День 84 з 90

Євр 11:1–12:29

11:1 Віра ж єсть підстава того, на що вповаємо, доказ (певність) річей невидимих.

11:2 Через неї бо були сьвідчені старі.

11:3 Вірою розуміємо, що віки стали ся словом Божим, щоб з невидимого видиме постало.

11:4 Вірою приніс Авель луччу жертву Богу нїж Каїн, через котру сьвідчено (йому), що він праведний, як сьвідкував про дари його Бог; нею він, і вмерши, ще говорить.

11:5 Вірою Єнох перенесен, щоб не бачити смерти, і „не знайдено його; бо перенїс його Бог‟: перед перенесеннєм бо його сьвідчено, „що угодив Богу.‟

11:6 Без віри ж не можна угодити; вірувати мусить бо, хто приходить до Бога, що Він єсть, і хто Його шукає, тих нагороджує.

11:7 Вірою, звістку прийнявши Ной про те, чого нїколи не видано, в страсї (Божому) збудовав ковчег на спасеннє дому свого; котрим осудив сьвіт, і став ся наслїдником праведности, по вірі.

11:8 Вірою, покликаний Авраам, послухав, щоб вийти на те місце, котре мав прийняти в наслїддє, і вийшов, не знаючи, куди йде.

11:9 Вірою оселивсь у землї обітуваній, яко чужій, живучи в наметах, з Ісааком і Яковом, спільними наслїдниками того ж обітування.

11:10 Дожидав бо города, що має основини, котрого будівничий і творець Бог.

11:11 Вірою і сама Сарра прийняла силу на зачаттє насїння і мимо пори віку вродила, тим що вірним уважала Того, хто обітував.

11:12 Тим же і від одного, та ще помертвілого, народилось множество, як зорі небесні і як піску край моря безлїч.

11:13 По вірі померли ті всї, не прийнявши обітниць, а оддалеки видївши їх, і вірували, і витали, і визнавали, що вони чуженицї і захожі на землї.

11:14 Бо которі таке говорять, виявляють, що отчини шукають.

11:15 І справдї, коли б ту памятали, з якої вийшли, мали б вони нагоду вернутись.

11:16 Нинї ж луччої бажають, се єсть небесної; тим і не соромить ся їх Бог, називати ся Богом їх: наготовив бо їм город.

11:17 Вірою привів Авраам, спокушуваний, Ісаака (на жертву); єдинородного принїс, прийнявши обітницю,

11:18 про котрого було глаголано: „Що в Ісааку назветь ся тобі насїннє,‟

11:19 подумавши, що і з мертвих силен Бог воскресити; тим і прийняв його в образї (воскресення).

11:20 Вірою в грядуще благословив Ісаак Якова та Ісава.

11:21 Вірою Яков, умираючи, благословив кожного сина Йосифого і „склонивсь на верх жезла свого‟.

11:22 Вірою Йосиф, умираючи, про виход синів Ізраїлевих згадав, а про костї свої заповів.

11:23 Вірою Мойсей, народившись, хований був три місяцї від батьків своїх, коли видїли вони, що дитина гарна, і не злякались повелїння царського.

11:24 Вірою Мойсей, бувши великим, відрік ся звати ся сином дочки Фараонової,

11:25 а лучче зволив страдати з людьми Божими, нїж дізнавати дочасної розкоші гріха,

11:26 більшим багацтвом над Єгипецькі скарби вважаючи наругу Христову; озиравсь бо на нагороду.

11:27 Вірою покинув Єгипет, не боячись гнїва царевого; устояв бо, яко такий, що Невидомого видить.

11:28 Вірою зробив пасху і пролиттє крови, щоб губитель первороджених не займав їх.

11:29 Вірою перейшли вони Червоне море, як по суходолу; що спробувавши Єгиптяне, потопились.

11:30 Вірою стїни Єрихонські попадали, після семидневних обходин.

11:31 Вірою Раава блудниця не згинула з невірними, прийнявши підглядників з миром.

11:32 І що менї ще казати? не стане бо менї часу оповідати про Гедеона, та Варака, та Самсона, та Єтая, та про Давида і Самуїла, та про пророків,

11:33 котрі вірою побивали царства, робили правду, одержували обітування, загороджували пащі левам,

11:34 гасили силу огняну, втїкали від гострого меча, робились потужними від немочи, бували міцні в бою, обертали в ростїч полки чужоземцїв;

11:35 жінки приймали мертвих своїх з воскресення; инші ж побиті бували, не прийнявши збавлення, щоб лучче воскресеннє одержати;

11:36 другі ж наруги та ран дізнали, та ще й кайдан і темницї;

11:37 каміннєм побиті бували, розпилювані, допитувані, смертю від меча вмирали, тинялись в овечих та козиних шкурах, бідуючи, горюючи, мучені,

11:38 (котрих не був достоєн сьвіт,) по пустинях скитались та по горах та по вертепах і проваллях земних:

11:39 І всї цї, одержавши сьвідченнє вірою, не прийняли обітування,

11:40 тим що Бог лучче щось про нас провидїв, щоб не без нас осягли звершеннє.

12:1 Тим же оце й ми, маючи кругом нас таку тьму сьвідків, відложивши всяку гордість і гріх, що путав нас, з терпіннєм біжім на боротьбу, що перед нами,

12:2 дивлячись на Ісуса, починателя і звершителя віри, котрий замість радости, яка була перед Ним, витерпів хрест, не дбаючи про сором, і сїв по правицї престола Божого.

12:3 Подумайте бо про Того, хто витерпів од грішників такий перекір проти себе, щоб не внивали, ослабши в душах ваших.

12:4 Ще ви аж до крові не стояли, борючись проти гріха,

12:5 і забули напомин, що до вас, як до синів, глаголе: „Сину мій, не гордуй караннєм Господнїм, анї слабни, докоренний від Нього;

12:6 кого бо любить Господь, карає; і бє всякого сина, котрого приймає.‟

12:7 Коли караннє терпите, Бог до вас такий, як до синів: чи єсть бо такий син, котрого не карає батько?

12:8 Коли ж ви пробуваєте без карання, котрого спільниками стались усї, то ви неправого ложа дїти, а не сини.

12:9 Ще ж, мали ми батьків, тїла нашого карателїв, та й поважали їх; то чи не геть більше коритись нам Отцю духів, і жити мемо?

12:10 Ті бо на мало днїв, як самі знали, карали нас; а Сей на користь (нашу), щоб ми були спільниками сьвятости Його.

12:11 Усяка ж кара на той час не здаєть ся радощами, а смутком; опісля ж дає овощ впокою тим, що нею навчені правди.

12:12 Тим же „зомлїлі руки і зомлїлі колїна випростайте‟,

12:13 і „стежки праві робіте ногами вашими‟, щоб не звернуло кульгаве з дороги, а лучче сцїлилось.

12:14 Дбайте про впокій з усїма і про сьвятість, без чого нїхто не побачить Бога,

12:15 наглядаючи, щоб хто не відпав од благодати Божої, щоб який гіркий корінь, угору виросши, не зашкодив вам, і тим не опоганились многі;

12:16 щоб не був хто блудник, або необачний, як Ісав, що за одну страву оддав первородство своє.

12:17 Знаєте бо, що і опісля, як схотїв наслїдувати благословеннє, відкинуто його; місце бо покаяння не знайшов, хоч і з слїзми шукав його.

12:18 Не приступили бо ви до гори, до котрої доторкаємої і до палаючого огню, і хмари, і темряви і бурі,

12:19 і до трубного гуку, і голосу мови, котрий хто чув, то благали, щоб до них не мовило ся слово:

12:20 (бо не видержали наказу: „Хоч і зьвір доторкнеть ся до гори, буде каміннєм побитий, або стрілою пробитий.‟

12:21 І, таке страшне було видїннє, що Мойсей сказав: „Я в страсї і трепетї.‟)

12:22 А приступили ви до Сионської гори і до города Бога живого, Єрусалима небесного, і до тьми ангелів,

12:23 до громади і церкви первородних, на небесах написаних, і до суддї всїх, Бога, і до духів праведників звершених,

12:24 і до Посередника завіта нового, Ісуса, і крови кроплення, що промовляє лучче, нїж Авелева.

12:25 Гледїть, щоб не відректись глаголющого. Коли бо вони не втекли, одрікшись пророкувавшого на землї, то геть більше ми, одрікшись небесного,

12:26 котрого голос тодї захитав землею, нинї ж обітував, глаголючи: „Ще раз потрясу не тілько землею, та й небом.‟

12:27 Се ж: „ще раз‟ показує переміну потрясеного, яко створеного, щоб пробувало нерухоме.

12:28 Тим же царство нерухоме приймаючи, маємо благодать, котрою треба нам служити до вподоби Богу з шанобою і страхом.

12:29 Бо наш Бог — огонь пожирающий.