День 154 з 365

2 Сам 2:1–32

1 Після сього поспитав Давид у Господа: Чи йти менї в яке місто Юдине? І відказав йому Господь: Ійди. І спитав Давид: Куди йти? А Господь відказав: У Геброн.

2 От і двинув туди Давид з обома женами своїми, Ахиноамою з Езрееля та з Абигеєю, жінкою Кармелїя Набала.

3 І людей, що були з ним, привів Давид, кожнього з його родиною, й поосїдались вони по місточках коло Геброна.

4–5 І прийшли мужі Юдині та й помазали там Давида царем над Юдиним домом. Переказано ж було Давидові, що мужі з Явиса Галаадського поховали Саула.

6 І вислав Давид посли до мужів Явиських у Галаад, сказати їм: Бувайте благословенні від Господа за те, що так любовно послужили Саулові, панові вашому, й його поховали!

7 Нехай й Господь відплатить вам прихильність і щирість; але й я виявлю вам ласку за те, що ви вчинили.

8 Тільки бувайте сьміливі й покажіте себе мужами хоробрими. Бо Саул, ваш пан, умер, а дом Юдин помазав мене царем над собою.

9 Абенир же Ниренко, Саулів гетьман, узяв Саулового сина Евостея, привів його в Маханаїм,

10 Та й зробив його царем над Галаадом і Ашуром, над Езреелем, Ефраїмом, Бенямином і всїм Ізраїлем.

11 Сорок лїт віку було Сауловому синові Евостейові, як став він царем над Ізраїлем, а два годи він царював. Тільки дом Юдин держався Давида.

12 Царювання Давидового в Гебронї над Юдиним домом було всього сїм год і шість місяцїв.

13 І виступив Абенир Ниренко з слугами Евостея, сина Саулового, з Маханаїма в Габаон.

14 Так само двинув й Йоаб, син Саруї, з людьми Давидовими і зустрілись вони коло ставу Габаонського, і засїли одні по сїм боцї, а другі по тім боцї ставу.

15 І каже Абенир Йоабові: Нехай наші молодцї пограються перед нами. І каже Йоаб: Добре.

16 От і повставали й повиходили дванайцять з Бенямина, зі сторони Саулового сина Евостея, а дванайцять людей Давидових.

17 Кожен з них ухопив свого противника за чуба й встромив йому меча в бік, і всї вони разом полягли. І прозвано те місце Полем силачів, що в Габаонї.

18 Сим робом закипіла того дня тяжка битва, та люде Давидові побили Абенира й людей його.

19–20 А були там і три сини Саруїні: Йоаб, Авесса та Асаїл. Асаїл же був легконогий як дика коза в полі. От і метнувсь Асаїл слїдом за Абениром і вганяв за ним, не звертаючи нї праворуч, нї лїворуч.

21 Озирнеться ж Абенир та й каже: Се ти Асаїле? Відказує той: Я.

22 І каже йому Абенир: Зверни ж хоч праворуч, хоч лїворуч та кинься на кого з людей, та й візьми його зброю. Асаїл же затявсь не покинути його.

23 Крикне тодї Абенир ще раз на Асаїла: Відчепись від мене, щоб я не мусїв прибити тебе до землї, а тодї як я твойму братові Йоабові погляну ув очі?

24 Як же той затявсь і тодї відчепитись, обернув Абенир списа й пропоров його наскрізь, і де він стояв, там і вмер на місцї. Кожен хто проходив через те місце, де поваливсь Асаїл мертвим, зупинявся.

25 Йоаб же й Авесса уганяли за Абениром. Як заходило сонце, дойшли вони до горба Амма, навпроти Гіаха, що лежить на дорозї в пустиню Гаваонську.

26 Беняминїї ж зібрались округ Абенира і скупились у замкнуту купу та й стали на верху одного горба,

27 Озветься тепер Абенир до Йоаба: Чи тож до віку має жерти меч? Хиба не знаєш, яке з того лихо скоїться? І докіль того буде, що ти не навчиш людей, щоб вони за братами не вганяли?

28 І відказав Йоаб: Так певно, як жив Господь! Коли б ти так сказав рано, то всї люде перестали б були за своїми братами вганяти.

29 І звелїв Йоаб затрубити в трубу, і ввесь люд зупинився, покинув гонитьбу за Ізраїлем, і побій застановився.

30 І йшов Абенир із людьми своїми рівниною всю ніч, і перейшли Йордань, пройшли ввесь Битрон та й прийшли так у Маханаїм.

31 Йоаб же, покинувши гонитьбу за Абениром, позбірав увесь люд свій, і не доставало з слуг Давидових девятнайцять чоловіка, окрім Асаїла.

32 Люде ж Давидові побили Беняминїїв і людей Абенирових, а погибло їх триста шістьдесять чоловіка.

33 Асаїла ж взяли й поховали в батьківському гробовищі, що в Бетлеємі. Йоаб ійшов із людьми своїми всю ніч, а до сьвіта прибув в Геброн.

Ів 13:28–14:11

13:28 Сього не зрозумів нїхто, що сидїли за столом, проти чого сказав йому.

13:29 Деякі бо думали, — яко ж бо скриньку мав Юда, — що каже йому Ісус: купи, що треба нам про сьвято; або, щоб що дав убогим.

13:30 Узявши ж він кусок, зараз вийшов; була ж ніч.

13:31 Як же вийшов, рече Ісус: Тепер прославив ся Син чоловічий, й Бог прославив ся в Йому.

13:32 Коли Бог прославив ся в Йому, то Бог прославить і Його в собі, і скоро прославить Його.

13:33 Дїтки! ще короткий час я з вами. Шукати мете мене, і яко ж казав я Жидам: Що, куди йду я, ви не можете йти, і вам глаголю тепер.

13:34 Заповідь нову даю вам: щоб любили один одного. Як я любив вас, щоб і ви любили один одного.

13:35 По сьому знати муть усї, що ви мої ученики, коли любов мати мете один до одного.

13:36 Рече Йому Симон Петр: Господи, куди йдеш? Відказав йому Ісус: Куди йду, не можеш тепер за мною йти; опісля ж пійдеш за мною.

13:37 Каже Йому Петр: Господи, чому не можу за Тобою йти тепер? Душу мою за Тебе положу.

13:38 Відказав йому Ісус: Душу твою за мене положиш? Істино, істино глаголю тобі: не запіє півень, доки мене відречеш ся тричі.

14:1 Нехай не трівожить ся серце ваше. Віруйте в Бога і в мене віруйте.

14:2 В дому Отця мого осель багато. Коли б нї, сказав би вам: Ійду наготовити місце вам.

14:3 І, як пійду та наготовлю вам місце, знов прийду й прийму вас до себе, щоб де я, і ви були.

14:4 А куди я йду, знаєте, й дорогу знаєте.

14:5 Каже Йому Тома: Господи, не знаємо, куди йдеш; і як можемо дорогу знати?

14:6 Рече йому Ісус: Я дорога й правда, й життє: нїхто не приходить до Отця, як тільки мною.

14:7 Коли б знали мене, й Отця мого знали б; і від нинї знаєте Його, й видїли Його.

14:8 Каже Йому Филип: Господи, покажи нам Отця, то й буде з нас.

14:9 Рече йому Ісус: Стілький час я з вами, й не пізнав єси мене, Филипе? Хто видїв мене, видїв Отця; як же ти кажеш: Покажи нам Отця?

14:10 Хиба не ймеш віри, що я в Отцї і Отець у менї? Слова, що я промовляю вам, від себе не промовляю; Отець же, що в менї пробуває, Той робить дїла.

14:11 Віруйте менї, що я в Отцї і Отець у менї; коли ж нї, задля дїл самих віруйте менї.

Екл 3:18–22

18 І сказав я в серцї мойму про дїтей людських, що Бог витрібовує їх, нехай знають, що й вони зьвіррє.

19 Доля бо людська й доля зьвіряча однака; як сї вмірають, так і ті вмірають, і одно диханнє у всїх, а людина не переважує зьвіря, бо все марнота.

20 Все йде в одно місце: взялось із перстї й усе вернесь у порох.

21 Хто бо знає, чи дух людський іде в гору, й чи зьвірячий дух ійде вниз, у землю?

22 Оце ж я побачив, що нема нїчого лучшого, як уживати чоловікові своєї працї; бо се доля його; бо хто приведе його поглянути на те, що послї него буде?