День 170 з 365

1 Цар 2:27–46

27 Так видалив Соломон Абіятара, щоб він більш не був сьвященником Господнїм; і справдилось Господнє слово, що сказав був про дом Ілїя в Силомі.

28 Як дойшла ж про се чутка до Йоаба — Йоаб же тягнув руку за Адонїєю, а до Соломона не прихилявся — то він втїк у намет Господень та й ухопився за роги жертівника.

29 Як же зʼясовано цареві Соломонові: Йоаб утїк у намет Господень і стоїть коло жертівника, послав Соломон Банею Йодаєнка з наказом: ійди, вбий його.

30 Як же прийшов Банея до намету Господнього, сказав йому: Такий царський наказ: Ходи сюди! той же відказує: Нї, тут хочу вмерти. І принїс Банея відповідь і каже: Так говорив Йоаб і так він менї відказав.

31 І рече йому царь: Зроби так, як він промовив; убий його й поховай, щоб зняти з мене й з моєї родини кров, що Йоаб пролив безвинно.

32 І нехай Господь оберне кров його на його голову, бо він убив двох таких, що були безвинні й лучші його, а мій отець Давид і не знав про те, Абенира Ниренка, гетьмана Ізрайлевого та Амессу Етеренка, гетьмана Юдиного.

33 Оце ж нехай кров їх навіки впаде на голову Йоабові й потомків його, а Давидові й потомкам його, й домові його, й престолові його по всї вічні часи нехай посилає Господь щасну долю!

34 І пійшов Банея Йодаєнко та й убив Йоаба, й поховано його в домівцї його в степу.

35 І поставив царь Соломон Банею Йодаєнка намість його над військом, а сьвященника Садока поставив царь намість Абіятара.

36 І послав царь і повелїв кликнути Семея й сказав йому: Збудуй собі будинок у Ерусалимі й зоставайсь тут жити, не виходячи нїкуди звідси.

37 Коли ж ізвідси вийдеш, хоч би поза потік Кидрон, так зараз — знай се — мусиш умерти; кров же твоя впаде на твою голову.

38 І відказав Семей цареві: Добре! як мій добродїй й царь повелїв, так і чинити ме раб твій. От і жив Семей у Ерусалимі довго.

39 Аж ось лучилось у три роки, що два раби Семеєві втекли до Анхуса Маашенка, царя Гетського. І переказано Семеєві: Раби твої в Гетї:

40 І зібрався Семей, осїдлав осла свого та й пустивсь у дорогу в Гет до Анхуса шукати рабів своїх. І вернувся Семей й привів раби свої з Гета.

41 От і зʼясовано Соломонові, що Семей виходив з Ерусалиму в Гет і вернувсь назад.

42 І післав царь закликати Семея, та й каже йому: Чи ж я не поклявся тобі Господом і не завірив тебе: скоро ти звідсї пійдеш куди небудь, мусиш — знай се — вмерти? Ти ж відказав менї: добре! чую!

43 Чом же ти не вважив на виречену перед Господом божбу й на повелїннє тобі дане?

44 І рече царь надто Семеєві: Сам ти знаєш і серце твоє знає все те зло, яке ти заподїяв отцеві мойму Давидові. Нехай же Господь оберне твою злість на твою голову,

45 Царь же Соломон нехай буде благословен, і Давидів престол нехай буде непорушен перед Господом по вічні часи!

46 І повелїв царь Банеї Йодаєнкові; він вийшов і стратив його, й той вмер.

Дії 3:1–26

1 Петр та Йоан ійшли вкупі до церкви на молитву о девятій годинї.

2 І несено одного чоловіка, що був кривий від утроби матери своєї, котрого кладено що дня перед церковними дверима, званими Гарними, просити милостинї в тих, що входили в церкву.

3 Побачивши він Петра та Йоана, що хотїли ввійти в церкву, просив милостинї.

4 Споглянувши ж Петр на него з Йоаном, рече: Подивись на нас.

5 Він же дивив ся пильно на них, сподїваючись що від них прийняти.

6 Рече ж Петр: Срібла та золота нема в мене; що ж маю, се тобі даю. В імя Ісуса Христа Назорея встань і ходи.

7 І, взявши його за праву руку, звів угору, і зараз його ноги й колїна окрепились,

8 і підскочивши, став та ходив, і ввійшов із ними в церкву, походжаючи, та скачучи, та хвалячи Бога.

9 І видїв його ввесь народ ходячого й хвалячого Бога.

10 А знали його, що се той, що для милостинї сидїв коло Гарних дверей церковних, і сповнили ся страхом і дивом над тим, що сталось йому.

11 Як же держав ся сцїлений кривий коло Петра та Йоана, збіг ся до них увесь народ у ходник званий Соломонів, дивуючись.

12 І вбачаючи се Петр, озвав ся до народу: Мужі Ізраїльські, чого ви чудуєте ся сим? або чого так пильно до нас дивитись, мов би своєю силою або побожністю зробили ми, щоб ходив він?

13 Бог Авраамів, та Ісааків, та Яковів, Бог отцїв наших, прославив Сина свого Ісуса, що ви видали та відреклись Його перед Пилатом, як судив він відпустити Його.

14 Ви ж Сьвятого й Праведного відреклись, і просили дарувати вам чоловіка душогубця,

15 а Князя життя убили, котрого Бог воскресив з мертвих; Йому ми сьвідки.

16 І через віру в імя Його, сього, що бачите й знаєте, окрепило імя Його, і віра, що через Него, дала йому се сцїленнє перед усїма вами.

17 І тепер, брати, знаю, що через незнаннє зробили ви, як і князї ваші.

18 Бог же, що наперед звістив устами всїх пророків своїх про муки Христові, сповнив так.

19 Покайте ся ж і навернїть ся, щоб очистились од гріхів ваших, як прийде час покріплення від лиця Господнього,

20 і пішле наперед проповіданого вам Ісуса Христа,

21 котрого мусїло небо прийняти аж до часу новонастання всього, що глаголав Бог устами всїх сьвятих своїх пророків од віку.

22 Мойсей бо до отцїв промовив: Що пророка підійме вам Господь Бог ваш із братів ваших, як мене. Сього слухайте у всьому, що глаголати ме вам.

23 Буде ж, що всяка душа, котра не слухати ме пророка того, погубить ся з народу.

24 І всї пророки від Самуїла й після сих, скільки їх промовляло, також наперед сповіщали про днї сесї.

25 Ви ж сини пророків і завіту, що положив Бог з отцями нашими, глаголючи Авраамові: І в насїннї твоїм благословенні будуть усї народи землї.

26 Вам найперше, піднявши Бог Сина свого Ісуса, післав Його благословити вас, щоб кожен одвернувсь од лукавства свого.

Пс 73:1–28

1 Псальма Асафова. Що за благий Бог для Ізраїля, для чистих серцем!

2 А я — мало що ноги мої не зійшли з дороги; мало що не поховзлись стопи мої.

3 Бо я завидував бутним людям, бачивши щасливу долю беззаконних.

4 Вони бо не знають горя до самої смертї, і тїло їх добре згодоване.

5 Не зазнають нужди людської, і не бідують, як люде.

6 Тому бута — намисто їх, а насильства — одежа їх.

7 Од жиру викотило їм очі, серце їх переповнене забагами.

8 Кепкують і злобно говорять про тїсноту; з висока вони гордують.

9 Підносять уста свої до неба, а язиком проходять землю.

10 Тому збігаються сюди люде його, і дають їм води достатком.

11 А вони кажуть: Чи знає Бог? Чи є знаттє у Всевишнього?

12 Ось там беззаконники, а нема в них журби нїякої; здобувають собі багацтва.

13 Даремне дбав я про чистоту серця, вмивав руки мої в невинностї,

14 Що дня приймаючи гірку муку, і що ранку мою кару.

15 Коли б я сказав: буду ж і я так говорити, то я б спроневірився родові синів твоїх.

16 І став я думати-гадати, щоб ті речі збагнути; трудна була се для мене праця.

17 Аж увійшов я в сьвятиню Божу, і там зрозумів я долю їх.

18 На ховзьких місцях ставиш їх, провалюєш їх в погибіль.

19 Як притьмом знищені вони! Конець їм; пропали вони від страшного лютування.

20 Як сновида пробудившийся, так ти, Господи, вставши, будеш зневажати образ їх.

21 Як серце моє кипіло, і в серединї пекло мене,

22 То стуманїв я і не знав нїчого; став я скотом перед тобою.

23 Та при тобі я зостався: ти взяв мене за праву руку.

24 Радою твоєю будеш мене вести, і приймеш мене в славу.

25 Кого маю в небі? І крім тебе нема для мене втїхи на землї.

26 Як зотлїє тїло моє і серце моє, то скеля серця мого й доля моя — Бог по віки.

27 Бо ось, погибнуть всї, що віддалились від тебе; ти нищиш усїх, що, спроневірившись, відхиляються від тебе.

28 Менї ж благо приблизитись до Бога; я покладаю надїю на Господа Бога, щоб проповідувати всї дїла твої.