День 13 з 365

Бут 27:1–28:22

27:1 І сталося, що як був Ізаак старий, і притупились очі в його, та й недобачав, покликав Езава, сина свого старшого та й каже йому: Сину мій! І каже: Ось я!

27:2 І говорить Ізаак: Оце я старий уже, і не знаю коли скінчусь.

27:3 Дак возьми знаряддє твоє, сагайдака твого й лука, та пійди в дике поле, та влови менї влову.

27:4 І вготуй менї наїдку такого, як я люблю, та й принеси менї, щоб моя душа благословила тебе, покіль не вмер.

27:5 Ребека ж чула, як Ізаак говорив до Езава, сина свого. Пійшов же Езав у дике поле, вловити влову та принести.

27:6 Озветься ж Ребека до Якова, сина свого меньшого: Оце я чула, як отець твій озвавсь до Езава, брата твого, промовивши:

27:7 Принеси менї влову, та вготуй менї наїдку, щоб я попоїв, та благословив тебе перед Господом, покіль не вмер.

27:8 Тим же то, синку, послухай голосу мого, що заповідаю тобі.

27:9 Пійди лишень в отару, та піймай менї звідти двойко мякеньких та добрих, і зроблю я смашний наїдок отцеві твойму, такий як він любить.

27:10 І внесеш отцеві твойму, щоб він попоїв, і щоб тебе благословив, покіль не вмер.

27:11 Каже ж Яков Ребецї, матері своїй: Та ж Езав брат мій, чоловік волохатий, я ж половік гладенький.

27:12 Може, полапає мене панотець, і зроблюсь перед ним мантїєм, і наведу на себе клятьбу а не благословеннє.

27:13 Рече ж йому мати: На менї клятьба твоя, синку; тілько послухай голосу мого, та йди, і піймай менї.

27:14 Пійшов же, піймав, і принїс матері; і вготовила мати смашний наїдок, який любив отець його.

27:15 І взявши Ребека одежу Езавову добру, сина свого старшого, що була у неї в схованцї, одягла нею Якова, сина свого меньшого.

27:16 А смушками козлячими пообгортала руки і наге тїло на шиї в його.

27:17 І дала смашний наїдок і хлїба, що вготовила, в руки Яковові, синові свойму.

27:18 І внїс отцеві свойму, і каже: Панотче! Він же рече: Ось я! Хто єси ти, синку?

27:19 І каже Яков отцеві: Я Езав, первенець твій. Зробив, як мовляв менї єси. Устань, сядь і попоїж мого влову, щоб мене благословила душа твоя.

27:20 Рече ж Ізаак синові свойму: Що воно? Як хутко споткав єси, синку! Він же каже: Се тим, що послав Господь, Бог мій, перед мене.

27:21 Рече ж Ізаак Яковові: Приступи до мене, облапаю тебе, синку, чи ти єси справдї син мій Езав, чи нї.

27:22 Приступив же Яков до Ізаака, отця свого, і він облапав його, і рече: Голос — голос Яковів, руки ж — руки Езавові.

27:23 І не впізнав його; були бо руки його, як руки Езавові, брата його, волохаті; от і благословив його.

27:24 І рече: Чи справдї бо ти єси син мій Езав? Він же каже: Я.

27:25 І рече: Подай менї сюди. Попоїм улову твого, синку, щоб тебе благословила душа моя. І подав йому, і попоїв; і принїс йому вино, і випив.

27:26 І рече йому Ізаак, отець його: Приступи ж, та поцїлуй мене, синку.

27:27 І приступивши поцїлував його. І нюхав запах одежі його, і благословив його, і рече: Се запах сина мого, як запах ниви, що благословив її Господь.

27:28 Дай же тобі, Боже, буйну росу з неба, і дай тобі, Боже, землю благодатню! Роди тобі, Боже, зерно й виногрони!

27:29 Нехай тобі хмарі служать службу вірну, і перед тобою шию гнуть народи! Мусиш бути паном, і над братом рідним, над усїма дїтьми матері твоєї. Проклят буде той, хто тебе проклинає, і благословенний, хто благословляє!

27:30 І сталось воно, скоро перестав Ізаак благословляти Якова, і ледві Яков вийшов од Ізаака, батька свого, аж Езав, брат його, прийшов до дому з ловитви.

27:31 Уготовив же й той наїдку, та й принїс отцеві свойму, і каже батькові: Нехай тато встане та попоїсть улову сина свого, щоб мене благословляла душа твоя.

27:32 І рече йому Ізаак, отець його: Хто ж єси ти? Він же каже: Я син твій, первенець твій Езав.

27:33 Злякався ж Ізаак ляком великим вельми, і рече: Хто ж той, що вловив менї влову, і принїс менї, і попоїв я в сього перш, нїж прийшов ти, і благословив його? І буде благословен.

27:34 Почувши ж Езав отецькі слова, заголосив голосом великим, і гірким тяжко, та й каже: Благослови ж і мене, панотче!

27:35 Рече ж йому: Підійшов твій брат лестиво, та й узяв благословеннє твоє.

27:36 І каже: По правдї дано йому імя Яков; бо підійшов під мене, се вже вдруге, і первеньство моє взяв у мене, і благословеннє моє тепер одняв. І каже Езав отцеві свойму: Чи то ж не приховав єси й менї благословення, панотче?

27:37 Відказав же Ізаак, і рече Езавові: Що ж? Паном зробив я його тобі, а все браттє його поробив рабами йому, хлїбом і вином забезпечив його. Тобі ж тепер що зробити, синку?

27:38 Озвався ж Езав до батька свого: Хиба ж одно благословеннє в тебе, панотче? Благослови ж і мене, панотченьку! Та й знов заплакав Езав.

27:39 Відказав же Ізаак, отець його, і рече йому: Знай же, що твою осаду тук земний вбезпечить, прохолодою ж твоєю з неба роси будуть.

27:40 Житимеш з меча важкого в послузї у брата. Станеться ж ізнов, ти будеш самовладьнїм паном, і ненавидну кормигу з гамалика скинеш.

27:41 І зненавидїв Езав Якова за благословеннє, що ним благословив його батько його. Каже ж Езав у серцї свойму: Днї плачу по батькові надходять; тодї вбю Якова, брата мого.

27:42 Переказано ж Ребецї слова Езавові, сина її старшого, і пославши прикликала Якова, сина свого меньшого, та й каже йому: Ось Езав, твій брат, погрожує тобі вбити тебе.

27:43 Тепер же, синку, послухай голосу мого, і вставши біжи до Лабана, брата мого, в Гаран.

27:44 І поживи з ним кілька днїв, докіль одвернеться ярость і гнїв у брата твого від тебе,

27:45 І забуде він, що йому вдїяв єси. Тодї пославши возьму тебе звідти. Чого ж менї втеряти вас обох ув один день?

27:46 Рече ж Ребека до Ізаака: Тяжко менї жити на сьвітї через Хетіївен. Як візьме Яков за себе Хетіївну, таку, як вони в оцїй землї, дак про що менї й на сьвітї жити?

28:1 Прикликав же Ізаак Якова, та й благословив його, і заповідав йому, говорючи: Не мусиш узяти за себе жени з Канаанських дочок.

28:2 Устань, та й одбіжи в Мезопотамію, в Падан-Арам, в господу Бетуїлову, в батьківщину матері твоєї, та й возьми собі звідти жену з дочок Лабанових, брата матері твоєї.

28:3 Бог же мій нехай тебе благословить і намножить, щоб ти був купою народів.

28:4 І нехай тобі дасть благословеннє Авраамове і насїнню твойму по тобі, щоб одержав у наслїддє землю, де пробуваєш, що оддав Бог Авраамові.

28:5 Послав же Ізаак Якова, і зійшов він у Падан-Арам, у Мезопотамію, до Лабана Бетуйленка, Араміянина, до брата Ребеки, матері Якова та Езава.

28:6 Бачивши ж Езав, що благословив Ізаак Якова і послав у Мезопотамію, в Падан-Арам, щоб узяти собі звідти жінку, і що благословляючи його заповідав йому говорючи: Не мусиш брати жени з дочок Канаанських,

28:7 І що послухав Яков отця свого й матері своєї, та й пійшов у Падан-Арам, у Мезопотамію:

28:8 І бачивши Езав, що не вподобав дочок Канаанських Ізаак, отець його,

28:9 Пійшов собі Езав до Ізмаїла, та й узяв Магалату, дочку Ізмаїла, сина Авраамового, сестру Небайотову, до жінок своїх.

28:10 І зійшов геть Яков від Бейер-Себи, від колодязя клятьби, та й помандрував у Гаран.

28:11 І приблудивсь до одного врочища, та й обночувавсь там, зайшло бо соньце. І взяв між каміннєм каменя на тому врочищі, та й положив його собі в голови, та лїг спати на місцї тому.

28:12 І бачив сон, і се драбину поставлено на землї, верховина ж її сягає до небес, і ангели Божі возходять і низходять по нїй.

28:13 Господь же стоїть на їй і рече: Я Господь Бог Авраамів, отця твого, і Бог Ізааків. Земля, що на їй лежиш, тобі оддам її і насїнню твойму.

28:14 І буде насїннє твоє, як пісок земний і розпросторишся на захід соньця, і на схід соньця, і на північ, і на полудьнє, і благословляться в тобі всї колїна землї, і у насїннї твойму.

28:15 І се я з тобою й оберегати му тебе на всякій дорозї, що нею пійдеш, і верну тебе в ʼцю землю; бо не покину тебе, докіль сотворю все, що глаголав тобі.

28:16 І прокинувсь Яков од сну свого, і каже: Певно єсть Господь на врочищі сьому, а я й не знав.

28:17 І злякавсь, і каже: Яке страшне врочище се! Не що інше воно як дом Божий, а се ворота небесні.

28:18 І встав Яков рано в ранцї, і взяв каменя, що положив там у голови собі, та й поставив його стовпа, та й злив олїй на верховину його.

28:19 І прозвав Яков урочище то Бетель; прежне прізвище городу було Луз.

28:20 І обрік Яков себе оброком, говорючи: Коли Бог буде зо мною, і сохранить мене в дорозї, що ʼце верстаю, і дасть менї хлїб на їду й одежу на одїг,

28:21 І верне мене здорового в господу панотцеву, тодї буде Господь менї Богом.

28:22 І камінь сей, що поставив стовпа, буде в мене дом Божий, і з усього, що менї даси, десятину давати му тобі.

Мт 10:1–13

1 І, прикликавши дванайцять учеників своїх, дав їм власть над нечистими духами, щоб виганяли їх, і сцїляли всяку болїсть і всяку неміч.

2 На ймя ж дванайцять апостолів були: первий Симон, що прозвано Петром, та Андрій брат його; Яков Заведеїв, та Йоан брат його;

3 Филип, та Вартоломей; Тома, та Маттей митник: Яков Алфеїв, та Леввій, на прізвище Тадей;

4 Симон Хананець, та Юда Іскариотський, що й зрадив Його.

5 Сих дванайцятьох послав Ісус, і наказав їм, глаголючи: Не йдїть шляхом поган, і не ввіходьте в город Самарянський;

6 а раднїщ ійдїть до загублених овечок дому Ізраїлевого;

7 а ходячи проповідуйте, глаголючи: Царство небесне наближилось.

8 Сцїляйте недужих, очищайте прокажених, воскрешайте мертвих, виганяйте біси; дармо прийняли, дармо й давайте.

9 Не беріть собі нї золота, нї срібла, нї грошей у череси ваші,

10 анї торбини на дорогу, анї двох одежин, нї обувя, нї палицї: бо робітник достоєн харчі своєї.

11 І в який город чи село ввійдете, роспитайте, хто там є достойний; там і пробувайте, аж поки вийдете.

12 А як увійдете в яку господу, витайте її, кажучи: Мир сїй господї.

13 І, коли господа достойна, нехай упокій ваш зійде на неї. Коли ж вона недостойна, то нехай упокій ваш вернеть ся до вас.

Прип 3:18–27

18 Вона — деревом життя про тих, хто її здобуде, й щасна доля тих, хто її держиться.

19 Премудростю Господь поставив землю, а розумом утвердив небо.

20 Його премудростю створились (морські) безоднї, і хмари кроплять росою.

21 Мій сину! не спускай їх із очей твоїх; ховай розум і розумную обачність.

22 Вони будуть жизнею душі твоїй і окрасою шиї в тебе.

23 Тодї ходити меш безпечно дорогою твоєю, й нога твоя не спіткнеться.

24 Коли лягати меш — не будеш боятись, а коли заснеш, — сон твій солодкий буде.

25 Не злякаєшся наглого страху, анї пагуби від безбожників, як на тебе спаде;

26 Бо Господь буде надїєю тобі, й стерегти ме, щоб за ногу не спіймався.

27 У нуждї помогти бідасї не одхиляйся, коли рука твоя здолїє се зробити.