День 134 з 365

Суд 21:1–25

1 І заприсягли Ізрайлитяне в Массифі: Нїхто з нас не оддасть дочки за Бенямія.

2 І скупивсь люд до дому Божого в Сило, і сидїли там до вечора перед Богом, і голосили промовляючи:

3 Про що воно, Господи, Боже Ізрайлїв, так ув Ізраїлї сталось, що вже нема цїлого одного поколїння?

4 Назавтра ж рано вранцї построїв там люд жертівника і принїс усепаленнє і мирну жертву.

5 І питали сини Ізрайлеві: Хто з усїх поколїнь Ізрайлевих не був в походї з військом Господнїм? Бо присягнено було великою присягою, того, хто не прийде в Массифу перед Господа, скарати смертю.

6 І жаль стало Ізрайлитянам братів своїх Беняминїїв і говорили: Тепер вирвано цїле одно поколїннє з Ізраїля!

7 Як нам обмислити про жінки для тих, що зостались, коли ми заклялись Господом, що нїхто з нас не оддавати ме за них дочки?

8 І питали: Чи нема кого з поколїнь Ізрайлевих, що не прийшов був сюди перед Господа в Массифу? Тодї виявилось, що з Явиса Галаадського нїхто не прибув був до громади військової в табір.

9 І зроблено перегляд між людом, і дознались, що з осадників Явиських у Галаадї не прибув нїхто.

10 І послала туди громада дванайцять тисяч найхоробріщих мужів, і дано їм наказ: Ійдить і повбивайте осадників Явиських у Галаадї мечем, жіноцтво й дїтвору;

11 А при тому ось як зʼорудуйте: на кожного мужчину і на всїх жінок, що взнали чоловіче ложе, роспростріте проклін, дївок же зоставте живими. Вони так і вчинили.

12 І знайшли між осадниками Явиса в Галаадї чотириста дївуючих женщин, що ще мужого ложа не взнали; їх привели вони в табір у Силомі, що в Канаан-землї стоїть.

13 Тодї послала вся громада, щоб перемовитись із Беняминїями, що були під Риммон скелею, та й обіцяно їм безпеку.

14 От і прийшли Беняминїї, і передано їм жінок, скілько їх зісталось живими з жіноцтва в Явисї в Галаадї. Однакже сих не стало на всїх.

15 І жалкував люд Ізраїльський вельми, що загине одно поколїннє в Ізраїлї.

16 І казали громадські мужі: Як нам обмислити жінками тих, що позостались? Бо й жіноцтво в Беняминї викоренено.

17 І говорено: Наслїдня держава нехай остане уцїлівшим синам Бенямина, щоб не перевелось одно поколїннє в Ізраїлї;

18 Але ж і нам не можна дочок наших за них оддавати; бо сини Ізрайлеві поклялись ось як: Проклят, хто оддасть за Беняминїя дочку!

19 Тодї промовили: Що року буває сьвято Господнє в Силомі — а він стоїть на півночі від Бетеля, на востоцї від шляху, що йде з Бетеля в Сихему, а на полуднї від Лебони —

20 Та й навчили Бенямінїїв, кажучи: Йдїть та засядьтесь у виноградниках,

21 І як побачите, що дївчата виходять із Силому на танець і хороводи, то ви повискакуйте з виноградників та й хапайте кожен Силомську дївчину собі за жінку, та й ідїть додому в землю Беняминову.

22 Якже прийдуть їх батьки чи брати перед нами жалуватись, ми відкажемо їм: Вибачайте, бо ми не взяли про кожного з них жінки на війнї, а ви б їм не дали: ваша й вина.

23 Беняминїї так і зробили, та й здобули собі скільки було треба жінок між таньцючими, що їх похапали. Тодї вернулись у свою державу, будували міста та й осїдались там.

24 Ізрайлитяне ж розійшлись тодї кожен у своє поколїннє та й вернувсь кожен у свою державу.

25 Того часу не було царя в Ізраїлї; кожен чинив, що йому здавалось добрим.

Рут 1:1–22

1 За тих часів, як правували суддї, раз якось був в краю голод. І один чоловік з Юдейського Вефлеєма пійшов зо своєю жінкою та з двома синами своїми жити в край Моабіїв.

2 Чоловік той на ймення Єлимелех, жінка його на ймення Ноема, а два сини його на ймення Махлон та Хілеон; були вони з Ефрату, з Юдейського Вефлеєма. І прибули вони в край Моабіїв та й зістались там.

3 І помер Єлимелех, чоловік Ноемин, і вона зісталась з двома своїми синами.

4 І одружились вони з Моабитянками: одна на ймя Орфа, а другу звали Рут; і жили там трохи не десять років.

5 Але згодом обидва сини її, Махлон і Хілеон, померли, і зісталась та жінка після обох своїх синів і після свого чоловіка.

6 І вибралась вона з своїми невістками, та й пійшла з Моабійського краю назад, бо перечула в краю Моабіїв, що Бог показав свою ласку для свого народа й дав йому хлїб.

7 От вийшла вона з того місця, де жила, а з нею обидві її невістки; і йшли вони шляхом, вертаючись в Юдейський край.

8 І каже Ноема двом своїм невісткам: Вернїться ви та йдїть кожна до хати до своєї матері. Нехай Господь покаже вам ласку, як ви вчинили з помершими й зо мною!

9 Дай, Господи, щоб ви знайшли пристановище кожна в господї свого чоловіка! І вона поцїлувала їх. Але вони загомонїли голосно та заплакали;

10 І промовили до неї: Нї, ми підемо з тобою до твого народа!

11 А Ноема сказала: Вертайтесь, мої донї; навіщо вам йти зо мною? Хіба ж в моєму лонї ще є сини, щоб стали вам за чоловіків?

12 Вертайтесь, донї мої, ідїть з Богом; бо я вже стара задля того, щоб вийти заміж. Та коли б я й сказала: Я маю надїю, і коли б я навіть цїєї ж ночі була з чоловіком і навіть породила синів,

13 То чи ж можна вам ждати, доки б вони виросли? Чи можна ж вам для того не виходити заміж? Нї, мої донечки! Менї бо далеко гірше жити як вам; бо Господня рука проти мене.

14 Вони підняли лемент і знов почали плакати. І Орфа поцїлувала на прощаннї свою свекруху, а Рут зісталась з нею.

15 І сказала вона: Бачиш, твоя швагрова, жінка брата твого, вернулась до свого народа і до своїх богів; вертайсь і ти слїдом за нею.

16 Але Рут сказала: не силуй мене покинути тебе і вернутись од тебе; куди підеш ти, туди й я піду, і де жити меш ти, там і я жити му; твій народ буде моїм народом, і твій Бог моїм Богом;

17 І де ти помреш, там і я помру, і бажаю, щоб і мене там поховали. Чи так, чи сяк вчинить зо мною Господь, одна смерть розлучить мене з тобою!

18 Як же вона побачила, що тая твердо постановила собі йти з нею, то й перестала вмовляти її.

19 От і йшли вони обидві вкупі, доки не прийшли до Вефлеєма. Як прийшли вони у Вефлеєм, усе місто заворушилось через їх, і говорили: Чи не Ноема се?

20 Вона сказала їм: не звіть мене Ноемою, а звіть Марою, бо Всемогущий послав на мене велике горе.

21 Я вийшла звідсїль заможна, а Господь вернув мене сюди з порожнїми руками. Навіщо ви звете мене Ноемою, коли Господь напустив на мене допуст, і Всемогущий послав на мене смуток?

22 І вернулась Ноема, і з нею її невістка Рут, Моабитянка, що прийшла з Моабських полів, і прибули вони до Вефлеєма саме перед ячмінними жнивами.

Ів 4:22–54

22 Ви кланяєтесь, а чому — не знаєте; ми кланяємось, і чому — знаємо, бо спасеннє від Жидів.

23 Та прийде час, і вже єсть, що правдиві поклонники поклонять ся Отцеві духом і правдою; Отець бо таких шукає покланяючих ся Йому.

24 Дух — Бог, і хто покланяєть ся Йому, духом і правдою мусить покланятись.

25 Каже Йому жінка: Знаю, що Месия прийде (званий Христос). Як прийде Він, звістить нам усе.

26 Рече їй Ісус: Се я, що глаголю тобі.

27 І прийшли на се ученики Його, й дивувались, що Він із жінкою розмовляв; та нїхто не сказав: Чого тобі треба? або: Про що розмовляєш із нею?

28 Покинула тодї відро своє жінка, й пійшла в город, і каже людям:

29 Ійдїть подивіть ся на чоловіка, котрий сказав менї все, що я зробила; чи се не Христос?

30 Вийшли ж з города, й прийшли до Него.

31 Тим часом просили Його ученики: Рави, їж.

32 Він же рече їм: Я маю їжу їсти, котрої ви не знаєте.

33 Казали ж ученики один до одного: Хиба хто принїс Йому їсти?

34 Рече їм Ісус: Моя їжа, щоб чинити волю Пославшого мене, й скінчити Його дїло.

35 Хиба ви не кажете: Що ще чотирі місяцї, та й жнива прийдуть? Ось глаголю вам: Здійміть очі ваші, та погляньте на ниви, що вже пополовіли на жнива.

36 І приймає жнець плату, й збирає овощ у життє вічнє, щоб і хто сїє радував ся, і хто жне.

37 Бо у сьому слово правдиве: що инший, хто сїє, а инший, хто жне.

38 Я післав вас жати, коло чого ви не працювали; инші люде працювали, а ви на працю їх увійшли.

39 З города ж того багато увірувало в Него Самарян через слово жінки, сьвідкуючої: Що сказав менї все, що зробила.

40 Як же прийшли до Него Самаряне, просили Його зістатись у них; і зіставсь там два днї.

41 І багато більше увірувало за слово Його.

42 А тій жінцї казали: Що вже не задля твого оповідання віруємо; самі бо чули, й знаємо, що се справдї Спас сьвіту Христос.

43 Через два ж днї вийшов звідтіля та прийшов у Галилею.

44 Сам бо Ісус сьвідкував, що пророк у своїй отчинї чести не має.

45 Як же прийшов у Галилею, прийняли Його Галилейцї, бачивши все, що зробив у Єрусалимі на сьвята: бо й вони ходили на сьвята.

46 Прийшов же Ісус ізнов у Кану Галилейську, де зробив воду вином. І був один царський, котрого син нездужав у Капернаумі.

47 Сей, почувши, що Ісус прибув із Юдеї в Галилею, прийшов до Него, й благав Його, щоб пійшов та оздоровив сина його, бо мав умерти.

48 Рече ж Ісус до него: Коли ознак та див не побачите, не увіруєте.

49 Каже до Него царський: Господи, йди перш, нїж умре дитина моя.

50 Рече йому Ісус: Іди, син твій живий. І увірував чоловік слову, що промовив йому Ісус, і пійшов.

51 Вже ж він ішов, зустріли його слуги його й звістили, кажучи: Що хлопчик твій живий.

52 Спитав же в них про годину, коли полегшало йому. І кажуть йому: Що вчора семої години покинула його горячка.

53 Зрозумів же батько, що тієї самої години, котрої сказав йому Ісус: Що син твій живий; і увірував сам і ввесь дім його.

54 Се знов другу ознаку зробив Ісус, прийшовши з Юдеї в Галилею.

Пс 58:1–11

1 Проводиреві хора: „Не пропадеш!‟ Давидова памятна пісня. Чи справдї говорить із вас справедливість, коли ви мовчите? Чи по правдї судите ви, сини людські?

2 Нї, ви творите в серцї несправедливе; насильствами рук ваших торгуєте на землї.

3 Почавши від матернього лона відступили беззаконники: блукають брехуни, як тілько зродила їх мати.

4 Отрута в них, як їдь у змиї, як в гадюки глухої, що зачиняє уші свої,

5 Не слухає голосу знахаря-заклинателя, що добре знає замовляти.

6 Потрощи, Боже, зуби в пелцї їх, виломи, Господи, левчукам челюсти їх.

7 Нехай зчезнуть, як вода розлита! Коли пустить стріли свої, нехай йому отупіють!

8 Нехай будуть йому, як слимак, що лїзе, знемогаючи; бодай би вони, як недорід жіночий, нїколи не бачили сонця!

9 Перше нїм горшки ваші загріються, нехай вітер рознесе тернину, сьвіжу і горючу!

10 Зрадїє праведний, бачивши помсту; він скупає ноги свої в крові беззаконних.

11 І скажуть люде: Є нагорода для праведного; існо, є Бог, що судить на землї.