День 143 з 365

1 Сам 14:1–52

1 Сталося ж одного дня, Йонатан, син Саулів, не переказавши свойму батькові, звелїв хлопцеві, що носив йому зброю: Ходїмо, перейдемо до Филистійської чати, що стоїть по тім боцї.

2 Саул же седїв саме на Гивійській гряницї під гранатовим деревом, що під Мигроном; людей при йому було до шістьох сотень чоловіка,

3 І Ахія, син Ахитува, брата Йохаведового Пинеесенкового, сина Ілїйного, сьвященник Господнїй в Силомі, що носив тодї ефод. Люде ж не знали нїчого, куди Йонатан пійшов.

4 А були між горами, куди Йонатан пробирався, щоб напасти на Филистійську чату, і по сїм і по тім боцї гострі скелї: Одну звали Бозез, другу Сене;

5 Одна скеля стриміла на північньому боцї, навпроти Михмаса, друга на полуденньому боцї, навпроти Гиви.

6 От і каже Йонатан хлопцеві, що носив йому зброю: Перейдїмо лишень до чати сих необрізаних; може Господь за нас воювати ме, бо Господеві нема перепину, щоб допомогти чи через многих людей, чи через немногих.

7 І відказав йому зброєноша: Чини, що тобі по серцї; я з тобою, і чого ти хочеш, те й я хочу!

8 І сказав Йонатан: Ну, так перейдїмо до тих людей, нехай нас побачять.

9 Як вони скажуть нам: Стійте, покіль ми не наближились, то ми зʼупинїмось на свойму місцї, і не наближуймось до них,

10 Коли ж скажуть: Ійдїть сюди до нас, тодї ми пійдемо, бо Господь подав їх нам у руки: се нехай буде нам ознакою.

11 Як же стали обидва на виду в Филистійської чати, то Филистії подумали: Се Евреї вилазять із нор, куди позалазили були.

12 От і кликнули чатівники Йонатанові та його зброєноші: Ходїть сюди до нас; ми щось вам скажемо. І каже Йонатан свойму зброєноші: Іди слїдом за мною, бо Господь подав їх нам на поталу.

13 От і лїзе рачки Йонатан на руках і на ногах, а зброєноша його слїдом за ним. І падали вони перед Йонатаном, а зброєноша його добивав їх позад його.

14 І впало в тім первім побою, що завдав Йонатан та зброєноша його, до двайцятьох чоловіка на просторі половини дня ораня одною парою волів.

15 І обняв тодї страх табір і ввесь військовий люд; так само полякались чати і хижацькі купи. До сього ж іще затрусилась земля, і настав великий страх від Господа.

16 І дивиться Саулова сторожа в Гиві Беняминовій, аж се товпа розбігається сюди й туди.

17 І повелїв Саул людям, що круг його були: зробіте перегляд і подивітесь, хто з нас відлучивсь. Як же зробили перегляд, аж нема Йонатана й його зброєноші.

18 І сказав тодї Саул Ахії: Пристав сюди скриню Господню, бо скриня Божа була тодї з синами Ізрайлевими.

19 Тим часом же, як Саул розмовляв із сьвященником, трівога та крик, робились все більші та більші в таборі Филистійському, і Саул сказав сьвященникові: Зложи руки твої.

20 І зібравсь тодї Саул з усїм військом, що було при йому, і як прийшли на боєвище, аж кожен підіймає меча проти товариша свого; замішанє було дуже велике.

21 Та ще й Евреї, що давно вже пристали були до Филистіїв і ходили з ними всюди в таборі, пристали тепер до Ізрайлитян, що держались Саула та Йонатана.

22 І всї Ізрайлитяне, що поховались були в Ефраїм-горах, почувши, що Филистії повтекали, сполучились із своїми до бою.

23 Так дарував Господь Ізраїлеві того дня побіду, а побоїще простягалось аж за Бет-Авену. (Всїх людей було з Саулом до десяти тисяч і битва розтягалась по цїлому містї на горі Ефраїмовій.)

24 Ізрайлитяне були того дня вельми втомлені, та Саул учинив учинок необачний бо закляв люд таким закляттєм: Проклят, хто їсти ме що до вечора, аж покіль помщусь над моїми ворогами! Тим і не їв харчі нїхто з народу.

25 І пійшов весь люд у лїс, і був там на полянї мед.

26 Як наближився люд, каже: ось тече мед; та нїхто не простяг руки до рота, бо люде страхались проклону.

27 Йонатана ж не було при тому, як батько його заклинав людей. От він достав меду кінцем палицї, що держав у руцї, та й скоштував меду. Тодї знов заяснїли очі в його.

28 Один же військовий озвавсь до його та й каже: Твій панотець закляв люд такою клятьбою: Проклят, хто що їсти ме сьогоднї; люд же був утомлений.

29 І відказав Йонатан: Панотець мій стрівожив землю; от дивітесь, як мої очі засьвітились, коли скоштував я трошки сього меду;

30 А й надто коли б люде попоїли добре сьогоднї ворожого лупу, що здобули, то чи ж не більший ще був би побій між Филистіями?

31 Тож побивали вони Филистіїв того дня від Михмасу до Аялону, і військовий люд потомивсь вельми.

32 І кинулись люде на луп, брали вівцї, корови, телята, і заколювали на землї, та й їли люде з кровю.

33 Як же сповіщено Саулові: Провинили люде Господеві, що їли з кровю, промовив він: Се ледарство; прикотїть менї великого каменя.

34 І повелїв Саул: Розійдїтесь проміж людьми і промовте до них, нехай кожен приводить свою корову і вівцю та й заколює оттут, а тодї нехай їсть, щоб не грішити перед Господом, ївши з кровю. І приводив кожен з людей вола чи що мав при руцї, та й заколювали там.

35 І спорудив Саул жертівника Господеві. Се первий жертівник, що поставив Саул Господеві.

36 І наважився Саул: Уганяти мемо й у ночі за Филистіями, і будемо їх непокоїти аж покіль розвидниться; не лишимо й ноги. І промовили: Чини все, як тобі здається гаразд. Та сьвященник промовив: Ходїмо перш перед Господа.

37 І поспитав Саул у Господа: Чи вганяти менї за Филистіями? Чи подаси їх Ізраїлеві на поталу? Та не було йому того дня нїякого відказу.

38 І повелїв Саул: Приступіть усї начальники між людьми та розпитайтесь, від кого провина сьогоднї сталась?

39 Бо так вірно, як те, що живе Господь подарувавший Ізраїлеві сьогоднї побіду, коли вона й на синї мойму Йонатанї покажесь, смерть і йому! Та нїхто з усїх людей не відказував йому.

40 І повелїв усьому Ізраїлеві: Станьте по однім боцї, а я з сином Йонатаном станемо по другім боцї. А люд відказав Саулові: Чини, що тобі здається гаразд.

41 Озвавсь тодї Саул: Господи, Боже Ізрайлїв, чом не відказав єси слузї твойму сьогоднї? Коли ся провина вагонить на менї або на мойму синові Йонатанї, Господи, Боже Ізраїлїв, дай нам знак. Коли ж вона на народї твойму, дай йому осьвященнє. І виявлено Йонатана та Саула, люд же вийшов оправданим.

42 І повелїв Саул. Жеребуйте між мною й моїм сином Йонатаном. І впав жереб на Йонатана.

43 Питає ж тодї Саул у Йонатана: Признайсь менї, що ти вчинив? І признавсь йому Йонатан та й каже: Кінцем палицї, що держав у руцї, скоштував я трохи меду — за се менї смерть!

44 І відказав Саул: Нехай Бог вчинить зо мною се і те, та ще і причинить; мусиш сьогоднї умерти, Йонатане!

45 Та люд озвавсь до Саула: Чи ж то Йонатана стратити, що сю велику побіду вчинив в Ізраїлї? Нї, сьому не бути! Як живе Господь, і волосинка не впаде на землю з голови його, бо за Божою підмогою він учинив її. І визволив люд Йонатана від смертї.

46 І вернувся Саул від погонї за Филистіями, Филистії ж пійшли собі додому.

47 Утвердивши своє царюваннє над Ізраїлем, воював Саул навкруги проти ворогів своїх: проти Моаба, проти Аммонїїв, проти Едому, проти царя Соби та проти Филистіїв, і куди нї обертавсь, усюди подужував.

48 І зібравши військо, побив Амалика і визволив Ізраїля з потали в грабителїв його.

49 Сини в Саула були: Йонатан, Ессуй, та Мелхисуя, а двох дочок його звали: старшу Мерова, меншу Мелхола.

50 А жону Саулову звали Ахиноама Ахимаазова; а гетьмана війська його звали Абенир, син Нира, Саулового дядька.

51 Як Саулів отець Кис, так і батько Абенирів, Нир, були сини Авиїлові.

52 І була упорна війна з Филистіями покіль було віку Саулового; і де побачить було Саул хороброго і сильного чоловіка, того й приймав до себе.

Ів 8:12–34

12 Знов же промовляв їм Ісус, глаголючи: Я сьвітло сьвіту. Хто йде слїдом за мною, не ходити ме в темряві, а мати ме сьвітло життя.

13 Казали тодї Йому Фарисеї: Ти про себе сьвідкуєш; сьвідченнє Твоє неправдиве.

14 Озвавсь Ісус і рече їм: Хоч я сьвідкую про себе, правдиве сьвідченнє моє; бо я знаю, звідкіля я прийшов, і куди йду.

15 Ви по тїлу судите; я не суджу нїкого.

16 Коли ж я суджу, суд мій правдивий; бо я не один, а я й пославший мене Отець.

17 І в законї ж вашому написано, що двох людей сьвідченнє правдиве.

18 Я сьвідкую про себе, й сьвідкує про мене пославший мене Отець.

19 Казали тодї Йому: Де Отець Твій? Відказав Ісус: Нї мене не знаєте, нї Отця мого. Коли б мене знали, й Отця мого знали б.

20 Такі слова промовив Ісус у скарбницї, навчаючи в церкві; і нїхто не хапав Його; бо ще не прийшла година Його.

21 Рече їм тодї знов Ісус: Я йду, й шукати мете мене, і в гріхах ваших повмираєте. Куди ж я йду, ви не можете йти.

22 Сказали тодї Жиди: Чи не вбє Він себе, що каже: Куди я йду, ви не можете йти?

23 І рече їм: Ви од нижнього, я од вишнього; ви од сьвіту сього, я не од сьвіту сього.

24 Тим я сказав вам, що повмираєте в гріхах ваших: коли бо не увіруєте, що се я, повмираєте в гріхах ваших.

25 Казали тодї Йому: Хто Ти єси? І рече їм Ісус: Той, що з почину, як і глаголю вам.

26 Багато маю про вас глаголати й судити; тільки ж Пославший мене правдивий; і я, що чув від Него, се глаголю в сьвітї.

27 Не розуміли, що про Отця їм глаголе.

28 Рече ж їм Ісус: Як знесете вгору Сина чоловічого, тодї зрозумієте, що се я, і що від себе не роблю нїчого; тільки, як навчив мене Отець мій, таке глаголю.

29 І Пославший мене — зо мною; не зоставив мене одного Отець; бо я роблю всякого часу, що подобаєть ся Йому.

30 Як се Він промовляв, многі увірували в Него.

31 Рече тодї Ісус до Жидів, що увірували Йому: Коли пробувати мете у слові моєму, справдї ви ученики мої будете,

32 і зрозумієте правду, й правда визволить вас.

33 Відказали Йому: Ми насїннє Авраамове, й нї в кого не були в неволї нїколи. Як же Ти говориш, що вільнї будете?

34 Відказав їм Ісус: Істино, істино глаголю вам: Що всякий, хто робить гріх, невільник гріха.

Екл 2:1–3

1 От і кажу собі в серцї: Дам я тобі покушати радощів, — заживай добра! Аж і се марнота.

2 Про сьміх сказав я: Дурниця! а про радощі: Що з вас?

3 Подумавши, давай я, підвеселяти себе вином, і, ходючи слїдом за премудростю, придержуватись і сієї дурницї, аж докіль побачу, що гаразд для синів людських, що повинні б вони робити під небом, живучи так недовго на сьвітї.