День 290 з 365

Єр 23:1–40

1 Горе пастирям, що занапащують і розгонять вівцї отари моєї, говорить Господь.

2 Тим же то так говорить Господь, Бог Ізрайлїв, до пастирів, що пасуть нарід мій: Порозганяли ви й порозпуджували вівцї мої й не наглядали за ними. Оце ж я скараю вас за ледачі ваші вчинки, говорить Господь.

3 І позбіраю останок отари моєї з усїх земель, куди повиганяв їх, та заверну їх на їх пасовища, і будуть там плодитись й намножуватись.

4 І поставлю над ними пастирів, що їх пасти муть, і вже не будуть лякатись та пудитись і нї одна з них не загубиться, — говорить Господь.

5 Ось, надходить час, говорить Господь, і збуджу Давидові праведного пагонця, що володїти ме, як царь, і мудрим робом ходити ме й чинити ме суд і справедливість на землї.

6 За днїв його спасеться Юда, й жити ме безпеч Ізраїль, і ось імя його, яким його звати муть: Бог — оправданнє наше.

7 І ось, надходить час, говорить Господь, що не казати муть більш: Так певно, як жив Господь, що вивів синів Ізрайлевих із Египту, а казати муть:

8 Так певно, як жив Господь, що вивів і привів рід дому Ізрайлевого з півночньої землї й з усїх земель, куди їх був вигнав, і будуть жити в рідній країнї.

9 Що до пророків: Роздирається серце моє в менї; тремтять усї костї мої; я — мов пяний, мов чоловік, що його подолїло вино, а се через Господа й задля сьвятих слів його.

10 Земля бо повна перелюбників; земля плаче від прокляття; посохли степові пасовища; а задуми їх ледачі, й сила їх — у кривдї.

11 Бо й пророк і сьвященник лицемірні, ба й у домі мойму найшов я їх ледарство, говорить Господь.

12 Тим же то дорога їх буде їм, наче ожеледа в темряві: торкнись їх, а вони попадають; пошлю бо лихолїттє на їх, час кари їх, — говорить Господь.

13 В пророків Самарийських бачив я безум: пророкували вони в імя Баалове, й звели з ума люд мій, Ізраїля.

14 У пророків же Ерусалимських бачу я страшні речі: жиють вони перелюбно, блукають в неправдї, і піддержують руки лиходїям, щоб нїхто не вертався з безбожностї своєї. Вони менї такі, як Содома, а осадники його — як Гоморра.

15 Тим же то говорить так Господь про ті пророки: Ось, я нагодую їх полином, а напою їх водою з жовчю, бо від пророків Ерусалимських розлилась безбожність по всїй країнї.

16 Ще так говорить Господь сил небесних: Не прислухуйтесь словам тих пророків, що вам пророкують: вони зраджують вас, оповідають мрії серця свого, а не з уст Господнїх.

17 Раз-у-раз говорять вони моїм зневажникам: Господь сказав: мир буде вам. А всякому, хто ходить в упрямостї свого серця, провадять: Нїяке лихо не прийде на вас.

18 А хто ж стояв у радї Господнїй? Хто бачив його й чував слова його? Хто прислухавсь до його слова і дослухався?

19 Се надходить хуртовина гнїву Господнього, буря грізна, і вдарить на голову безбожних.

20 І не відвернеться гнїв Господень, покіль не довершить він і не спевнить задумів серця свого; свого часу буде вам се розумно й ясно.

21 Не посилав я тих пророків, а самі вони побігли; я не говорив їм, а вони пророкували.

22 Коли б вони стояли в моїй радї, та й ясували б людові мойму мої слова й зʼупиняли б їх од ледачої дороги їх і від ледачих учинків їх.

23 Чи то ж я тілько зблизька Бог, говорить Господь, а не Бог і надалеки?

24 Хиба ж сховається людина в потайне місце, де б я її не бачив? говорить Господь. Чи ж не сповнюю я небо й землю? говорить Господь.

25 Я чув, що говорять пророки, та як вони в моє імя неправду пророкують. Вони говорять: Я бачив сон, я бачив сон!

26 Чи довго ж воно ще так буде в серцї пророків, тих що пророкують лож, що пророкують оману свого серця?

27 Невже ж у них на умі, своїми снами довести мій нарід до того, щоб забув моє імя, так як отцї їх позабували моє імя задля Баала?

28 Пророк, що бачив сон, нехай же й оповідає його за сон, а в котрого моє слово, той нехай і переказує моє слово вірно. Хиба ж полова й чисте зерно все одно? говорить Господь.

29 Хиба ж моє слово не похоже на огонь, — говорить Господь, — і не поможе молот, що розбиває скелю?

30 Тим же то встану я на пророки, — говорить Господь, — що один ув одного крадуть слово моє.

31 Ось, я — на пророки, говорить Господь, що крутять своїм язиком, а говорять: Він сказав.

32 Я на пророки ложних снів, говорить Господь, що росказують їх, і зводять з ума люд мій своїми бріхнями й оманою, — на тих, що я не посилав їх і не давав їм наказу, й що з їх нема нїякого хісна народові сьому, говорить Господь.

33 Коли ж оце спитає тебе сей нарід або пророк або сьвященник: Який тягар від Господа? то скажи їм: Ви той тягарь, і я скину вас додолу, говорить Господь.

34 Коли ж пророк або сьвященник або хто з народу скаже: Вагота від Господа, то я скараю того чоловіка з домом його.

35 Ось як маєте одно одному й брат братові казати: „Що відказав Господь?‟ або: „Що говорить Господь?‟

36 А того слова „вагота Господня‟ не споминайте нїколи; бо тягарем буде такому чоловікові слово його, бо се ви перекручуєте слова живого Бога, Господа сил небесних, Бога вашого.

37 Так треба говорити пророкові: Що відказав тобі Господь? або: Що говорив Господь?

38 Коли ж ви ще мовляти мете „вагота від Господа‟, так ось як Господь говорить: Що ви мовляєте се слово вагота від Господа, хоч я послав сказати вам: не говоріть вагота від Господа, —

39 То ось я покидаю вас, як ваготу, й покину вас, а місто се, що надїлив вам і отцям вашим, відкину від лиця мого,

40 І положу на вас вічну наругу й повсячасний, незабутний сором.

Гал 2:1–21

1 Потім, по чотирнайцяти лїтах, пійшов я знов у Єрусалим із Варнавою, взявши з собою й Тита.

2 А пійшов я по відкриттю, і предложив їм благовістє, котре проповідую між поганами, тільки на самотї, значнїщим, чи не марно я ходжу або ходив.

3 Та й Тит, що був зо мною, не був, яко Грек, примушений обрізатись.

4 А лжебратам, що крадькома ввійшли, щоб підгледїти волю нашу, що маємо в Христї Ісусї, щоб нас підневолити,

5 ми анї на годину не поступились, корючись, щоб істина благовістя пробувала в вас.

6 Від тих же, що здають ся чим бути (які вони колись були, менї байдуже: Бог не дивить ся на лице чоловіка); ті (кажу), що здають ся (чим бути), на мене нїчого не наложили.

7 Нї, противно, зрозумівши, що звірено менї благовістє необрізання, яко ж Петрові обрізання:

8 (хто бо допоміг Петрові до апостольства обрізання, допоміг і менї між поганами;)

9 і, пізнавши благодать, дану менї, Яков, та Кифа, та Йоан, що здавали ся стовпами, дали правицї менї та Варнаві на товаришуваннє, щоб ми (були) для поган, а вони для обрізання;

10 тільки щоб ми вбогих памятали, про що й я дбав, щоб се чинити.

11 Як же прийшов Петр в Антиохию, устав я проти него в вічі, бо заслужив докору.

12 Перше бо нїм прийшли деякі від Якова, він їв з поганами; як же прийшли, таївсь і відлучавсь, боячись тих, що були з обрізання.

13 Лицемірили з ним також і инші Жиди, так що й Варнава зведений був лицемірством їх.

14 Та, як побачив я, що вони неправо ходять по євангелській істинї, то я сказав Петрові перед усїма: коли ти, бувши Жидовином, живеш попоганськи, а не пожидівськи, то на що примушуєш поган жити пожидівськи?

15 Ми по природї Жиди, а не грішники з поган;

16 та знаючи, що не оправдуєть ся чоловік дїлами закону, а тільки вірою в Христа Ісуса, і ми увірували в Ісуса Христа, щоб оправдитись вірою в Христа, а не дїлами закону; бо не оправдить ся дїлами закону нїяке тїло.

17 Коли ж, шукаючи оправдитись у Христї, і самі явились грішниками, то чи Христос не служитель гріху? Нехай не буде!

18 Бо коли я знов будую, що зруйнував, то переступником себе представляю.

19 Я бо через закон законові умер, щоб жити Богові.

20 Я розпятий з Христом; живу ж уже не я, а живе Христос у менї; а що живу тепер у тїлї, то живу вірою в Сина Божого, що полюбив мене і видав себе за мене.

21 Не відкидаю благодати Божої; коли бо через закон праведність, то Христос марно вмер.

Йов 22:7–20

7 Жажденому не давав ти й водицї напитись, а голодущого прогонив без куска хлїба;

8 Землю давав тілько дужим під оселю, й тільки значний який осїдавсь на нїй.

9 Вдови одправляв єси з нїчим, а сироти полишав із порожними руками.

10 За се кругом тебе силки й стревожив тебе ненадїйний страх,

11 Та темрява, в якій ти нїчого не бачиш, і глибінь вод покрила тебе.

12 Чи Бог не висше небес? Глянь у гору на зорі, як вони високо!

13 Ти ж кажеш: Що знає Бог? Як він кріз хмарі розсудить?

14 Хмарі — завіса його; ходить по небу, не бачить.

15 Чи ж ти йдеш стежкою давнїх людей, якими ходили люде беззаконні,

16 Що перед часом погибли, коли вода, розлившись, їх підмила?

17 Вони говорили до Бога: Оступись од нас! і думали: що вдїє їм Вседержитель?

18 Бо він сповняв доми їх добром. — Та звичай безбожників нехай буде далеким від мене! —

19 Бачили се праведні і всьміхались, а невинні сьміялись із них:

20 Злюки ті — наче б вигублені вже, а нащадки їх — так, як би вже пожер огонь!