День 259 з 365

Іс 14:1–17:14

14:1 Близько час його, й не загаяться днї його; бо Господь на Якова знов гляне ласкаво, знов приверне любов свою до Ізраїля; й оселить їх на землї їх рідній; прилучаться до них чужоземцї, й пристануть до Яковового дому.

14:2 І візьмуть їх народи й приведуть на їх місце, а Ізраїль присвоїть їх собі на землї Господнїй за рабів і рабинь, і поневолить тих, що його в неволю були забрали, й буде він утискати тих, що його тиснули.

14:3 І станесь тодї: як Господь тебе визволить від смутку твого й від страху й тяжкої неволї, що на тобі тяготїла,

14:4 То висьпіваєш у піснї побіду над царем Вавилонським і промовиш: Ось, не стало мучителя — скінчився грабіж!

14:5 Поломав Господь палицю в безбожних, скипетр у тиранів,

14:6 Що побивав люто народи ударами безʼупинними, панував над племенами в гнїві, докучав без міри,

14:7 Всї краї тепер оддихають в спокою, з радощів сьпівають;

14:8 Веселяться й кипариси та й кедри Ливанські: Від коли ти заснув, нас вже не рубають!

14:9 Глибінь пекольна зворушилась задля тебе, щоб стрічати тебе при ввіходї твоїм; всїх велетнїв побудила, всїх князїв землї; із престолів повставати всїм царям звелїла;

14:10 А всї вони гуртом до тебе промовлять: Так і ти, як ми, зробився вбогим слабосилком?!

14:11 Гордощі твої й життє твоє шумне в пекло провалились; під тебе стеляться черви, й черви накривалом тобі!

14:12 Як же се ти впав із неба, досьвітная зоре? Ти розбився об землю, що топтав народи!

14:13 Ти ж говорив в серцї свойму: Взійду аж на небо, над Божими зорями престол мій поставлю, й засяду на горі між богами, на краю півночі;

14:14 Взійду на висоти хмарні, рівнею тому зроблюсь, що Всевишнїм зветься.

14:15 А тепер ти попав в пекло, — в глибінь преисподню.

14:16 Хто тепер тебе бачить, придивляєсь зблизька: Чи се ж той — мовляв — що хитав землею, та трусив царствами?

14:17 Що в пустиню обернув сьвіт, його міста побурив, полонянам не давав вертатись в домівку?

14:18 Всї царі в народів, всї спочивають, кожен в честї у своїй домівцї;

14:19 Ти ж покинутий за гробовищем, як пуста галузка, мов одежа вбитих, мечем посїчених, що їх вкидають у вапяні ями, — ти, мов те падло, що його топчуть,

14:20 Не будеш із ними в могилї; ти бо спустошив землю твою, вбивав народ твій: о, по віки не спогадаєсь рід лиходїїв!

14:21 Готуйте різанину синам його за беззаконностї батька їх, щоб не піднялись і не заволодїли землею, та не сповнили сьвіт ворожнечею.

14:22 Так, встану на них — говорить Господь Саваот — і вигублю імя Вавилону до нащадку — й сина й внука, говорить Господь.

14:23 І вчиню його пробутком їжа та болотом, і вимету його мітлою, витираючою до чистого, говорить Господь Саваот.

14:24 Клянучись, говорить Господь сил: Як я задумав, так воно й буде; як я призначив, так і станеться,

14:25 Щоб стерти Ассирийця в землї моїй й розтоптати його на горах моїх; а тодї спаде з них ярмо його, й здійметься тягар із плечей в їх.

14:26 Так призначено, так постановлено про всї (поганські) землї, а се рука, простягнута на всї ті народи;

14:27 Бо се призначив Господь сил, і хто зможе те відмінити? рука його простягнута, — хто її відверне?

14:28 В роцї ж, коли вмер царь Ахаз, було ось таке пророче слово:

14:29 Не радуйся, земле Филистійська, що поломана палиця, побивавша тебе; бо з кореня змиїного вийде гаспид, а плодом із його буде лїтаючий дракон.

14:30 А тодї бідні стануть насичені, а злиденні безпечно будуть спочивати; твій же корінь уморю голодом, а й нащадок у тебе вигублю.

14:31 Ридайте ж, ворота, вий голосно, місто! Розпадешся ти, земле Филистійська; ось бо — від півночі ковпіт димом надходить, а нема втомленого в їх полках.

14:32 І що ж тодї скажуть вістники народу? Ось те, — що Господь утвердив Сиона, що в йому знайдуть захист убогі з народу його.

15:1 Слово пророче про Моабіїв: Так! ніччю збурений буде Ар-Моаб і спустошений; так! вночі збурений буде Кир-Моаб і спустошений!

15:2 Виходить він ід Баїту й Дибону, виходить на висоти, плакати; Моаб ридає над Набою й Медевою; в усїх їх острижені голови, у всїх оголені бороди.

15:3 Скрізь по улицях у веріттю люде; на дахах, по ринках всї ридають, в сльозах потапають.

15:4 І Есебон і Елеала голосять; крик їх доходить аж до Яази.

15:5 Й моє серце ридає над Моабом; втїкають із його ʼд Сигору, до третьої Егли; виходять, плачучи, на Лухит; по Хоронаїмській дорозї гірко голосять;

15:6 Бо висхнуть води в Нимримі, позасихають луги, трава вигорить, вся зелень ізникне.

15:7 Тим переносять вони останки добутку, та, що врятували, поза ріку Арабську.

15:8 Плач по всїй землї Моабській; Як вони голосять, чути аж в Еглаймі, плач його несеться до Беер-Елиму;

15:9 Бо вода в Дибонї взялась уже кровю; — та я наведу на Дибон іще нове лихо — левів на тих, що з Моабу повтїкали, та й в краю зостались.

16:1 Посилайте ягнята владицї землї з Сели в пустинї на гору дочки Сионської;

16:2 Дочки бо Моабійські будуть коло бродів Арнону, наче та птичка, з гнїзда викинена.

16:3 Зложи раду, виречи присуд; розпростри над нами серед полудня, мов уночі, тїнь твою; скрий прогнаних, не видай блукаючих.

16:4 Нехай перебудуть у тебе прогнані мої Моабії; будь їм захистом перед грабіжником; бо й так зникне гнобитель, грабіж перестане, а ті, що на них напирають, щезнуть із землї.

16:5 Милосердєм стане твердо в пробутку Давидовому престол правди, й засяде на нїм в справедливостї суддя, що шукати ме правди й до правосуду змагати.

16:6 Про Моаба ж ми чували, — гордий він над міру, надутий і пишний та лютий, та й в слові нещирий.

16:7 Тим то тяжко заплаче Моаб над Моабом, — всї будуть ридати; о, застогнайте по твердинях Кирхарешета; вони ж спустошені.

16:8 Ниви Есевонські спустїли, та й виноградник Севамський; властники народів вигубили ті прегарні лозини, що сягали аж до Язеру; розстилались по пустинї, простирались пагонцями аж поза море.

16:9 Тим і я заплачу по садах Севамських, як плакав над Язером, й поливати му сльозами тебе, Есевоне й Елеало! не буде бо в тебе часу зборів виноградних, анї під час жнив — давних голосних радощів.

16:10 Замовкли жарти й веселощі по нивах роскішних, і в виноградниках не сьпівають, не веселяться; виноградар не топче в тискарнях грона: Я перервав усї веселощі.

16:11 Тим аж стогне утроба в мене над Моабом, мов гуслі жалібні, і серце моє над Кирхарешетом.

16:12 Хоч і збереться Моаб, і буде аж до утоми змагатись на висотах, та в своїх сьвятинях молитись, та йому нїчо не поможе.

16:13 Ось, яке слово виповів Господь вже давно про Моаба,

16:14 А тепер от як говорить Господь: За три роки, рахуючи роками наймитів, сила Моаба впаде разом із усїм великим многолюдством його, а останок його буде вельми малий і незначний.

17:1 Слово пророче про Дамаск: Ось, Дамаск вичеркуєсь зпроміж міст й обернеться в купи руйновища.

17:2 Городи Ароерські опустїють, — там хиба стада будуть віддихати, та й не буде кому їх полошити.

17:3 Не стане твердині Ефраїмової, не стане Дамаску, столицї всієї Сириї; станесь із ним те саме, що з славою синів Ізраїля, говорить Господь Саваот.

17:4 І буде в той час; упаде слава Якова, а сите тїло в його схудне.

17:5 Стане, мов та нива по зборі пашнї женцем, коли рука його вижне її, або коли визбирають колоссє в Рефаїм-долинї.

17:6 І зостанеться в його — як се буває при оббиванню оливок — на вершку дві-три ягодки, або чотири-пять по рясних галузках, — говорить Господь, Бог Ізраїля.

17:7 А тодї вже зверне людина погляд свій на Творця свого, й очі в її позирати муть до Сьвятого Ізрайлевого;

17:8 І не спогляне на жертівники, на вироби рук своїх, і не подивиться на те, що вробив палцями своїми, на боввани Астарти та Баала.

17:9 В день той будуть утверджені міста його — нїби ті розвалини по лїсах та верхах гір, що їх покидали втїкачі перед Ізраїлем, — всюди буде пусто.

17:10 Бо ти забув про Бога, спаса твого, й не згадував про охоронну скелю твою. Ти позаводив сади, щоб у їх весело проходжатись, і понасаджував лозини чужоземні;

17:11 А коли насадив, то й запобігав, щоб воно росло, та щоб посадка твоя рано розцьвівалась; но — як прийде до зборів, не мати меш купи плодів, а смуток тяжкий.

17:12 Горе! з яким шумом товпа народу (на нас) наступала! гукають, як шумить море. Що за ревіт усяких племен! ревуть, мов великі води.

17:13 Так, ревуть народи, як ревуть великі води; но Господь погрозив їм, — ось вони й розбіглись, гонені, як порох перед вітром, як пилини цьвітні поперед вихру.

17:14 Ввечорі — трівога, та досьвіта — вже й нема його! Ось такий пай тим, що нас обдерали, така доля тим, що нас пустошили.

1 Кор 3:1–23

1 І я, браттє, не міг промовляти до вас, яко до духовних, а яко до тїлесних, яко до малолїтків у Христї.

2 Молоком поїв вас, а не стравою; ще бо не змогли (знести того), та ще й тепер не можете, ще бо ви тїлесні.

3 Коли бо між вами зависть та сварня, та незгода, то хиба ж не тїлесні ви й хиба не чоловічим робом ходите?

4 Коли бо каже хто: Я Павлів; другий же: Я Аполосів; то хиба ж не тїлесні ви?

5 Хто ж Павел і хто Аполос? Та же ж вони тільки слуги, через котрих ви увірували, і як кому дав Господь.

6 Я посадив, Аполос поливав, Бог же зростив.

7 Тим то нїщо й той, хто садить, і хто поливає, а хто зрощує — Бог.

8 Хто ж садить і хто поливає, сї одно, кожний же прийме нагороду свою по своїм трудї.

9 Бо ми Божі помічники, ви Боже поле, Божа будівля.

10 По благодатї Божій, даній менї, яко мудрий будівничий, положив я основину, инший же будує. Нехай же кожен дивить ся, як він будує.

11 Иншої бо підвалини нїхто не може положити окрім тієї, що положена, котра єсть Ісус Христос.

12 Коли ж хто будує на сїй підвалинї з золота, срібла, дорогого каменя, дерева, сїна, очерету, —

13 кожного дїло буде явне; день бо (Господень) покаже, тим що в огнї відкриєть ся, і яка в кожного робота, огонь випробує.

14 Коли робота встоїть, хто вибудував — прийме нагороду.

15 Коли робота згорить, понесе шкоду, сам же спасеть ся, тільки так, як через огонь.

16 Хиба не знаєте, що ви храм Божий, і Дух Божий живе в вас?

17 Коли хто зруйнує Божий храм, зруйнує його Бог: бо храм Божий сьвят, котрий єсте ви.

18 Нехай нїхто себе не обманює. Коли хто між вами здаєть ся мудрим у віку сьому, нехай буде дурним, щоб бути премудрим.

19 Бо премудрість сьвіта сього — дурощі у Бога, писано бо: Спіймає премудрих в хитрощах їх.

20 І знов: Господь знає думки мудрих, що вони марні.

21 Тим же нїхто нехай не хвалить ся в людях; все бо ваше:

22 Чи то Павел, чи Аполос, чи Кифа, чи сьвіт, чи життє, чи смерть, чи теперішнє, чи будуче, — все ваше,

23 ви ж Христові, а Христос Божий.

Йов 13:20–28

20 Тілько двох речей не чини (Боже) зо мною, а тодї я не ховати мусь від обличчя у тебе:

21 Одверни від мене руку твою, й страх перед тобою нехай не потрясає мене.

22 Тодї зви, а буду відповідати, або я говорити му, а ти відказуй менї.

23 Скілько ж у мене сказ і гріхів? Покажи менї проступок мій і гріх мій!

24 За що ти скриваєш лице (ласку) твоє, й за ворога маєш мене собі?

25 Хочеш хиба стерти зірваний листочок, і за сухою соломинкою гнатись?

26 Пишеш бо засуд гіркий на мене й дописуєш менї гріхи з молодостї моєї;

27 Ноги мої в кайдани куєш, і всї стежки мої назираєш, і ходиш слїдом ніг моїх.

28 Я ж, мов глина, розпадаюсь, як одежа, що її міль переїла.