День 233 з 365

2 Хр 35:1–27

1 І справив Йосія в Ерусалимі паску Господеві, і закололи ягня паскальне чотирнайцятого дня першого місяця.

2 І поставив він сьвященників на їх урядах, і заохочував їх до служби в домі Господньому.

3 І сказав левітам, наводившим на путь усїх Ізрайлитян, присьвяченим Господеві: Поставте скриню сьвяту в храмі, що його збудував Соломон, син Давидів, царь Ізрайлїв; непотрібно вам носити її на плечах; служіть тепер Господеві, Богові нашому, і народові його, Ізраїлеві.

4 Станьте по поколїннях ваших, по чергах ваших, як приказано Давидом, царем Ізрайлевим, і як приказано Соломоном, сином його;

5 І стійте в сьвятинї по віддїлах поколїнь братів ваших, синів народу, й по роздїлу поколїнь у левітів.

6 І заколїте паскальне ягня, і посьвятїться, й приготуйте братів ваших, щоб чинили по слові Господньому через Мойсея.

7 І дав Йосія даром синам народу, всїм, що там знаходились, із отар ягнят та молодих козлів, усе на жертву паскальню, числом трийцять тисяч, і три тисячі волів. Се з майна царевого.

8 Та й князї його давали по щиростї даром народові, сьвященникам і левітам. А Хелкія й Захарія, й Ехіїл, зверхники в домі Божому, дали сьвященникам на жертву паскальну дві тисячі шістьсот (овець, ягнят та козлів) і триста волів;

9 А Хананїя і Шемаїя і Натанаїл, брати його, і Хашавія, і Еїєл і Йоазавад, начальники над левітами, подарували левітам на жертву великодну (овець) пять тисяч та пятьсот волів.

10 Так уладжено (все) до служби. І стали сьвященники на своє місце, та й левіти по своїх чергах, по царському наказу.

11 І закололи ягня паскальне. І сьвященники кропили кроввю, беручи її з рук левітів, а левіти здоймали скіру.

12 І роздїлили призначене на всепаленнє, й те що малось роздати по віддїлах поколїнь у народї на приноси Господеві, як написано в книзї Мойсейовій. Те ж саме зробили й з волами.

13 І спекли ягня паскальне на жару, по постанові; а мирні жертви варили в казанах, горшках та в ринках, і роздали швидко всьому народові;

14 А потім варили собі й сьвященникам, бо сьвященники, сини Ааронові, робили коло приносин всепалення та коло жиру до ночі; тим то й варили левіти собі й сьвященникам, синам Аароновим, напослїдку.

15 А сьпівцї, сини Асафові, зіставались на своїх місцях, по постанові Давида, й Асафа, і Емана та Ідитуна, віщого царського, та й воротарі при кожній брамі; їм не було чого відходити від своєї служби, бо їх брати, левіти, варили для їх.

16 Оттак була впорядкована вся служба Господеві того дня, щоб обходити паску і принести всепалення на жертовнику Господньому після приказу царя Йосії.

17 І справляли сини Ізрайлеві, що там були, паску в той час і сьвято опрісноків через сїм днїв.

18 І не справляли такої паски в Ізраїлї від часів пророка Самуїла; та й зпоміж усїх царів Ізрайлевих не обходив нї один такої паски, яку справив Йосія, й сьвященники, й левіти, й усї Юдеї, й Ізрайлитяне, що там були, й осадники Ерусалимські.

19 Вісїмнайцятого року царювання Йосіїного сьвятковано сю паску.

20 Після сього всього, що зробив Йосія в домі Божому, пійшов Нехао, царь Египецький, на войну до Кархемису на Евфратї; і вийшов Йосія на зустріч йому.

21 І послав Нехао до його посланцїв сказати: Що менї й тобі, царю Юдейський? Не проти тебе йду я тепер, але туди, де в мене війна. І Бог звелїв менї поспішати; не спротивлюйся Богові, що зо мною, щоб він не згубив тебе.

22 Але Йосія не оступився від його, а налагодився, щоб стати до битви з ним, і не послухав слів Нехао з уст Божих, і виступив до битви на рівнинї Мегиддо.

23 І стрільнули стрілцї на царя Йосію; й сказав царь своїм слугам: Відведїть мене, бо я тяжко ранений.

24 І звели його слуги його з колесницї, й посадили його на другий віз, що був у його, і відвезли його в Ерусалим. І вмер він, й поховали його в гробовищах батьків його. І плакали Юдея й Ерусалим за Йосією.

25 Оплакав Йосію й Еремія в пісьнї плакальній; і всї сьпівцї та сьпівачки говорили про Йосію в своїх плакальних пісьнях, відомих до сього часу, й передали їх на вжиток в Ізраїлї; й записані вони в книзї пісень плакальних.

26 Прочі дїї Йосії і чесноти його, згідні з приказаним у законї Господньому,

27 І вчинки його, перші й останні, записані в книзї царів Юдейських та Ізраїлських.

1 Ів 4:1–21

1 Любі, не всякому духові віруйте, а досьвідчайте духів, чи від Бога вони; бо многі лжепророки вийшли у сьвіт.

2 По сьому пізнавайте духа Божого: всякий дух, котрий визнає Ісуса Христа, що прийшов у тїлї, є від Бога.

3 І всякий дух, котрий не визнає Ісуса Христа, що прийшов у тїлї, не є від Бога; се дух антихристів, про котрого чували, що прийде, і тепер вже єсть у сьвітї.

4 Ви од Бога, дїточки, і подужали їх; більший бо Той, хто в вас, нїж той, хто в сьвітї.

5 Вони від сьвіта, тим то від сьвіта говорять, і сьвіт слухає їх.

6 Ми від Бога; хто знає Бога, слухає нас; хто не від Бога, не слухає нас; із сього пізнаємо духа правди, і духа мани.

7 Любі, любім один одного; бо любов від Бога, і кожен, хто любить, від Бога родив ся, і знає Бога;

8 хто не любить, не пізнав Бога, бо Бог любов.

9 У сьому явилась любов Божа в нас, що Бог Сина свого єдинородного у сьвіт післав, щоб ми жили через Него.

10 У сьому любов, не що ми любили Бога, а що Він любив нас, і післав Сина свого на вблаганнє за гріхи наші.

11 Любі, коли так Бог полюбив нас, то й ми повинні один одного любити.

12 Бога нїколи нїхто не бачив; коли ж любимо один одного, то Бог у нас пробуває, і любов Його звершена в нас.

13 По сьому пізнаємо, що в Ньому пробуваєм, а Він у нас, що від Духа свого дав нам.

14 А ми видїли й сьвідкуємо, що Отець післав Сина, Спасителя сьвіта.

15 Коли хто визнає, що Ісус Син Божий, то в ньому пробуває Бог, а він у Бозї.

16 Ми пізнали також, та й увірували в любов, котру має Бог до нас. Бог є любов, і хто пробуває в любові, в Бозї пробуває, а Бог в ньому.

17 У сьому звершена любов у нас, щоб мати одвагу на день суду, бо який Він, такі й ми у сьвітї сьому.

18 Страху нема в любові, а звершена любов геть виганяє страха, бо страх має муку, і хто лякаєть ся, той не звершений в любові.

19 Ми любимо Його, бо Він перший любив нас.

20 Коли хто каже: Що люблю Бога, а брата свого ненавидить, той ложник; бо хто не любить брата, котрого бачить, Бога, котрого не бачить, як може любити?

21 І заповідь сю маємо від Него, щоб, хто любить Бога, любив і брата свого.

Йов 6:8–20

8 О, коби то сталось, чого я бажаю, та сповнив Бог те, чого дожидаю!

9 О, коли б то Бог ізволив стерти мене, простерти руку свою і вбити мене!

10 Се (одно) ще було б відрадою менї, і я кріпився б у безпощадній муцї моїй, що не противився словові Сьвятого.

11 Що ж за сила в мене, щоб надїятись ще менї? і який конець, щоб протягати менї життє моє?

12 Чи ж моя сила тверда, як твердий камінь? чи може мідь тїло моє?

13 Чи ж із себе добуду я поміч собі, або чи маю звідкись піддержку?

14 До страдаючого повинен би мати спожалїннє друг його, наколи він не стратив страху перед Всевишним.

15 Та брати мої перемінні, мов поток, мов ручаї бистротекучі,

16 Що каламутні від леду, й повно в них снїгу.

17 Як же настане тепло, вони малїють, а під жару вони зникають із русел своїх.

18 Вони змінюють напрям доріг своїх, заходять у пустиню й щезають;

19 Дивляться, де вони, дороги Темайські; надїються на них дороги Савейські,

20 Та стають заведені в надїї своїй: приходять туди, та румянїють від стиду.