День 186 з 365
2 Цар 1:1–18, Дії 12:1–25, Екл 12:1–14
Старий Заповіт
1 По смертї Ахабовій відпали Моабії від Ізраїля.
2 Охозія впав був через грату в своїй верхній сьвітлицї в Самариї та занедужав; і послав він посли й повелїв їм: Ійдїте, поспитайте в Беел-Себула, Екронського бога, чи я одужаю з сієї недуги моєї?
3 Ангел же Господень сказав до Ілиї Тесбія: Ось ійди лишень зустріч послам царя Самарийського та й промов до них: Хиба в Ізраїлї та нема Бога, що ви йдете питати в Беел-Себула, Екронського бога.
4 За се ж, тако глаголе Господь: Із постелї, що лїг єси на її, ти вже не встанеш, а мусиш умерти. І пійшов Ілия (і сказав їм).
5 І вернулись посли, а він питає: Чому ви вернулись?
6 Відказують йому: Вийшов зустріч нам чоловік; та й сказав нам: Вернїтесь до царя, що вас послав і скажіть йому: Хиба в Ізраїлї та нема Бога, що ти посилаєш питати в Беел-Себула, Екронського бога? За се не встанеш ти з постелї, що лїг на її, а мусиш умерти.
7 І питає їх: Який собою той чоловік, що вийшов зустріч вам і сказав таке вам?
8 Відказали йому: Чоловік той цїлий волохатий, а чересла підперезані шкуряним поясом. І каже він: Се Ілия Тесбій.
9 І послав до його полусотника з його півсотнею. Сей прийшов до його, а він седїв на верху на горі, й промовив до його: Чоловіче Божий, царь повелїває: зійди з гори.
10 Ілия ж відказав і промовив до полусотника: Коли я чоловік Божий, так нехай зійде з неба огонь та й пожере тебе й твою полусотню. І зійшов із неба огонь і пожер його й його півсотню.
11 І послав царь другого отамана над півсотнею вкупі з його півсотнею. Той прийшов та й каже: Чоловіче Божий, так говорить царь: зійди скоренко вниз.
12 Ілия ж відказав і рече йому: Коли я чоловік Божий, нехай спаде огонь із неба й пожере тебе й твою півсотню. І спав огонь Божий з неба та й пожер його й його півсотню.
13 Тодї послав ще третього отамана над півсотнею вкупі з його півсотнею. Пійшов той, й як прийшов, упав навколїшки перед Ілиєю та й промовив, благаючи: Чоловіче Божий! не погорди душею моєю й душами сих пятьдесятьох рабів твоїх.
14 Ось бо упав огонь із неба й пожер обох перших отаманів над півсотнями; тепер же душа моя не буде погорджена перед тобою.
15 І рече ангел Господень до Ілиї: Ійди з ним, не лякайсь його. І встав і пійшов із ним до царя.
16 І сказав йому (цареві): Так глаголе Господь: За те, що ти послав посли, щоб вони поспитали в Беел-Себула, бога Екронського, — наче б в Ізраїлї не було Бога, щоб питати про слово його, ти не зійдеш із постелї, що лїг на їй, а мусиш умерти.
17 От і вмер він по слову Господньому, що проказав Ілия; а брат його Йорам став царем намість його — у другому роцї Йорама, сина Йосафатового, царя Юдейського, бо в його не було сина.
18 Проче про Охозію, що він чинив, те прописано в книзї лїстописній царів Ізрайлевих.
Новий Заповіт
1 Під той же час здвигнув цар Ірод руки, щоб мучити деяких із церкви.
2 Вбив же Якова, брата Йоанового, мечем,
3 а видївши, що се подобаєть ся Жидам, постановив схопити й Петра. (Були ж днї опрісноків.)
4 І схопивши його, посадив у темницю, передавши чотиром четверицям воїнів стерегти його, задумавши після пасхи вивести його перед народ.
5 Стережено ж Петра в темницї; церква ж без перестану молилась Богу за него.
6 Як же мав його вивести Ірод, спав тієї ночи Петр між двома воїнами, скований двома залїзами; а сторожі перед дверима стерегли темницї.
7 І ось ангел Господень став перед ним, і сьвітло засияло в будинку; торкнувши ж у бік Петра, підвів його, говорячи: Уставай боржій. І поспадали кайдани з рук його.
8 І рече ангел до него: Підпережись та підвяжи постоли твої. Зробив же так. І рече йому: Надїнь одежу твою, та йди за мною.
9 І, вийшовши, пійшов слїдом за ним, і не знав, що се правда, що сталось через ангела; думав же, що видїннє бачить.
10 Минувши ж перву сторожу й другу, прийшли до залїзних воріт, що вели в город, котрі самі собою відчинились їм; і вийшовши пройшли одну улицю, і зараз відступив ангел від него.
11 І, прийшовши Петр до себе, рече: Тепер знаю справдї, що післав Господь ангела свого, і вирвав мене з руки Іродової і від усього дожидання народу Жидівського.
12 І зміркувавши, прийшов до хати Мариї, матери Йоана, званого Марком, де многі зібрались і молились.
13 Як же постукав Петр у сїнешні двері, вийшла послухати дївчина, на ймя Рода;
14 і, пізнавши голос Петра, з радощів не відчинила дверей, а вбігши, сповістила, що Петр стоїть під дверима.
15 Вони ж сказали до неї: Збожеволїла єси. Вона ж таки говорила, що се так. Вони ж казали: Се ангел його.
16 Петр же не перестав стукати; відчинивши ж, увидїли його, та й здивувались.
17 Махнувши ж їм рукою, щоб мовчали, оповів їм, як Господь вивів його з темницї. Рече ж: Сповістїть Якова та братів про се. І, вийшовши, пійшов у друге місце.
18 Скоро ж настав день, зробивсь немалий переполох між воїнами, що стало ся з Петром.
19 Ірод же, пошукавши його, й не знайшовши, судив сторожів, та й звелїв покарати їх. І перейшовши з Юдеї в Кисарию, жив (там).
20 Лютував же Ірод на Тирян та на Сидонян. Прийшовши ж однодушно до него, й приєднавши Бласта, царського постельника, просили примирря; бо земля їх живилась од царської.
21 Призначеного ж дня Ірод, одігшись у царські шати і сївши на престолї, промовляв до них:
22 Народ же покликував: Голос Бога, а не чоловіка!
23 Зараз же поразив його ангел Господень за те, що не віддав слави Богу; і зʼїли його черви, і вмер.
24 Слово ж Боже росло і множилось.
25 Варнава ж та Савло вернулись із Єрусалиму, сповнивши службу, і взявши з собою Йоана, званого Марком.
Мудрість
1 Памятай про твого творця замолоду, покіль не прийшли днї лихі й не настали роки, що про них казати меш: „Не до вподоби вони менї‟,
2 Покіль не померкли сонце й сьвітло, місяць і зорі, й не насупились хмари по дощі,
3 Тодї, як затремтять сторожі будівлї й хоробрі позгинаються, й мелючі перестануть молоти, бо їх мало зосталось, і запоморочаться ті, що дивляться крізь вікна,
4 І зачиняться двері на улицю; замовкнуть жорна; коли вставати муть, як засьпіває півень, а дочки сьпіву помовкнуть;
5 І висоти стануть їм страшні, а на дорозї будуть боятись; і зацьвіте дерево мігдалове, й ковалик отяжіє, та й кріп розсиплесь; бо ось відходить чоловік у свою вічну домівку, а плакальники готові вже, провожати його улицею; —
6 Докіль не порвався срібний ланцюжок і не розірвалась золота повязка; не розбився глек над криницею та не поломилось колесо над колодїзом;
7 І не вернеться персть, у землю чим вона й була; а дух вернеться до Бога, що дав його.
8 О, марнота над марнотами, сказав проповідник, все марнота!
9 Опріч того, що проповідник був про себе мудрий, навчав він іще й людей знаття. Він розвідував, розбірав і зложив багацько приповістей.
10 Проповідник старався добірати хороші вискази, й слова правди списав вірно.
11 Слова мудрих — се голки, се гвозди, що добре вбиваються, а хто їх укладає, — від одного пастиря.
12 Що ж більш сього всього, того остерегайся, мій сину: складанню многих книг — не буде кінця, а й багато читання — втомлює тїло.
13 Вислухаймо ж змісту того всього: Бійся Бога й певни заповідї його; в сьому міститься все про чоловіка.
14 Бог бо судити ме все, що дїється; навіть усе втаєне, — чи добре воно, чи лихе.