Филипа: прошу тебе, про кого пророк глаголе се? про себе, чи про иншого кого?

35 Відкривши ж Филип уста свої, і почавши від писання сього, благовіствував йому Ісуса.

36 Верстаючи ж дорогу, прибули до води; й каже євнух: Ось вода; що боронить менї охреститись?

37 Рече ж Филип: Коли віруєш усїм серцем, то можна. Озвавши ся ж, каже: Вірую, що Син Божий Ісус Христос.

38 І звелїв зʼупинити воза; й увійшли обидва в воду, Филип і євнух; і охрестив його.

39 Як же вийшли з води, Дух Господень ухопив Филипа, і не бачив його більш євнух; і пійшов дорогою своєю, радуючись.

40 Филип же опинивсь ув Азотї, і проходячи проповідував по всїх городах, аж доки прийшов у Кесарию.

Пс 77:1–20

1 Проводиреві хора: під Едутун; псальма Асафова. Голос мій до Бога, я буду взивати; мій голос до Бога, і він вислухає мене.

2 В день тїсноти моєї шукав я Господа; простирав в ночі руки мої без устанку; душа моя марно шукала одради.

3 Спогадав я Господа, і застогнав: став я думати, і знемігся духом.

4 Ти держав повійки очей моїх; я стревожився і відняло менї мову.

5 Спогадав я днї давні, лїта віків минувших.

6 Згадав в ночі піснї мої; думав-гадав я в серцї моїм, і дух мій допитувався:

7 Чи по віки відкине Господь, і не явить більше ласки своєї?

8 Хиба на завсїди конець добротї його? Скіньчились слова з роду в рід?

9 Чи забув Бог милосердуватись? Хиба він зачинив в гнїві милосердє своє?

10 Тодї сказав я: Нездужаю. Згадаю про лїта правицї Всевишнього,

11 Про дїла Господа; про чудеса днедавні згадаю;

12 Буду думати-гадати про всї дїла твої, розмишляти о дїяннях твоїх.

13 Боже! Дорога твоя у сьвятинї; хто такий Бог великий, як ти, Боже?

14 Ти Бог той, що чудеса творить, ти явив між народами силу твою.

15 Ізбавив народ твій рамям твоїм, синів Якова й Йосифа.

16 Тебе побачили води, Боже, води побачили тебе і — злякались; безоднї здрігнулись.

17 Линуло з хмар водою; од тучі роздався голос, і стріли твої миготїли.

18 З вихром розносився голос грому твого, блискавки осьвічували круг земний; земля задрожала і задуднїла.

19 Через море веде дорога твоя й стежки твої, через великі води, і тропи твої невідомі.

20 Ти провадив народ твій як стадо, рукою Мойсея і Аарона.