День 311 з 365

Єз 5:1–6:14

5:1 Ти ж, сину чоловічий, возьми гострого ножа, — бритву голярську, й поведи нею (голючи) по голові в тебе й по бородї в тебе, потім возьми вагу та й подїли волоссє.

5:2 Третину спали посеред городу на огнї, як будуть сповнятись днї облягу; другу третину візьми та й посїчи мечем округ його, а трейтю третину розвієш вітром, бо я обнажу меча поза ними.

5:3 І возьми з того волосу трохи та й завяжи в полу в одежинї твоїй.

5:4 А з сього ще візьмеш трошки та й укинеш ув огонь, і спали те в огнї. З того загориться огонь на ввесь дом Ізраїля.

5:5 Так бо говорить Господь Бог: Ось — Ерусалим! Я поставив його посеред народів, навкруги його (чужі) краї.

5:6 Він же поводився проти законів моїх безбожнїйше, як погани, й проти заповідань моїх гірше нїж землї кругом його; бо вони відкинули закони мої й не слухали заповідань моїх.

5:7 Тим же то так говорить Господь: За те, що ви перевисшили проступками вашими самих поган, що навкруги вас, у заповіданнях моїх не ходите й постанов не виповнюєте, ба й не ходите по постановам поган кругом вас, —

5:8 Тим ось що говорить Господь Бог: От, я так само проти тебе; я сам розпічну караючий суд серед тебе перед очима в невірних.

5:9 І вчиню з тобою таке, якого не чинив іще нїколи, й чого нїколи вже не вчиню, — за всї твої мерзоти.

5:10 За те батьки в тебе їсти муть власні дїти, а дїти їсти муть батьків своїх, і заведу суд над тобою, й пущу ввесь останок твій на всї вітри.

5:11 Тим же то так певно, як я живу, говорить Господь Бог: За те, що посквернив єси сьвятиню мою всїма гидотами твоїми й усякою поганню твоєю, я вменьшу тебе, й не зжалиться над тобою око моє, і не буде в мене милосердя на тебе.

5:12 Третина в тебе вимре від морової зарази й вигине від голоднечі посеред тебе; друга третина поляже од меча навкруги тебе, останню ж третину пущу на всї вітри, а слїдом за ними добуду меча.

5:13 Так довершиться гнїв мій і вгаситься досада моя, і я вдоволюся; і зрозуміють, що я, Господь, сказав се в палкому гнїві мойму, як довершиться над ними ярость моя.

5:14 І зроблю тебе пусткою й погордою між народами в округ тебе, й перед очима в кожного, хто мимо буде проходити.

5:15 І будеш погордою й наругою, пересторогою та пострахом народам округ тебе, як я заведу над тобою суд у гнїві й досадї й в лютих карах, — я, Господь виповів се, —

5:16 Як пошлю на них гострі стріли голоднечі на їх затрату, а пошлю їх вам на погибель, і скріплю голод між вами, і зломлю підпору-хлїб у вас.

5:17 Як пошлю на вас голоднечу й зьвіррє, щоб учинити вас бездїтними; й перейде проміж тебе пошесть і розлив крові, та наведу меча на тебе. Я, Господь, сказав се.

6:1 І надійшло до мене слово Господнє:

6:2 Сину чоловічий! поверни лице твоє проти гір Ізрайлевих і віщуй проти них,

6:3 І промов: Ви, гори Ізрайлеві! слухайте слово Господнє. Так говорить Господь Бог до гір і до горбів, до байраків і до долин: Ось, я наведу на вас меча та й порозбиваю висоти ваші;

6:4 І будуть жертівники ваші опустошені, стовпи ж ваші в честь сонця будуть порозбивані, а побитих ваших положу трупами перед ідолами вашими;

6:5 Так, положу трупи синів Ізраїлських перед їх бовванами й розкидаю костї ваші навкруги жертівників ваших.

6:6 По всїх осадах ваших обезлюднїють городи а висоти будуть побурені, щоб уже раз спустошити й розбурити жертівники ваші, щоб ідоли ваші порозбивати, ваші сонячні стовпи порозвалювати й вироби ваші в нїщо обернути.

6:7 І падати муть посеред вас побиті люде, й зрозумієте, що я — Господь.

6:8 Та я збережу останок, що між народи од меча врятуються, як ви будете розкидані по чужих країнах.

6:9 І спогадають на мене врятовані ваші між народами, куди їх позаймають в полонь, коли я доведу до розкаяння блудні їх серця, відпавші від мене, й їх очі, блудивші за бовванами, й самі вони гидувати муть собою за те ледарство, що коїли своїми гидотами;

6:10 І спізнають, що я, Господь, не даремно погрожував наслати на них таку лиху годину.

6:11 Так говорить Господь Бог: Сплесни руками твоїми й тупни твоєю ногою та й покликни: Горе за всї погані лиходїйства дому Ізрайлевого! поляжуть вони од меча, голоднечі й морової пошестї.

6:12 Хто далеко, — помре од пошестї, а хто близько, поляже од меча, хто ж зостанеться й вирятується, згине від голоднечі. Оттак я довершу гнїв мій на них.

6:13 І зрозумієте, що я Господь, як ваші побиті лежати муть серед ваших ідолів навкруги жертівників їх по всїх високих узгіррях, по всїх верхах нагірних, попід усїма зеленими деревами й під усяким гілястим дубом, на всїх тих місцях, де палили пахущі кадила всїм ідолам своїм.

6:14 І простягну проти них руку мою й зроблю країну безлюдною пусткою від Дивлат-степу по всїх осадах їх, і зрозуміють, що я — Господь.

1 Сол 2:1–20

1 Самі бо знаєте, браттє, про вхід наш між вас, що не марно він став ся;

2 нї, пострадавши перед тим і дознавши зневаги, як знаєте, в Филипах, зосьмілились ми в Бозї нашому глаголати до вас благовістє Боже з великою боротьбою.

3 Утїшеннє бо наше (було) не від лукавства, анї від нечистоти, анї в підступі,

4 а яко ж ми вибрані від Бога, щоб повірити нам благовістє, так ми й глаголемо, не як ті, що людям догоджують, а Богу, що розвідує серця наші.

5 Нїколи бо не було в нас лестивого слова до вас, яко ж знаєте, анї думки зажерливої: Бог сьвідок.

6 Не шукали ми нї від людей слави, нї од вас, нї од инших, можучи в повазї бути, яко Христові апостоли.

7 Нї, ми були тихі серед вас. Як мамка гріє дїток своїх,

8 оттак, бажаючи вас, мали ми щиру волю, передати вам не тілько благовістє Боже, та ще й свої душі, тим що ви були нам любі.

9 Згадайте бо, браттє, труд наш і працю: ніч бо і день роблячи, щоб нїкого з вас не отяготити, проповідували ми вам благовістє Боже.

10 Ви сьвідки і Бог, як преподобно, і праведно, і непорочно ми обертались між вами віруючими,

11 яко ж знаєте, що ми кожного з вас, як батько дїток своїх, утїшали і розважали, і сьвідкували;

12 щоб ви ходили достойно перед Богом, що покликав вас у своє царство і славу.

13 Того ж то й дякуємо Богові без перестану, що ви, прийнявши слово проповідї Божої від нас, прийняли не яко слово чоловіче, а (яко ж справдї є,) слово Боже, котре й орудує в вас віруючих.

14 Ви бо, браттє, стали послїдувателями церквам Божим, що в Юдеї в Христї Ісусї, тим що й ви пострадали від своїх земляків, як і вони від Жидів,

15 що вбили й Господа Ісуса і своїх пророків, і нас вигнали, й Богу не вгодили, і всїм людям противні,

16 що забороняють нам глаголати поганам, щоб спасли ся, щоб сповнились гріхи їх всякого часу; настиг же їх на конець гнїв (Божий).

17 Ми ж, браттє, осиротївши без вас на час-годину, лицем, а не серцем, ще більш старались з великим бажаннєм бачити лице ваше.

18 Тим же хотїли ми йти до вас, я таки Павел раз і вдруге, та й заборонив нам сатана.

19 Яка бо нам надїя, або радість, або вінець похвали? чи й не ви ж перед Господом нашим Ісусом Христом у приходї Його?

20 Ви бо слава наша і радість.

Пс 129:1–8

1 Посходня пісня. Часто неволили мене від молодостї моєї, — нехай скаже Ізраїль —

2 Часто неволили мене від молодостї моєї, все ж таки не подужали мене.

3 На хребтї в мене орали плугатарі, побороздили довгі скиби свої.

4 Господь справедливий; він порозрізував посторонки беззаконних.

5 Нехай осоромляться і відступлять всї ненавидячі Сиона!

6 Нехай будуть, як трава на криші, що скорше сохне, нїж вирвуть її,

7 Котрою жнець не наповнить жменї своєї, нї вязальниця лона свого;

8 А прохожі не скажуть: Помагай Бог вам! Благословимо вас імям Господнїм.