День 22 з 365
Бут 42:1–38, Мт 14:16–36, Пс 11:1–7
Старий Заповіт
1 Бачивши ж Яков, що є на продаж хлїб у Египтї, каже синам своїм: Чого позираєте один на одного?
2 Я ж чув, що є хлїб в Египтї. Рушайте туди, та купіте таменьки хлїба, щоб нам жити, не повмірати.
3 Рушило браттє Йосифове, десятеро братів, куповати хлїба, в Египет:
4 Бенямина ж, брата Йосифового, не відпустив Яков із браттєм його, каже бо: Коли б не сталась йому в дорозї пригода!
5 Поприходили ж синове Яковові куповати хлїба з приходнїми, була бо голоднеча в Канаан землї.
6 Йосиф же правив землею; він і продавав усїм землянам. Поприходивши ж брати Йосифові вклонились йому лицем до землї.
7 Побачивши Йосиф браттє своє впізнав, та почужив їх, і говорив до них жорстоко, і каже їм: Звідкіля прийшли? Вони ж кажуть: Із Канаан землї, купити хлїба.
8 Упізнав же Йосиф браттє своє, вони ж не впізнали його.
9 І спогадав Йосиф сни свої, що снились про їх, і каже їм: Ви пронири! Прийшли вишпіонувати проходи в землї сій.
10 Вони ж кажуть: Нї, пане добродію! раби твої прибули купити харчі собі!
11 Всї ми синове одного чоловіка, вірняки. Раби твої, не підглядники.
12 Каже ж їм: Нї! Перевідати прийшли проходи в землю сю.
13 Вони ж кажуть: Дванайцятеро нас братів, рабів твоїх, у Канаан землї. Меньший тепереньки з отцем нашим, а одного немає.
14 Каже ж їм Йосиф: Се ж воно й є те, що я сказав вам: ви пронири.
15 Ось чим оправдитесь: Бодай так був жив Фараон! Не вийдете звідсї, коли брат ваш меньший не прийде сюди.
16 Пошлїть одного зміж вас, і нехай приведе брата вашого; а вас держати муть у вязницї, докіль справдяться ваші слова: чи в вас є правда, чи нї. Як же нї, бодай так був жив Фараон, ви пронири.
17 І віддав їх під варту на три днї.
18 Каже ж їм третього дня: От що вчинїте, так останетесь живі; бо я собі людина богобоязлива.
19 Коли ви певняки, нехай один з між братів седить у неволї, де вас вартують, а ви йдїть, вистачити хлїб вашій семї, в вашу господу.
20 А брата вашого меньшого приведїте до мене, так і правдиві будуть ваші слова, і не загинете. І вчинили так.
21 І каже одно одному: Ой справдї ми провинили братові нашому тим, що занедбали скорботу душі його, як благав нас, та й не послухали! Тим прийшла на нас така печаль.
22 Відказуючи ж Рубен, каже їм: Хиба ж я не казав вам: Не согрішайте на дитинї! Та не послухали. Оце кров його жадається від нас.
23 Вони ж не відали, що їх розуміє Йосиф; бо промовляв до них через товкмача.
24 Та й одвернувшись од них, сплакав Йосиф, і прийшовши знов до них розмовляв із ними та, взявши Симеона від них, звязав його перед віччу в них.
25 Повелїв же Йосиф понасипати торби їх пашнею, та й вернути кожному гроші в його торбину, та й обмислити їх живностю на дорогу. І сталось так.
26 І навючивши пашню на осли свої, рушили звідти.
27 Розвязавши один торбину свою, щоб усипати оброку ослам своїм на попасї, побачив гроші свої; бо вони були зверху, в устї мішковому.
28 І каже браттю свойму: вернено менї гроші; ось вони в торбі моїй. І охляло серце в їх, і поторопіли, говорючи одно одному: Що се вдїяв нам Бог?
29 І прийшли до Якова, отця свого, в Канаан землю, і оповідали все, що сталось їм, і казали:
30 Промовляв до нас господар землї тієї жорстоко, і вважав нас за розглядників його землї.
31 Ми ж йому казали: Певняки ми, не розглядники.
32 Дванайцятеро братів нас синів отецьких; одного нема, меньший же з панотцем нашим тепереньки в Канаан землї.
33 Каже ж нам господар землї тієї: От із чого я взнаю, що ви певняки. Брата одного покиньте в мене, і забирайте куплений хлїб, задля голоду в домівцї вашій, та й рушайте.
34 І приведїте до мене брата вашого меньшого; тодї знати му, що не розглядники ви а вірняки. І брата вашого тодї оддам вам, і можете орудувати в нашій землї.
35 І сталось, як спорожняли торби свої, диво, узлик із грошима в кожного в торбі його. І бачивши узлики грошей своїх, і самі і їх отець полякались.
36 Каже ж їм Яков, отець їх: Зробили ви мене бездїтним. Нема Йосифа, нема й Симеона; чи то ж і Бенямина візьмете? Це все на мене!
37 Каже ж Рубен отцеві свойму: Убий два сини мої, коли не приведу його до тебе. Приручи його менї; я приведу його до тебе.
38 Він же рече: Не пійде син мій з вами; бо його брат умер, а сей один остався. Як станеться йому пригода в дорозї, що верстаєте, дак зведете смутком моє сиве волосє в землю на той сьвіт.
Новий Заповіт
16 Ісус же рече їм: Не треба їм ійти; дайте ви їм їсти.
17 Вони ж кажуть Йому: Не маємо тут, як тільки пять хлїбів та дві риби.
18 Він же рече: Принесїть менї їх сюди.
19 І звелїв народові посїдати на траві, і, взявши пять хлїбів та дві риби, й поглянувши на небо, поблагословив, і, ламлючи, подавав хлїби ученикам, а ученики людям.
20 І їли вони всї, й понаїдались; і назбирали окрушин, що позоставались, дванайцять повних кошів.
21 А тих, що їли, було тисяч із пять чоловіка, опріч жінок та дїтей.
22 І примусив зараз Ісус учеників своїх увійти в човен, і плисти поперед Него на той бік, поки Він одпустить народ.
23 А відпустивши народ, зійшов на гору самотою молитись; і як настав вечір, був там один.
24 Човен же був уже серед моря, і било його филями; бо вітер був противний.
25 У четверту ж сторожу ночи, прийшов до них Ісус, ідучи по морю.
26 І побачивши ученики, що Він іде по морю, стрівожились, кажучи, що се мара, й кричали з переляку.
27 Ісус же заговорив зараз до них, глаголючи: Спокойте ся: се я: не лякайтесь.
28 Петр же, озвавшись, каже до Него: Господи, коли се Ти, звели менї йти до Тебе по водї.
29 Він же рече: Іди. І вийшов Петр із човна, й пійшов по водї, щоб ійти до Ісуса.
30 Та, бачивши сильний вітер, злякавсь, і, почавши тонути, кричав, говорячи: Господи, спаси мене.
31 Ісус же простяг зараз руку, вхопив його, й рече до него: Маловіре, чого всумнив ся єси?
32 І як увійшли вони в човен, утих вітер.
33 А ті, що були в човнї, приступивши, поклонились Йому, кажучи: Істино Божий Син єси.
34 І, попливши, прибули вони в землю Генисарецьку.
35 І познавши Його тамешні люде, послали по всїй тій околицї, і приводили до Него всїх недужих;
36 і благали Його, щоб тільки приторкнутись їм до краю одежі Його; й скільки їх доторкувалось, одужували.
Псалом
1 Проводиреві хора: Псальма Давидова. На Господа вповаю; як же ви кажете душі моїй: відлїтайте, як птиця, на гору вашу?
2 Ось бо безбожники натягнули лука, на тятиві стрілу свою направили, щоб у темряві на щирих серцем стріляти.
3 Коли зруйнують основи, що робити ме праведний?
4 Господь є у сьвятому храмі своєму, на небесах престол Господнїй; очі його дивляться, повійки його розглядають синів людських.
5 Господь випробовує праведного, а безбожного й того, хто любить насиллє, ненавидить душа його.
6 Жаром посипле він на безбожних; огонь і сїрка і вітер палящий буде частина їх чаші.
7 Бо Господь справедлив, і любить правду. Лице його бачить праведника.