День 153 з 365

1 Сам 30:1–31:13

30:1 Як же прийшов Давид з людьми своїми на третий день у Секелаг, напали були Амаликії од полудня на Секелаг, злупили Секелаг і спалили його огнем,

30:2 І позаймали з його в полонь жінок і все мале й велике, нїкого не вбивши, та й погнали своєю дорогою.

30:3 Як прийшов Давид із людьми своїми в город, аж його випалено, жінок же їх, синів і дочок позаймано в полонь.

30:4 І заплакав у голос Давид і люде, що мав при собі, і плакали вони, покіль не стало й снаги плакати.

30:5 І обох жінок Давидових зайнято в полонь: Ахиноаму з Езрееля й Абигею, жінку Кармелїя Набала.

30:6 Давид же попав у велику журбу, як почали люде радити, щоб його побити каміннєм, бо кожен між людьми жалував з душі за своїми синами й дочками. Однакже Давид укріпивсь у Господї, Бозї свойму.

30:7 І казав Давид сьвященникові Абіатарові, синові Ахимелеха: Ось принеси менї сюди ефода! І принїс Абіатар Давидові ефода.

30:8 І поспитав Давид Господа: Чи наздогоняти менї сю орду? Чи наздожену? І сказано йому: Наздоганяй; наздоженеш і відобєш.

30:9 І пустивсь Давид із шістьма сотнями чоловіка, що мав при собі, в дорогу, і добігли вони до потока Босор, і декотрі помучені остались там.

30:10 І погнав далїй Давид із чотирма сотнями чоловіка, тим часом як двістї, що були потомлені, зістались, бо не мали сили перейти потік Босорський.

30:11 І знайшли вони в полі Египтїя та й привели до Давида. І дано йому попоїсти хлїба та напитись води,

30:12 І дано йому шмат вязанки смоківної та дві вязки родзинків зʼїсти, і він їв та й прийшов до себе, бо три днї нїчого не їв і нїчого не пив.

30:13 І спитав у його Давид: Чий ти і звідки ти? І каже: Я хлопець Египтїйський, раб одного Амаликія. Пан мій покинув мене, бо три днї тому я був занедужав.

30:14 Ми набігали набігом у полуденню Керету і в займище Юдине і в полуденню Калебу та й спалили Сикелаг.

30:15 І питає в його Давид: Чи проведеш нас до тото там війська? Відказує сей: Поклянись менї Богом, що не вбєш мене та й панові мойму не видаси, то я приведу тебе в ʼцю горду.

30:16 Як повів же їх, аж Амаликії роскинулись по тій сторонї далеко, їдять, пють і сьвяткують сьвято над великою здобиччю, що набрали в Филистійській землї і в землї Юдейській.

30:17 Давид же бив їх від сумерків аж до вечора другого дня, так що нїхто з їх не уйшов опріч чотирьох сот молодцїв, що кинулись на верблюди та й повтїкали.

30:18 І визволив Давид усе, що пожакували Амалекії, і жінок своїх обох відняв Давид,

30:19 Так що не втеряно в них нїчого від найменьшого та й до найбільшого, нї здобичі, нї синів нї дочок, анї чого иншого, що награбили вони; усе вернув Давид назад;

30:20 І відняв Давид всї череди й отари та й гнали вони їх поперед себе, покликуючи: Се Давидова здобич!

30:21 І вернувся Давид до тих двох сотень чоловіка, що надто були втомлені і не змогли йти далїй, так що їх покинуто коло потока Босор, і повиходили вони проти Давида й людей, що були з ним. І наближивсь Давид ід тим людям і привитав їх чемно.

30:22 Та всякі злюки й нїкчемники між людьми, що ходили з Давидом, почали таке провадити: За те що вони з нами не ходили, ми не дамо їм нїчого з тієї здобичі, що відобрали, опріч їх жінок та дїтей; нехай будуть їх та йдуть собі.

30:23 Давид же відказав: Не чинїте таке після того, що нам дав Господь і оборонив нас, а горду, що напала на нас, оддав нам у руки.

30:24 Та й хто слухати ме вас у ʼцїй справі? Нї, яка частина тим, що ходили на війну, така мусить бути й тим, хто зостався при таборі: однаково всїх обдїлиться.

30:25 На тому стало воно з того дня й на дальше. Він се зробив установою й звичаєм ув Ізраїлї по сей день.

30:26 Вернувшися ж у Секелаг, послав Давид частину здобичі прихильним до його мужам громадським ув Юдї, говорючи: Оце вам гостинець із здобичі від ворогів Господнїх,

30:27 Так само й тим, що в Бетелї, в Рамотї полуденньому, і в Яттирі,

30:28 Тим що в Ароїрі, і в Шифмотї, і в Естемоа,

30:29 Тим що в Рахалї, і в городах Ерахмеельських, і в містах Кенїйських,

30:30 Тим що в Хормі й в Хорашанї, й в Атасї,

30:31 Тим що в Гебронї і по всїх инших місцях, що блукав по них Давид із своїми людьми.

31:1 Тим часом воювали Филистії з Ізрайлитянами, і повтїкали мужі Ізраїльські перед Филистіями й полягли побиті на горі Гелбуї.

31:2 І гнали Филистії вслїд за Саулом і за синами його, і повбивали Филистії синів Саулових, Йонатана, Аминадаба і Малхисую.

31:3 І стала битва проти самого Саула вельми горячою, і поражали його стріли з луків, і тяжко поранений був він стрілами.

31:4 Тодї прохав Саул свого зброєношу: Вийми з піхви меча твого та й проколи мене ним, щоб не наскочили сї необрізані, а вбивши мене, не чинили наруги надо мною. Зброєноша ж не вволив його волї, бо й собі вельми злякався, тож Саул ухопив меча та й кинувсь на його.

31:5 Побачивши ж тодї зброєноша, що Саул мертвий, кинувсь і сам на меча та й умер при його боцї.

31:6 Оттак зійшли з сього сьвіту того самого дня Саул, його три сини, зброєноша його й майже всї прибічники його.

31:7 Вбачаючи ж Ізрайлитяне, що жили по тім боцї долини й по тім боцї Йорданї, що мужі Ізраїльські кинулись навтеки, та що полїг Саул і сини його, полишили міста свої та й собі повтїкали, а Филистії поприходили та й осїлись у них.

31:8 На другий же день, прийшовши Филистії обдирати побитих, ізнайшли Саула з його трома синами полягшими на горі Гелбуї.

31:9 І повідтинали вони їм голови, поздіймали з них зброю, та й послали по цїлій Филистійській землї навкруги, щоб обвістити се по зборах ідолів своїх і між народом;

31:10 І зложили вони зброю його в храмї Астароти, а трупа його повісили на Бетсанському мурі.

31:11 Прочувши ж горожане Явиса Галаадського, що виробляли Филистії з Саулом,

31:12 Рушили всї сильнїйші мужі, й йшли всю ніч, і взяли тїло Саулове й трупи синів його з Бетсанського муру, а вернувши у Явис, спалили їх там;

31:13 І взяли костї їх, поховали під дубом у Явисї і постили сїм день.

2 Сам 1:1–27

1 По Сауловій смертї, як Давид вернувсь, подужавши Амаликіїв, і перебув у Секелазї два днї,

2 Приходить на третий день несподївано чоловік із табору Саулового; одїж на йому розідрана, а голова порохом посипана. Приступивши до Давида, припав він і поклонився до землї.

3 І питає його Давид: Звідки прийшов єси? А він відказує: Я втїк із табору Ізрайлевого.

4 І питає Давид: Що там сталось? А той каже: Військо повтїкало з бою, і багацько військових полягло й померло; та й Саул і син його Йонатан померли.

5 І питає Давид молодика, що принїс йому вість: Як ти взнав, що Саул та Йонатан померли?

6 І відказав молодик, що принїс вість: Довелось менї случаєм ійти Гелвуйськими горами, коли ж дивлюсь — Саул настромивсь на свого списа, а колесницї й комонник зближаються до його.

7 Обернеться він назад себе й, побачивши мене, покликав мене. Я озвавсь: Чую!

8 Питає він: Хто ти? Відказую: Амаликій.

9 І просить мене: Приступи до мене та завдай менї смерть, бо трівога смертня обняла мене, а душа ще вся в менї.

10 І приступив я й завдав йому смерть, бо я знав, що він не переживе свого впаду. Тодї зняв я з голови в його царський вінець, і запинку з руки в його та й принїс оце мойму панові.

11 Тодї вхопив Давид одїж свою та й роздер її, а так само й його прибічники.

12 І сумували плачучи й постили до вечора по Саулові і по його синові Йонатанові і по людові Ізрайлевому й по домові Ізрайлевому, бо вони полягли від меча.

13 І питає Давид у молодика, що принїс йому звістку: Звідки ти? А той відказав: Я син Амаликія-заволоки.

14 Давид же питає: Як же ти не боявсь простягти руку, щоб убити помазанника Господнього?

15 І покликнув Давид на одного слугу й приказав йому: Вбий його! Той рубнув, і вмер він.

16 Давид же сказав: Кров твоя на голові твоїй; засуд на себе видав ти словом своїм: Я завдав смерть помазанникові Господньому.

17 І зложив Давид плачевню пісьню над Саулом і над його сином Йонатаном,

18 (І повелїв навчати синів Юдиних лука, як се написано в книзї праведного) і промовив:

19 Ой Ізраїлю! пробито (з лука) твою втїху в твоїх таки горах. Як се полягли хоробрі?

20 Не росказуйте у Гетї, не звіщайте по улицях Аскалону, щоб жіноцтво Филистійське не радувалось, щоб не веселились дочки необрізаних.

21 Ви ж гори, Гелвуйські, щоб на вас не впало нї дощу на ваші ниви, нї роси на поле, бо там покинений щит сильних, щит Саулів, мов би не мазано Саула сьвятою олїєю.

22 Йонатанів меч не вертавсь назад без крові ранених, а й меч Саулів не вертався даром.

23 Любомирно з Йонатаном жив Саул на сьвітї, їх і смерть не розлучила; і бистрі й сильні обидва над орла й над лева.

24 Ой Ізрайлеві дочки, плачте по Саулї! Він у пурпур одягав вас, в радощі рядив вас; за його на вас золото блищало.

25 Ой як упали потужні у бою! Убитий Йонатан на висотах твоїх.

26 Тяжко сумую по тобі, Йонатане, побратиме; ти був менї найдорожший; ти менї ба й над жіноче серце був любіщий!

27 Як се впали такі сильні, як погибла збруя воєнна?

Ів 13:1–27

1 Перед сьвятом же пасхи, знаючи Ісус, що прийшла Його година, щоб зійти з сьвіту сього до Отця, — любивши своїх, що були в сьвітї, до кінця любив їх.

2 І по вечері, як диявол уже вкинув у серце Юди Симонового Іскариоцького, щоб Його зрадив,

3 знаючи Ісус, що все дав Йому Отець у руки, й що від Бога вийшов, і до Бога йде,

4 устає зза вечері і скидає одежу; і, взявши рушник, підперезавсь.

5 Після того налив води в умивальницю, та й почав обмивати ноги ученикам та обтирати рушником, котрим був підперезаний.

6 Приходить же до Симона Петра, й каже Йому той: Господи, Ти обмиваєш ноги мої?

7 Відказав Ісус, і рече Йому: Що я роблю, ти не знаєш тепер, зрозумієш же опісля.

8 Каже Йому Петр: Не мити меш ніг моїх до віку. Відказав йому Ісус: Як не обмию тебе, не мати меш части зо мною.

9 Каже Йому Симон Петр: Господи, не тільки ноги мої, та й руки й голову.

10 Рече йому Ісус: Обмитому не треба, як тільки ноги мити, а чистий увесь. І ви чисті, та не всї.

11 Знав бо зрадника свого; тим і сказав: Не всї ви чисті.

12 Як же пообмивав ноги їх і взяв одежу свою, сївши знов, рече їм: Чи знаєте, що зробив я вам?

13 Ви звете мене Учителем і Господом, і добре кажете, се бо я.

14 Коли ж я помив вам ноги, Господь і Учитель, то й ви повинні один одному обмивати ноги.

15 Приклад бо дав вам, і як я зробив вам, і ви робіть.

16 Істино, істино глаголю вам: Не єсть слуга більший пана свого, анї посланець більший пославшого його.

17 Коли се знаєте, то блаженні ви, коли робити мете се.

18 Не про всїх вас глаголю: я знаю кого вибрав; та щоб писаннє справдилось: Хто їсть зо мною хлїб, підняв на мене пяту свою.

19 Від нинї глаголю вам, перше нїж стало ся, щоб, як станеть ся, увірували, що се я.

20 Істино, істино глаголю вам: Хто приймає, коли я кого пішлю, мене приймає; а хто мене приймає, приймає Пославшого мене.

21 Се промовивши Ісус, зворушив ся духом, і сьвідкував і рече: Істино, істино глаголю вам, що один із вас ізрадить мене.

22 Ззирались тодї між собою ученики, сумнїваючись, про кого Він говорить.

23 Був же за столом один із учеників Його на лонї Ісусовім, котрого любив Ісус.

24 Сьому кивнув Симон Петр, щоб спитав, хто б се був, про кого говорить.

25 Пригорнувшись той до грудей Ісусових, каже Йому: Господи, хто се?

26 Відказав Ісус: Той, кому я, умочивши кусок, подам. І, вмочивши кусок, дав Юдї Симонову Іскариоцькому.

27 А за куском увійшов тодї в него сатана. Рече ж йому Ісус: Що робиш, роби швидко.

Пс 66:1–20

1 Проводиреві хора: пісня, псальма. Воскликнїте Господеві, всї на землї!

2 Сьпівайте славу імені його, звеличіть хвалу його!

3 Кажіть Богові: як страшні дїла твої! Задля великої сили твоєї піддаються тобі вороги твої, піддобруючись.

4 Цїла земля поклониться тобі, і сьпівати ме псальми; вона сьпівати ме імені твому.

5 Прийдїть і погляньте на дїла Божі! Страшний він в дїлах проти синів людських.

6 Він обернув море в сушу, пішки перейшли вони ріку; там ми радувались о нїм.

7 Він царює потугою своєю на віки; очі його споглядають на народи: Щоб не збунтувались ворохобники!

8 Прославляйте, народи, Бога нашого, і голосїть хвалу його!

9 Він дав життє душі нашій і не допустив, щоб похитнулись ноги наші.

10 Ти спробував нас, Боже, ти перетопив нас, як срібло перетоплюється.

11 Ти завів нас у сїти, завдав нам тяжкі оберемки на плечі наші.

12 Ти допустив, щоб люде насїли нам на шию; ми перейшли вогонь і воду; да ти вивів нас на чисте поле.

13 Увійду я в дім твій з жертвами цїлопалення, віддам тобі обітницї мої,

14 Що уста мої слюбували, і губи мої обіцяли в тїснотї моїй.

15 Як жертву всепалення, принесу тобі тучних баранів з кадилом; пожертвую воли вкупі з козлами.

16 Прийдїть, послухайте, всї, що боїтесь Бога, і я роскажу, що він вдїяв душі моїй.

17 До него взивав я устами моїми, і величав язиком моїм.

18 Коли б я бачив в серцї моїм беззаконнє, то Бог не почув би мене.

19–20 Та Бог почув, він зглянувся на голос молитви моєї. Благословен Бог, котрий не відкинув молитву мою, і не одвернув милосердє своє від мене.