День 158 з 365

2 Сам 10:1–11:27

10:1 І сталось потім, що вмер царь Аммонїйський, а намість його став царем син його Аннон.

10:2 І подумав собі Давид: Покажу себе прихильним до Аннона Наасенка, як показав себе прихильним до мене батько його. От і послав Давид людей ізміж своїх прибічників, розважати його по панотцеві його. Як же прийшли Давидові дворяне ув Аммонїйську землю,

10:3 Промовили князї Аммонїйські до свого пана Аннона: Чи вже ж ти думаєш, що Давид, посилаючи до тебе розважателї, мислить показати шану твойму панотцеві? Певно Давид прислав до тебе своїх слуг на те, щоб розглядїти город, а розвідавши, опісля його зруйнувати.

10:4 І повелїв Аннон взяти Давидових урядників, повиголювати їм по пів бороди, пообрізувати їм одежу аж по крижі, та й відослати.

10:5 Як сказано про се Давидові, то послав він зустріч їх — бо мужі дознали тяжкої наруги, — і звелїв їм сказати: Загайтесь у Ерихонї, докіль бороди ваші відростуть, а тодї вертайтесь.

10:6 Схаменувшись Аммонїї, що зробились ненавидними в Давида, послали найняти Сирийцїв Бет-Рехобських і Сирийцїв Собських, двайцять тисяч пішого війська; у царя ж Мааха тисячу чоловіка, а з Істоба дванайцять тисяч чоловіка.

10:7 Дочувшись про се Давид, послав Йоаба з усїм військом з найхоробрійших.

10:8 Аммонїї ж вирушили та й уставились перед міськими воротами до бою, тим часом як Сирийцї Сабські й Рехобські, та Істобські й Маахські розставились у чистому полі.

10:9 Вбачаючи ж Йоаб, що йому грозить битва й зпереду й ззаду, зробив собі вибірку з усїх вибранцїв Ізрайлевих, і поставив їх навпроти Сирийцїв;

10:10 Останок же військового люду передав під привід братові свойму Абессї, щоб уставив їх проти Аммонїїв.

10:11 І розпорядив Йоаб: Коли Сирийцї переважувати муть мене, то ти поможеш менї, коли ж переважувати муть Аммонїї тебе, то прийду я допомогти тобі.

10:12 Бувай мужний, й стіймо твердо за наш нарід і за міста Бога нашого, а Господь учинить, що йому до вподоби.

10:13 От і двинув Йоаб із військом, що при йому було, щоб ударити на Сирийцїв, і втекли вони перед ним.

10:14 Як постерегли ж Аммонїї, що Сирийцї втїкають, побігли й вони перед Абессою й вернулись у город. Йоаб же покинув Аммонїїв та й вернувсь у Ерусалим.

10:15 Як же побачили Сирийцї, що їх Ізрайлитяне подужали, так скупились до купи.

10:16 І послав Адраазер по Сирийцїв по тім боцї ріки, й прийшли вони до Еламу, а Собах, гетьман Адраазерів, проводив їм.

10:17 Як дано про се знати Давидові, скликав він усього Ізраїля, перейшов Йордань, і прийшов до Еламу. І постали Сирийцї навпроти Давида, та й дали йому битву.

10:18 Та повтїкали Сирийцї перед Ізрайлитянами, Давид же розбив в прах сїмсот колесниць їх і сорок тисяч чоловіка; ба й гетьмана їх поранив, і він там помер.

10:19 Як побачили ж усї царі, що помагали Адраазерові, що їх Ізраїль побив, зробили вони мир із Ізрайлитянами та й піддались їм, а Сирийцї боялись уже допомагати Аммонїям.

11:1 У другому роцї, під такий час, як царі виступають у поход, виправив Давид Йоаба й слуг своїх із ним і всїх Ізрайлитян, і вони побили Аммонїїв і облягли Раббу, тим часом як Давид зостававсь у Ерусалимі.

11:2 Сталося ж раз вечором, що Давид, уставши з постелї своєї, проходжувавсь по даху своєї царської палати й загледїв з даху молодицю, як вона купалась, а молодиця була собі дуже вродлива.

11:3 І послав Давид розпитатись, хто тая молодиця? І сказали йому: Се Бетсаба, Елїямова дочка, а жона Гетїйця Урії.

11:4 І послав Давид посланцї й повелїв привести її; і прийшла вона до його, й він пригорнувсь до неї, й вона очистилась од своєї нечистоти, й вернулась до дому.

11:5 Та й сталась вагітною. Тодї послала вона звістити Давидові, кажучи: Я завагонїла.

11:6 І послав Давид до Йоаба: Пришли до мене Гетїя Урію. І прислав Йоаб Урію до Давида.

11:7 Як же ввійшов до його Урія, розпитавсь Давид, як ведеся Йоабові й як ведеся військові й як стоять речі в війнї.

11:8 І каже тодї Давид Урієві: Йди додому та помий собі йоги. І як вийшов Урія з царської палати, понесено за ним страви царські.

11:9 Та Урія лїг спати у ворот царської палати з иншими слугами пана свого, й не пійшов додому.

11:10 Як же звіщено Давидові: Урія не ввійшов у свою господу, поспитав Давид ув Урії: Ти прийшов з дороги, чом не йдеш у свою господу?

11:11 І відказав Урія Давидові: Скриня Божа й Ізраїль і Юда пробувають у наметах, і пан мій Йоаб і слуги пана мого таборяться в чистому полі, а менї б то пробувати в домівцї, щоб їсти та пити та коло жінки спати? Клянусь життєм твоїм і життєм душі твоєї, того я не зроблю!

11:12 І каже Давид Урієві: Можна тобі загаятись тут і сьогоднї, завтра ж відпущу тебе. От і загаявсь Урія в Ерусалимі того дня до завтра.

11:13 На другий же ранок закликав його Давид, щоб їв перед ним і пив, та й упоїв його. Однакже ввечері вийшов він спати на своїй постелї між слугами пана свого, у свою ж господу не пійшов.

11:14 Другого дня пише Давид лист Йоабові та посилає Урією.

11:15 А в листї прописує таке: Поставте Урію у кипучому бою спереду, та й відступітесь від його, так щоб його вбито.

11:16 От і поставив Йоаб Урію, облягаючи місто, на такому місцї, де знав, що там стояли люде хоробрі.

11:17 І як ударили з города на Йоаба, полягло скілька військових слуг Давидових, та знайшов там смерть і Гетїй Урія.

11:18 І послав Йоаб і зʼясував Давидові увесь перебіг бою;

11:19 Та й дав посланцеві такий наказ: Як розкажеш цареві про всю ходу бою до кінця,

11:20 А царь закипить і спитає: Чого ви так зблизька напирали на город? Хиба не знали, що вони з муру метати муть?

11:21 Хто бо вбив Абимелеха Еробааленка? Чи не баба ж у Тебезї скинула верхнього каменя жорнового на його й він знайшов там смерть? Чого ж ви так близько підходили до муру? то ти промов: Й твій слуга Урія Гетїй, полїг там.

11:22 І пійшов посланець, і як прийшов, зʼясував Давидові все, що наказав йому Йоаб, се б то про всю ходу бою.

11:23 І каже посланець Давидові: Ті люде переважили нас; вони вийшли проти нас у чисте поле; тодї мусїли ми напирати на них аж до міської брами;

11:24 Та з муру стали стріляти стрелцї на рабів твоїх, так що полягли деякі з слуг твоїх, а вмер також і слуга твій Урія Гетїй.

11:25 І каже Давид посланцеві: Скажи так Йоабові: Не журись, бо меч пожерає то сього то того; бий сьміливо на город і зруйнуй його, та так підійми йому духа.

11:26 Довідавшись Урієва жінка, що чоловік її Урія полїг, оплакувала свого супруга.

11:27 Як же минув час плачу, послав Давид і приведено її в палату його, й стала вона йому жоною, й вродила йому сина. І було те, що вчинив Давид, не до вподоби Господеві.

Ів 16:22–17:10

16:22 І ви оце тепер смуток маєте; знов же побачу вас, і звеселить ся серце ваше, і радощів ваших нїхто не візьме од вас.

16:23 І того дня в мене не питати мете. Істино, істино глаголю вам: Що чого нї попросите в Отця імям моїм, дасть вам.

16:24 Досі не просили ви нїчого в імя моє. Просїть, то й приймете, щоб радість ваша була повна.

16:25 Оце приповістями глаголав вам; та прийде час, що більше вже приповістями не глаголати му вам, а явно про Отця звіщу вам.

16:26 Того дня просити мете в імя моє, і не глаголю вам, що я просити му Отця за вас.

16:27 Сам бо Отець любить вас; бо ви мене полюбили, й увірували, що я від Бога вийшов.

16:28 Я вийшов од Отця, і прийшов на сьвіт. Знов оставляю сьвіт і йду до Отця.

16:29 Кажуть Йому ученики Його: Оттепер явно глаголеш, і приповісти нїякої не кажеш.

16:30 Тепер знаємо, що знаєш усе, і не треба, щоб хто питав Тебе. По сьому віруємо, що від Бога вийшов єси.

16:31 Відказав їм Ісус: Тепер віруєте?

16:32 Ось прийде час, і нинї прийшов, щоб ви розсипались кожен у свій бік, а мене самого зоставили; та я не сам, бо Отець зо мною.

16:33 Се глаголав я вам, щоб у менї впокій мали. У сьвітї горе мати мете, тільки ж бодріть ся: я побідив сьвіт.

17:1 Се глаголав Ісус, і зняв очі свої на небо, й рече: Отче! прийшла година; прослав Сина Твого, щоб і Син Твій прославив Тебе.

17:2 Яко ж дав єси Йому власть над усяким тїлом, щоб усїм, що дав єси Йому, дав вічнє життє.

17:3 Се ж життє вічнє в тому, щоб знали Тебе, єдиного справдешного Бога, та кого післав єси, Ісуса Христа.

17:4 Я прославив Тебе на землї: дїло кінчав я, що дав єси менї робити.

17:5 А тепер прослав мене Ти, Отче, у Тебе самого славою, що мав я в Тебе, перш нїж сьвіту бути.

17:6 Обявив я імя Твоє людям, що дав єси менї з сьвіта. Твої були вони, а Ти менї їх дав; і слово Твоє хоронили вони.

17:7 Тепер зрозуміли вони, що, скільки дав єси менї, все від Тебе.

17:8 Бо слова, що дав єси менї, дав я їм; і вони прийняли й зрозуміли справдї, що від Тебе прийшов я, і увірували, що Ти мене післав.

17:9 Я про них молю, не про сьвіт молю, а про тих, що дав єси менї, бо вони Твої.

17:10 І все моє Твоє, і Твоє моє, і я прославив ся в них.

Пс 68:1–35

1 Проводиреві хора: Давидова псальма, пісня. Нехай встане Бог! Щоб розсипались вороги його, і розбіглись перед ним ненавидники його!

2 Як дим щезає, нехай вони так щезнуть; як віск топиться від огню, нехай так погибнуть грішники від лиця Божого.

3 А праведники нехай звеселяться, нехай возрадуються перед лицем Божим, і торжествують в радостї.

4 Сьпівайте Богу, величайте імя його! Зробіть дорогу тому, хто проходить крізь пустинї — Господь імя його — і радуйтесь перед ним!

5 Батько сиротам і суддя вдовам Бог у сьвятому домі своїм.

6 Одиноким дає Бог жити вкупі в одній домівцї, закованих виводить на волю до щастя; ворохобникам же дає місце в пустинї.

7 Боже! Як ійшов ти поперед твого народу, як переходив пустиню,

8 Тремтїла земля — і небеса клянули перед Богом — сам Синай перед Богом, Богом Ізраїля.

9 Дав линути животворному дощеві, о Боже; ти кріпив наслїддє твоє, коли воно томилось.

10 Племя твоє осїло там; в добротї твоїй, Боже, приготовляв ти для бідного.

11 Господь прорік слово, і було вістовниць велика сила.

12 Царі з військами втїкали, вони втїкали, а хто обняв домівку, паював здобич.

13 Коли ви й впокоїтесь по вівчарнях, то маєте бути, як крила голубки, сріблом покриті, котрих пірє золотом сяє.

14 Як Всемогущий розсипав царів на землї, побілїла, як снїг, на Цальмонї.

15 Гора Базанська, гора Божа, щоглами багата гора Базанська.

16 Чого ви, гори-бескиди, споглядаєте завидно на гору, котру взяв Бог на домівку для себе? Господь жити ме там по віки.

17 Колесниця Божа двічі десять тисяч, тисячі і знов тисячі; Господь між ними — Господь живущий у сьвятинї Синая.

18 Вийшов єси на гору, ти забрав в неволю бранцїв; приняв дари для людей, і навіть для противних твоїй волї, щоб Господь Бог мав оселю.

19 Благословен Господь! День в день щедрить нам Бог нашого спасення.

20 Бог наш, Бог спасення, і в руках Господа Бога збавленнє від смертї.

21 Річ певня, що Бог розтрощить голову ворога свого, косматий лоб того, хто закостенїв в гріхах своїх.

22 Господь сказав: Приверну їх із Базан-гори, приверну з безоднї моря,

23 Щоб ти полоскав ноги твої в крові, а для язиків собак твоїх була з ворогів частина їх.

24 І бачили вони твій похід, Боже, похід мого Бога, мого царя, у сьвятиню.

25 Поперед ійшли люде, що сьпівали; за ними ті; що на струнах вигравали, кругом їх дївчата тимпанами брязчали.

26 На зборах прославляйте Бога, Господа, ви потомки Ізраїля!

27 Ось вони, Бенямин, наймолодший, їх владика; князї Юдині, їх полки, князї Завулонові, князї Нефталимові.

28 Звелїв наперед Бог силу твою. Укріпи, Боже, те, що дав єси нам!

29 Ради храму твого в Єрусалимі царі принесуть дари тобі.

30 Вгамуй зьвіра-дикуна, стадо бугаїв з ялівками народів: кожний з них підбиває людей брилою срібла. Розсип народи, що війни бажають!

31 Прийдуть можні з Египту; Етиопія скоро простягне руки свої до Бога.

32 Царства земні! Сьпівайте Богу, прославляйте Господа,

33 Котрий сидить на небесах, небесах одвічних; ось він гремить голосом своїм, голосом сильним.

34 Воздайте славу Богові! Величиє його над Ізраїлем і потуга його над хмарами.

35 Дивен Бог в сьвятинї своїй, Бог Ізраїля; він дає народові силу й потугу. Благословен Бог!