2 Хронікрозділ 6

1Тодї промовив Соломон: Господь обіцяв, що буде жити в облацї,

2Я ж збудував дом на пробуток йому, щоб там пробував по віки.

3І повернувся царь своїм лицем і поблагословив увесь збір Ізраїлський — (бо ввесь збір Ізраїлський стояв), —

4І сказав: Нехай буде слава Господеві, Богові Ізрайлевому, котрий, що вирік устами своїми Давидові, панотцеві мойму, здїйснив тепер своєю рукою! А сказав він:

5Від того часу, як я вивів народ мій з землї Египецької, не обрав я міста нї в одному зпоміж поколїн Ізрайлевих до збудування дому, де пробувало б імя моє, й не вибрав чоловіка, що управляв би народом моїм Ізраїлем,

6А вибрав я Ерусалим, щоб там пробувало імення моє, й вибрав Давида, щоб був над народом моїм Ізраїлем.

7І було на думцї в Давида, панотця мого, збудувати дім іменню Господа, Бога Ізрайлевого,

8Але Господь сказав Давидові, панотцеві мойму: В тебе на думцї збудувати храм іменню мойму, та й добре, що це в тебе на думцї,

9Але не ти збудуєш храм, а твій син, що вийде з чересел твоїх, — він збудує храм іменню мойму.

10І здїйснив Господь слово своє, що вирік: Я став на місце Давида, панотця мого, й засїв на престолї Ізрайлевому, як вирік Господь, і збудував дом іменню Господа, Бога Ізрайлевого.

11І зложив я там скриню, що в їй завіт Господнїй, вчинений ним з синами Ізрайлевими.

12І став Соломон перед жертівником Господнїм поперед усієї громади Ізраїлської, й зняв руки свої, —

13Бо Соломон зробив був мідяний амвон, завдовжки пять локот, і завширшки пять локот, а заввишки три ліктї, й поставив його серед двора —, й став на йому, й припав на колїна поперед усієї громади Ізраїлської, і зняв свої руки до неба,

14І промовив: Господи, Боже Ізрайлїв! Нема Бога, рівного тобі нї на небі нї на землї. Ти додержуєш заповіт і ласку до слуг твоїх, що обертаються до тебе усїм серцем своїм:

15Ти подав слузї твойму Давидові, панотцеві мойму, що ти казав йому; що вирік ти устами твоїми, те справдив єси сьогоднї рукою твоєю.

16І тепер, Господи, Боже Ізрайлїв! сповни слузї твойму Давидові, панотцеві мойму, те, що сказав єси йому, говорючи: не переведеться в тебе перед лицем моїм седячий на престолї Ізрайлевому, як тільки сини твої стерегти муть доріг своїх, ходячи по законові мойму так, як ти ходив передо мною.

17Тепер же, Господи, Боже Ізрайлїв! нехай здїйсниться слово твоє, що вирік єси слузї твойму Давидові.

18Та чи ж справдї Богові жити з людьми на землї? Коли небо й небо небес не помістять тебе, то тим менше сей храм, що я збудував.

19Але зглянься на молитву й благаннє слуги твого, Господи Боже мій! почуй взиваннє й мольбу, якою слуга твій молиться перед тобою.

20Нехай очі твої споглядають на храм сей в день і в ночі, на місце, де ти обіцяв положити імення твоє, щоб вислуховувати молитву, якою раб твій буде молитись на сьому місцї.

21Вислуховуй благаннє слуги твого й народу твого Ізраїля, коли вони будуть молитись на сьому місцї; вислуховуй в місцї пробутку твого, в небі, почуй і помилуй!

22Коли хто согрішить проти ближнього свого, й наложать на його присягу, щоб поклявся, і присяга буде відбуватись перед жертівником твоїм в сьому храмі,

23Тодї ти почуй з неба і вчини суд над слугами твоїми; покарай винного, обернувши провину його на голову його, й виправдай безвинного, віддавши йому по правдї його.

24Коли народ твій Ізраїль буде побитий ворогом за те, що согрішив перед тобою, відтак же вони обернуться і взнають імення твоє, та будуть просити й молитись перед тобою в сьому храмі,

25Тодї ти почуй з неба, й прости гріх народові твойму Ізраїлеві, й верни їх у землю, що дав єси їм і батькам їх.

26Як замкнеться небо і не буде дощу за те, що вони согрішили перед тобою, а відтак молитись муть на сьому місцї й взнають імення твоє, й навернуться від гріха свого, бо ти впокорив їх, —

27Тодї почуй з неба й прости гріх слугам твоїм і народові твойму Ізраїлеві, напутивши їх на добру путь, якою їм ходити, й пошли дощ на землю твою, що дав єси народові твойму в наслїдню державу.

28Коли буде голод у землї, чи буде пошесть, чи буде суша, чи ржа, сарана або черви, чи тїснити муть його вороги його в землї займанщини його, або буде яка нужда чи хороба яка, —

29То всяку молитву, всяке благаннє від якої небудь людини або від усього народу твого Ізраїля, коли вони почують кожний своє горе й нужду свою, й простягнуть руки свої до храму сього,

30Ти почуй з неба, з місця пробування твого, й прости, й відплати кожному по всїх поступках його, так як ти взнаєш серце його, бо ти один знаєш серце синів людських, —

31Щоб вони боялись тебе й ходили дорогами твоїми по всї днї, доки живуть на землї, що дав єси батькам нашим.

32Навіть і чужинець, що не з твого народу Ізраїля, — коли б він прийшов із далекої сторони ради імення твого великого й руки твої потужної, та простягнутої правицї твоєї, — коли б він прийшов і молився перед храмом сим,

33То почуй його з неба, з місця пробутку твого, й вчини все, про що буде покликати до тебе чужоземець, щоб усї народи на землї взнали імя твоє, й щоб боялись тебе, як народ твій Ізраїль, та щоб дознались, що дім сей, що його збудував я, твоїм називається іменем.

34Коли виступить народ твій на війну проти ворогів своїх тим шляхом, яким ти пошлеш його, й буде молитись до тебе, обернувшись проти сього міста, що ти вибрав, і проти храму, що я збудував іменню твойму,

35Тодї почуй з неба молитву їх і благаннє їх, і подай, чого їм треба.

36Коли ж вони согрішать перед тобою, — бо нема людини, щоб не грішила, — а ти розгнїваєшся на їх, і віддаси їх ворогові, й заберуть їх у полон та одведуть їх чи то в далеку чи близьку сторону,

37І коли вони в землї, де будуть в полонї, схаменуться й навернуться, й будуть молитись до тебе в землї неволї своєї, кажучи: Ми согрішили, вчинили беззаконність, ми винуваті,

38І обернуться до тебе всїм серцем своїм і всією душею своєю в землї свого полону, куди зайнято їх в неволю, та коли молити муться, вернувшись в сторону землї своєї, що дав єси батькам їх, і ʼд містові, що ти вибрав, і до храму, що я збудував іменні твойму, —

39Тодї почуй з неба, з місця пробутку твого, молитву їх і благання, й вчини, чого їм треба, та прости народові твойму, в чому він согрішив перед тобою.

40Боже мій! нехай будуть очі твої отворені й уші твої вважливі на молитву в сьому місцї.

41А тепер, Господи Боже, стань на місцї спокою твого, ти й скриня сили твоєї. Сьвященники твої, Господи Боже, нехай зʼодягнуться в спасеннє, а сьвяті твої нехай насолоджуються добрами.

42Господи Боже! не одверни лиця від помазанника твого, помяни ласку до Давида, слуги твого!