День 160 з 365

2 Сам 13:1–39

1 І сталось після того, що в Давидового сина Абессалома була вродлива сестра, на ймя Тамара, та що Давидів син Амнон залюбивсь у нїй.

2 І мучивсь Амнон, аж занедужав через свою сестру Тамару, вона бо ще була дївицею, й Амнону здавалось річчю неможною заподїяти їй що нечесне.

3 У Амнона ж та був приятель, на ймя Йонадаб, син Давидового брата Самаї, а був Ионадаб чоловік вельми хитрий.

4 І спитав його: Чого се ти так з кожнїм днем марнїєш, царевичу, чи не відкриєш менї? І відказав йому Амнон: Я люблю Тамару, сестру брата мого Абессалома.

5 І каже йому Йонадаб: Лягай у постелю твою та й прикинсь недужим, і як прийде твій панотець, щоб до тебе навідатись, то скажи йому: Коли б оце моя сестра Тамара та прийшла сюди, та дала менї чого попоїсти! коли б вона перед очима менї що зготовила, щоб я бачив, так я попоїв би з її рук.

6 І лїг Амнон і прикинувсь недужим. Як же прийшов царь, щоб на його подивитись, каже Амнон цареві: Коли б оце моя сестра Тамара та прийшла сюди та зготовила перед віччу в мене дві лижки поливки, щоб менї з її рук іззʼїсти!

7 І послав Давид до дому до Тамари й повелїв сказати їй: Ось ійди до дому до брата твого Амнона та зготуй йому попоїсти.

8 І пійшла Тамара до дому до брата свого Амнона, тим часом, як він лежав. І взяла муки, замісила й зготовила перед віччу в його поливки.

9 І взяла те, що зготовила, вилила й поставила перед ним. Він однак же не хотїв їсти, і каже Амнон: Нехай усї повиходять. І повиходили всї.

10 І каже Амнон Тамарі: Понеси їду в середню сьвітлицю, тодї їсти му з твоїх рук. Тамара взяла поливку, що зготовила, й понесла свойму братові Амнонові в сьвітлицю.

11 Як же подала йому їсти, він ухопив її та й каже їй: Ходїмо, ляж коло мене, сестро!

12 І відказала вона йому: О, нї, братіку! Не безчести мене, бо так не водиться в Ізраїлї! Не чини такої божевільностї!

13 Куди бо я понесу мій сором? Ти ж будеш одним з божевільних в Ізраїлї. Лучче поговори з царем, він певно мене тобі не заборонить.

14 Він однакже не хотїв нїчого слухати, а силоміць обезчестив її й пригорнувсь до неї.

15 Потім же зненавидїв її глибокою ненавистю, й ненависть його була ще більша, нїж та любов, що почував до неї. От і звелїв їй Амнон: Уставай! йди собі геть!

16 І відказала Тамара: Проганяти мене — се кривда була б гірша, нїж перва, що заподїяв єси менї. Він же не хотїв її слухати,

17 А кликнув хлопця свого та й звелїв: Виведи отсю від мене та й засунь двері за нею.

18 На нїй же була ріжноцьвітня одежа, бо такі намітки носили царські дочки-дївицї. Як же служка вивів її надвір і засунув за нею двері,

19 Посипала Тамара попелом голову собі й роздерла ріжноцьвітню намітку на собі й ймившися руками за голову, йшла тяжко ридаючи.

20 І озвавсь до неї брат її Абессалом: Чи не був твій брат Амнон із тобою? Мовчи ж тепер, сестро — се ж твій брат! Не приймай сієї речі так дуже до серця! От і пробувала Тамара самітня в господї в брата свого в Абессалома.

21 Дознавшися ж царь Давид про всю справу, закипів великим гнївом, та не хотїв печалити сина свого Амнона, любив бо його, бо се був у нього перворідень.

22 Абессалом же не промовив Амнонові нї слова, нї злого, нї доброго, та він ненавидїв Амнона за те, що збезчестив сестру його.

23 Як уплило два роки, сталося, що Абессалом справляв овечі пострижини в Баал-Газорі, в Ефраїмі, й запросив до себе Абессалом усїх царських синів.

24 Прийшов Абессалом і до царя та й каже: Твій раб справляє сьогоднї овечі постриги: коли б же й царь із усїм двором своїм прийшов до раба свого!

25 І рече царь Абессаломові: Нї, синку! не подоба нам усїм гостювати, важко було б се на тебе. Той напирав на його, та він не схотїв ійти, лиш поблагословив його.

26 І промовив Абессалом: Коли ж не завгодно, так нехай хоч мій брат Амнон їде з нами. І рече йому царь: Чого йому з тобою їхати?

27 Як почав же Абессалом уговорювати, звелїв він Амнонові й усїм царським синам товаришувати йому. І справив Абессалом такий пир, що хоч би й цареві.

28 Прислузї ж своїй дав Абессалом такий наказ: Гледїть менї, як Амнон упється добре на винї, й я скажу вам: Убийте Амнона! так і стратьте його. Не бійтесь, се я дав наказ вам; будьте відважні й покажіте себе мужами.

29 І розправились Абессаломові слуги з Амноном по наказу Абессаломовому. Тодї посхоплювались усї царські сини, допали кожен свого мула та й повтїкали.

30 Ще ж вони були в дорозї, а чутка долетїла вже до Давида: Отсе Абессалом повбивав усїх царських синів, всїх до ноги!

31 І встав царь, роздер одежу на собі та й простерсь на землю, й всї дворяне його, що стояли навкруги, пороздирали одїж на собі.

32 І промовив Йонадаб, син Давидового брата Самаї, та й каже: Пане мій, не думай, що повбивано всїх молодиків, царських синів! се тільки Амнона одного вбито, бо в Абессалома був той задум з того дня, як той збезчестив сестру його Тамару.

33 Оце ж не допускай, мій царю й пане, до серця такої думки, що усї царські сини були повбивані, бо тільки один Амнон умер.

34 Абессалом же втїк. Як споглянув же слуга, що сторогував на вежі, коли се много людей їде по дорозї на спаду гори. І прийшов вартовий й зʼясував цареві: Я бачив людей на дорозї Оронській на спаду гори.

35 І каже Йонадаб цареві: Бач, царські сини йдуть; як сказав раб твій, так і є воно.

36 Тільки що сказав се, аж ось і прибули цареві сини, плачучи в голос. І плакав царь, і всї слуги його плакали великим плачем.

37 Абессалом же втїк і пійшов до Талмая Емиюденка, царя Гессурського. І плакав Давид по синові свойму всї днї.

38 А Абессалом, коли втїк і прийшов у Гессур, то й перебув там три лїта.

39 І не переслїдував Давид Абессалома, бо потїшився з часом по смертї Амнона.

Ів 18:1–30

1 Се промовивши Ісус, вийшов з учениками своїми за потік Кедрон, де був сад, у котрий ввійшов Він і ученики Його.

2 Знав же й Юда, що зрадив Його, се місце, бо почасту збирались там Ісус і ученики Його.

3 Тодї Юда, взявши роту та архиєрейських і Фарисейських слуг, приходить туди з лихтарнями, та факлями, та з зброєю.

4 Знаючи ж Ісус усе, що настигає на Него, вийшов і рече їм: Кого шукаєте?

5 Відказали Йому: Ісуса Назорея. Рече їм Ісус: Се я. Стояв же й Юда зрадник Його, з ними.

6 Як же сказав їм: Що се я, відступили вони назад, та й попадали на землю.

7 Знов же спитав їх: Кого шукаєте? Вони ж сказали: Ісуса Назорея.

8 Відказав Ісус: Сказав вам, що се я. Коли ж мене шукаєте, дайте сим відійти.

9 Щоб справдилось слово, що промовив: Що которих дав єси менї, не згубив я з них нїкого.

10 Тодї Симон Петр, маючи меч, вийняв його, і вдарив слугу архиєрейського, та й відтяв йому ухо праве. Було ж імя слузї Малх.

11 Рече тодї Ісус Петрови: Вкинь меч твій у похву. Чашу, що дав менї Отець, хиба не пити її?

12 Тодї рота, й тисячник, і слуги Жидівські схопили Ісуса, та й звязали Його,

13 і повели Його перш до Анни, був бо тестем Каяфі, що був архиєреєм того року.

14 Був же Каяфа той, що порадив Жидам, що лучче нехай один чоловік умре за людей.

15 Пійшов же слїдом за Ісусом Симон Петр та ще другий ученик. Той же ученик був знаний архиєреві, і прийшов з Ісусом у двір архиєрейський.

16 Петр же стояв перед дверми знадвору. Вийшов тодї другий ученик, що був знаний архиєреві, і сказав дверницї, і ввела Петра.

17 Каже тодї слуга дверниця Петрові: Чи й ти єси з учеників чоловіка сього? Каже той: Нї.

18 Стояли ж раби й слуги, що розложили огонь; холодно бо було, та й грілись. Стояв з ними й Петр, і грів ся.

19 Тодї архиєрей спитав Ісуса про учеників Його й про науку Його.

20 Відказав йому Ісус: Я глаголав ясно сьвітові; я завсїди учив у школї і в церкві, куди Жиди завсїди сходять ся, і потай не глаголав нїчого.

21 Чого мене питаєш? Спитай тих, що слухали, що я глаголав їм; ось вони знають, що я казав.

22 Як же Він се промовив, один із слуг, стоячи тут, ударив у лице Ісуса, кажучи: Так відказуєш архиєреві?

23 Відказав йому Ісус: Коли недобре сказав я, сьвідкуй про недобре; коли добре, за що мене бєш?

24 Післав Його Анна звязаного до Каяфи архиєрея.

25 Симон же Петр стояв та грів ся. Кажуть тодї йому: Чи й ти з Його учеників? Він же відрік ся і сказав: Нї.

26 Каже один із слуг архиєрейських, свояк того, котрому відтяв Петр ухо: Чи ж не бачив я тебе в саду з Ним?

27 Знов тодї відрік ся Петр, і зараз півень запіяв.

28 Ведуть тодї Ісуса від Каяфи у претор; був же ранок; і не ввійшли вони в претор, щоб не опоганитись та щоб їсти їм пасху.

29 Вийшов тодї Пилат до них, і каже: Яку вину приносите на чоловіка сього?

30 Озвались і казали йому: Коли б Він не був лиходїй, не віддавали б ми Його тобі.

Пс 69:1–36

1 Проводиреві хора: На Шошанїм. Давидова. Спаси мене, Боже, бо повідь займає душу мою!

2 Загруз я в глибокому болотї і нема в йому дна; попав на глибину, і бистрінь заливає мене.

3 Я знемігся від поклику, гортань моя висохла; втомились очі мої, визираючи Бога мого.

4 Більше ненавидящих мене безвинно, як волосся на голові в мене; потужні мої губителї, що без причини ворогують на мене; чого я не загарбав, те мусїв я дати.

5 Ти, Боже знаєш мій нерозум, і провини мої не закриті перед тобою.

6 Не дай же через мене осоромитись тим, що вповають на тебе, Господи, Боже сил небесних! Не дай осоромитись через мене тим, що шукають тебе, Боже Ізраїля!

7 Бо за тебе терплю зневагу, і сором покрив лице моє!

8 Чужим став я братам моїм, і чужинцем синам матері моєї.

9 Бо ревність для дому твого ізсушила мене, і зневага тих, що тебе зневажають, впала на мене.

10 Коли я плакав і душа віддалась посту, то й те було менї в наругу.

11 Надїв я волосїнницю, і стався їм приповідкою.

12 Сидячі у воротах мають помовку про мене; складають піснї на підпитку.

13 Я ж, Господи, — молитва моя до тебе, в час благоволення твого. Боже, по великостї милосердя твого вислухай мене, по правдї спасення твого!

14 Витягни мене з болота, не дай менї потонути! Дай менї вирятуватись від ненавидників моїх, і з глибинї вод.

15 Бистрінь водяна нехай не затопить мене, і глибінь не проковтне мене, й яма роззявлена нехай не затулить челюстей своїх.

16 Вислухай мене, Господи, велика бо твоя милість; поглянь на мене по великостї милосердя твого.

17 І не одвертай лиця твого від слуги твого, я бо в тїснотї; вислухай мене скоро!

18 Приближися до душі моєї, вирятуй її; спаси її задля ворогів моїх!

19 Ти знаєш мою наругу, і зневагу мою, і сором мій; всї гнобителї мої перед тобою.

20 Від наруги серце мов розбилось, я став вельми нужденний; ждав я милосердя, не дождався, і потїшителїв, та не знайшов нїкого.

21 До страви моєї вкинули вони жовч, а прагнущого оцтом мене напували.

22 Стіл їх нехай буде сїттю перед ними, і що на благо людям, нехай на петлю їм обернеться.

23 Нехай в очах їм почорнїє, щоб не бачили сьвіта, і литки їх нехай їм завсїди трясуться.

24 Висип на них ярость твою, і поломя гнїву твого нехай обгорне їх!

25 Спустошеннє нехай спаде на оселю їх; в наметах їх щоб не осталось нї одного живого!

26 Вони бо знущаються над тим, кого ти покарав, втїшаються болями ранених твоїх.

27 Полїчи їм неправду їх до неправди, і не дай їм увійти в правду твою.

28 Нехай вичеркнуться з книги живих, і не будуть записані вкупі з праведними!

29 Я ж бідний і горе менї; спасеннє твоє, Боже, нехай вислобонить мене!

30 Буду прославляти імя Боже піснями, величати його хвалою.

31 Буде се любійше Господеві над бики, над теля рогате з росколеними ратицями.

32 Побачать впокорені, вони звеселяться; ви, що шукаєте Бога, нехай оживе серце ваше!

33 Господь бо слухає бідних, і не одвертаєсь від попавших в неволю.

34 Да восхвалять його небеса і земля, моря і все, що там живе-кишить.

35 Бог бо спасе Сиона, і збудує городи Юдейські; і мати муть там оселю і займаньщину.

36 І потомство слуг його мати ме наслїддє; і хто любить імя його, жити ме там.