День 136 з 365

Рут 4:1–22

1 Бооз вийшов до воріт і там седїв. Коли це переходить попри його родич, про котрого говорив він. І сказав йому: Зайди сюди і сядь тут. Той зайшов і сїв.

2 І взяв Бооз десять старших чоловіків в городї, і сказав: Сядьте тут. І вони сїли.

3 І сказав Бооз до родича: Ноема, вернувшись з моабитського краю, продає частку поля, що належала до нашого брата Елимелеха.

4 Я постановив довести до твого слуху і сказати: Хочеш бути наслїдником, то купи при сих, що тут сидять, і при старшинах нашого народа. Коли хочеш викупити, викупи; а як не хочеш одкупити, скажи менї; щоб я знав; бо окрім тебе нема наслїдника, а після тебе я. Той сказав: Я викуплю.

5 Бооз сказав: Дня того, як купиш поле в Ноеми, ти купив і в Рути Моабитянки, жінки помершого, і повинен взяти її собі за жінку, щоб імя помершого в наслїддю його збудити.

6 І сказав той родич: Не можу я взяти її за себе, щоб не поплутати й свого наслїддя. Прийми ти її, бо я не можу прийняти.

7 А був давнїйше такий звичай в Ізраїля, що як викупляли або міняли, то щоб ствердити дїло, один скидав свій чобіт і давав другому; і це було засьвідченнєм в Ізраїля.

8 І сказав той родич Боозові: Купуй для себе! І скинув свій чобіт.

9 Тодї сказав Бооз до старшин і до усього народа: Тепер ви сьвідки, що я купую в Ноеми усе, що було Елимелехове і Хілеонове і Махлонове,

10 А до того ще й беру собі за жінку Руту Моабитянку, Махлонову жінку, щоб зісталось ймення помершого за його наслїддєм, та щоб не зникло імя помершого зпоміж його братів і з воріт його оселї; ви сьогодня тому сьвідки!

11 І сказав увесь народ, що був коло воріт, і старшини: Ми тому сьвідки! Нехай Господь вчинить з жінкою, що вступає в твою господу, як з Рахилею і як з Лією, котрі обидві збудували дім Ізраїля. Надбай богацтва в Ефратї, і нехай славиться у Вефлеємі імя твоє!

12 А з насїння, що дасть тобі Господь від молодої жінки сієї, нехай стане дім твій, як дім Переза, котрого породила Тамара Юдї.

13 І взяв за себе Бооз Руту, і вона стала його жінкою. І вступив він до неї, і Господь дав, що вона завагонїла і породила сина.

14 І говорили жінка до Ноеми: Слава Господеві, що він не покинув тепер тебе без наслїдника, що його ймення не загине в Ізраїлї!

15 Він буде тобі втїхою і дбати ме про тебе на старостї лїт. Бо його породила твоя невістка, котра любить тебе, котра для тебе стане лїпша за сїмох синів.

16 І взяла Ноема дитятко, і носила його на руках своїх, і стала йому за пістунку.

17 Сусїди ж дали йому ймення, і сказали: Оце родилась дитина в Ноеми! І дали йому ймення: Обид. Він батько Ессея, батька Давидового.

18 Оце ж рід Переза: Від Переза народився Есрон,

19 А від Езрона народився Рам; од Рама народився Аминадаб;

20 А від Аминадаба народився Нахзон; від Нахзона народився Салмон;

21 А від Салмона народився Бооз; а від Бооза народився Обид,

22 А від Обида народився Ессей; а від Ессея народився Давид.

1 Сам 1:1–28

1 Був один чоловік із Раматаїм-Зофиму, з гір Ефраїмових, на ймя Елкан, син Ерохама, сина Ілійного, сина Тохового Зуфієнка, Ефраїмій:

2 І було в його дві жінки: одну звали Анна, другу Феннана. У Феннани були дїти, в Анни ж не було дїтей.

3 І ходив сей чоловік що року з домівки своєї до Силому, молитись перед Господом Саваотом, і приносити жертви. Там були Ілїй, і два сини його Офнїй і Пинеес сьвященниками Господнїми.

4 Що разу ж, як жертвував Елкана, давав жінцї своїй Феннанї і всїм її синам і дочкам по частинї жертівній;

5 Аннї же давав окрему частину, бо любив її більше, хоч Господь зачинив її матїрне лоно.

6 Перекірниця ж її допікала їй гіркими речами, щоб їй досадити, що Господь зачинив лоно її.

7 Так бувало воно що року, скільки нї ходили вони до Господнього дому, завдає було їй жалю, а та плаче й не їсть.

8 Поспитав же чоловік її Елкана: Анно, чого ти плачеш і не їси і чого така сумна? Хиба ж я тобі не дорожчий за десять синів?

9 Як же вони раз у Силомі попоїли та напились, піднялась Анна та й пійшла перед Господа; Ілїй же, сьвященник, седїв саме на ослонї коло дверей Господнього храму.

10 І молилась вона в своїй журбі Господеві і плакала гірко.

11 Та й обреклась таким обітом: Господи Саваот! коли змилосердишся над горем раби твоєї та й згадаєш мене і не забудеш раби твоєї та даси рабі твоїй музького пагоньця, дак я передам його Господеві: по ввесь вік його бритва не доторкнеться голови його.

12 Тим часом як вона так довго перед Господом молилась, Ілїй придивлявсь її устам;

13 Анна ж промовляла тихцем, тільки губами ворушила, голосу ж її не чутно було, то ж Ілїй думав, що вона пяна.

14 От і рече до неї: Чи довго ще останеш пяною? Йди, витверезись.

15 І відказала Анна: Нї, панотченьку: я безщасна людина: вина й впоюючого напитку не пила я, тільки горе серця мого вилила перед Господом.

16 Не вважай рабу твою за ледащу, бо я тільки з великої туги і печалї досї промовляла.

17 І відказав Ілїй: Іди з упокоєм; Бог Ізрайлів спевнить, про що ти його благала.

18 І рече вона: Ой коли б же раба твоя та здобулась на твою ласку! От і пійшла собі молодиця, та й їла і не була вже більш сумна.

19 Назавтра вранцї рано поклонились вони перед Господом та й вернулись додому в Раму. Як же пригорнувсь тодї Елкана до жінки своєї, спогадав про неї Господь,

20 І як надійшла пора, Анна завагонїла та й вродила сина, і назвала його Самуїль: бо (казала): у Бога я випросила його.

21 Як ійшов же Елкана з усією родиною своєю знов, щоб принести Господеві рокову жертву і все, що він обіцяв,

22 Не пійшла з ними Анна, кажучи свойму чоловікові: коли хлопця відлучу, тодї відведу його, щоб він явивсь перед Господом та й зіставсь там довіку.

23 І каже їй Елкана, чоловік її: Чини, як тобі лучче; седи дома, покіль відлучиш його. Дай тількі Господи, щоб слово твоє справдилось. От і зісталась молодиця дома та й годувала сина докіль не відлучила.

24 Як же відлучила, взяла вона його в дорогу, та ще й три бики та ефу муки й бурдюк вина, і прийшла до храму Господнього в Силом. Хлопець же був ще маленький.

25 І заколено бика, і привела мати хлопчика перед Ілїя.

26 І рече: Панотче, так правда, як живе душа твоя, я та жінка, що тут перед тобою стояла, благаючи Господа;

27 Про се хлопятко благала я, і Господь ізглянувсь на моє благаннє, що заносила до його.

28 Оце ж і я оддаю його Господеві на ввесь вік його, щоб служив Господеві. От і зоставила його там Господеві.

Ів 5:15–35

15 Пійшов чоловік, та й сповістив Жидів, що се Ісус, що оздоровив його.

16 За се гонили Ісуса Жиди й шукали Його вбити, що се зробив у суботу.

17 Ісус же відказав їм: Отець мій і досї робить і я роблю.

18 За се ж ще більш шукали Його Жиди вбити, що не то ламле суботу, а ще й Отцем своїм зве Бога, рівним себе ставлячи Богу.

19 Озвав ся ж Ісус і рече їм: Істино, істино глаголю вам: Не може Син нїчого робити від себе, коли не бачить, що Отець те робить: що бо Той робить, те й Син так само робить.

20 Отець бо любить Сина, і все показує Йому, що сам робить; і більші сих покаже Йому дїла, щоб ви дивувались.

21 Бо, як Отець воскрешає мертвих і оживлює, так і Син, кого хоче, оживлює.

22 Бо Отець і не судить нїкого, а суд увесь дав Синові,

23 щоб усї шанували Сина, як шанують Отця. Хто не шанує Сина, не шанує Отця, що післав Його.

24 Істино, істино глаголю вам: Що, хто слухає слово моє і вірує Пославшому мене, має життє вічнє, і на суд не прийде, а перейде від смерти в життє.

25 Істино, істино глаголю вам: Що прийде час, і нинї єсть, що мертві почують голос Сина Божого, й почувши оживуть.

26 Бо, як Отець має життє в собі, так дав і Синові життє мати в собі,

27 і власть дав Йому і суд чинити; бо Він Син чоловічий.

28 Не дивуйтесь сьому, бо прийде час, що в гробах почують голос Його,

29 і повиходять: которі добро робили, в воскресеннє життя, а которі зло робили, в воскресеннє суду.

30 Не можу я робити від себе нїчого: як чую, суджу; і суд мій праведний; бо не шукаю волї моєї, а волї пославшого мене Отця.

31 Коли я сьвідкую про себе, сьвідченнє моє не правдиве.

32 Инший єсть, хто сьвідкує про мене; і я знаю, що правдиве сьвідченнє, котре про мене сьвідкує.

33 Ви посилали до Йоана, й сьвідкував правдї.

34 Я же не від чоловіка сьвідченнє приймаю, а глаголю се, щоб ви спаслись.

35 Той був сьвітильник горючий і сьвітючий; ви ж хотїли повеселитись на часину сьвітлом його.

Пс 59:1–17

1 Проводиреві хора: „Не пропадеш!‟ Памятна пісня Давидова, як Саул післав стерегти дім його, щоб вбити його. Визволь мене від ворогів моїх, мій Боже! Оборони мене від тих, що встали проти мене.

2 Визволь мене від тих, що роблять беззаконнє, і спаси мене від кровожадних!

3 Ось бо вони чигають на душу мою; сильні збираються на мене не за переступ мій і не за гріх мій, Господи!

4 Без вини моєї збігаються і готовляться; встань на поміч менї й поглянь!

5 Встань, Господи, Боже сил небесних, Боже Ізраїлський, щоб побачити всї ті народи! Не пощади нї одного з тих невірних беззаконників!

6 Вечером вертають назад, виють, як собаки, і кругом обходять город.

7 Ось, губами своїми верзяють, мечі в устах їх, бо, думають вони, хто почує?

8 А ти, Господи, посьмієшся над ними, осоромиш всї народи.

9 Сило моя! До тебе я обертаюсь, ти бо прибіжище моє.

10 Бог милосердний на зустріч менї вийде; Бог дасть менї втїху над ворогами моїми.

11 Не повбивай їх, щоб не забув народ мій! Розсип їх потугою своєю, і притисни їх, Господи, защитнику наш!

12 За гріхи губ їх, за слова уст їх, нехай спіймаються в гординї своїй, і за проклони і за брехню, котру росказують.

13 Зроби конець в яростї, зроби конець, щоб їх більш не було, щоб пізнали, що Бог править над родом Якова аж по край землї.

14 А вечером нехай вертають назад, нехай виють, як собаки, і кругом города ходять.

15 Нехай шляються за їдою, і неситі ночують.

16 А я про силу твою буду сьпівати, і вранцї прославляти благость твою; ти бо був великою зашитою моєю, і прибіжищем в день тїсноти моєї.

17 Тобї, сило моя, буду сьпівати псальми; Бог бо защита моя, Бог помилує мене.