День 133 з 365

Суд 20:1–48

1 І повиходили всї сини Ізрайлеві, і зібралась громада як один чоловік від Дана аж до Берсабиї, і земля Галаадська перед Господом у Массифі.

2 І зійшлися голови всього народу, всї поколїння Ізрайлеві, на збори Божого народу, чотириста тисячей піхотників узброєних мечами.

3 Та й Беняминїї дізнались, що сини Ізрайлеві зійшлись в Массифу. І питали Ізрайлитяне: Скажіть, як сталося те погане дїло?

4 І відказав Левит, чоловік замученої молодицї так: Прибув я в Гиву Беняминову з моєю наліжницею, щоб там обночуватись.

5 Та горожане Гиви обступили ніччю господу, задумавши мене вбити, і мучили вони мою наліжницю так, що вона й умерла.

6 Тодї взяв я наліжницю мою, порізав її та й порозсилав по всьому займищу держави Ізрайлевої, бо вчинили вони беззаконне й соромне дїло в Ізраїлї;

7 Всї ви, сини Ізрайлеві, тут, то ж розберіть все і постановіть, що чинити.

8 Піднявсь тодї ввесь люд як один чоловік, і промовив: Нїхто з нас нехай не йде додому, нїхто не вертайсь до господи своєї.

9 От же що ми зробимо з Гивою:

10 Возьмімо по десятку чоловіка з сотнї з усїх поколїнь Ізрайлевих, і по сотнї з тисячі, а по тисячі з десятьох тисячей; нехай наберуть харчі про людей, що пійдуть на Гиву Беняминову, покарати її за погане дїло, яке вдїяла вона в Ізраїлї.

11 І скупились усї поколїння Ізрайлеві проти того міста однодушно, як один чоловік.

12 І порозсилали поколїння Ізрайлеві по всьому поколїнню Беняминовому, сказати: Що се за погана річ між вами сталась?

13 Повидавайте ж ледачих людей з Гиви, щоб ми їх стратили й ледарство з Ізраїля викоренили. Беняминїї ж не схотїли уволити волю своїх земляків, синів Ізрайлевих.

14 І поскуплювались Беняминїї із инших городів у Гиву, щоб виступити на війну з синами Ізраїля.

15 І налїчено Беняминїїв із міст того дня двайцять і шість тисячей узброєних мечами, опріч осадників Гивейських, а їх налїчено сїмсот чоловіка вибраних.

16 Із усїх сих людей було сїм сотень вибранцїв лїваків; кожен із них, випускаючи камення з пращі у волос, не випустив його мимо.

17 Ізрайлитян же налїчено, без Беняминїїв, чотириста тисячей вʼоружених мечами, добірнього військового люду.

18 І встали і пійшли в дім Божий (в Сило), і питали в Бога, і казали сини Ізрайлеві: Хто з нас має перший виступити на війну з Бенямином? Господь відказав: Перший Юда.

19 І рушили сини Ізрайлеві вранцї та й отаборились під Гивою.

20 І виступили Ізрайлитяне до бою проти Беняминїїв і стали вони навпроти їх лавами перед Гивою.

21–22 Беняминїї ж вийшли з Гиви та й положили того дня двайцять і дві тисячі чоловіка Ізрайлитян на землю. І пійшли сини Ізрайлеві та й плакали перед Господом до вечора, питаючи: виступати менї знов на Беняминїїв? Відказав Господь: Виступайте проти їх!

23 Набрав тодї духа народ Ізраїльський, та й стали до бою знов на тому ж місцї в порядку боєвому,

24 І наступили сини Ізрайлеві другого дня на Беняминїїв.

25 І вийшов проти їх Бенямин другого дна з Гиви, та й знов положив трупом із синів Ізраїля вісїмнайцять тисячей вʼоружених мечами.

26 Тодї всї сини Ізрайлеві і ввесь люд пійшли і прийшли в дім Божий, і сидїли там плачучи перед Господом, і постили того дня до самого вечора, і приносили всепаления й мирні жертви перед Господом.

27 І питали сини Ізрайлеві в Господа — (в той час була скриня закону Божого там,

28 А Финеес, син Елеазара Ароненка, служив того часу службу перед ним) — Чи менї знов наступати боєм на братів моїх, Беняминїїв, чи залишити? І відказав Господь: Наступай, бо завтра подам я їх в руки ваші.

29 І заставив Ізраїль засїдку навкруги Гиви.

30 І вийшли сини Ізрайлеві на третий день проти Беняминїїв та й уставились лавами до бою перед Гивою, як і в перші рази.

31 Беняминїї ж вирушили проти народу, віддаляючись від міста, та почали, як у перші рази, декого з народу побивати на дорогах, що одна веде на Бетель, а друга через поля на Гиву, і вбили до трийцятьох чоловіка з Ізрайлитян.

32 І казали самі собі Беняминїї: Лягають перед нами вони, як і за першим разом. А сини Ізраїля змовились: Утїкати мемо, щоб відманити їх від городу на шляхи.

33 І рушили всї мужі Ізрайлеві від становища та й стали лавами під Баал-Тамаром, а засїдка Ізрайлева почала також рушатись з свого становища на заходї від Гиви.

34 Тодї наступило на Гиву десять тисячей вибранцїв, і счалась бійка страшенна; Беняминїї ж не знали ще, що надходить їх погибель.

35 І поразив Господь Бенямина перед Ізраїлем, і постинали Ізрайлитяне того дня двайцять і пять тисячей і сто чоловіка з синів Бенямина, добре вʼоружених мечами.

36 Беняминїї, побачивши, що вони побиті, почали втїкати, а тодї Ізрайлитяне лишили їм місце до втечі, щоб упали в засїдку, що її заставили поблизь Гиви.

37 Заляга кинулась тепер на Гиву, і вломились у город та й постинали мечем усїх осадників.

38 Між Ізрайлитянами ж і їх залягом були змовини, щоб вони дали знак димом над містом.

39 Як же Ізрайлитяне повернулись нїби навтеки, а Беняминїї почали Ізраїлїв побивати з трийцять чоловіка, бо думали: Подужали ми їх як і в першому бою,

40 Почав тодї дим вставати над містом, і як озирнулись Беняминїї, вже ввесь город стояв у поломї, що палало під саме небо.

41 Обернулись тодї Ізрайлитяне, а Беняминїї зрозуміли, що їх найшла лиха година.

42 І подались вони перед Ізрайлитянами в степ, та їх бито ще гірше, бо й ті, що запалили місто, погнали за ними.

43 Обгорнули вони Бенямина з усїх боків, і гнали його до Менухи, не даючи їм спочити аж до східньої сторони Гиви.

44 Полягло тодї в Бенямина вісїмнайцять тисячей чоловіка найхоробріщого люду.

45 Останки з Беняминїїв звернулись на пустиню, ʼд скелї Риммон. І побили Ізрайлитяне по дорозї ще пять тисяч чоловіка, і гнались за ними до Гидома, і вбили з них ще дві тисячі люда.

46 Всїх же синів Беняминових, що того дня погибли, було двайцять і пять тисячей чоловіка, що орудували мечем, а всї були мужі добірні.

47 І метнулись останки з них втеком у степ проти скелї Риммон, шістьсот чоловіка, та й пробували чотири місяцї під скелею Риммон.

48 Ізрайлитяне ж вернулись назад і постинали всїх, що ще остались з Беняминїїв, і скот їх, а всї села, які були близько, повипалювали вогнем.

Ів 4:1–21

1 Як же взнав Господь, що прочули Фарисеї, що Ісус більш учеників єднає і хрестить, нїж Йоан,

2 (хоч Ісус сам не хрестив, а ученики Його;)

3 то покинув Юдею, та й пійшов знов у Галилею.

4 Треба ж було Йому проходити через Самарию.

5 Приходить оце в город Самарянський, названий Сихар, поблизу хутора, що дав Яков Йосифу, синові своєму.

6 Була ж там криниця Яковова. Оце ж Ісус, утомившись у дорозї, сидїв так на криницї; було ж коло шестої години.

7 Приходить жінка з Самариї начерпати води. Рече їй Ісус: Дай менї пити.

8 Ученики бо Його пійшли в город, щоб купити їжі.

9 Каже ж Йому жінка Самарянка: Як се Ти, Жидовин бувши, пити просиш від мене, жінки Самарянки? Бо Жиди не сходять ся з Самарянами.

10 Озвавсь Ісус і рече їй: Коли б знала дар Божий і хто се говорить тобі: Дай менї пити, ти просила б Його, й дав би тобі води живої.

11 Каже Йому жінка: Добродїю, і черпака не маєш, і колодязь глибокий; звідкіля ж маєш воду живу?

12 Хиба Ти більший єси отця нашого Якова, що дав нам сей колодязь? і він сам з него пив, і сини його, й скот його.

13 Озвавсь Ісус і рече їй: Всякий, хто пє воду сю забажає знов;

14 хто ж напєть ся води, що я дам йому, не забажає до віку; а вода, що дам йому, буде в йому жерелом води, що тече в життє вічнє.

15 Каже до Него жінка: Добродїю, дай менї сієї води, щоб не жаждувала, анї ходила сюди черпати.

16 Рече їй Ісус: Іди поклич чоловіка твого, та й приходь сюди.

17 Озвалась жінка і каже: Не маю чоловіка. Рече їй Ісус: Добре сказала єси, що чоловіка не маєш;

18 пять бо чоловіків мала, та й тепер которого маєш, не чоловік тобі; у сьому правду сказала єси.

19 Каже Йому жінка: Добродїю, бачу, що пророк єси Ти.

20 Батьки наші на сїй горі покланялись; а ви кажете, що в Єрусалимі місце, де треба покланяти ся.

21 Рече їй Ісус: Жінко, вір менї, що прийде час, коли нї на горі сїй, анї в Єрусалимі покланяти метесь ви Отцеві.

Прип 30:10–17

10 Не прискаржуй злобно раба перед його паном, щоб той не прокляв тебе, й ти не провинився.

11 Є такі, що проклинають і рідного батька; є, що не благословляють і рідної неньки.

12 Є такі, що в себе в очах чистими здаються, хоч вони не вмиті з поганї своєї.

13 Є такі, що в гору глядять очима, геть то піднімають повіки свої.

14 Є такі, що в них зуби, як мечі, а челюстї — ножі, щоб убогих пожирати і злиденних їсти.

15 Ненаситність дві дочки має: „давай, давай!‟ А навіть — три ненаситні, ба й четверта не скаже: годї!

16 Преисподня та й утроба неплодна: пісковина, що води несита, земля, що поливаннєм, та огонь, що не скаже: годї!

17 Око, що поругає батька й не знає покори перед матїррю, нехай виклюють ворони на ріцї й вижруть орлята.