День 157 з 365

2 Сам 7:1–9:13

7:1 Одного разу, як царь жив у своїй палатї, а Господь дарував йому впокій перед усїма ворогами його,

7:2 Промовив царь до пророка Натана: Оце я живу в кедровій палатї, а скриня Господня находиться за наметовими полотнами!

7:3 І відказав Натан цареві: Все, що маєш на серцї, чини, бо з тобою Господь.

7:4 Але тієї самої ночі було слово Господнє до Натана:

7:5 Ійди, скажи рабові мойму Давидові: Так говорить Господь: Чи тобі ж та будувати менї дім на пробуток?

7:6 Атже ж я не пробував в домі з того часу, як вивів синів Ізрайлевих із Египту та й по сей день, а ходив у наметї й скринї!

7:7 Чи промовив же я хоч слово, блукаючи з Ізраїлем кругом, которому з поколїнь, що його призначував пасти мій нарід, Ізраїля: Чому не збудуєте менї кедрової палати?

7:8 Оце ж скажи слузї мойму Давидові: Так говорить Господь Саваот: Покликав я тебе з овечого пасовища, щоб ти був князем над моїм народом Ізраїлем,

7:9 І був з тобою всюди, куди нї обертавсь єси, й повикоренював поперед тебе всїх ворогів твоїх, і вчинив імя твоє великим, рівне іменням найбільших на землї,

7:10 І вкажу я народові мойму Ізраїлеві місце й насаджу його там, і буде супокійно жити на свойму місцї, й не буде вже більш тревожитись, і безбожні люде не тїснити муть його більш, так як уперед,

7:11 З того часу, як поставив я суддї над моїм народом Ізраїлем; і пошлю тобі впокій перед усїма ворогами твоїми. І Господь звіщає отсе тобі, що Господь збудує тобі дом.

7:12 А як сповниться твій час, і ти спочнеш з отцями твоїми, то я признячу потомство твоє по тобі, що вийде з тїла твого, наслїдником твоїм, і вчиню довговічним царство його.

7:13 Він збудує дом іменнї мойму, й я впотужню царський престол його на віки.

7:14 Я буду йому отцем, а він буде менї сином, а коли він провинить, покараю його людською лозиною й людськими карами;

7:15 Милостї ж моєї не відійму від нього, як відняв я від Саула, що його відкинув перед очима твоїми.

7:16 І буде непорушний дом твій й царство твоє передо мною во віки, й престол твій стояти ме віками.

7:17 Всї отсї слова й все те видиво переказав Натан Давидові.

7:18 І пійшов царь Давид і став перед Господом, і промовив: Хто я, Господи Боже, й що таке мій дом, що ти мене так звеличив?

7:19 І то ще мало видалось в очах твоїх, Господи, Боже мій; ти ще й на дальші часи простер обітницї твої на дом раба твого. Се вже по людському, Господи мій, Господи!

7:20 Що ще може сказати тобі Давид? Ти знаєш слугу твого, Господи мій, Господи!

7:21 Задля слова твого й по серцю твойму чиниш ти се, що відкриваєш всю отту велич рабові твойму.

7:22 У всьому великий єси, Господи мій, Господи, й нїкого нема рівного тобі, й нема Бога опріч тебе, по всьому тому, що ми своїми ушами чули.

7:23 І де другий народ, що був би рівен твойму народові Ізраїлеві, сьому єдиному народові на землї, задля котрого приходив Бог, щоб придбати його собі в народ, і прославити своє імя, й вдїяти велике й страшне перед народом твоїм, що його викупив собі від Египтян, вбиваючи народи й боги їх?

7:24 І ти укріпив собі твій нарід Ізраїля про вічні часи, щоб він був твоїм народом і ти, Господи, зробивсь його Богом.

7:25 А тепер, Господи Боже, справди обітницю, що виповів єси про твого раба й про його дом про вічні часи, й вчини так, як сказав єси.

7:26 І нехай звеличиться ймя твоє по всї вічні часи, щоб говорено: Се Господь Саваот — Бог над Ізраїлем, а дом раба твого Давида нехай стоїть твердо перед тобою.

7:27 Задля того, що ти, Господи Саваот, Боже Ізрайлїв, обявив рабові твойму: Збудую дом тобі, то раб твій набрав духа, вознести тобі сю молитву.

7:28 Оце ж, Господи мій, Боже, ти єси Бог, і слово твоє правда незмінна, коли ти дав сю величню обітницю рабові твойму.

7:29 Почни отже, й благослови дом раба твого, щоб він вічно стояв перед тобою, ти бо, Господи мій, Боже, обітував се, й за твоїм благословеннєм благословен буде дом раба твого во віки.

8:1 Після сього побив Давид Филистіїв і підневолив їх, і взяв Давид у Филистіїв із рук віжки данини (Гет).

8:2 До того побив Моабіїв та й міряв їх лежачих на землї мотузкою; а відмірив дві мотузки на страченнє, а одну мотузку на полишеннє в живих. От і зробились Моабії підневоленими данниками Давидовими.

8:3 Далїй побив Давид царя Собського, Адаразера Рехобенка, як він саме був у дорозї до Евфрата, щоб там відновити своє панованнє;

8:4 І взяв Давид у нього тисячу й сїмсот комонника й двайцять тисяч чоловіка піхоти; й повелїв Давид покульгавити всї конї від возів, зоставивши тільки сотню для сотнї возів.

8:5 А коли прийшли Сирийцї Дамаські на підмогу цареві Собському Адаразерові, побив Давид Сирийцїв, двайцять і дві тисячі чоловіка.

8:6 Тодї поставив Давид військо оборонне в Дамаській Сириї, й зробились Сирийцї підневоленими Давидові й платили дань йому. І хоронив Господь Давида всюди, куди він було нї обернеться.

8:7 І забрав Давид золоті щити, що носили дворяне Адаразерові, та й принїс їх у Ерусалим;

8:8 До того взяв царь Давид з Адаразерових міст Бети й Бероти велике множество мідї.

8:9 Як дознався ж Той, царь Емату, що Давид побив усе військо Адаразерове,

8:10 То послав Той сина свого Йорама до царя Давида, привітати його й подякувати йому за те, що він воював з Адаразером і його побив. Адаразер бо воював перше з Тоєм. І принїс йому Йорам золотий, срібний та мідяний посуд.

8:11 І се присьвятив Давид Господеві вкупі з сріблом і золотом, що поприсьвячував із забраного у всїх народів підневолених:

8:12 У Сирийцїв, Моабіїв, в Аммонїїв, Филистіїв, ув Амаликіїв, і з того, що він позабірав у Адаразера Рехобенка, царя Собського.

8:13 І причинив собі Давид слави, вертаючи з побою вісїмнайцяти тисячей Сирийцїв в Долинї соляних Жуп.

8:14 Та й осадив він Ідумею військом, і всї Ідумеї стали підневоленими Давидові. І хоронив Господь Давида усюди, де він було нї обернеться.

8:15 І царював Давид над усїм Ізраїлем і чинив суд і правду всьому свойму народові.

8:16 А гетьманував над усїм військом Йоаб Саруєнко, Йосафат же Ахилуденко списував його дїї;

8:17 А Садок Ахитубенко та Ахимелех, син Абіатара, були сьвященники, Серая ж (царським) писарем,

8:18 А Банея Йодаєнко був начальником (хоробрих прибічників) Хелетеїв і Фелетеїв, а Давидові сини були першими дворянами.

9:1 І поспитав одного разу Давид: Чи не зосталось кого небудь із дому Саулового? Я б змилосердивсь до нього задля Йонатана.

9:2 Був же в Сауловій родинї один урядник, на ймя Сиба; й покликали його до Давида, й питає в його царь: Чи ти Сиба? І відказує той: Я, твій раб.

9:3 І питає царь: Чи нема ще кого з дому Саулового, щоб я змилосердивсь над ним побожеськи? І відказує Сиба цареві: Е ще син Йонатанів тут, кульгавий.

9:4 І питає в його царь: Де ж він? І відказує Сиба цареві: Пробуває в домі Махировому Аммієленковому, в Лодебарі.

9:5 І послав цар Давид і повелїв забрати його з Лодебару, з дому Махирового Аммієленкового.

9:6 Приступивши ж перед Давида Мемфівостей Йонатаненко, Сауленко, упав ниць і поклонивсь. І рече Давид: Мемфівостею! І відказує він: Ось раб твій!

9:7 І рече до його Давид: Не бійся; хочу я змилосердитись до тебе задля твого батька Йонатана і вернути тобі всї поля твого дїда Саула й ти їсти меш хлїб по всяк час у мойого стола.

9:8 І вклонивсь він та й каже: Що таке раб твій, щоб тобі журитись таким здохлим псом, як я?

9:9 Озвався ж царь до Саулового слуги Сиби й каже: Все що належало Саулові й родинї його, надїляю синові пана твого,

9:10 І ти маєш порати йому землю вкупі з твоїми синами й твоїми рабами, й достачати, щоб син твого пана мав харчі достатком, і Мемфівостей, син пана твого, щодня їсти ме у мого стола. У Сиби ж було пятнайцять синів і двайцятеро рабів.

9:11 І відказав Сиба цареві: Як повелїв мій пан, царь, рабові свойму, так раб твій й чинити ме. І трапезував Мемфівостей за Давидовим столом, як би й син царський.

9:12 А був у Мемфістоея син малолїтний, на ймя Миха. Усї ж, хто жив у Сибиному дому, були раби Мемфівостея.

9:13 І жив Мемфівостей в Ерусалимі, бо він раз-ураз трапезував за царським столом. А був він кульгавий на обі ноги.

Ів 16:1–21

1 Се я глаголав вам, щоб ви не поблазнились.

2 Вилучати муть вас із шкіл; ба прийде час, що всякий, хто вбиває вас, думати ме, що службу приносить Богу.

3 І се робити муть вам, бо не знали нї Отця, нї мене.

4 Та се сказав я вам, щоб, як прийде час, згадали про се, що я глаголав вам; бо з вами був.

5 Тепер же йду до Пославшого мене; й нїхто з вас не питає мене: Куди йдеш?

6 Та що се сказав я вам, смуток сповнив ваше серце.

7 Тільки ж я правду глаголю вам: лучче вам, щоб я пійшов; як бо не пійду, Утішитель не прийде до вас; як же пійду, пришлю Його до вас.

8 А Той прийшовши, докорить сьвітові за гріх, і за правду, і за суд:

9 за гріх бо не вірують у мене;

10 за правду ж, бо я до Отця мого йду, й більш не побачите мене;

11 за суд, бо князь сьвіта сього осуджений.

12 Ще багато маю глаголати вам, та ви не можете носити нинї.

13 Як же прийде той Дух правди, то проведе вас до всякої правди; бо глаголати ме не від себе, а все, що чути ме, буде глаголати, й що настане, звістить вам.

14 Той мене прославить: бо з мого прийме і звістить вам.

15 Усе, що має Отець, — моє: тим я сказав, що з мого Він прийме, і звістить вам.

16 Трохи, і не будете видїти мене; а знов трохи, і побачите мене; бо я йду до Отця.

17 Казали тодї деякі з учеників Його між собою: Що се, що каже нам: Трохи, і не будете видїти мене, а знов трохи, і побачите мене, і: Бо я йду до Отця?

18 Казали ж: Що се, що каже: Трохи? Не знаємо, що Він каже.

19 Знав же Ісус, що хотїли Його спитати, й рече їм: Про се розпитуєтесь між собою, що я сказав: Трохи, і не будете видїти мене, а знов: трохи, і побачите мене?

20 Істино, істино глаголю вам: Що плакати й ридати будете ви, сьвіт же веселитись; ви ж смуткувати мете, та смуток ваш на радощі обернеть ся.

21 Жінка як роджає, смуток має, бо прийшла година її; скоро ж уродить дитину, вже не памятає муки з радощів, що народив ся чоловік на сьвіт.

Екл 4:12–5:1

12 І коли хто подужає одного, то удвох встоять проти його. Троіста нитка не так хутко рветься.

13 Лучший убогий та розумний молодик, нїж старий, а дурний царь, що не вміє приймати поради;

14 Бо той, вийшовши з темницї, стане царем, дарма що в свойму царстві родився убогим.

15 Бачив я між усїма, що ходять під сонцем, із тим другим молодиком, що займе опісля місце тамтого.

16 Безлїч було народу перед ним, а пізнїйші не будуть радуватись ним. І се марнота та мука духові.

17 Уважай на ногу твою, йдучи в дом Божий, і будь готовий, скорше слухати, нїж приносити жертви робом дурнїв, що навіть не знають, як вони не гаразд чинять.