День 23 з 365

Бут 43:1–44:34

43:1 Голоднеча ж налягла тяжко на землю.

43:2 І сталось, як поїли хлїб, що привезли з Египту, каже їм отець їх: Знов ідїте й купіте нам хлїба трохи.

43:3 Каже ж йому Юда: Клятьбою клявся нам господар Египецький: Не побачите лиця мого, коли брат ваш меньший не прийде з вами.

43:4 Так як пошлеш брата нашого з нами, пійдемо й купимо тобі пашнї.

43:5 Коли ж не пошлеш брата нашого з нами, не пійдемо; муж бо громадський промовив до нас: Не бачити мете лиця мого, коли брата вашого не буде з вами.

43:6 Каже ж Ізраїль: Про що ви заподїяли зло менї, повідавши мужові, що в вас іще є брат?

43:7 Вони ж кажуть: Допитом допитувавсь у нас громадський муж і про нашу родину: Чи ще жив ваш панотець? Чи маєте ще брата? І ми оповідали йому по розуму слова сього. Чи то ж ми знали, що скаже нам: Приведїте брата вашого?

43:8 Каже ж Юда до Ізраїля, панотця свого: Відпусти хлопця зо мною, так знїмемось і пійдемо, щоб живими бути, не повмирати й самим і малечі нашій.

43:9 Я сам буду йому зарукою; з рук моїх вимагати меш його. Коли не приведу його до тебе, й не поставлю його перед тобою, нехай буду грішен перед тобою непрощено довіку.

43:10 Бо коли б ми не гаялись, певно б уже звернулись двічі.

43:11 Каже ж їм отець їх Ізраїль: Коли так воно є, чинїте по свойму. Понабирайте ж того, що родить у нас найлуччого в торби, та й везїте громадському мужеві тому гостиньця: трохи бальзаму та трохи виноградного меду, траганту та ладану, і писташок, оріхів і мигдалю.

43:12 А грошей возьміть удвоє з собою; а ті гроші, що познаходили в торбах ваших, везїть назад з собою. Може, то недогляд.

43:13 І брата свого возьміть, і знявшись ідїть ізнов до громадського мужа.

43:14 Бог же Всемогущий нехай дасть вам ласку в очу громадського мужа, щоб одпустив брата вашого Бенямина. А коли менї вже бути бездїтним, то буду бездїтним.

43:15 Узявши ж мужі гостиньця та грошей удвоє з собою та Бенямина, знялись, та й прийшли в Египет, і стали перед Йосифом.

43:16 Побачив же їх Йосиф і Бенямина, брата свого, і каже старшому над його господою: Уведи людей в будинок, та заколи що й уготуй; ізо мною бо трапезувати муть люде о полуднї.

43:17 Зробив же чоловік, як звелїв Йосиф, і ввів людей у будинок Йосифів.

43:18 І полякались люде, що введено їх у будинок Йосифів, і мовляли: Задля грошей, що були у торбах наших, уводять нас, щоб знайти причину проти нас, і напасти на нас, та й позабирати в раби нас, і осли наші.

43:19 Приступивши ж до старшого над господою Йосифовою, розмовляли з ним у царинї будинковій

43:20 Так. Пане добродїю, благаємо тебе: поприходили ми спершу купити пашнї.

43:21 Сталося ж, як зупинились на попас, та порозвязували торби свої, аж се гроші кожного в торбинї його, в устї. Ті гроші вертаємо по вазї тепереньки руками нашими.

43:22 А гроші другі привезли з собою купити харчі. Не відаємо, хто вложив гроші нам у торби.

43:23 Каже ж їм: Мир вам! Не лякайтесь. Бог ваш і Бог отця вашого дав вам скарб у ваші торби, а гроші ваші в мене. І привів до них Симеона.

43:24 І принїс води їм пообмивати ноги, і дав паші ослам їх.

43:25 Наготовили ж вони гостиньця, докіль прийде Йосиф о полуднї; чули бо, що там обідати муть.

43:26 І прийшов Йосиф до дому, і принесли йому гостиньця, що наготовили, та й уклонились йому лицем до долївки.

43:27 І поспитав у них про їх здоровлє, і каже: Чи здужає панотець ваш старенький, що мовляли? Чи ще жив?

43:28 Вони ж кажуть: В доброму здоровї раб твій, отець наш; іще жив. І понахиляли голови, та й уклонились до долївки.

43:29 І споглянув очима своїми, і побачив Бенямина, брата свого єдиноматернього, і спитав: Чи се брат ваш найменьший, що про його казали менї? І каже: Бог нехай милує тебе, дитино!

43:30 Замішався і з упинивсь Йосиф; поривало бо душу його до брата його, і шукав, де сплакнути; і увійшовши у ложницю, заплакав там.

43:31 І вмивши лице, вийшов, перемігся й каже: Подавайте хлїб сїль!

43:32 І подано йому окроме, а тим окроме, і Египтянам, що з ним обідали. Не можуть бо Египтяне їсти з Євреями; гидують бо тим Египтяне.

43:33 Посїли ж проти його, первенець по родовому праву свойму, а наймолодший по недолїцтву свойму; і дивувались вони один одному.

43:34 І посилались їм частки сперед його; більша ж була частина Беняминова над усї частки впятеро. Пили вони й попивали із ним у веселостї.

44:1 І повелїв Йосиф старшому над господою його говорючи: Посповнюй людям торби пашнею, скільки винесуть, і повкладай кожному гроші в усьтє торби його зверху.

44:2 А чашу мою срібну вложи в торбу меньшому і гроші його за пашню. І зроблено по слову Йосифовому.

44:3 День заднився, людей одпущено, самих і ослят їх.

44:4 Вийшовши вони з городу, не відойшли ще далеко, як повелїв Йосиф домозверхникові свойму: Гой! уставай, та вганяй слїдом за людьми; наздожени їх і скажи: Так се ви платите злом за добро?

44:5 Та ж се кубок, що пє з його пан мій; він же й ворожбу ворожить по йому. Зло вдїяли ви таке заподїявши.

44:6 Наздогнавши ж їх, каже по наказу сьому.

44:7 Вони ж йому: Про що говорить пан добродїй слова такі? Не таківські раби твої, не зроблять по слову сьому.

44:8 Ми ж тобі ті гроші, що познаходили в торбах у себе, вернули з Канаан землї: Як же б украли з дому в пана твого срібло чи золото?

44:9 У кого з рабів твоїх воно знайдеться, тому смерть, а ми будемо рабами панові нашому.

44:10 Він же каже: Нехай же й се, як мовляли, так буде. У кого воно знайдеться, нехай буде мій раб, ви ж чисті будете.

44:11 І метнулись, і скинув кожен торбу свою на землю, і розвязав кожен торбу свою.

44:12 І шукав, від старшого почавши, докіль дойшов до меньшого, та й знайшов чашу в торбі Беняминовій.

44:13 І пороздирали одїж свою, і навючивши кожен осла свого, вернулись у город.

44:14 Увійшов же Юда й браттє його до Йосифа в будинок, він же був там, та й попадали перед ним на долївку.

44:15 Каже ж їм Йосиф: Що се за дїло ви вдїяли? Хиба не відаєте, що нема такого ворожбита, як я?

44:16 Каже ж Юда: Що відкажемо панові добродїєві мойму, що промовимо? Або чим оправдуватись нам? Бог ізнайшов кривду в рабів твоїх. Оце ж ми раби панові добродїєві нашому, і ми й він, у кого знайшлась чаша.

44:17 І каже він: Таку річ не менї вчинити. Той, у кого знайшовся кубок, буде менї раб; ви ж ідїте до панотця вашого не зайняті в неволю.

44:18 Приступивши ж до його Юда, каже: Благаю й молю тебе, пане добродїю, дозволь рабові твойму промовити слова в уші пана добродїя свого, і не прогнївись на раба твого; ти ж бо єси з Фараоном рівен.

44:19 Пане добродїю! Питав єси в рабів твоїх словами: чи маєте отця або брата?

44:20 І промовили ми панові добродїєві: Є в нас отець старенький і хлопя старощів його, а брат його вмер, він же один остався у матері своєї, і панотець улюбив його.

44:21 Ти ж мовляв рабам твоїм: Приведїте до мене, щоб я споглянув на його.

44:22 І відказали ми панові добродїєві: Неможлива річ хлопцеві покинути панотця свого; коли ж покинув би панотця свого, умер би.

44:23 Ти ж промовив єси до рабів твоїх: Як не прийде брат меньший ваш, більш не бачити мете лиця мого.

44:24 Сталося ж, як прийшли ми до раба твого, панотця нашого, повідали ми йому слова пана добродїя нашого.

44:25 Каже ж нам панотець наш: Ідїть, ізнов та купіте трохи збіжа.

44:26 Ми ж відказали: Не можлива річ ійти! Коли ж брат наш меньший пійде з нами, пійдемо; бо шкода вбачати нам у вічі мужа громадського того, як брат наш меньший та не буде з нами.

44:27 Каже ж раб твій, панотець наш, до нас: Ви знаєте, що двох уродила менї жена моя.

44:28 І один пійшов од мене, і казав я: Певно розірвано його на шматтє, та й не бачив його й досї.

44:29 Коли ж оце візьмете й сього від мене, і станеться йому пригода, зведете старощі мої в смутку на той сьвіт.

44:30 Тим же то, як пійду я до раба твого, панотця мого, та хлопця не буде з нами? Душа ж бо його та звязана з душею малого,

44:31 Так станеться таке, що як побачить, що нема хлопця з нами, то певно й раби твої зведуть сиве волоссє раба твого, панотця нашого, смутком в землю.

44:32 Бо раб твій зробивсь порукою мойму панотцеві за хлопця, і ясив: Коли не приведу його до тебе, так нехай буду непрощений тобі до віку.

44:33 Тим же то буду тепереньки замість хлопця тобі рабом, а хлопець нехай іде з браттєм своїм.

44:34 Як бо менї йти до панотця, хлопця ж не буде зо мною? Не мушу вбачати лихої години, що побє панотця мого.

Мт 15:1–39

1 Тодї прийшли до Ісуса письменники та Фарисеї з Єрусалиму, кажучи:

2 Чого Твої ученики переступають переказ старших? бо не миють рук своїх, як їдять хлїб.

3 Він же, озвавшись, рече до них: Чого ж се й ви переступаєте заповідь Божу ради переказу вашого?

4 Бог бо заповідав, глаголючи: Поважай батька твого й матїр, і: Хто лає батька або матїр, нехай умре смертю.

5 Ви ж кажете: Хто скаже батькові або матері: Се дар (Божий), чим би ти з мене мав покористуватись,

6 той може не поважати батька свого або матери своєї. І знївечили ви заповідь Божу ради переказу вашого.

7 Лицеміри, добре прорік про вас Ісаїя, глаголючи:

8 Народ сей приближуєть ся до мене губами своїми, й устами мене шанує, серце ж їх далеко від мене.

9 Та марно вони поклоняють ся менї, навчаючи наук заповідей чоловічих.

10 І, прикликавши людей, рече до них: Слухайте та й розумійте:

11 Не те, що входить в уста, сквернить чоловіка, а що виходить із уст, те сквернить чоловіка.

12 Приступивши тодї ученики, рекли до Него: Чи знаєш, що Фарисеї, чувши слово, поблазнились?

13 Він же, озвавшись, рече: Усяка рослина, що не насаджував Отець мій небесний, викоренить ся.

14 Не вважайте на них: проводирі вони слїпі слїпих. А коли слїпий веде слїпого, обидва впадуть у яму.

15 Озвав ся ж Петр і каже до Него: Виясни нам сю приповість.

16 Ісус же рече: Чи й ви ще без розуму?

17 Чи ще не зрозуміли, що те, що входить в уста, йде в живіт, і звергаєть ся в одхідник;

18 а те, що виходить із уст, береть ся з серця, і воно сквернить чоловіка.

19 Бо з серця беруть ся ледачі думки, душогубства, перелюбки, блуд, крадїж, криве сьвідкуваннє, хула.

20 Оце, що сквернить чоловіка; а їсти, непомивши рук, се не сквернить чоловіка.

21 Вийшов тодї Ісус ізвідтіля, і перейшов у Тирські та в Сидонські сторони.

22 Коли се жінка Канаанка прийшла з тих гряниць, і кричала до Него, кажучи: Помилуй мене, Господи, сину Давидів; дочка моя тяжко біснуєть ся.

23 Він же не відказав їй нї слова. І, приступивши ученики Його, благали Його, кажучи: Відпусти її, бо кричить за нами.

24 Він же, озвавшись, рече: Послано мене тільки до загублених овечок дому Ізраїлевого.

25 Вона ж, приступивши, поклонилась Йому, кажучи: Господи, поможи менї.

26 Він же, озвавшись, рече: Не годить ся взяти в дїтей хлїб, і кинути собакам.

27 А вона каже: Так, Господи; тільки ж і собаки їдять кришки, що падають із стола в господаря їх.

28 Тодї озвавсь Ісус і рече до неї: Жінко, велика віра твоя: нехай станеть ся тобі, як бажаєш. І одужала дочка її з того часу.

29 І, перейшовши Ісус ізвідтіля, прийшов близько до моря Галилейського, й, зійшовши на гору, сїв там.

30 І поприходило до Него пребагато людей, маючи з собою кривих, слїпих, нїмих, калїк і багацько инших, та й клали їх у ногах в Ісуса, й сцїлив їх,

31 так що люде дивувались, бачивши, що нїмі говорять, калїки здорові, криві ходять, а слїпі бачять; і прославляли Бога Ізраїлевого.

32 Ісус же, покликавши учеників своїх, рече: Жаль менї людей, бо вже вони три днї пробувають зо мною, й не мають що їсти; а не хочу відпустити їх голодних, щоб не помлїли на дорозї.

33 І кажуть Йому ученики Його: Де ж нам узяти стільки хлїба в пустинї, щоб нагодувати стільки народу?

34 І рече їм Ісус: Скільки хлїбів маєте ви? Вони ж кажуть: Сїм, та кілька рибок.

35 І звелїв народові посїдати на землї.

36 І, взявши сїм хлїбів та рибу, оддав хвалу, ламав і давав ученикам своїм, а ученики народові.

37 І їли всї, й понаїдались; і назбирали останків ламаного сїм повних кошів.

38 А тих, що їли, було чотири тисячі чоловіка, опріч жінок та дїтей.

39 І, відпустивши народ, увійшов у човен, та й прибув у границї Магдалські.

Прип 6:1–9

1 Мій сину! коли ти за ближнього твого поручився й дав руку твою за другого, —

2 То ти звязав себе словами з власних уст твоїх, обіцянкою сам собі сїло накинув.

3 Вчини ж, мій сину, ось що, щоб звільнити себе, — бо ти попався в руки ближньому твому: йди, впади йому, твойму ближньому, в ноги;

4 Не дай твоїм очам нї сну, анї задрімати — війкам твоїм;

5 Рятуй себе, як серна, з руки, як пташка з рук птахоловця.

6 Йди, лїнивий, до мурашки, приглянься її дїланню, й навчись розуму.

7 Нема отамана у неї, нї наставника, нї зверхника;

8 А лїтом готує вона хлїб собі, збірає в жнива корм свій.

9 Докіль спати меш, лїнивче? коли ти встанеш зо сну твого?