День 113 з 365

Нав 10:1–27

1 Як же дочувсь Адониседек, царь Ерусалимський, що Йозуа опанував Гай і кинув на його проклін та що він так учинив із Гаєм і царем його, як учинив з Ерихоном та царем його, а відтак що осадники Габатона вчинили примирря з Ізраїльом і зостались між ними живі,

2 Тодї налякався він вельми, бо Габатон був город великий, як звичайно місто царське, а й більше нїж Гай, і всї городяне його були хоробрі.

3 То ж послав Адониседек, царь Ерусалимський, до Гогама, царя Гебронського, і до Фирама, царя Ярмутського, і до Яфія, царя Лахиського, і до Дебира, царя Еглонського, і повелїв їм сказати:

4 Прибувайте до мене та підпоможіте мене, щоб нам побити Габаонїїв, бо вони вчинили примирря з Йозейом й Ізрайлитянами.

5 Тодї скупились докупи пять царів Аморійських: царь Ерусалимський, царь Гебронський, царь Ярмутський, царь Лахиський, царь Еглонський, з усїм їх військом, і прибули вони і всї потуги їх, та й облягли Габаон та й почали бити на його.

6 І послали осадники Габаонські посли до Йозуя в табір у Галгал і повелїли сказати йому: Не покидай рабів твоїх у лихій годинї. Прибувай до нас хутко на підмогу, та й рятуй нас: бо всї царі Аморійські, що живуть по горах, поскуплювались проти нас.

7 От і двинув Йозуа із Галгала з усією боєвою потугою своєю і з усїма хоробрими.

8 І рече тодї Господь Йозейові: Не лякайсь їх: бо я подам їх тобі на поталу; не встоїть нїхто з них перед тобою.

9 І Йозуа наступив на них несподївано, йшов бо з Галгала всю ніч.

10 І привів Господь їх у безлад перед Ізрайлитянами, і сї побили їх великим побоєм під Габаоном, і вганяли за ними по дорозї, що йде в гору до Беторона, і побивали їх в утеках аж до Азека й Македа.

11 Як же вони втекали перед Ізраїльом та спускались від Беторона, тодї Господь спустив на них з небес страшенний град мов каміннє аж до Азека, і повбивав їх; більш було тих, що згинуло від камяного гряду, нїж тих, що мечем повбивали Ізрайлитяне.

12 Тодї покликнув Йозуа до Господа, як подав Господь Аморіїв на поталу Ізраїлеві, і промовив перед Ізраїлем: Сонце, стій над Габаоном; місяцю, над Аялоном!

13 І зупинилось тодї сонце, і не йшов по небу місяць, докіль Божий люд помстився над своїми ворогами! Чи ж не стоїть се написане в книзї Праведнього: Зупинилось сонце посеред неба і не квапилось воно сїдати мало не цїлий день!

14 І не було такого дня, як оний, нї перше, нї навпослї, щоб Господь слухав чийого б нї було голосу: сам бо Господь воював за Ізраїля.

15 І вернувсь Йозей і ввесь Ізраїль із ним до табору в Галгал.

16 Пять же царів тих повтїкали та й поховались у печері під Македою.

17 І сказано Йозейові: Пять царів седять сховавшись у печері під Македою.

18 І повелїв Йозей: Котїте величезні каменї до челюстей печери та поставте скілька чоловіка коло неї стерегти їх.

19 Самі ж не гайтесь, а вганяйте за вашими ворогами і побивайте їх заднїх людей; не давайте їм увійти в їх міста, бо Господь, Бог наш, подав їх вам у руки ваші.

20 Як же докінчав Йозуа та сини Ізраїлеві побивати їх страшенним боєм, так що вони мало не всї вигинули, а хто зоставсь од них, ті повтекали в утверджені міста,

21 Тодї ввесь люд вернувсь веселий до табору до Ісуса під Македою, і нїхто вже не важивсь бовкнути против Ізраїля.

22 Звелїв тодї Йозуа: Відчинїте челюстї в печері та виведїть тих пять царів з печери.

23 І вчинили так, і привели до нього тих пятьох царів із печери: царя Ерусалимського, царя Гебронського, царя Ярмутського, царя Лахиського і царя Еглонського.

24 Як же приведено тих царів до Йозея, поскликав Йозей усїх мужів громадських Ізраїля, і сказав старшинї військового люду, що ходили з ним у поход: Приступіте й постаньте ногами вашими на гамалики (шиї) сим царям. І приступили вони, та й постали ногами своїми на гамалики їм.

25 І рече до них Йозуа: Не лякайтесь і не бійтеся, бувайте кріпкі й мужні, бо так чинити ме Господь з усїма ворогами вашими, що з ними воювати мете.

26 І звелїв потім Йозуа повбивати їх і повішати на пятьох шибеницях; і висїли вони на шибеницях аж до вечора.

27 А як сїдало сонце, повелїв Ісус поздіймати їх із шибениць; і поздіймано їх і повкидано тодї в печеру, де вони поховались були, і поприкочувано великі каменї до челюсти печери, де вони лежать і по сей день.

Лк 17:1–37

1 Рече ж до учеників: Не можна не прийти поблазням; горе ж, через кого приходять!

2 Лучче б йому було, коли б жорно млинове почеплено на шию йому, та й укинуто в море, нїж щоб зблазнив одного з малих сих.

3 Озирайтесь на себе. Коли погрішить проти тебе брат твій, докори йому, й коли покаєть ся, прости йому.

4 І коли сїм раз на день погрішить проти тебе, й сїм раз на день обернеть ся до тебе, кажучи: Каюсь; прости йому.

5 І казали апостоли Господеві: Прибав нам віри.

6 Рече ж Господь: Коли б ви мали віру з зерно горчицї, то сказали б шовковинї оцїй: Викоренись і посадись у морю, то послухала б вас.

7 Хто ж з вас, слугу мавши, ратая чи пастуха, як ійде з поля, скаже йому зараз: Прийшовши сїдай їсти?

8 А чи не скаже йому: Наготов менї що вечеряти, та підперезавшись послугуй менї, поки їсти му та пити му, а потім їсти меш і пити меш ти?

9 Чи дякує тому слузї, що зробив, що звелено йому?

10 Так і ви, коли зробите все, що звелено вам, кажіть: Що слуги ми нїкчемні; бо, що повинні зробити, зробили.

11 І сталось, як ійшов Він у Єрусалим, і проходив серединою Самариї та Галилеї,

12 і, як увійшов ув одно село, зустріло Його десять прокажених чоловіків, що стояли оддалеки.

13 І піднесли вони голос, кажучи: Ісусе, наставниче, помилуй нас.

14 І побачивши рече їм: Ідїть покажіть себе священикам. І сталось, як пійшли вони, очистились.

15 Один же з них, бачивши, що одужав, вернувсь, голосом великим прославляючи Бога,

16 і, припав лицем до ніг Його, дякуючи Йому; а був він Самарянин.

17 Озвав ся ж Ісус і рече: Чи не десять очистились? девять же де?

18 Не знайшлись, щоб вернувшись оддати славу Богу, тільки чужоземець сей?

19 І рече йому: Уставши йди; віра твоя спасла тебе.

20 Як же спитали Його Фарисеї, коли прийде царство Боже, відказав їм, і рече: Не прийде царство Боже з постереганнєм,

21 анї казати муть: Дивись, ось воно; або: Дивись, он, бо царство Боже у вас усерединї.

22 Рече ж до учеників: Прийдуть днї, що бажати мете один з днїв Сина чоловічого видїти, та й не побачите.

23 І казати муть вам: Дивись, ось; або: Дивись, он; не йдїть і не ганяйтесь.

24 Бо, як блискавиця, блиснувши з одного краю під небом, до другого краю під небом сьвітить, так буде й Син чоловічий дня свого.

25 Перше ж мусить Він багато терпіти, й відцураєть ся Його рід сей.

26 І як сталось за днїв Ноя, так буде й за днїв Сина чоловічого.

27 Їли, пили, женились, оддавались, аж до дня, як увійшов Ной у ковчег, і настав потоп, та й вигубив усїх.

28 Так само, як сталось і за Лота; їли, пили, торгували, продавали, насаджували, будували,

29 которого ж дня вийшов Лот із Содома, линуло огнем та сїркою з неба та й вигубило всїх.

30 Так же буде й в день, котрого Син чоловічий відкриєть ся.

31 Того дня, хто буде на криші, а надібє його в хатї, нехай не злазить узяти його; й хто на полї, так само нехай не вертаєть ся назад.

32 Спогадайте Лотову жінку.

33 Коли хто шукати ме душу свою спасти, погубить її, а хто погубить її, оживить її.

34 Глаголю вам, тієї ночі буде двоє на однім ліжку; один візьметь ся, а другий зоставить ся.

35 Дві молоти муть укупі; одна візьметь ся, а друга зоставить ся.

36 Двоє будуть у полї; один візьметь ся, а другий зоставить ся.

37 І озвавшись кажуть до Него: Де, Господи? Він же рече їм: Де тїло, там збирати муть ся орли.

Пс 49:1–20

1 Проводиреві хора, для синів Корея, псальма. Слухайте се, всї народи; почуйте всї люде на землї.

2 Сини людські як і сини мужів — старшин, разом багаті і вбогі.

3 Уста мої скажуть мудре слово, і думкою серця мого помножу розум.

4 Прихилю ухо моє до притчі, при гуслях відкрию загадку мою:

5 Чому б то мусїв я боятись в день лиха, як обгорне мене несправедливість тих, що на здогін за мною,

6 Котрі вповають на свої достатки, і великостю багацтва свого величаються.

7 Нїколи не здолїє чоловік спасти брата свого, і не зможе дати викуп за него,

8 (Бо дороге спасеннє душі їх, і тому мусить понехати на віки.)

9 Щоб він жив на віки, і не бачив зотлїння.

10 Бачить бо він, що розумні вмирають, що дурень і безумний разом пропадають, і достатки свої другим лишають.

11 В них на думцї, що доми їх вічно стоять, і що домівки їх з рода в рід; вони називають країни своїми іменами.

12 Але ж чоловік, що живе в повазї, не зостанеться; він зрівняється скоту, що на зарізь.

13 Ся дорога для глупоти їх; а ті, що після них приходять, любуються їх думкою.

14 Кладуть їх, як овець, в підземну країну, а смерть пасе їх; аж поки вранцї возьмуть верх над ними праведні, і підземна країна пожере постать їх, кожного далеко від домівки його.

15 Та Бог спасе душу мою з рук підземної країни; він бо прийме мене.

16 Не лякайся, коли чоловік обогатїє, коли зросте слава дому його.

17 Бо, вмерши, не возьме нїчого з собою; не піде з ним пиха його до гробу.

18 Чи він благословив душу свою за життя свого, і будуть люде славити тебе за те, що ти твориш добро собі,

19 То все таки прийде вона до рідних батьків своїх; нїколи вже не побачать вони сьвітла.

20 Чоловік, що має повагу, а розуму не має, зрівняється скоту, що на зарізь.