День 8 з 365

Бут 19:1–38

1 Прийшли ж обидва ангели в Содом у вечорі. Лот же седїв коло царини Содомської. Побачивши ж Лот, устав на зустріч їм, тай поклонився лицем до землї.

2 І рече: Оце ж, панове, завернїть у домівку раба вашого та спочиньте і ноги собі помийте, а як обутріє, верстати мете путь свою. Вони ж рекли: Нї ночуватимемо на улицї.

3 І примусив їх, і ввійшли в господу його. І вчинив їм учту, і опрісноків напік їм, і попоїли.

4 Перед облягами ж обступили дом городяне Содомські, від молодика, тай до дїда, увесь народ укупі з усїх кутків.

5 І гукали Лотові, і казали до його: Де люде, що ввійшли до тебе на ніч? Виведи їх до нас, розпізнаємо їх.

6 Вийшов же до них Лот на рундук, і зачинив двері за собою.

7 Каже ж до них: Нї, браттє! Не чинїте бо ледарства!

8 Є в мене дві дочцї, що не взнали мужа; виведу їх до вас, і робіть їм що любо вам, тільки людям сим не чинїте обиди; увійшли бо під стелю дому мого.

9 Вони ж кажуть йому: Геть із відсї! Прийшов сюди жити, та хочеш і суд судити. Ось ми ж навчимо тебе, ще лучче, нїж їх. І насильствовали чоловіка того, Лота, вельми, і підступили розбити двері.

10 Та простягли мужі руки й утягли Лота до себе в будівлю, а двері в будівлї засунули.

11 На людей же, що були під дверима в будинку вдарили слїпотою, від мала тай до велика, і марно шукали вони дверей.

12 Промовили ж мужі до Лота: Чи єсть у тебе тута зятї або сини твої або дочки твої? Або коли хто инший єсть у тебе в городї, всїх виведи із міста сього!

13 Бо ми погубимо се місто; бо знявсь угору лемент про його перед Господом, і послав нас Господь вигубити його.

14 Вийшов же Лот і промовив до зятїв своїх, що побрали дочки його, і рече: Підіймайтесь та виходьте з міста сього; бо погубляє Господь город. Та здавалось, що жартує перед зятьми своїми.

15 Як же зачервонїв ранок, принукали ангели Лота, глаголючи: Уставай, бери жену твою й двох дочок твоїх, що при тобі, та одходь, щоб і тобі не погибнути з беззаконними городянами.

16 І стуманїв він, і взяли ангели за руку його, і за руку жінку його, і за руки двох дочок його; бо пощадив їх Господь, тай вивели їх, і поставили за городом.

17 І як повиводили їх геть, рече: Спасай твою душу. Не озирайсь, і не зупиняйся нїде в усїй околицї сїй. У гори втїкай, щоб і тобі не згинути.

18 Рече ж до них Лот: Благаю тебе, пане!

19 Що знайшов раб твій ласку в очах твоїх, і велика милость твоя, що показав до мене, що вирятував душу мою, я ж не здолїю рятуватись у горах, щоб не наздогнала мене лиха година, та не вмерти менї.

20 А, споглянь городок сей близько, побіжу я туди; він маленький, дак і душа моя сохраниться.

21 І рече йому: Оце ж я зглянусь на тебе і в сьому, що не погублю городка, що про його мовляв еси.

22 Хапайся ж рятуватись тамо; не можу бо чинити нїчого, докіль увійдеш туди. Тим і проложено містечку тому прізвище Сигор.

23 Сонце зійшло вже над землю, як Лот увійшов у Сигор.

24 І бурхонув Господь на Содом та Гоморру сїркою та поломєм од Господа з небес,

25 І перевертав городи сї і всю околицю, і всїх осадників городських, і все, що росло з землї.

26 І озирнулась жінка його позад його, та й обернулась у стовна соляного.

27 Устав же Авраам у ранцї, пійшов на місце, де стояв перед Господом.

28 І позирнув на Содом і Гоморру, і на околицю, аж се здіймається дим од землї, як дим із печі.

29 І було, як руйновав Бог в українї тій городи, спогадав Бог Авраама, і вислав Лота з руйновища, як руйновав городи, що жив у них Лот.

30 Зійшов же Лот із Сигори, та й осївсь на горі сам і дві дочки його; боявся бо жити в Сигорі, та й оселивсь у печері сам і дочки його з ним.

31 Озветься ж старша до меньшої: Панотець наш старий собі, і нема нїкого на землї, щоб увійшов до нас всьогосьвітнїм звичаєм.

32 Ходи сюди лишень, упиймо вином панотця нашого, та переспимо з ним, та й переховаємо рід від панотця нашого.

33 Упоїли ж отця свого вином тієї ночі, і ввійшовши старша, переспала з отцем своїм тієї ночі. І не постеріг він, як вона переспала, і як устала.

34 Було ж у ранцї, що каже старша меньшій: Оце ж переспала я вчора з панотцем нашим. Упоїмо його вином і сієї ночі, а ти ввійшовши, переспи з ним, та й переховаймо від панотця нашого рід наш.

35 Упоїли ж і тієї ночі отця свого вином, і ввійшовши меньша, переспала з отцем своїм. І не постеріг він, як переспала, і як устала.

36 І завагонїли обидві дочки Лотові тодї від отця свого.

37 І вродила старша сина, і дала імя йому Моав. Се праотець Моавіїв по сей день.

38 Уродила ж і меньша сина, і дала імя йому: Бен-Аммій. Се праотець Аммоніїв по сей день.

Мт 6:17–34

17 Ти ж, коли постиш, намасти голову твою, і вмий лице твоє;

18 щоб не здавав ся людям постником, а Отцеві твоєму, що потай; а Отець твій, що бачить потайне, віддасть тобі прилюдно.

19 Не збирайте собі скарбів на землї, де міль і ржа їсть, і де злодїї підкопують ся і крадуть.

20 Збирайте ж собі скарби на небі, де нї міль, нї ржа не їсть, і де злодїї не підкопують ся й не крадуть.

21 Бо де скарб ваш, там буде й серце ваше.

22 Сьвітло тїлу око; тим, коли око в тебе ясне, то й все тїло твоє буде сьвітле.

23 Коли ж у тебе око лихе, то й все тїло твоє буде темне. Тим, коли сьвітло, що в тобі, буде темрява, то яка велика се темрява!

24 Нїхто не може служити двом панам, бо, або одного ненавидїти ме, а другого любити ме; або до одного прихилить ся, а другим гордувати ме. Не можете Богу служити й мамонї.

25 Тим глаголю вам: Не журіть ся життєм вашим, що вам їсти або пити; анї тїлом вашим, чим зодягти ся. Чи душа ж не більше їжі, а тїло одежі?

26 Спогляньте на птаство небесне, що не сїють і не жнуть, анї збирають у клуню; от же Отець ваш небесний годує їх. А ви хиба не луччі від них?

27 Хто з вас, журячись, може прибавити собі зросту хоч на один локіть?

28 І одежею чого вам журитись? Придивіть ся до польових лилїй, як вони ростуть; не працюють, нї прядуть;

29 глаголю ж вам: Що й Соломон у всїй славі своїй не одягавсь так, як одна з них.

30 Коли ж Бог так зʼодягає польове зіллє, що сьогоднї воно є, а завтра вкинуть його в піч, то чи не більше ж зʼодягати ме вас, маловірні?

31 Тим же то не журіть ся, кажучи: Що їсти мем? або: Що пити мем? або: Чим зодягнемось?

32 Про все таке побивають ся погане; бо Отець ваш небесний знає, що вам усього того треба.

33 А шукайте перш царства Божого та правди Його; се ж усе додасть ся вам.

34 Оце ж не журіть ся про завтра; бо завтра журити меть ся само про своє. Доволї в кожного дня лиха свого.

Пс 4:1–8

1 Начальнику хора: на струнах. Псальма Давидова. Коли взиваю, вислухай мене, Боже правди моєї! В тїснотї робив Ти менї простір; помилуй мене й вислухай молитву мою.

2 Сини людські, доки слава моя буде посьміховиском? Доки будете любити марне й шукати неправду?

3 Знайте, що Господь звеличив праведника свого. Господь почує, коли буду молити його.

4 Зворушуйтесь і не грішіть! Роздумуйте в серцях ваших на постелях ваших, і втихомирітесь.

5 Принесїть жертву правди, і вповайте на Бога.

6 Многі кажуть: Хто покаже нам добро? Яви нам, Господи, сьвітло лиця твого!

7 Ти сповнив серце моє радостю більше, як часу того, коли було в них подостатком хлїба й вина.

8 Спокійно і ляжу і засну; бо ти, Господи, один даєш менї жити безпечно.