День 168 з 365

2 Сам 24:1–25

1 І запалав ізнов Господень гнїв на Ізраїля, й побудив Давида розказати: Йди, перелїчи Ізраїля й Юду:

2 І повелїв царь воєводї Йоабові: Пройди по всїм поколїнням Ізрайлевим од Дана та й до Берсаби й перелїчіть народ, щоб менї знати лїк народу.

3 І відказав Йоаб цареві: Господь, Бог твій, нехай ще стільки намножить народу, скілько його є, та ще й сто разів стільки, а добродїй мій й царь нехай дожиє сього; та на що й про що захотїлось сього мойму добродїєві й цареві?

4 Та мусїв Йоаб з отаманнєм чинити по царському наказові. От і пійшов Йоаб із отаманнєм від царя, щоб складати перелїк народу Ізраїльського.

5 І перейшли вони Йордань та й роспочали рахубу в Ароері по правому боцї города, що стоїть посеред долини Гадової по дорозї Язеру;

6 Тодї прибули в Галаад та й пройшли до землї Тахтим-Годші, й прибули в Дан-Яан і обійшли Сидон;

7 І прибули в замок Тирський й в усї городи Хивіїв і Канаанїїв, і вийшли на полуднє Юдеї в Бирсабію;

8 Пройшовши так по всьому царству, прийшли через девять місяцїв і двайцять день в Ерусалим.

9 І подав Йоаб цареві перелїк, що зроблено при переглядї народу, й налїчено Ізрайлитян вісїм сот тисяч мужів сильних і спосібних до війни, а Юдеїв пятьсот тисяч.

10 Та вдарила Давида совість після того, як він звелїв перелїчити люд. І промовив Давид до Господа: Тяжко провинив я тим, що вчинив тепер, але молю тебе, Господи, прости гріх раба твого, бо я вельми (збуяв) нерозумно вчинив.

11 Як же тепер встав Давид другого дня вранцї, прийшло слово Господнє до пророка Гада, прозори Давидового;

12 Ійди й скажи Давидові: Так глаголе Господь: Кладу перед тобою три речі; вибери одну, щоб я скарав тебе.

13 І прийшов до Давида Гад, сповістив його про се й рече йому: Виберай, чи має бути в твоїй землї через сїм років голоднеча, чи щоб ти три місяцї втїкав од ворогів твоїх, а вони вганяли за тобою, чи нехай через три днї морова пошесть буде в твоїй землї? Оце ж надумуйсь та й дивись, що маю сказати тому, хто мене послав.

14 І відказує Давид Гадові: Дуже менї тяжко, але нехай впаду я в руки Господнї, милосердє бо його велике; людям же в руки впасти не хочу.

15 І послав Господь морову пошесть на Ізрайлитян від досьвітку аж по назначений час; і померло люду від Дану до Берсабії сїмдесять тисяч чоловіка.

16 Як простяг же ангел руку свою на Ерусалим, щоб вигубити його, зжалївсь Господь над нуждою та й повелїв ангелові, що вигублював люд: Годї! одведи руку твою. Ангел же Господень був саме тодї на тоцї в Евузія Орни.

17 Вбачаючи же Давид, як ангел побиває народ, благав Господа, промовляючи: Я провинив, я (пастирь) вчинив переступ, се ж вівцї — чим вони винні? Оберни ж руку твою проти мене й дому мого!

18 І прийшов того дня до Давида Гад і рече йому: Йди, спорудь Господеві жертівника на тоцї в Евузія Орни.

19 І пійшов Давид по слову Гадовому, як повелїв Господь.

20 Споглянувши ж Орна й побачивши, що царь із двором своїм простує до його, вийшов і вклонився перед царем лицем до землї.

21 Питає тодї Орна: Чого йде добродїй й царь мій до раба свого? І відказав Давид: Щоб купити в тебе гумно, й спорудити жертівника Господеві, й так одвернути пошесть від люду.

22 І каже тодї Орна Давидові: Нехай мій добродїй й царь візьме що хоче та й принесе жертву. Ось воли на всепаленнє, й вози й ярма волові на дрова.

23 Се все дає, мій царю, Орна цареві, а Господь, Бог твій, нехай прийме обіт твій.

24 Однак же царь відказав Орнї: Нї, я куплю в тебе за гроші, й не хочу приносити Господеві всепаленнє, що менї досталось дармо. От і купив Давид гумно, й воли за пятьдесять срібних секлів.

25 І спорудив там Давид Господеві жертівника й принїс всепаленнє й мирну жертву. І Господь змилосердився над країною, та й одвернув погубу від Ізраїля.

1 Цар 1:1–29

1 Як же Давид зостарівся, й вбивсь у високі лїта, так, було, нїяк не загріється, хоч його й у ковдри загортають.

2 І кажуть йому слуги його: Нехай би пошукали добродїєві нашому цареві молоду дївчину; нехай би вона царя доглядала й услуговувала йому, й лежала на його лонї, й буде тепло нашому добродїєві, цареві.

3 І шукали вони по всьому займищу Ізрайлевому що найкрасчої дївчини, та й знайшли Абисагу з Сунаму, та й привели її до царя.

4 І була вона гарна-прегарна дївчина, й ходила за царем і вслуговувала йому, але царь не пригортавсь до неї.

5 Аж ось Адонїя, син Аггитин, розгордївшись, почав говорити: Я буду царем! От і завів собі колесницї й конї й пятьдесять чоловіка, що поперед ним бігали.

6 Батько ж (Давид) нїколи, поки жив, не картав його, питаючи: Про що ти се чиниш? А був він дуже гарний, та ще й уродивсь йому послї Абессалома.

7 І був він у змові з Йоабом Саруєнком та з сьвященником Абіятаром, і тягли вони за Адонїєю.

8 Та сьвященник Садок і Банея Йодаєнко й пророк Натан, і Семей й Рисій, а також хоробрі Давидові не накладали з Адонїєю.

9 Позаколював раз Адонїя вівцї, корови й бички коло Зохелет-Каменя, що над криницею Рогель, і закликав до себе всїх братів своїх, синів царських, і всїх мужів Юдиних, що служили в царя;

10 Пророка ж Натана, Банею й тих хоробрих, та свого брата Соломона не запросив до себе.

11 Тодї сказав Натан до Бетсаби, матері Соломонової: Чи ти чула, що Адонїя, Аггитин син, озвав себе царем, а Давид, наш пан, про те й не знає?

12 Оце ж я раджу тобі: рятуй життє твоє й життє сина твого Соломона.

13 Ійди до царя Давида та й скажи йому: Чи не сам же ти, мій добродїю й царю, заприсяг служебцї твоїй, кажучи: Син твій Соломон буде царем послї мене, й він засяде на мойму престолї? Про що ж оце Адонїя окликав себе царем?

14 І оце, як ти ще розмовляти меш із царем, я ввійду за тобою та й доповню твої слова.

15 І ввійшла Бетсаба до царя у спальню. Царь же був старезний, а Абисага з Сунаму вслуговувала цареві.

16 І нахилилась Бетсаба й поклонилась цареві; а царь запитав: Що тобі треба?

17 І відказала йому: Добродїю мій, царю! ти заприсяг служебцї твоїй перед Господом, Богом твоїм: Син твій Соломон буде царем після мене, й засяде на мойму престолї!

18 А ось Адонїя окликнув себе царем, а ти, добродїю мій й царю, про се й не знаєш.

19 Він позаколював багацько волів, товстих биків й овець, та запросив усїх синів царських, і сьвященника Абіятаря та Йоаба, гетьмана, до себе; кметя ж твого Соломона не закликав.

20 А на тебе, мій добродїю й царю, обернув тепер очі ввесь Ізраїль, щоб ти обявив їм, хто засяде після тебе, мій добродїю й царю, на твойму престолї?

21 Ато скоро спочине мій добродїй й царь коло батьків своїх, я й син мій Соломон стояти мем зрадниками тут.

22 Ще ж вона говорила до царя, як увійшов пророк Натан.

23 І сказано цареві: Ось пророк Натан! І прийшов він перед царя і поклонився цареві лицем до землї.

24 І промовив Натан: Мій добродїю й царю! чи се ти розпорядив: Адонїя має бути царем, і йому на мойму престолї седїти?

25 Бо він сьогоднї спустивсь і заколов множество волів, годованих бичків і овечок та й закликав царевичів, а до того військову старшину й сьвященника Абіятара; й вони оце трапезують і пють перед ним, викликуючи: Нехай живе царь Адонїя!

26 Мене ж, твого слугу, да сьвященника Садока, Банею Йодаєнка, й раба твого Соломона не кликав.

27 Невже ж це сталось по наказу мого царя добродїя, й чому ти не сповістив кметя твого, хто після тебе, мій добродїю й царю, седїти ме на твойму престолї:

28 І відказав царь Давид і рече: Кликнути Бетсабу! Як же ввійшла вона й стала перед царем,

29 Поклявся царь і рече: Так певно, як живе Господь, що вирятовував мене з усякої біди,

Дії 2:1–28

1 А як скінчив ся день пятидесятницї, були всї однодушно вкупі.

2 І роздав ся зразу гук із неба, мов би од віючого буйного вітру, й сповнив увесь дім, де вони сидїли.

3 І явились їм подїлені язики, нїби огняні, і сїв на кожному з них.

4 І сповнились усї Духом сьвятим, і почали розмовляти иншими мовами, як Дух давав їм промовляти.

5 Домували ж у Єрусалимі Жиди, люде побожні, з усякого народу під небом.

6 Як же роздав ся сей голос, зійшлось множество, і стрівожились, бо чув кожен, що вони говіркою їх розмовляють.

7 Здуміли ся ж усї і дивувались, говорячи один до одного: Чи не всї оце сї, що розмовляють, Галилейцї?

8 Як же се чуємо кожний власну говірку свою, в якій родились,

9 Парфяне, й Мидяне, й Єламити, й що домуємо в Мезопотамії, і в Юдеї, і Каппадокиї, і Понтї, і Азиї,

10 і Фригиї, і Памфилиї, й Єгиптї, і в сторонах Ливийських, що коло Киринеї, і захожі Римляне, й Жиди, і нововірцї,

11 Критяне й Араби, чуємо, що вони розмовляють нашими мовами про величчє Боже?

12 Здуміли ся ж усї, і в сумнїві казали один до одного: Що се має бути?

13 Инші ж, сьміючись, казали, що молодим вином повпивались.

14 Ставши ж Петр з одинайцятьма, зняв голос свій і промовив до них: Люде Юдейські, і всї жителї Єрусалимські, нехай се відомо вам буде, і вислухайте слово моє.

15 Сї бо не пяні, як думаєте, бо третя година дня.

16 А єсть се, що промовив пророк Йоіл:

17 І буде останнього дня, глаголе Бог, виллю я Духа мого на всяке тїло; й пророкувати муть сини ваші і дочки ваші, і молодцї ваші видїння бачити муть, і старшим вашим сни снити муть ся;

18 і на слуг моїх і на служниць моїх виллю в ті днї Духа мого, й пророкувати муть.

19 І дам чудеса вгорі на небі, і ознаки внизу на землї: кров і огонь і димову куряву.

20 Сонце обернеть ся в темряву, і місяць у кров, перш нїж прийде день Господень великий і славний.

21 І буде, що всякий, хто призивати ме ймя Господнє, то спасеть ся.

22 Мужі Ізраїлські, вислухайте сї слова: Ісуса Назорея, чоловіка, від Бога прославленого між вами силою, і чудесами, і ознаками, які робив через Него Бог серед вас, як і самі знаєте,

23 Сього, призначеного радою і провидїннєм Божим виданого, ви, взявши руками беззаконних, і пригвоздивши, вбили.

24 Котрого Бог воскресив, розвязавши болестї смерти; яко ж бо не було можливе вдержаним Йому бути від неї.

25 Давид бо глаголе про Него: Мав я Господа перед очима завсїди, бо Він по правицї в мене, щоб я не захитав ся.

26 Тим звеселилось серце моє, і зрадїв язик мій; ще ж і тїло моє оселить ся в надїї.

27 Бо не зоставиш душі моєї в пеклї, анї даси сьвятому Твоєму видїти зотлїння.

28 Обявив єси менї дороги життя; сповниш мене радощами перед лицем Твоїм.

Екл 7:14–22

14 У днї щасливі заживай добра, а в днї нещасливі — розумуй: Бог так само сотворив сей, як і той, щоб чоловік нїчого не міг проти його сказати.

15 На все надививсь я за днїв марного життя мого, й на се, що праведний гине в своїй праведностї, а безбожний живе довго в безбожностї своїй;

16 Та ти не будь надто строгим і не показуй себе мудрим над міру: чому тобі себе губити?

17 Не бувай надто грішним і безумним; чому бо тобі вмірати не свого часу?

18 Добре чинити меш, придержуючись одного й не занедбуючи другого: хто боїться Бога, той уйде всього того.

19 Мудрість дає мудрому більше сили, нїж у десятьох старшин у городї.

20 Нема на сьвітї такого праведного чоловіка, щоб чинив добро, нїколи не грішивши;

21 Тим то не на кожне слово зважай, що говорять, щоб не почути тобі часом, як твій власний слуга тобі лихословить;

22 Твоя бо совість мусить сказати тобі, що й ти нераз лихословив другим.