День 354 з 365

Йона 1:1–4:11

1:1 І надійшло слово Господнє до Йони Аматієнка, таке:

1:2 Устань, подайсь у Ниневію, в город великий, і проповідуй проти його, бо ледарства його дойшли до мене.

1:3 Йона ж устав, щоб утїкати від Господа в Тарсис, і, дойшовши до Яфи, знайшов корабель, що йшов у Тарсис, заплатив гроші за переправу, й вступив на нього, щоб на ньому одплисти в Тарсис перед лицем Господнїм.

1:4 Господь же послав на море велику бурю, і постала на морі лиха хуртовина, так що караблеві приходилось розбитись.

1:5 І полякались моряки, й почали взивати кожен до свого бога. І викидали в море склад із корабля, щоб його полегчити; Йона ж зійшов у середину на дно, лїг та й заснув твердим сном.

1:6 І прийшов до його керманич корабельний та й каже: Як тобі спати? вставай, покликни до твого Бога; може сей Бог зглянеться на нас, і ми не погинемо.

1:7 І говорили вони один одному: Ось, киньмо лишень жереб, щоб довідатись, за чию провину сталась нам ся пригода. Як же кинули вони жереб, упав він на Йону.

1:8 І кажуть вони йому: Скажи же нам, за яку провину сталась нам ся пригода? Яке твоє дїло й звідки ти йдеш? де твій край, і з якого ти народу?

1:9 І відказав їм: Я Єврей і почитаю Господа, Бога небесного, що сотворив море й увесь суходіл.

1:10 І полякались вельми люде й сказали йому: Що се ти зробив? бо довідались, що він утїкав од Господа, він бо їм признався.

1:11 Питають його тодї: Що нам з тобою почати, щоб море втихло про нас? бо море не переставало яритись.

1:12 Тодї він сказав їм: Возьміте мене та й вкиньте мене в море; тодї воно втихне про вас; я бо добре знаю, що ся страшенна хуртовина прийшла на вас через мене.

1:13 Але ті люде силкувалися добитись до берега, та се їм не вдалось, бо море не переставало яритись проти них.

1:14 Тодї покликнули вони до Господа й мовляли: Просимо тебе, Господи! не дай нам згинути за життє сього чоловіка, й не винуй нас, наче б ми безвинну кров пролили; ти бо, Господи, вчинив, що тобі сподобалось.

1:15 Тодї взяли вони Йону та й вкинули в море; і перестало море яритись.

1:16 І полякались ті люде вельми перед Господом, принесли Господеві жертву й обреклись обітами.

2:1 Господь же повелїв великій рибі проглинути Йону; й був Йона у череві в риби три днї й три ночі.

2:2 І молився Йона Господеві з черева в кита

2:3 І промовляв: В смутку мойму покликнув я до Господа, й він вислухав мене; з черева преисподньої взивав я, а ти почув мій голос.

2:4 Вкинув єси мене в глибінь, у серце моря, і води обгорнули мене; всї води, всї филї твої проходили надо мною.

2:5 Вже я думав: Відкинений я від очей твоїх, а тепер чей я знов побачу храм твій сьвятий.

2:6 Обняли мене, добирались води до душі моєї, безодня зачинила мене в собі; морські трави обвили голову менї.

2:7 Попід підвалини гір потонув я, і земні засови замкнули мене, здається, на віки; але ти, Господи, Боже мій, виведеш душу мою з сієї глибинї пекольної.

2:8 Як душа завмірала в менї, спогадав я на Господа, й ось, молитва моя дійшла до тебе, до храму сьвятого твого.

2:9 Хто марні й ложні боги шанує, той покинув Милосердного свого,

2:10 Я же голосом похвали принесу тобі жертву; чим обрік себе, те я й сповню; в Господа бо одного — рятунок.

2:11 І повелїв Господь киту викинути Йону на сушу.

3:1 І надійшло слово Господнє до Йони вдруге:

3:2 Вставай, подайсь у Ниневію, город великий, і проповідуй в йому, що я повелїв тобі.

3:3 І встав Йона, й подавсь у Ниневію, як повелїв Господь; Ниневія ж була великий город, на три днї ходи.

3:4 І почав Йона проходити город, скілько мож за один день перейти, й проповідував, говорючи: Ще сорок день, а Ниневія стане розвалищем.

3:5 І повірили Ниневійцї Богу: оголосили піст, і понадївали волосяницї, від найбільшого та й до найменьшого.

3:6 Бо поголоска про се дойшла до царя Ниневійського, — й устав царь із свого престолу, скинув із себе царську одежу свою, й закутавсь у волосяницю, і сїв на попелї.

3:7 І звелїв сповістити в Ниневії й заповісти від іменї царського й вельмож своїх, щоб нї люде, нї скотина, нї воли анї вівцї нїчого не їли й не пасли та й води не пили;

3:8 Та щоб окриті були вереттєм — людина й скотина, й скілько сили, взивали до Бога, та щоб кожне покинуло ледачу дорогу свою й неправедні вчинки рук своїх.

3:9 Хто знає, може Бог іще змилосердиться й відверне від нас палаючий гнїв свій, і ми не погинемо.

3:10 І побачив Бог їх учинки, що вони покинули свою ледачу дорогу, й пожалував Бог наслати на них те лихо, яким їм був загрозив, і не наслав.

4:1 Йона ж розсердився тяжко й запалав гнївом,

4:2 І моливсь Господеві й промовив: О, Господи, хиба ж не се говорив я, бувши ще в моїй країнї? тим же то й хотїв утекти в Тарсис; знав бо я, що ти — Бог благий і милосердний, довготерпеливий і багатий на ласку, та що маєш спожалїннє над нуждою.

4:3 Возьми ж у мене душу, Господи, бо лучше менї вмерти, анїж жити.

4:4 Господь же сказав: Чи ж слушно се тебе так розсердило?

4:5 І вийшов Йона з міста й осїв від східнього боку міста, та й зробив собі там будку та й седїв у холодку, визираючи, що станеться з городом.

4:6 А Господь Бог виростив ростину, й знялась вона понад головою в Йони, щоб мав тїнь над головою, та щоб успокоїв свою досаду, й Йона вельми зрадїв тій ростинї.

4:7 Як же назавтра вранцї почала зоря зоріти, повелїв Бог червякові, щоб підгриз ростину, й вона всхла.

4:8 А як зійшло сонце, послав Бог гарячого восточнього вітра, й сонце припекло Йону в голову, так що він зовсїм ізовяв, і бажав собі смертї й сказав: Лучше менї вмерти, анїж так жити.

4:9 І промовив Бог до Йони: Чи то ж бо тобі так досадно через ростину? Він відказав: Досадно, хоч би й умерти.

4:10 Тодї сказав Господь: Тобі жаль ростинки, дарма що коло неї не поравсь і не зростив її, — що за одну ніч виросла й за одну ніч поникла;

4:11 А менї б то та не жаль було Ниневії, великого городу, що в йому більш ста й двайцятьох тисяч чоловіка живе, що не вміють розпізнати правицї од лївицї, та й так багато скотини?

Об 12:1–17

1 І явилась велика ознака на небі, — жінка зʼодягнена в сонце, а місяць під ногамі її, а на голові її вінець з дванайцяти звізд.

2 І бувши важкою, кричала в болещах, і мучилась породом.

3 І явилась друга ознака на небі; і ось, змій великий, червоний як огонь, у котрого голов сїм і десять рогів, а на головах його сїм корон.

4 А хвіст його тягнув третю часть зір із неба, і кинув їх на землю. І став змій перед жінкою, що мала родити, щоб, коли вродить, пожерти дитину її.

5 І породила сина, хлопятко, що має пасти всї народи жезлом залїзним; і взято дитятко її до Бога і до престола Його.

6 А жінка втїкла у пустиню, де має місце, приготоване від Бога, щоб там кормили її днїв тисячу двістї шістьдесять.

7 І постала війна на небі. Михаіл і ангели його воювали проти змія, і змій воював і ангели його,

8 і не здолїли; анї місця вже не знайдено по них на небі.

9 І скинутий змій великий, вуж вікодавнїй, званий дияволом і сатаною, що зводить цїлу вселенну, скинутий на землю, і ангели його з ним скинуті.

10 І чув я голос великий, що говорив в небі: Тепер настало спасеннє і сила і царство Бога нашого, і власть Христа Його; бо скинуто винувателя братів наших, що винував їх перед Богом нашим день і ніч.

11 І вони побідили його кровю Агнця, і словом сьвідчення свого, і не полюбили життя свого аж до смерти.

12 Тим то веселїте ся, небеса, і що домуєте в них. Горе живучим на землї і на морі, бо зійшов диявол до вас, маючи великий гнїв; знає бо, що короткий йому час.

13 І коли увидїв змій, що скинуто його на землю, погнав за жінкою, що породила хлопятко.

14 І дано жінцї дві крилї великого орла, щоб летїла в пустиню на своє місце, де б живилась пору, і пори, і половину пори, (далеко) від зазору вужа.

15 І пустив змій за жінкою з рота свою воду, наче ріку, щоб її в ріцї втопити.

16 А земля помогла жінцї; і отворила земля уста свої, і випила ріку, котру пустив змій з рота свого.

17 І розлютив ся змій на жінку, і пійшов провадити війну з иншими насїння її, що хоронять заповідї Божі, і мають сьвідченнє Ісуса Христа.

Пс 147:1–11

1 Хвалїте Господа! Бо се благо; сьпівайте Богові нашому, бо се любо; пісня похвальна належить ся йому.

2 Господь будує Єрусалима, він збирає прогнаних людей Ізраїля.

3 Він сцїляє розбитих серцем, і завязує рани їх.

4 Він перелїчує безлїч зьвізд, і кожну імям називає.

5 Великий наш Владика, і велика його сила; розумінню його нема міри.

6 Господь нужденних підносить, а беззаконних принижує до землї.

7 Засьпівайте Господеві похвальну пісню! Сьпівайте псальми Господеві нашому при гуслях!

8 Він хмарами покриває небо, і посилає дощ на землю, він ростить траву на горах;

9 Дає скотинї поживу її, і молодим крукам, що квилять.

10 Не в силї коня він любується, і не стегна пареня йому до вподоби.

11 Господеві любі боячіся його, і хто вповає на милість його.