День 126 з 365

Суд 8:1–35

1 Ефраїмії ж мовляли до його: Що се ти вдїяв нам, що не покликав нас? Нї, ти сам виступив у поле проти Мадиянїїв! І сварились тяжко з ним.

2 Відказав їм: Що я вчинив більш як ви? Хиба виноградуваннє Ефраїмове не переважує Абієзерового збирання винограду?

3 Бог оддав вам у руки Мадиянїйських князїв Орива й Зива. Що ж би я зміг зробити рівноважнього з вами? Як се промовив, угамувався гнїв їх і пійшли собі від його.

4 Як же прибув Гедеон до Йорданї й перейшов на той бік сам і триста, що йшли з ним, потомлені погонею,

5 Прохав він міських осадників у Соккотї: Дайте хлїба людям, що я веду, бо потомились, уганяючи зо мною за Мадиянїйським царем Зевейом і Салманом.

6 Городські ж голови питали: Хиба в тебе в руках уже Зевей та Салман, щоб нам твоє військо харчити?

7 Відказав Гедеон: Добре! Як подасть менї Господь на поталу Зевея та Салмана, тодї я пороздираю ваше тїло дикою терниною та бороною.

8 Звідти двинув на Пенуел і сказав осадникам так само, бо Пенуеляне відказали йому те ж саме, що й Суккотяне.

9 Відказав і Пенуелянам: Як вертати мусь у доброму здоровї, зруйную сей город.

10 Зевей же та Салман були з їх військом в Каркорі до пятнайцяти тисячей чоловіка, все що зосталось із усього війська восточників, бо полягло їх сто й двайцять тисячей чоловіка, всї взброєні мечами.

11 І пійшов Гедеон караванним шляхом на схід сонця від Ноби й Йокбеги, та й ударив на табір, як військо спочивало собі безпечно.

12 Зевей і Салман втекли; він же вганяв за ними та й позаймав обох Мадиянїйських царів у полонь, а все військо пороспуджував.

13 Тодї вернувся Гедеон Йоасенко на Хересів прохід із походу свого.

14 І піймав одного молодика з Соккотян, випитував його, й той мусїв йому поважнїйших городян Соккотських сїмдесять і сїм чоловік списати.

15 Прийшовши тодї він до Соккотян, промовив: Оце вам Зевей і Салман, що за них ви мене соромили питаючи: Хиба рука Зевея та Салмана уже в тебе в руцї, щоб нам харчувати твоїх томлених людей?

16 Ухопив тодї він поважнїйших горожан, і взяв дикої тернини та борону та й пороздирав тих Суккотян.

17 В Пенуелї ж зруйнував башту та й повбивав городян.

18 Тодї питає в Зевея та в Салмана: Які були на виду ті мужі, що ви побили їх на Таворі? Вони кажуть: Зовсїм як ти були вони на виду, кожен на виду мов царевич.

19 Він же каже: Се були брати мої, сини матері моєї. Так вірно, як Бог живе: коли б ви зоставили були їх живими, я не вбивав би вас.

20 Рече тодї свойму перворідневі Етерові: Встань! постинай обох! Хлопець же не виймав з піхви меча свого: боявся, був ще недорослий.

21 Озвуться тодї Зевей та Салман: Встань сам і постинай нас, по чоловікові бо й сила його. І встав Гедеон та й постинав Зевея й Салмана, й побрав собі пряжки, що їх верблюди мали на шиї,

22 Тодї мужі Ізраїлські прохали Гедеона: Пануй над нами, і ти сам, і син твій й твого сина син: бо ти нас визволив із потали в Мадиянїїв.

23 Гедеон же відказав їм: Нї, я над вами не буду панувати, нї син мій над вами не панувати ме, Господь нехай над вами панує.

24 І рече їм Гедеон: Хочу в вас чогось попросити: дайте менї по каблучцї з вашого лупу. Вороги бо носили золоті ковтки, бо були Ізмаїлїї.

25 Они відказали: Дамо тобі їх охотою. І прослали опончу, і кожен кидав добичню наушницю на неї.

26 Та назбіралось ваги в золотих каблучках, що випрохав, тисяча й сїмсот золотих секлів, опріч пряжок, сережок та пурпурових шат, що носили мадиянїйські царі, й окрім нашийних почіпок у їх верблюдів.

27 Гедеон же звелїв із того виготовити ефода, й поставив його в отецькому городї свойму Офрі, й ввесь Ізраїль ідольствував там із ним, і був він сїтею йому й його родинї.

28 Так упокорились Мадиянїї перед синами Ізраїля, так що вже не задирали голови своєї в гору. І тїшилась супокоєм земля сорок год, покіль Гедеон жив на сьвітї.

29 І вернувсь додому Еробаал Йоасенко і жив далій у своїй господї.

30 Було в Гедеона сїмдесять рідних по тїлу синів, мав бо жінок багацько.

31 А наліжниця його, що держав у Сихемі, вродила йому також сина, і дав він йому імя Абимелех.

32 І вмер Гедеон Йоасенко в високих старощах, і поховано його в гробовищі батьківському Йоасовому в Офрі Авіезеровій.

33 Як умер же Гедеон, блудували знов сини Ізрайлеві за Баалом і прийняли собі Баалверита за бога.

34 І не памятали Ізрайлитяне про Господа, Бога свого, що визволяв їх із потали всїх ворогів їх навкруги.

35 Та й не показували нїякої прихилности до родини Еробаалової, Гедеонової, такої щоб рівноважили з добродїйствами, які він чинив Ізраїлеві.

Лк 24:1–17

1 Первого ж дня тижня, вельми рано, прийшли вони на гріб, несучи, що наготовили, пахощі, і другі з ними.

2 Знайшли ж камінь відкочений від гробу.

3 І ввійшовши не знайшли тїла Господа Ісуса.

4 І сталось, як здумілись вони від сього, ось два чоловіки стояли перед ними в шатах ясних.

5 Як же полякались вони й нахилили лице до землї, рекли до них: Чого шукаєте живого між мертвими?

6 Нема Його тут, а встав. Згадайте, як Він промовляв до вас, ще бувши в Галилеї,

7 глаголючи: Що мусить Син чоловічий бути виданим у руки чоловіків грішників, і бути розпятим, і третього дня воскреснути.

8 І згадали слова Його,

9 і, вернувшись од гробу, сповістили про се все одинайцятьох і всїх инших.

10 Була ж Мария Магдалина, та Йоанна, та Мария Яковова, й инші з ними, що оповідали перед апостолами се.

11 І явились перед ними яко видумка слова їх, і не поняли віри їм.

12 Петр же, вставши, побіг до гробу; й нахилившись побачив тільки полотно, що лежало, й пійшов, сам у собі дивуючись тим, що сталось.

13 І ось двоє з них ійшло того ж дня на село, зване Емаус, гоней з шістьдесять од Єрусалиму.

14 І розмовляли вони між собою про все те, що стало ся.

15 І сталось, як розмовляли вони та перепитувались, і сам Ісус наближившись, ійшов з ними.

16 Очі ж їх були вдержані, щоб не пізнали Його.

17 Рече ж до них: Що се за речі, про котрі розмовляєте між собою йдучи, та сумуєте?

Прип 28:21–28

21 Не добре, в судї вважати на особу; такий чоловік й за окраєць хлїба одступить від правди.

22 Завидливий наздогін біжить за багацтвом, і не в догад йому, що здогонить злиднї.

23 Хто другому дорікає, здобуде з часом більше ласки, як той, що лестить язиком.

24 Хто в батька-матері вкраде, та й каже: „се не гріх‟, — той товариш рабівника.

25 Надутий розпалює сварку, хто ж надїєсь на Господа, — добро йому буде.

26 Хто лиш на себе вповає, той безумен, а хто ходить у мудростї — спасеться від злого.

27 Хто вбогому дає, не знати ме нужди, хто ж одвертає очі свої од його, — того проклинають.

28 Як безбожні йдуть у гору, — ховаються люде; як же вони упадають, — праведник більшає.