День 142 з 365

1 Сам 12:1–13:23

12:1 І промовив Самуїл до всього Ізраїля: Оце уволив я вашу волю в усьому, що ви приносили перед мене, і поставив царя над вами.

12:2 От царь від сього часу ходити ме перед вами, я ж уже зробився старим та сивим, а сини мої між вам. Я з молодих лїт моїх та й по сей день перед вашими очима чинив дїло моє.

12:3 Ось я: виступайте проти мене перед Господом і помазанником його, наколи в кого взяв я вола чи осла, або кого тїснив, кого насилував, від кого взяв підкуп і закрив в його справі очі мої; виступайте проти мене; так я все те вам повертаю.

12:4 І відказали вони: Ти не зʼобиджав нас і не тїснив нас і нїчого нї в кого не загарбав.

12:5 І сказав їм: Господь сьвідком на вас і помазанник його сьвідком в сей день, що ви не знайшли проти мене нїчого. І промовили: Сьвідок!

12:6 Рече тодї Самуїл до люду: Сьвідок Господь, що поставив Мойсея та Арона і вивів батьків ваших із Египту.

12:7 Тепер же приступіте: буду судитись з вами перед Господом про всї добродїйства Господнї, що він оказав вам і батькам вашим.

12:8 Як прийшов Яков у Египет, а батьки ваші кликнули до Господа, то послав Господь Мойсея та Арона, і вивів ваших батьків із Египту, і обмислив вас осадою в цїй землї.

12:9 Вони ж забули Господа, Бога свого, і він оддав їх на поталу Сисарі, гетьманові Азорському, і на поталу Филистіям та цареві Моабійському, що воювали з ними.

12:10 Та коли вони заголосили до Господа і промовляли: провинили ми, покинули Господа та й служили Баалам да Астаротам, тепер же визволь нас із потали в ворогів наших, так служити мем тобі,

12:11 То Господь послав Еробаала й Барака, Ефтая й Самуїла та й визволив вас із потали в ваших ворогів навкруги, і жили ви в безпецї.

12:12 Як же побачили, що Наас, царь Аммонїйський, двинув проти вас, тодї сказали ви менї: Нї! нехай царь панує над нами, тим часом як царем вашим Господь, Бог ваш.

12:13 Оце ж вам царь, що його вибрали і домагались; оце ж Господь поставив царя над вами.

12:14 Коли будете боятись Господа, служити йому, слухати гласа його, і не будете противитись повелїнням його, та коли ви самі й царь, що вами править, ходити мете слїдом за Господом, Богом вашим, то рука Господня не здійметься на вас;

12:15 Коли ж ви голосу Господнього не будете слухати і проти повелїнь його впирати метесь, так рука Господня буде проти вас, як бувала проти батьків ваших.

12:16 А й тепер станьте та подивіться на велике дїло, яке вчинить Господь перед очима вашими:

12:17 Ось тепер пшеничні жнива, та я помолюсь до Господа, і пошле він громи та ливень, і ви взнаєте і побачите, який се великий гріх ви вчинили перед очима Господа, вимагаючи собі царя.

12:18 І озвався Самуїл до Господа, і послав Бог того дня громи та зливу, і злякавсь вельми народ перед Господом і перед Самуїлом.

12:19 І благав тодї люд Самуїла: Помолись за рабів твоїх перед Господом, Богом твоїм, щоб нам не померти, що ми до всїх наших провин додали ще й той гріх, що просили собі царя.

12:20 І відказав Самуїл народові: Не бійтесь, хоч і вдїяли ви сю кривду; тільки не відступайте від Господа, а служіте Господеві всїм серцем вашим,

12:21 І не ходїте за пустими богами, що з них нї користї, нї вибави, бо вони нїчо.

12:22 Господь не відопхне народа свого вже задля великого імени свого, коли вподобав зробити вас народом своїм.

12:23 Та й від мене далека думка грішити перед Господом тим, що немолився б за вас, і я вказувати му вам добру й просту путь.

12:24 Тільки бійтесь Господа і служіте йому щиро від усього серця, самим бо вам розумно, які великі дїла він удїяв на вас.

12:25 Коли ж ви зледащієте, так ви вкупі з вашим царем погибнете.

13:1 Рік минув, як почав Саул царювати, і вже другий рік царював він над Ізраїлем, як вибрав собі Саул три тисячі з Ізрайлитян;

13:2 Дві тисячі було при Саулові в Михмасї і на Бетель-горах, тисяча ж при Йонатанї в Гиві Беняминовій, а останок (військового люду) розпустив він по домівках їх.

13:3 І розбив Йонатан сторожу Филистійську, що стояла в Гиві. І перечули про се Филистії. Саул же тим часом протрубив трубою по всїй землї навкруги, проголошуючи: Нехай почують Евреї!

13:4 Коли ввесь Ізраїль почув, що Саул розбив сторожу Филистійську, і що через се взлились Филистії на Ізраїля, то зібрався народ коло Саула в Галгалї.

13:5 Та й Филистії зібрались на війну з Ізраїлем; трийцять тисяч колесниць і шість тисяч комонника, а пішого люду стільки як песку на морському березї, і двинули та й отаборились під Михмасом, на всхід від Бет-Авена.

13:6 Як же побачили Ізраїлські мужі, що попали в тїсноту, то і поховались по печерах, скелянних щілинах, по нетрях, в баштах і колодязях;

13:7 І втїкали Евреї через Йорданські броди в землю Гадову й Галаад; Саул же був іще в Галгалї, а ввесь люд, що був з ним, находився в страху.

13:8 І ждав він сїм день, до речинця, що призначив Самуїл, та Самуїл не приходив у Галгал. Як же люде від його розбігались,

13:9 Сказав Саул: Принесїть сюди що на жертву всепалення та на жертву мирну. І принесено жертву.

13:10 Ледві ж скінчив він жертвоприношеннє, аж се зявився Самуїл. Саул пійшов йому назустріч, щоб його привітати.

13:11 Но Самуїл питає: Що ти зробив? І відказав Саул: Бачу, що люде від мене розбігаються, тебе ж призначеного часу немає, а Филистії зібрались у Михмасї,

13:12 От і думаю: Оце ж Филистії двинуть проти мене в Галгал перш нїж я упросив Господа, та й постановив принести жертву.

13:13 І рече Самуїл Саулові: Безрозумно вчинив ти, що не сповнив повелїння Господа, Бога твого, бо Господь тепер був би до віку утвердив царюваннє твоє над Ізраїлем;

13:14 Тепер же царюваннє твоє не устоїться. Господь знайде мужа по серцї свойму і поставить його князем над людом своїм, бо ти несповнив того, що було приказано тобі Господом.

13:15 І встав Самуїл і пійшов з Галгала в Гиву Беняминову, останок же військового люду двинув за Саулом проти ворожого війська. І перегледїв Саул військовий люд, що був при йому до шістьох сот чоловіка.

13:16 Саул і син його Йонатан пробували в Гиві Беняминовій з тими людьми, що були при них, тим часом як Филистії отаборились у Михмасї.

13:17 І вийшли із Филистійського табору три віддїли пустошити землю: один чамбул пустився на Офру в землю Саул,

13:18 Другий чамбул ударивсь на Бет-Орон; третий кинувсь дорогою до границї долини Зебоїм, у степу.

13:19 Нїодного ж коваля не знайти було у всїй землї Ізраїльській, Филистії бо боялись, щоб Евреї не зробили собі меча або списа;

13:20 І мусїв кожен із усього Ізраїля йти до Филистіїв, коли хотїв поточити свого леміша в плузї, свого заступа, свою сокиру, і свої рискалї,

13:21 Як часом зробиться щербина у вістрю леміша, заступа, сокири або рискаля.

13:22 Тим і не було нї в кого в день бою у всього народу, що мали при собі Саул та Йонатан, нї меча, нї списа; були тільки у Саула та в сина його Йонатана.

13:23 І двинула передня сторожа Филистійська, щоб перейти у Михмасу.

Ів 7:39–8:11

7:39 Се ж глаголав про Духа, що мають прийняти віруючі в Него; ще бо не був (на них) Дух сьвятий, бо Ісус ще не прославив ся.

7:40 Многі ж з народу, почувши се слово, сказали: Се справдї пророк,

7:41 инші казали: Чи з Галилеї ж Христу приходити?

7:42 Чи не глаголе ж писаннє, що з насїння Давидового й з Витлеєма села, де був Давид, Христос прийде?

7:43 Тодї повстало роздїленнє в народї через Него.

7:44 Деякі ж з них хотїли схопити Його; тільки ж нїхто не зняв на Него рук.

7:45 Прийшли тодї слуги до архиєреїв та Фарисеїв, і казали їм вони: Чом не привели Його?

7:46 Відказали слуги: Нїколи так не говорив чоловік, як Сей чоловік.

7:47 Відказали тодї їм Фарисеї: Чи й вас не зведено?

7:48 Хиба хто з князїв увірував у Него, або з Фарисеїв?

7:49 А сей народ, що не знає закону, проклятий.

7:50 Каже Никодим до них, котрий приходив у ночі до Него, бувши один з них:

7:51 Чи закон наш судить чоловіка, коли не вислухає його перше й не знає, що робить?

7:52 Озвались вони й казали йому: Чи й ти з Галилеї єси? Пошукай і подивись, що пророк з Галилеї не встає.

7:53 І пійшов кожен до дому свого.

8:1 Ісус же пійшов на гору Оливну.

8:2 Вранцї ж ізнов прийшов у церкву, і всї люде приходили до Него; й сївши навчав їх.

8:3 Приводять же письменники та Фарисеї до Него жінку, схоплену в перелюбі, і, поставивши її посерединї,

8:4 кажуть Йому: Учителю, сю жінку схоплено в перелюбі, на самому вчинку.

8:5 В законї ж Мойсей нам звелїв таких каменувати; Ти ж що кажеш?

8:6 Се ж казали, спокушуючи Його, щоб мали чим винувати Його. Ісус же, схилившись до долу, писав пальцем по землї.

8:7 Як же не переставали питати Його, піднявшись рече до них: Хто з вас без гріха, нехай первий кине камінь на неї.

8:8 І, знов, схилившись до долу, писав по землї.

8:9 Вони ж, почувши й докорені совістю, вийшли один за одним, почавши від старших та аж до останнїх; і зоставсь один Ісус та жінка, стоячи посерединї.

8:10 Піднявши ся ж Ісус і нїкого не бачивши, тільки жінку, рече їй: Жінко, де ж ті винувателї твої? нїхто тебе не осудив?

8:11 Вона ж каже: Нїхто, Господи. Рече ж їй Ісус: І я тебе не суджу: йди, і більш не гріши.

Екл 1:7–18

7 Усї ріки течуть у море, та й море не переповнюєсь, і туди, звідки взялись, вони неначе вертаються, щоб знов текти.

8 Всї річі трудні; не може чоловік всього висловити; не насититься око, дивлячись, не наповниться ухо, слухаючи.

9 Що було колись, те буде й знов, і що дїялось, те й дїяти меться, й нема нового нїчого під сонцем.

10 Станеться часом дещо, про що люде кажуть: Ось новина! так воно давно вже бувало за попередніх часів.

11 Нема спомину про старовину; так само й потомство не держати ме в памятї того, що колись постане.

12 Я, проповідник-речник, царював над Ізраїлем в Ерусалимі;

13 І віддався цїлим серцем тому, щоб слїдити та мудро вивідувати все, що дїється під сонцем. Тяжка се праця, що її дав Бог людям, щоб нею займались!

14 Видав я все, що робиться під сонцем: — що ж? усе марнота й мука для духа.

15 Криве не буде простим, а чого нема, те нї-що й рахувати.

16 Я говорив в мойму серцї: Ось я став великим, і придбав більш мудростї, нїж усї ті, що царювали поперед мене в Ерусалимі, й серце моє бачило багато мудростї й знання.

17 І направив я свого духа на те, щоб спізнати, що се таке мудрість, і що таке безумність та дурнота; та пересьвідчився, що й се томить духа;

18 Бо в кого більш мудростї, в того більш і смутку; й хто прибільшує знаннє, — прибільшує й гризоти.