День 318 з 365

Єз 20:1–49

1 Сьомого року, в пятому місяцї, в десятий день місяця, зʼявились у мене мужі громадські Ізраїлські, поспитати Господа, та й посїдали передо мною.

2 І надійшло до мене слово Господнє, таке:

3 Сину чоловічий! промов до громадських мужів Ізрайлевих і скажи їм: Так говорить Господь Бог: Ви прийшли питати мене? Так вірно, як я живу, не дам вам відповідї, говорить Господь Бог.

4 Коли ж хочеш їх судити, коли хочеш їх судити, сину чоловічий, так обяви їм гидоти батьків їх та й скажи:

5 Так говорить Господь Бог: Того часу, як вибрав я Ізраїля, зняв я руку мою, кленучись перед потомками дому Якового, й обявив їм себе в Египтї, і зняв руку мою й сказав їм: Я — Господь, Бог ваш!

6 Того ж часу зняв я так само руку мою та й заклявся, що виведу їх із Египту в землю, що вигледїв про них, — в землю, текущу молоком та медом, красу між усїма землями,

7 Та й сказав їм: Повідкидайте кожен гидоти від очей ваших і не поганьтесь ідолами Египецькими: Я — Господь, Бог ваш!

8 Та вони встали проти мене, й не схотїли слухати мене; нїхто не відкинув гидот від очей своїх анї відцуравсь ідолів Египецьких. І сказав я собі: Вилию на них досаду мою, вичерпаю на них гнїв мій посеред землї Египецької.

9 Та вчинив я опісля інакше, а то через імя моє, щоб не подати його в неславу перед народами, між котрими вони пробували, та що перед їх очима я себе явив їм, хотячи вивести їх із землї Египецької.

10 І вивів я їх із Египту та й привів у пустиню,

11 І дав їм заповідї мої, й обявив їм постанови мої, щоб чоловік, додержуючи їх, жив через них.

12 Я дав їм також суботи мої, щоб були знаменом міжо мною а ними, та щоб знали вони, що я — Господь, которий їх осьвящує.

13 Та дом Ізраїля став опір проти мене в пустинї: вони не ходили в заповідях моїх і відкинули постанови мої, котрі виконуючи, чоловік жив би через них, та й суботи мої вони зневажали; і знов я був намірився вилити на них досаду мою в пустинї і їх вигубити.

14 Та й знов учинив я задля імені мого, щоб не подати його в зневагу в народів, що перед їх очима я їх вивів.

15 Тим то зняв я руку мою проти них у пустинї та й заприсяг, що не приведу їх у землю, що призначив їм, — у землю, текущу молоком і медом, красу між усїма землями, —

16 За те, що вони відкинули постанови мої й не ходили в заповідях моїх та зневажали суботи мої, бо серце їх тягло за ідолами їх.

17 Та моє око зжалувалось над ними, та й я не вигубив їх до нащаду в пустинї.

18 І говорив я до їх синів у пустинї: Не ходїте слїдом отцїв ваших і не заховуйте встанов їх та не поганьтесь ідолами їх.

19 Я бо — Господь, Бог ваш: ходїть у моїх заповідях і мої постанови заховуйте та певнїте.

20 І держіте суботи мої сьвято, щоб вони були прикметою міжо мною й вами, та й тямте собі, що я — Господь, Бог ваш.

21 Та бо й сини стали опір проти мене: в заповідях моїх вони не ходили й постанов моїх не перестерігали; не виповняли того, що, виповнячи, міг би чоловік жити, та й зневажали суботи мої. Тим то сказав я собі: ізжену на них гнїв мій, вичерпаю на них досаду мою в пустинї.

22 Та й знов зʼупинив я руку мою, а вчинив се задля імені мого, щоб не подати його в зневагу в народів, що перед очима в них я їх вивів.

23 Та все ж таки підняв я у пустинї руку мою й заклявся, що розпорошу їх проміж народами й порозсїваю по землях.

24 За те, що вони моїх постанов не певнили й мої заповідї відкинули; мої суботи зневажали та поривали очі на ідоли батьків своїх.

25 От і дав я їм волю, виповняти встанови недобрі та такі звичаї, що через них не могли оставатись живими;

26 І дозволив їм опоганювати себе жертвами та переводити через огонь всякий первоплід утроби, щоб їх вигублювати (їх власними руками), та щоб опісля спізнали, що я — Господь.

27 Тим же то, сину чоловічий, говори домові Ізрайлевому й скажи їм: Так говорить Господь: От іще чим зневажали мене ваші батьки, спроневірюючись менї:

28 Ось, я привів їх у землю, що під присягою обіцяв їм надїлити, піднявши руку мою, а вони, де побачали високий горб і гілясте дерево, почали заколювати там жертви свої й складали туди противні менї приноси свої та пахущі кадила свої та жертви ливні.

29 І говорив я до них: Що се за якась висота, куди ви ходите? Тим і досї зветься вона Бама.

30 Тим же то скажи дому Ізрайлевому: Так говорить Господь Бог: Чи не поганите ж ви себе робом батьківським і не блудуєте в гидотах їх?

31 Так, приносом жертівних ваших дарів і тим, що дїти ваші переводите через огонь, поганите ви себе всїма ідолами вашими по сей день, — та й ви хочете ще питати в мене, доме Ізраїля?

32 А те, що в вас на думцї, певно нїколи не станеться. Ви бо мовляєте: ми будемо, як погани, як отті племена чужоземні, кланятись перед деревом та каменем.

33 Так певно, як я жию, говорить Господь Бог, царювати му над вами рукою потужною, правицею простягнутою і виливом на вас досади моєї.

34 І повиводжу вас ізпроміж народів, із земель, де вас порозсївано, й позбіраю вас рукою потужною й правицею простягнутою, й виливаючи на вас досаду,

35 І приведу вас у пустиню народів, та й судити мусь там із вами лицем до лиця;

36 Як судивсь я у Египецькій пустинї з вашими батьками, так судити мусь і з вами, говорить Господь Бог.

37 І приведу вас під жезло моє та й уведу вас ув окови права мого.

38 І повилучую зміж вас ворохобників і непокірних менї; повиводжу їх із землї пробування їх, та в землю Ізрайлеву вони не ввійдуть; і взнаєте, що я — Господь.

39 А ви, доме Ізрайлїв, говорить Господь Бог, ійдїть собі та й кадїть, кожен ідолам своїм, і служіть їм, коли мене слухати не хочете, — але перестаньте вже сквернити імя моє, приносячи жертви менї та й бовванам вашим.

40 Бо на сьвятій горі моїй, на гірній висотї Ізраїлській, говорить Господь, — он-де менї служити ме ввесь дом Ізраїля — ввесь, скілько його на землї; там я буду ласкаво приймати їх, і там жадати му приносів ваших, і первоплодів ваших із усякими сьвятими дарами вашими.

41 Неначе любі пахощі кадильні, приймати му вас милостиво, як повиводжу вас ізпроміж народів і позбіраю вас із чужих земель, куди ви порозсївані, й буду вами сьвято шанований перед очима народів.

42 І взнаєте, що я — Господь, як приведу вас ув Ізраїль-землю, у ту землю, що, піднявши руку, клявся надїлити батькам вашим.

43 І будете там спогадувати про путї ваші й про всї вчинки ваші, якими поганили себе, й гидувати мете самі собою задля всїх злочинів ваших, які ви творили.

44 І зрозумієте, що я — Господь, як чинити му з вами ради імені мого, а не після ледачих доріг ваших і мерзенних учинків ваших, ти, доме Ізраїля, говорить Господь Бог.

45 І надійшло до мене слово Господнє:

46 Сину чоловічий! оберни лице на дорогу кʼ полудню й промов слово проти полудня, і виречи пророцтво проти лїса полуденнього степу.

47 І скажи до полуденнього гаю: Слухай слова Господнього: Так говорить Господь Бог: Ось, я запалю в тобі огонь, що пожере в тобі всяке зелене дерево й усяке дерево сухе. Не погасне палаюче поломє й погорить у йому все від полудня та й до півночі.

48 І всяке тїло вбачати ме, що я, Господь, запалив його, і він не погасне.

49 І кликнув я: Ой Господи Боже! вони ж і так мовляють про мене: Чи ж не в приповістях сей говорить?

1 Тим 3:1–4:16

3:1 Вірне слово: коли хто епископства хоче, доброго дїла бажає.

3:2 Треба ж епископу бути непорочним, однієї жінки чоловіком, тверезим, цїломудрим, чесним, гостинним, навчаючим,

3:3 не пяницею, не до бійки, не до здирства, а тихим, несварливим, не сріблолюбцем,

3:4 своїм домом щоб добре правив, дїтей держав у слухняностї з усякою повагою;

3:5 (Коли бо хто своїм домом не вміє правити, то як йому про церкву Божу дбати?)

3:6 не новохрищеним, щоб розгордившись не впав у суд дияволський.

3:7 Треба ж йому і сьвідкуваннє добре мати від остороннїх, щоб не впав у ганьбу та в тенета дияволські.

3:8 Дияконам так само (треба бути) чесним, не двоязичним, щоб не вживали багато вина, не здирствовали,

3:9 мали тайну віри в чистій совістї.

3:10 І про таких же (треба) перше впевнитись, а потім нехай служять, бувши непорочними.

3:11 Жінкам (їх) так само (треба бути) чесним, не до осуди, тверезим, вірним у всьому.

3:12 Диякони щоб бували однієї жінки чоловіками, дїтьми добре правлячи і своїми домами.

3:13 Бо хто добре дияконував, степень собі добрий здобуває і велику одвагу у вірі, що в Христї Ісусї.

3:14 Се пишу тобі, уповаючи прийти до тебе скоро;

3:15 коли ж загаюсь, щоб ти знав, як треба в дому Божому жити, котрий єсть церква Бога живого, стовп і утвердженнє правди.

3:16 І справдї велика се тайна благочестя: Бог явив ся в тїлї, оправдивсь у Дусї, показав ся ангелам, проповідано Його між поганами, увірували в Його по сьвіту, вознїс ся в славі.

4:1 Дух же явно глаголе, що в останнї часи відступлять декотрі од віри, слухаючи духів лестивих і наук бісових,

4:2 в лицемірстві брехливих, запеклих у совістї своїй,

4:3 що боронять женитись (і велять вдержуватись) од їжи, що Бог створив на їду з подякою вірним і познавшим правду.

4:4 Бо всяке створіннє Боже добре і нїщо не гидке, коли з подякою приймаємо;

4:5 осьвячуєть ся бо словом Божим і молитвою.

4:6 Се все нагадуючи браттю, будеш добрий служитель Ісуса Христа, годований словами віри і доброю наукою, котрій послїдував єси.

4:7 Скверних же і бабських байок цурай ся, а привчай себе до благочестя.

4:8 Тїлесна бо вправа мало корисна, а благочестє корисне на все, маючи обітницю життя нинїшнього і будучого.

4:9 Вірне слово і всякого приняття достойне.

4:10 На се бо і трудимось і ганять нас, що вповали на Бога живого, котрий єсть Спаситель усїх людей, а найбільш вірних.

4:11 Звіщай се і навчай.

4:12 Нїхто ж нехай молодостю твоєю не гордує; а будь взором для вірних, у слові, у життю, у любові, у дусї, у чистотї.

4:13 Доки прийду, пильнуй читання, утїшення, науки.

4:14 Не занедбай твого дарування, котре дано тобі пророцтвом, з положеннєм рук сьвященства.

4:15 Про се дбай, в сьому пробувай, щоб успіх твій явен був у всїх.

4:16 Пильнуй себе і науки; пробувай у сьому; се бо роблячи, і сам спасеш ся і ті, що слухають тебе.

Пс 132:1–18

1 Посходня пісня. Спогадай, Господи, Давида і всї скорби його.

2 Як він клявся Господеві, робив обітницю могучому Богу Якова:

3 „Не ввійду до шатра дому мого, не ляжу на постелї відпочити;

4 Не дам спати очам моїм, нї дрімати повікам моїм,

5 Поки не знайду для Господа оселї, дому для Бога Якова!‟

6 Ось ми чували про неї в Ефратї, знайшли її на полях Яарських.

7 Ходїмо, ввійдемо до дому його, поклонимось у підніжя ніг його!

8 Встань, Господи, поступи на місце спокою твого, ти і скеня сили твоєї.

9 Сьвященники твої нехай правдою зодягнуться, а угодники твої нехай торжествують!

10 Задля Давида, слуги твого, не відсилай від себе лице помазанця твого!

11 Клявся Господь Давидові правдою, не відступить він від неї: З плоду тїла твого посаджу на твоїм престолї.

12 Коли сини твої хоронити муть заповіт мій і велїння мої, котрих навчу їх, то й сини їх по всї часи седїти муть на твоїм престолї.

13 Бо Господь вибрав собі Сиона, бажав його собі за оселю.

14 Ось місце мого вічного спокою; ту оселюся, бажав бо я того.

15 Буду щедро благословити їду його, вбогих його хлїбом до сита нагодую.

16 Сьвященників спасеннєм зодягну, і побожні люде його радуватись будуть.

17 На тому місцї дам рости рогові Давида; я приготовив сьвітильника для помазанця мого.

18 Ворогів його соромом покрию, а на йому сияти ме корона його.