Левитрозділ 17

Тлумачення на розділ (російською)

1–9. Запрещение закалать животных не у скинии. 10–16. Значение крови и запрещение употреблять в пищу кровь и мертвечину.

1І рече Господь Мойсейові:

2Промов до Арона та до синів його і скажи їм: Ось що заповідав Господь глаголючи:

Тлумачення, в. 1–2 (російською)

Следующие постановления — запретительного свойства — восполняют данные ранее общие законы о жертвах и священном употреблении крови, относятся к повседневной, домашней жизни Израиля, а потому и обращаются не только к священнику, но и ко всему народу.

3Хто б то нї був із дому Ізрайлевого, що заколов би вола, чи ягня, чи вівцю, чи козу в таборі, або хто б заколов за табором,

4Та не принїс його до входу громадського намета на жертву Господеві перед храминою Господньою, тому чоловікові буде полїчена кров за гріх: кров пролив він, і викорениться чоловік той зміж люду свого;

Тлумачення, в. 3–4 (російською)

Устанавливается правило, чтобы всякое животное из числа употребляемых в жертву, даже и для обычного житейского употребления, закалалось при скинии. Основание закона — не в общесемитском воззрении, что всякое заклание есть ео ipso и жертва, а в предупреждении жертвоприношений другим богам и в возбуждении уважения к жизни даже животных. Несоблюдение закона приравнивается к убийству. Несомненно, впрочем, что закон рассчитан лишь на близость всей общины к святилищу, как было в пустыне. По вступлении же Израиля в Ханаан ему было разрешено закалать животных на всяком месте «во всех жилищах» (Втор XII:15) своих, рассеянных по всему Ханаану.

5Се длятого, щоб сини Ізрайлеві приносили жертви свої, що заколюють їх у чистому полї, щоб вони подавали їх Господеві до входу в громадський намет сьвященникові, та заколювали їх як жертви мирні Господеві.

6І кропити ме сьвященник кровю на жертівник Господень коло входу в соборний намет і пускати ме з димом тук про любі пахощі Господеві.

7І не приносити муть уже потім жерти ідолам, з котрими блудно ходять. Установою віковічною буде се їм у роди їх.

Тлумачення, в. 5–7 (російською)

Вынесенная из Египта склонность к идолопоклонству побуждала многих, под предлогом заклания животных в пищу, приносить жертву на поле seirim, LXX: ματαιοις (слав.: суетным), Акила — Симмах pilosus (косматым), Vulg.: daemonitxus — тем козлообразным или сатирообразным существам народной веры, которые наравне с Азазелом, вообще злыми духами, представлялись обитающими в пустыне (Ис XIII:21; Мф XII:43; Лк XI:24). По блаж. Феодориту, «Бог знал нечестие некоторых, знал, что иные приносят жертвы демонам. Посему постановил, чтобы всякий желающий закалать тельца или овцу, или козу, приводил закалаемое к дверям скинии и там проливал кровь, мясо же вкушал дома (вопр. 23 на Лев.). В Талмуде целый трактат «Хуллик» посвящен вопросу о законном резании (шехита) животных.

8І промовиш їм іще: Хто б то нї був, чи з дому Ізрайлевого, чи з приходнїв, що між вами, що приносити ме всепаленнє чи жертву,

9І не подасть до входу в громадський намет на приніс Господеві, викорениться чоловік той із між людей своїх.

Тлумачення, в. 8–9 (російською)

Угроза истребления от народа возвещается всякому нарушителю закона централизации жертвоприношений.

10І хто б то нї був із дому Ізрайлевого, чи з приходнїв, що пробувають між вами, хто їсти ме яку б то нї було кров, проти людини, що їсть кров, поверну лице моє і викореню її зміж людей.

11Бо в крові душа тїла, і призначив я її для жертівника, щоб роблено покуту за душі ваші; кров бо се, що чинить покуту за душу.

12Тим же то глаголав я Ізрайлевим синам: Нї одна душа зміж вас нехай не їсть крові; і приходень, що пробуває між вами, нехай не їсть крові.

13І хто б то нї був між синами Ізрайлевими, чи між приходнями, що між вами, що вловить животину чи птицю яку, що їдять, мусить вицїдити кров її, і засипати її землею.

14Бо душа кожного тїла: кров його, се душа його; і сказав я Ізрайлевим синам: Крові з усякого тїла щоб ви не їли, бо душа кожного тїла се кров його; кожен, хто зʼїсть її, викорениться.

Тлумачення, в. 10–14 (російською)

Со всею строгостью и торжественностью воспрещается употребление крови по двум мотивам: 1) в крови седалище жизни, а человек имеет естественное отвращение вкушать самую жизнь, душу животного (ср. Быт IX:4), 2) вследствие такого значения крови она избрана Богом в очистительное (в кровекроплении) средство за души людей у жертвенника Иеговы (ст. 11). Посему, затем, в некотором смысле священна кровь животных, убиваемых на охоте, след. вне отношения к жертвенному культу.

15І всякий хто їсти ме або трупа, або те що зьвір розідре, чи землянин, чи приходень, мусить випрати одїж свою та викупатись у водї, і нечистий буде він до вечора; тодї ж стане чистий. Коли ж не повипирає її і не скупається, так нести ме на душі гріх свій.

Тлумачення, в. 15–16 (російською)

В связи с запрещением крови находится запрещение употреблять мертвечину — невела и звероядину — трефа (ср. Исх XXII:31; Лев XI:40; XXII:8; Иез IV:14). В постановлении апост. собора (Деян XV:23–25) также одинаково запрещается кровь (αιμα) и удавленина (πνικτον) — последняя потому, что из животного в таком случае не удалена кровь. Закон запрещает здесь употребление в пищу животного, умершего от руки человека. В талмудической литературе вопрос о признаках трефы и невелы породил причудливую казуистику, выразившуюся в тр. «Хуллин» (по перев. Переферковича, кн. 9-я, 1903, с. 174–224).

Текст: Переклад П. Куліша та І. Пулюя, 1905. Тлумачення: «Тлумачна Біблія» за ред. О. П. Лопухіна (російською).