День 219 з 365

2 Хр 7:1–8:18

7:1 Як скінчив Соломон молитву, спав з неба огонь і поглинув всепаленнє й жертви, й слава Господня сповнила храм.

7:2 І не могли сьвященники ввійти в дім Господнїй, бо слава Господня сповнила храмину Господню.

7:3 І всї сини Ізрайлеві, вглядївши, як зійшов огонь і слава Господня на дім, припали лицем до землї, на поміст, і поклонились, і славили Господа, бо він благий, бо віковічня милость його.

7:4 А царь і ввесь народ стали приносити жертви перед лицем Господа.

7:5 І принїс Соломон в жертву двайцять дві тисячі волів і сто двайцять тисяч овець: так осьвятили дім Божій царь і ввесь народ.

7:6 Сьвященники ж стояли на службі своїй, а левіти з музичними прирядами (до пісень) Господа, що їх поробив царь Давид до прослави Господа —, бо вічна милость його, як то й Давид славив ними —, а сьвященники трубили перед ним, і ввесь Ізраїль стояв.

7:7 Осьвятив Соломон і часть двора в серединї, що перед домом Господнїм, бо принїс там всепалення і товщ жертов мирних; на мідяному бо жертівнику, що зробив Соломон, не могли поміститись всепалення і хлїбні приноси і товщ.

7:8 І справив Соломон того часу семиденний празник, і ввесь Ізраїль з ним — громада дуже велика, що зійшлася від гряницї Емату до ріки Египецької;

7:9 А восьмого дня зробили посьвятні збори, бо посьвяченнє жертівника справляли сїм день, і празник сїм день.

7:10 А двайцять третього дня сьомого місяця відпустив царь народ до їх наметів, радий та веселий серцем за все добро, яке вчинив Господь Давидові та Соломонові, та Ізраїлеві, народові свойму.

7:11 І скінчив Соломон дім Господень і дім царський; і все, що бажав Соломон в свойму серцї, зробити в Господньому домі і в свойму домі, зробив гаразд.

7:12 І зʼявився Господь Соломонові в ночі, і рече до його: Вислухав я молитву твою, і обрав собі се місце за дім жертвоприносин.

7:13 Коли я замкну небо й не буде дощу, і коли звелю саранї пожерати край, або нашлю пошесть на народ мій,

7:14 І впокориться народ мій, що зветься іменням моїм, і будуть молитись і шукати лиця мого, й навернуться з поганих стежок своїх, то я почую з неба й прощу гріх їх, і вигою землю їх.

7:15 Тепер будуть очі мої отворені й уші мої вважливі до молитви на місцї сьому.

7:16 І тепер вибрав я й осьвятив дім сей, щоб імя моє було там по вік; і очі мої й серце моє будуть там по всї часи.

7:17 І як ти ходити меш перед лицем моїм, як ходив батько твій Давид, і чинити меш усе те, що я заповів тобі, й держати меш постанови мої й закони мої,

7:18 То утверджу престол царства твого, як обіцяв Давидові, батькові твоєму, словами: Не переведеться в тебе володїючий Ізраїлем.

7:19 А коли ви одступите й покинете постанови мої й заповідї мої, що я дав вам, і пійдете, та почнете служити иншим богам і кланятись їм,

7:20 Так викореню Ізраїля з лиця землї моєї, що її дав вам, і сей храм, що я посьвятив іменню мойму, відкину від лиця мого, й вчиню його приповісткою й сьміховищем між усїма народами.

7:21 І храму сього величезного кожний переходячий попри його жахати меться й казати: Завіщо заподїяв Господь таке сїй землї й сьому храмові?

7:22 І відказувати муть: За те, що вони покинули Господа, Бога батьків своїх, що вивів їх із землї Египецької, й прилїпились до инчих богів, кланялись їм, і служили їм, — за те він наслав на їх усе се лихо.

8:1 Як уплило двайцять років після того, що Соломон построїв дом Господень і свій дім,

8:2 Забудував Соломон і міста, які (оддав) Соломонові Гирам, і оселив в їх синів Ізрайлевих.

8:3 І пійшов Соломон на Емат-Сува й взяв його.

8:4 І збудував він Тадмор в пустинї, і всї міста про запаси, які позакладав в Ематї.

8:5 Він забудував і Беторон Вижній та Беторон Нижній, міста утверджені, з мурами, брамами та засовами,

8:6 І Балаат і всї міста про запаси, що були в Соломона, й усї міста про колесницї, і міста для кінноти, й усе, що хотїв Соломон збудувати в Ерусалимі й на Ливанї, і по всїй землї панування свого.

8:7 Увесь же народ, що зіставсь від Геттїїв, та Аморіїв, та Ферезіїв, та Гевіїв, та Евузіїв, що були не з синів Ізрайлевих, —

8:8 Дїтей їх, що полишались після їх в землї, а котрих сини Ізрайлеві не вигубил, — поробив Соломон чиншовиками до сього часу.

8:9 А синів Ізрайлевих не робив Соломон крепаками до своїх робіт, вони були людьми військовими та начальниками прибічників його та наказними над його колесницями й кіннотою його.

8:10 І було в царя Соломона головних приставів над народом двістї пятьдесять.

8:11 А Фараонову дочку перевів Соломон з Давидового міста в дім, що його збудував для неї, бо казав: Неповинна жінка жити в мене в домі Давида, царя Ізрайлевого, бо він сьвятий, через те що в його ввійшла скриня Господня.

8:12 Тодї почав Соломон приносити всепалення Господеві на жертівнику Господньому, що його построїв перед притвором,

8:13 Щоб по постанові приносити кожного дня всепалення, як заповів Мойсей, що суботи і на молодику, й на сьвятки, — три рази на рік: в сьвято опрісночнє й в сьвято тижнїв, і в сьвято кучок.

8:14 І встановив він — як се розпорядив Давид, отець його, — черги про сьвященників у службах їх, і про левітів у стражах їх, щоб вони славили і служили при сьвященниках по постанові на щодень; і про воротарів черги їх до кожної брами; бо такий був заповіт Давида, чоловіка Божого.

8:15 І не відступили від приказів царських дотично сьвященників та левітів в нїчому, анї в пильнуваннї скарбів.

8:16 Так було впорядковане все дїло Соломонове від часу закладин дому Господнього аж до цїлковитого окінчення дому Господнього.

8:17 Тодї пійшов Соломон у Езіон-Гебер і в Елат, що при березї моря, в землї Ідумейській.

8:18 І прислав йому Гирам через слуг своїх кораблї та підданих собі мореходів, що з морем обізнані, й поплили вони з Соломоновими слугами в Офир, і достали звідтіль чотириста пятьдесять талантів золота, й привезли цареві Соломонові.

Як 3:1–4:17

3:1 Не бувайте многі учителями, браттє моє, знаючи, що більший осуд приймемо.

3:2 Багато бо грішимо всї. Коли хто в слові не грішить, се звершений чоловік, сильний обуздати і все тїло.

3:3 Ось бо і коням узди в роти вкладаємо, щоб слухали нас, і все тїло їх повертаємо.

3:4 Ось і кораблї, хоч які величезні, і страшенними вітрами носять ся, обертають ся малим стерном, куди воля стерника хоче.

3:5 Так само й язик — малий член, а вельми хвалить ся. Ось малий огонь, а які великі речі палить!

3:6 І язик огонь, сьвіт неправди; так, язик стоїть між членами нашими, сквернячи все тїло, і палючи круг природи, а запалюючись од геєнни.

3:7 Всяка бо природа, зьвірей і птиць, гадів і морських (зьвірів) вгамовуєть ся і вгамовано природою чоловічою;

3:8 язика ж нїхто з людей не може вгамувати; без упину бо (се) зло, повне отрути смертоносної.

3:9 Ним благословляємо Бога і Отця, і ним кленем людей, що постали по подобию Божому.

3:10 Із тих же уст виходить благословеннє і проклін. Не подобає, браттє моє любе, сьому так бути.

3:11 Хиба криниця з одного джерела випускає солодке і гірке?

3:12 Хиба може, браттє моє, смоківниця маслини родити, або виноградина смокви? Так само нї одна криниця не дає солоної і солодкої води.

3:13 Хто мудрий та розумний між вами, нехай покаже з доброго життя дїла свої в лагідности і премудрости.

3:14 Коли ж гірку зависть маєте та сварку в серцї вашому, то не величайтесь і не кривіть на правду.

3:15 Не сходить ся премудрость звише, а земна (вона), душевна, бісовська.

3:16 Де бо зависть та сварка, там безладдє і всяке лихе дїло.

3:17 А та премудрость, що звише, найперше чиста, потім мирна, лагідна, покірлива, повна милости і добрих овочів, безсторонна і нелицемірна.

3:18 Овощ же праведности сїєть ся в упокої тим, хто творить упокій.

4:1 Звідкіля войни та свари в вас? Чи не звідсїля: з розкошів ваших, що воюють у членах ваших?

4:2 Бажаєте, та й не маєте; убиваєте і завидуєте, та й не можете осягти; сваритесь і воюєте, та й не маєте, тим що не просите.

4:3 Просите, та й не приймаєте, тому що погано просите, щоб обернути на розкоші ваші.

4:4 Перелюбники і перелюбницї! хиба не знаєте, що любов сьвіта сього — вражда проти Бога? Оце ж, хто хоче бути приятелем сьвіту, той стаєть ся ворогом Бога.

4:5 Або думаєте, що марно писаннє глаголе: „До зависти пре Дух, що вселив ся в нас?‟

4:6 Більшу ж дає благодать; тим же і глаголе: „Господь гордим противить ся, смиренним же дає благодать.‟

4:7 Коріте ся ж оце Богу, противте ся ж дияволові, то й утїче од вас.

4:8 Приближуйтесь до Бога, то й приближить ся до вас; очистїть руки, грішники, і направте серця (ваші), двоєдушники.

4:9 Страдайте, сумуйте та плачте; сьміх ваш у плач нехай обернеть ся, і радість у горе.

4:10 Смирітесь перед Господом, то й підійме вас.

4:11 Не осуджуйте один одного, браттє; хто бо осуджує брата та судить брата свого, осуджує закон і судить закон; коли ж закон судиш, то ти не чинитель закону, а суддя.

4:12 Один єсть Законодавець, що може спасти і погубити; ти ж хто єси, що судиш другого?

4:13 А нуте ж ви, що говорите: Сьогоднї або завтра пійдемо в той і той город, і пробудемо там рік, та торгувати мем та дбати мем,

4:14 (ви, що не знаєте, що буде завтрішнього. Яке бо життє ваше? та же ж воно пара, що на малий час явить ся, а потім щезає.)

4:15 Замість щоб говорити вам: Коли Господь зволить та живі будемо, то зробимо се або те.

4:16 Нинї ж хвалитесь у гордощах ваших. Усяка така хвала лиха.

4:17 Оце ж хто знає, як чинити добро, та й не чинить, тому гріх.

Йов 2:1–10

1 Сталося ж одного дня, що сини Божі прийшли стати перед Господом; та прийшов і Сатана між ними стати перед Господом.

2 І спитав Господь Сатану: Звідкіля прийшов єси? Відказав Сатана Господеві й говорить: Я ходив по землї й обійшов її навкруги.

3 І рече Господь Сатанї: А звернув ти ввагу на раба мого Йова? Другого бо такого нема на землї, такого щирого, справедливого, богобоязливого та щоб так цурався лихого.

4 І відказав Сатана й промовив: Шкуру за шкуру, а за свою душу оддасть чоловік усе, що має.

5 Просьтягни тільки руку твою й торкнись костей його й тїла його, — чи благословити ме він тебе?

6 І рече Господь Сатанї: Ну, він у руцї твоїй тільки душу (життє) його пощади.

7 І пійшов Сатана зперед Господа, та вдарив Йова лютою проказою від підошов аж до тїмя.

8 І взяв він черепок, щоб ним скребтись, та й сїв на попелищі (далеко від господи).

9 І промовила до його жона його: Чи ти ще держати мешся твердо в твоїй праведностї? Занехай Бога й умри.

10 Він же промовив до неї: Ти плещеш таке, як яка безумна. Приймали ми добре од Господа, а лихого б то й не приймати? У всьому тому не провинив Йов устами своїми.