День 12 з 365

Бут 26:1–35

1 Був же голод у тій землї, опріч голоду прежнього за часів Авраамових. Пійшов же Ізаак геть до Абимелеха, царя Филистимського, в Герар.

2 Явився ж йому Господь і рече: Не ходи в Египет, вселися у землї, що про неї тобі скажу.

3 І пробувай у тїй землї, і буду з тобою, і благословлю тебе; тобі бо й насїнню твойму оддам усї цї землї, і поновлю клятву мою, що нею клявсь Авраамові, отцеві твойму.

4 І намножу насїннє твоє, як зорі небесні, і оддам насїнню твойму всї оцї землї, і благословляться через насїннє твоє всї народи земнії:

5 За те що послухав отець твій Авраам гласу мого, і держав заповідї мої, і повелїння мої, і встанови мої й закони мої.

6 Вселився ж Ізаак у Герарі.

7 І питали люде займища того про жінку його, і каже: Сестра менї вона; боявся бо казати, що се жінка моя, щоб не вбили його чоловіки займища того, Ребеки ради; була бо вродлива.

8 Сталося ж, як він був довгий час там, що позирнув Абимелех царь Герарський у вікно, побачив, що Ізаак жартує з Ребекою, жінкою своєю.

9 Прикликав же Абимелех Ізаака та й каже: Чи справдї ж бо вона жінка твоя? Як же се ти казав: Вона сестра менї. Каже ж йому Ізаак: Затим казав, щоб не вмерти задля неї.

10 Каже ж Абимелех: Що се вдїяв єси нам? Мало що не побув хто з мого народу з жінкою твоєю, то й навів би єси на нас незнаний гріх.

11 Заповідав же Абимелех усїм людям своїм, говорючи: Усякого, хто прикоснеться до мужа сього, або до жони його, скарають смертю.

12 Сїяв же Ізаак у землї тій, і здобувсь того лїта на вроджай сторицею; благословив бо Господь його.

13 І пійшов угору чоловік, і все більший був та більший, аж поки зробивсь великим вельми.

14 Був бо в його статок отарний, і статок товарний, і велика купа рабів; позавидували ж йому Филистимцї.

15 І всї колодязї, що повикопували раби батьківські, за живота Авраама, батька його, засипали землею.

16 Каже ж Абимелех Ізаакові: Іди від нас; бо потужнїщий зробивсь єси од нас вельми.

17 І зійшов звідти Ізаак, та й зупинивсь у Герар долинї, і вселився там.

18 І повідкопував ізнов Ізаак водяні колодязї, що повикопували були раби Авраамові, батькові, і що позасипали були Филистимцї по смертї Авраамовій, та й попрозивав їх прізвищами, що попроложував був їм отець його.

19 І копали раби Ізаакові, та й знайшли там колодязь води живої.

20 І сварились пастухи Герарські з пастухами Ізааковими говорючи: Наша се вода. І прозвав колодязь той: Есек — сварка; сварились бо з ним.

21 Відойшовши ж звідти Ізаак, викопав колодязь другий, сварилися ж і за той, і проложив і йому прізвище: Ситна — ворожнета.

22 Відойшовши ж ізвідти, викопав ще колодязь, і не сварилися за сей; і проложив йому прізвище: Рехобот — просторонь, говорючи: Роспросторив Господь займище наше, щоб ми розмножились у сїй землї.

23 Піднявся ж ізвідти до Бейер-Себи, колодязя клятьби.

24 І явивсь йому тієї ночі Господь, і рече: Я Бог Авраама, отця твого. Не бійся, бо я з тобою, і благословлю тебе, і намножу насїннє твоє задля Авраама, раба мого.

25 І спорудив там жертівника, і призвав імя Господнє, і напяв там намета свого. Викопали ж там раби Ізаакові колодязь.

26 І Абимелех прийшов до його з Герару, і Ахусат, порадник його, і Пихоль, гетьман війська його.

27 І каже їм Ізаак: Чого прийшли до мене? Ви ж зненавидїли мене, і відослали мене від себе.

28 Вони ж промовили: Бачивши побачили ми, що Господь був з тобою, та й кажемо: Нехай же буде клятьба між нами й між тобою, і заповідаймо з тобою заповіт,

29 Щоб не робив нам лиха, як ми не чіпали тебе, і як ми робили тобі тільки добро, і відпустили тебе з миром; і тепер благословен ти від Господа.

30 І справив їм пир, і їли вони й пили.

31 І вставши вранцї, клявся один одному; і відпустив їх Ізаак, і пійшли від його з миром.

32 Сталося ж того дня, що прийшовши раби Ізаакові повідали йому про колодязь, що викопали, і казали йому: Знайшли воду.

33 І прозвав його Себа, клятьба. Тим назва й міста того Бейер-Себа, колодязь клятьби, по сей день.

34 Було ж Ізаакові сорок лїт, і взяв він жінку собі Юдиту, дочку Бейерія Хетиянина, та Басмату, дочку Єлона Хетиянина.

35 І були вони важкою печаллю Ізаакові й Ребецї.

Мт 9:1–38

1 І ввійшов Він у човен, та й переплив, і прийшов у свій город.

2 Коли се принесено до Него розслабленого, лежачого на постелї; і бачивши Ісус віру їх, рече розслабленому: Бодрись, сину; одпускають ся тобі гріхи твої.

3 Аж тут деякі письменники кажуть собі: Сей хулить.

4 І знаючи Ісус мислї їх, рече: На що ви думаєте лукаве в серцях ваших?

5 Що ж бо легше: сказати: Одпускають ся тобі гріхи, чи сказати: Устань, та й ходи?

6 От же, щоб знали ви, що Син чоловічий має власть на землї прощати гріхи, (тодї рече до розслабленого:) Устань, візьми постїль твою, та й іди до дому твого!

7 І, вставши, пійшов до дому свого!

8 Народ же, бачивши се, дивував ся і прославляв Бога, що дав таку власть людям.

9 І проходячи Ісус ізвідтіля, побачив чоловіка, на ймя Маттея, що сидїв на митницї: і рече до него: Йди слїдом за мною. І, вставши, пійшов слїдом за Ним.

10 І сталось, як сидїв Він за столом у господї, аж ось поприходило багато митників і грішників, та й посїдали з Ним і з учениками Його.

11 І бачивши се Фарисеї, казали ученикам Його: Як се ваш учитель їсть із митниками та грішниками?

12 Ісус же, почувши, рече до них: Дужим не треба лїкаря, тільки недужим.

13 От же йдїть та навчіть ся, що воно єсть: Милости хочу, а не жертви. Не прийшов бо я звати праведних а грішних до покаяння.

14 Приступили тодї до Него ученики Йоанові, говорячи: Чого ми та Фарисеї постимо часто, а твої ученики не постять.

15 І рече їм Ісус: Чи можуть весїльні синове сумувати, поки з ними жених? Прийдуть же днї, що візьмуть од них жениха, тодї й постити муть.

16 Нїхто не пришиває шматка нового сукна до старої одежини, бо відодреть ся його латка від одежини, й дїрка буде гірша.

17 І не наливають нового вина у старі міхи, ато міхи прорвуть ся, і вино витече, й міхи пропадуть; а наливають нове вино в міхи нові, то й буде все цїле.

18 Говорить Він їм се, аж ось приходить один старшина, і, вклонившись Йому, каже: Дочка моя тільки що скінчилась; та прийди положи на неї руку твою, то й оживе.

19 І вставши Ісус, пійшов за ним, і ученики Його.

20 І ось жінка, що нездужала кровотіччю дванайцять років, приступила ззаду й приторкнулась до краю одежі Його:

21 бо казала сама собі: Як тільки приторкнусь до краю одежі Його, то спасусь.

22 Ісус же, обернувшись і побачивши її, рече: Дочко, бодрись; віра твоя спасла тебе. І спаслась жінка з того часу.

23 І ввійшовши Ісус у господу до старшини, та побачивши сопільників та голосїльників,

24 рече до них: Уступіть ся: не вмерло бо дївча, а спить. І насьміхались із Него.

25 От же, як випроваджено людей, та ввійшов Він і взяв її за руку, то дївча і встало.

26 І рознеслась про се чутка широко по всїй землї тій.

27 І як вийшов Ісус ізвідтіля, ійшло слїдом за Ним двоє слїпих, і, покликуючи, казали: Сину Давидів, помилуй нас.

28 І, як увійшов у господу, приступили до Него слїпі; й рече їм Ісус: Чи віруєте ви, що я можу се зробити? Кажуть Йому: Так, Господи.

29 Тодї приторкнув ся Він до очей їх, і рече: По вірі вашій нехай станеть ся вам.

30 І відкрились їм очі. І заказав їм Ісус: Гледїть, щоб нїхто не довідавсь.

31 Вони ж, вийшовши, розпустили про Него чутку по всїй землї тій.

32 Як же вони виходили, ось приведено до Него нїмого чоловіка біснуватого.

33 І, як вигнав Він біса, почав нїмий говорити; й дивувались люде, кажучи: Нїколи не явилось такого в Ізраїлї.

34 Фарисеї ж казали: Виганяє Він біси князем бісовським.

35 І ходив Ісус по всїх городах і селах, навчаючи по школах їх, і проповідуючи євангелию царства, й сцїляючи всяку болїсть і всяку неміч між людьми.

36 Поглядаючи ж на людей, жалкував над ними, що були потомлені й розпорошені, як вівцї без пастиря.

37 Рече тодї ученикам своїм: Жнива багато, робітника ж мало.

38 Просїть Господа жнива, щоб вислав женцїв на жниво своє.

Пс 6:1–10

1 Проводиреві хора: на восьмиструнних. Псальма Давидова. Господи, не суди мене в гнїві твоїм, і не карай мене в яростї твоїй.

2 Помилуй мене, Господи! бо я немочен; вилїчи мене, Господи, бо стревожились костї мої.

3 І душа моя вельми злякалась. Ти ж, Господи, докіль?

4 Зглянься, Господи, вирятуй душу мою, спаси мене ради милостї твоєї.

5 Бо після смерти нїхто не споминати ме тебе; а в гробі хто возхвалить тебе?

6 Я втомився від зітхання мого; кожну ніч умиваю ложе моє, сльозами моїми обливаю постїль мою.

7 Лице моє запалось од смутку, й постарілось задля всїх ворогів моїх.

8 Відступіть геть від мене, всї дїлаючі беззаконнє! Бо Господь почув голос плачу мого.

9 Почув Господь моленнє моє; Господь прийме молитву мою.

10 Всїх ворогів моїх побьє соромом, і поразить їх: всї вони обернуться, і притьмом будуть осоромлені.