День 321 з 365

Єз 24:1–25:17

24:1 І надійшло слово Господнє до мене в девятому роцї, у десятому місяцї, на девятий день місяця — таке:

24:2 Сину чоловічий! запиши собі число сього дня, сього самого дня; сього бо самого дня вдарить царь Вавилонський на Ерусалим.

24:3 І приточи сьому неслухняному домові примір, та й промов до його: Так говорить Господь Бог: Постав котел, постав та налий в його води;

24:4 Повкладай в його шматки мясива, що найлучші куснї, — стегна й лопатки з усїма їх здоровенними кістками, —

24:5 Набери їх із добірних овець — та й наложи під казана костей, і нехай кипить усе доти, аж і костї розваряться.

24:6 Бо так говорить Господь Бог: Горе крововинному місту! горе казанові заржавілому, що ржа не відстає від його! шматок за шматком повикидають із його, не вибираючи їх по жеребу.

24:7 Бо пролита ним кров і досі посеред него; на голій скелї вона, він бо не проливав її на землю, де б вона покрилась була порохом.

24:8 Щоб розбудити в собі досаду, й над ним помститись, оставив я пролиту ним кров на голій скелї, щоб вона не прикрилась.

24:9 Тим же то так говорить Господь Бог: Горе місту крововинному! з його накладу я величезну купу.

24:10 Додавай підпалу, роздувай огонь; виварюй мясиво, нехай усе аж загусне й костї порозпадаються.

24:11 Тодї постав порожного казана на жару, щоб розжаривсь і мідь його розпустилась, і нечисть в йому витопилась, і ржа його зникла.

24:12 Та шкода тяжкої працї! груба ржа не зійде з його; і в огнї полишиться на йому ржа його.

24:13 В нечистотї твоїй стільки поганї, що скілько й не намагався тебе очистити, ти все таки нечиста; од нечистї твоєї ти й далїй не очистишся, аж докіль я удовольню мою досаду на тобі!

24:14 Я, Господь, я говорю се; воно прийде, я вчиню так; нїчого з того не зміню; не буде в мене пощади, не буде помилування. По твоїх поступках і по твоїх учинках будуть судити тебе, говорить Господь Бог.

24:15 І надійшло до мене слово Господнє:

24:16 Сину чоловічий! ось я возьму в тебе втїху очей твоїх через недугу; та ти не жалкуй, не плач не рони сьліз;

24:17 Мовчки зітхай, звичайного голосїння по мертвих не справляй; обвивай собі завивало, вбувай ноги в твою обуву, не закривай бороди та й не їж від чужих (старечого) хлїба.

24:18 І говорив я про се вранцї до люду, увечорі ж умерла жінка моя; а назавтра чинив я, як менї заповідано.

24:19 І питали в мене люде: Чи то ж нам не скажеш, що воно має значити, що ти так робиш?

24:20 А я відказав їм: До мене надійшло слово Господнє, таке:

24:21 Скажи домові Ізрайлевому: Так говорить Господь Бог: Ось, я передаю на опоганеннє сьвятиню мою, — сесю опору сили вашої, роскіш очей ваших і одраду душі вашої, а сини ваші й дочки ваші, що ви позоставляли, поляжуть од меча.

24:22 А ви чинити мете так, як я вчинив тепер: не будете закривати бороди й хлїба од чужих не будете їсти;

24:23 Обвивала ваші остануть на головах у вас і обува ваша — на ногах ваших; не будете побиватись і плакати а осторопієте перед гріхами вашими й одно перед одним будете стогнати.

24:24 І буде вам Езекиїл знаком пророчим, бо так само, як він чинив, чинити мете й ви; а як те все станеться, зрозумієте, що я — Господь Бог.

24:25 Що ж до тебе, сину чоловічий, то в той день, як уйму їм окрасу слави їх, радощі очей їх, і відраду душі їх, — їх синів і дочки їх, —

24:26 Того дня прийде до тебе звідти такий, що врятуєсь, щоб принести вістку в уші твої.

24:27 Того дня одверзуться уста твої разом із устами втїкача того, й станеш (уже сьміливо) говорити, й не будеш уже мовчати, та й станешся їм ознакою, щоб зрозуміли, що я — Господь.

25:1 Надійшло ж до мене слово Господнє, таке:

25:2 Сину чоловічий! поверни лице проти Аммонїїв, і пророкуй проти них.

25:3 І скажи Аммонїям: Почуйте слово Господа Бога! Так говорить Господь Бог: За те, що ти втїшно казав: „Ага‟! як сьвятиню мою опоганено, й на Ізраїль-землю, як її спустошено, та на дом Юдин, як вони пійшли в неволю, —

25:4 За те я віддам тебе в посїданнє синам востоку, й заведуть вони у тебе вівчарнї свої і розложать у тебе шатра свої, і їсти муть вони плоди твої, і пити муть молоко твоє.

25:5 І зроблю Равву пристановищем верблюдам а синів Аммонїйських пастухами овець, і зрозумієте, що я — Господь.

25:6 Так бо говорить Господь Бог: За те, що плескав єси в долонї, й тупотав ногами, й веселився зневажливо всїм серцем над землею Ізраїлською, —

25:7 За те я ось, простягну руку мою проти тебе й подам тебе на розбій народам, і викореню тебе зміж людей, і вигублю спроміж земель; зітру тебе, й зрозумієш, що я — Господь.

25:8 Так говорить Господь Бог: За те, що Моаб та Сеїр мовляли: От дом Юдин — як і инші народи!

25:9 За те я — починаючи від усїх пограничних міст, від краси землї, Бет-Ешимота, Баалмеона й Киріятаїму — відкрию Моабів бік

25:10 Народам зі всходу, й оддам його їм у посїданнє разом із Аммонїями, щоб не було між народами й споминки про Аммонїїв.

25:11 А над Моабом розведу суд, і зрозуміють, що я — Господь.

25:12 Так говорить Господь Бог: За те, що Едом жорстоко мстився на Юдиному домові і тим тяжко прогрішився,

25:13 За те, так говорить Господь Бог: Простягну руку мою на Едом та й повигублюю в йому й людину й скотину, й зроблю з його пустку. Від Теману до Дедану поляжуть вони од меча.

25:14 І довершу над Едомом помсту мою рукою люду мого Ізраїля, і чинити муть із Ідумеєю після гнїву мого й моєї досади, й узнають, що се помста від мене, говорить Господь Бог.

25:15 Так говорить Господь Бог: За те що Филистії дихали помстою та зо зневагою в душі мстилися, задумуючи пагубу — по давному ворогуванню,

25:16 За те так говорить Господь Бог: простягну руку на Филистіїв і викореню Критян, і вигублю нащадок їх на морському березї;

25:17 І довершу над ними велику помсту досадними карами, й спізнають, що я — Господь, як наведу на них помсту мою.

2 Тим 1:1–18

1 Павел, апостол Ісуса Христа волею Божою, по обітницї життя, що в Христї Ісусї,

2 Тимотею, любому синові: Благодать, милость, мир од Бога Отця, і Христа Ісуса, Господа нашого.

3 Дякую Богу, котрому служу від прародителїв чистою совістю, що без перестанку згадую тебе в молитвах моїх ніч і день,

4 бажаючи видїти тебе, памятаючи сльози твої, щоб сповнитись радощами,

5 згадуючи нелицемірну віру твою, яка вселилась перше в бабу твою Лоїду і в матїр твою Євникию; певен же я, що і в тебе.

6 З сієї ж причини нагадую тобі, щоб ти підʼогрівав дар Божий, що маєш у собі через положеннє рук моїх.

7 Бо дав нам Бог не духа страху, а (духа) сили і любови і здорового розуму.

8 Оце ж не сором ся сьвідчення Господа нашого, анї мене, вязника Його, а страждай з благовістєм Христовим по силї Бога,

9 що спас нас і покликав покликом сьвятим, не по дїлам нашим, а по своїй постанові і благодатї, даній нам у Христї Ісусї перше часів вічних,

10 тепер же обявленій через явленнє Спасителя нашого Ісуса Христа, що зруйнував смерть і осияв життє і нетлїннє благовістєм,

11 для котрого поставлений я проповідником і апостолом і учителем поган.

12 З сієї ж причини я й се терплю; тілько ж не соромлюсь, знаю бо, в кого увірував, і певен, що силен Він переказ мій схоронити до того дня.

13 Май приклад здорових словес, котрі від мене чув єси, у вірі і любові, що в Христї Ісусї.

14 Добре завіщаннє схорони Духом сьвятим, що живе в нас.

15 Ти знаєш се, що одвернулись од мене всї, що в Азиї; а між ними Фигел і Гермоген.

16 Нехай же дасть милость Господь Онисифоровому дому, бо він часто мене впокоював, і кайданів моїх не соромив ся;

17 а бувши в Римі, дуже пильно шукав мене, та й знайшов.

18 Нехай дасть йому Господь знайти милость Господню в той день. А скілько услугував менї в Єфесї, ти лучче знаєш.

Йов 32:1–5

1 Як же ті трі мужі вже не відказували Йовові, тим що він себе мав за праведного,

2 Тодї запалав гнївом Еліуй Барахиїленко, з Бузу, з роду Рамового; а запалав гнїв його на Йова за те, що виправдував себе більш, анїж Бога;

3 А на трьох другів його досадував за те, що не знайшли влучної відповідї, а тільки винуватили Йова.

4 Еліуй же ждав, покіль Йов говорив, бо ті були старші його віком.

5 Як же побачив Еліуй, що уста тих трьох мужів не вміли більш відказувати, то й запалав гнївом.