День 254 з 365

Іс 1:1–3:25

1:1 Видиво Ісаїї, сина Амосового, яке видїв про Юдею й Ерусалим за Юдейських царів Уззії, Йоатама, Ахаза й Езекії:

1:2 Слухайте, небеса й вважай, земле, бо Господь говорить: Я виховав синів і дав зріст їм, а вони зворохобились проти мене.

1:3 Віл знає господаря свого, й осел — ясла пана свого, а Ізраїль не знає мене, народ мій не розуміє.

1:4 О, горе, народе грішний, народе привалений беззаконностями, роде лиходїїв, сини погибелї! Покинули Бога, занедбали сьвятого Ізрайлевого, відступились взад від його!

1:5 Куди, в яке місце вас іще бити, коли ви не перестаєте бути упрямими? Кожна голова в ранах, кожне серце хворе.

1:6 Від підошви в нозї та й до тїмя на голові нема в йому здорового місця: рани, синяки, рани гниючі не вичищені, не перевязані й не змягчені оливою.

1:7 То ж буде земля в вас опустошена, міста ваші огнем спалені; поля ваші в ваших таки очах чужі будуть пожерати; все опустїє, — звичайно, опустошене чужинцями.

1:8 І останесь дочка Сионська, наче шатро в винограднику, наче будка в городї, як місто збурене.

1:9 Як би Господь не зіставив із нас невеликого останку, — ми були б те, що й Содома, погибли б, як і Гоморра.

1:10 Слухайте ж Господнє слово, ви, князї Содомські; вважай на науку Бога нашого, народе Гоморський!

1:11 Навіщо менї множество жертов ваших? говорить Господь. Я вже пересичений всепаленнями з баранів і товщею з годованого скоту, та й крові з назимків і ягнят та козенят я не хочу.

1:12 Як приходите, щоб явитись перед лицем моїм, то хто від вас вимагає, щоб топтали двори мої?

1:13 Не носїть уже більше дарів надармо: паленнє кадила огидло менї; нових місяцїв і субот, та сходин сьвяточних не можу стерпіти: беззаконність поспіль із сьвяткуваннєм!

1:14 Новомісяччя ваші й сьвята ваші ненавидить душа моя: вони стали ваготою менї, тяжко менї нести їх.

1:15 І коли ви простягаєте руки ваші, то я одвертаю очі мої від вас, а як ви умножуєте молитви ваші, то я їх не чую, ваші бо руки повні крови.

1:16 Обмийтесь, станьте чистими; одкиньте далеко ледачі вчинки ваші зперед очій моїх; перестаньте чинити зло;

1:17 Навчітесь чинити добро; шукайте правди, рятуйте придавленого, обороняйте сироту, заступайте вдову;

1:18 А тодї прийдїть — і розсудимось, — говорить Господь: Коли б гріхи ваші були, як багряниця — я, мов снїг їх убілю; коли б, як кармазин, були червоні, — обмию їх, як вовну.

1:19 Схочете слухняним робом у мене ходити, — буде вас земля усяким благом надїляти;

1:20 Затнетеся ж, опір ставши, — тодї меч пожере вас; се уста Господнї говорять!

1:21 О, як же розопсотилась столиця, колись така вірна й повна правого суду! Справедливість давно в нїй панувала, тепер — душогубцї.

1:22 Срібло твоє жужелицею стало, вино твоє розпущене водою;

1:23 Князї твої — проступники й спільники злодїїв, на гостинцї ласі, користї шукають; сиротам нема в їх оборони, а справа вдовицї до них не доходить.

1:24 Тим то говорить Господь, Господь Саваот, сильний Ізраїлїв: О, я надоложу мою кривду від противників моїх, і помшчусь над ворогами моїми!

1:25 Простягну на тебе руку, жужелицю з тебе счищу й віддїлю від тебе все олово.

1:26 І поставлю в тебе суддїв, як з давен бувало, та й радників, як було за предків; а тодї славити муть тебе городом правди, столицею вірною.

1:27 Сион із потали вийде правосуддєм, а ті, що вернуться до його, — справедливостю;

1:28 А всїм відступникам і грішникам — погибель, і хто Господа покинув — затратиться.

1:29 А будуть вони покарані за ті дуброви, що такі вам любі, посоромлені за сади, що собі вибрали;

1:30 І станеться з вами, як із тим дубом, що лист у його обпав, і як той сад, що води не має.

1:31 І потужний станесь — сьміттєм, праця ж його — іскрою; й горіти муть разом, а нїхто не погасить.

2:1 Слово, що прийшло в видиві, до Ісаїї Амосенка про Юдею й Ерусалим:

2:2 Станеться в останні часи, що над усї гори гора Господня вознесеться, й підійметься понад горби, й посьпішать до неї всї народи.

2:3 І пійдуть многі народи й скажуть: Ходїть, вийдемо на гору Господню, в дом Бога Якового, а він покаже нам свої дороги, й будемо ходити стежками його, бо з Сиону вийде закон, і слово Господнє — з Ерусалиму.

2:4 І судити ме він народи, й картати ме многих людей; і перероблять мечі свої на леміші, а списи свої на серпи, й не буде народ на народ меча підіймати, та й не буде більше вчитись воювати.

2:5 Ой ходїмо ж, доме Яковів, і будемо ходити в сьвітлї Господнїм!

2:6 Бо ти відкинув був дом Яковів, відопхнув люд свій, за те, що вони багато переняли від народів східних: і чарівники в них, як у Филистіїв, і з синами чужоземцїв вони в побратимстві.

2:7 Земля стала повна срібла й золота, а скарбам їх і лїку не має; й переповнилась земля кіньми й безлїччю колесниць;

2:8 Повна земля й ідолів; вони ж і припадають лицем перед дїлом рук своїх, перед тим, що палцї їх зробили;

2:9 І похилився чоловік простий, і понизився муж значний — й ти не простиш їм сього.

2:10 Ой сховайся у скелї, врийся в землю зі страху перед Господом і перед славою величностї його!

2:11 Поникнуть горді погляди мужів, і піднесені голови людей будуть принижені; один Господь явиться високим того часу.

2:12 День бо Господа сил небесних прийде на все горде й високомірне, та й на все, що високо несеться — і все воно принижене буде,

2:13 І на всїх, що, як кедри Ливанські, високо в гору себе підносять, на всїх, що, як дуби Базанські,

2:14 І на всї високі гори й горби, що вгору пнуться,

2:15 І на кожну високую башту й на всякий мур кріпкий,

2:16 І на ті кораблі Тарсийські, та на всякі прикраси їх принадні.

2:17 І повалиться величність мужів і гординя людська нагнеться; один тілько Господь буде високий в той день,

2:18 А всї ідоли щезнуть.

2:19 Позалазять в печері в скелях та в глибинї земні зі страху перед Господом та перед славою величностї його, коли він устане, карати землю.

2:20 В той день покидає чоловік кертицям та кажанам (лиликам) срібні свої ідоли, й золоті свої ідоли, що понароблював собі, щоб їм поклонятись,

2:21 Щоб тільки самим сховатись в щілини скельні та розколини гір зо страху перед Господом і перед славою величностї його, коли він встане, карати землю.

2:22 Оце ж годї вам надїю покладати на чоловіка, що в його тільки хиба духу, що в ніздрах; бо й що він значить?

3:1 Знайте, що Господь сил небесних одніме в Ерусалиму й в Юди всяку підпору, всяку піддержку хлїбову й всяке підкріпленнє водою,

3:2 Хороброго воєводу й воїна, суддю й пророка, віщого й старця,

3:3 Пятьдесятника й князя, й дорадника й умного штукаря й проречистого словом;

3:4 А дам їм хлопцїв за старшину, й дїти панувати муть над ними.

3:5 І одно одного буде в народї тїснити, — кожний ближнього свого; встане хлопець на старого, дрібний люд — на значних.

3:6 І хапати ме за полу брата брат, у родинї батька свого: В тебе є жупан про сьвято, будь над нами князем, — нехай буде сей розпадок під рукою в тебе;

3:7 А той відкаже, клянучись: Не вмію я гоїти рани; бо й в мене в господї нї хлїба, нї одежі; не робіть мене головою в народї.

3:8 Ось як підупаде Ерусалим і впаде Юда, через те, що й язик і дїла в їх — проти Господа, й зневажливі в очах слави його.

3:9 Само їх обличчє сьвідчить проти них, ба й явно таки про гріх свій розповідають, не таять, саме як Содомії; горе душам їх! самі бо на себе зло накликають.

3:10 Скажіть праведному, що йому благо, бо він споживати ме плоди вчинків своїх;

3:11 Горе ж беззаконникові, бо буде йому відплата за дїла рук його.

3:12 Гнобителї люду мого — недоростки й жіноцтво правлять ним. Народе мій! ті, що правлять вами, вони вас туманять, вони розкопали дорогу ходи твоєї.

3:13 Но встав Господь на суд — він стоїть, щоб судити народи.

3:14 Виступає Господь на суд проти голов люду свого і князїв його: Ви спустошили виноградник; загарбане у бідного — по дворах ваших.

3:15 Яким правом тиснете ви люд мій і топчете вбогих? говорить Господь, Господь сил небесних.

3:16 І промовив Господь: За те, що дочки Сионські аж надто згордїли; що ходять, витягнувши шию й принаджують поглядами, ходять гордою ходою й побрязкують бляшечками на ногах, —

3:17 За се оголить Господь тїмя в дочок Сионських і обнажить їх Господь з волосся їх;

3:18 У той день Господь одійме гарні бляшечки на ногах і ґузички,

3:19 Сережки та запинки, й пояси, й судинки з пахощами та чарівницькі висилця,

3:20 Перстінцї й каблучки під носом,

3:21 Верхні намітки й спідню одежу, платинки й гаманцї,

3:22–23 Опліччя барвисті й плащики й повязки; Дзеркалця, й сорочки з висону та турбани.

3:24 І буде тодї замість принадних пахощів — смердота; замість пояса — мотузка; замість завитого волосся — плїш, і замість широкої обгортки — вузка верітка, а замість краси — пятна.

3:25 Мужі твої полягають під мечами, а хоробрі твої — на війнї.

3:26 І будуть зітхати й плакати ворота столицї, вона ж, спустошена, на землї усяде.

Рим 14:15–15:11

14:15 Коли ж через їжу брат твій сумує, то вже не по любови ходиш. Не погубляй їжею твоєю того, за кого Христос умер.

14:16 Нехай же не ганить ся ваше добре.

14:17 Бо царство Боже не їжа і питтє, а правда, і впокій, і радощі в Дусї сьвятім.

14:18 Хто бо в сьому служить Христу, той любий Богові і шануваний між людьми.

14:19 Тому ж отсе побиваймось за тим, що для впокою і для збудовання спільного.

14:20 Ради їжи не руйнуй дїла Божого. Все чисте, тільки лихо чоловікові, що їсть із спотиканнєм.

14:21 Добре не їсти мясива, анї пити вина, нї (такого), від чого брат твій спотикаєть ся або блазнить ся, або знемогає.

14:22 Ти маєш віру? май (її) собі перед Богом. Блажен, хто не осуджує себе в тому, що похваляє.

14:23 Хто ж сумнить ся, чи їсти, осудить ся, бо (їсть) не по вірі; все ж, що не по вірі, гріх.

15:1 Мусимо ми, сильні, немочі безсильних носити, а не собі догоджати.

15:2 Кожен бо з нас ближньому нехай догоджає, на добре, до збудування.

15:3 Бо і Христос не собі годив, а яко ж писано: Зневага зневажаючих Тебе упала на мене.

15:4 Скільки бо перше написано, нам на науку написано, щоб через терпіннє та утїшеннє (з) писання мали надїю.

15:5 Бог же терпіння та утїшення нехай дасть вам однаково думати між собою по Христу Ісусові,

15:6 щоб однодушно, одними устами славили Бога й Отця Господа нашого Ісуса Христа.

15:7 Тим же приймайте один одного, яко ж і Христос прийняв вас у славу Божу.

15:8 Глаголю ж, що Ісус Христос став ся слугою обрізання ради істини Божої, щоб ствердити обітовання отцїв,

15:9 а для поган — з милостї, щоб прославляли Бога, яко ж писано: За се визнавати му Тебе між поганами й імени Твоєму співати му.

15:10 І знов глаголе: Звеселїть ся, погане, з людьми Його.

15:11 І знов: Хвалїть Господа, всї погане, і вихваляйте Його всї люде.

16:25 Тому ж, що може вас утвердити по благовістю моєму і проповіданню Ісус-Христовому, по відкриттю тайни від часів вічних умовчаної,

16:26 тепер же обявленої, і через писання пророчеські, по повелїнню вічнього Бога, на послуханнє віри, усїм народам звіщеної, —

16:27 єдиному премудрому Богові, через Ісуса Христа, котрому слава на віки. Амінь.

Йов 12:1–17

1 І відповів Йов і сказав:

2 Справдї так! Тілько ви одні люде, і з вами вмре разом і мудрість!

3 Але ж і в мене є серце, як у вас, не стою я позаду; та й хто ж не знає сього самого?

4 Посьміхом другові мойму стався я, що до Бога кликав і Бог одвічав менї; посьміхом — чоловік справедливий і невинний!

5 Оттак, по думцї того, що сидить собі спокійно, нїзащо є лучиво, призначене тим, що їх ноги потикаються.

6 За те спокійні й безпечні домівки в грабителїв, роздратовуючих Бога, бо вони Бога, неначе в руках своїх носять!

7 І справдї: спитай у зьвірят, а вони навчать тебе, — в птаства під небом, а воно зʼясує тобі;

8 Або поговори з землею, а вона повчить тебе, та й риби в морі скажуть тобі:

9 Хто з усього того не взнає, що рука Господня сотворила се?

10 В його руцї дух всього живучого й душа кожного людського тїла.

11 Чи ж не ухо розбірає слова, й чи не язик доходить смаку страви?

12 Так і в старцїв мудрість, а в довголїтників розум.

13 У него ж (Бога) премудрість і міць; в його рада й розум.

14 Що він розорить, того вже нїхто не збудує; кого він зачинить, нїхто йому не відомкне.

15 Задержить води, — все повисихає, пустить їх, — розбурять землю.

16 У його сила й премудрість, перед ним той, хто зблудив, і той, хто звів із дороги.

17 Він приводить порадників до нерозваги, а суддїв до дурноти.