День 252 з 365

Ест 8:1–17

1 Того ж дня віддав царь Артаксеркс царицї Естері дім Амана, ворога Юдеїв; а Мардохей ввійшов перед лице цареве, бо Естер призналась, хто він для неї.

2 І зняв царь свій перстень, що одняв від Амана, та й віддав його Мардохейові; а Естер настановила Мардохея доглядником над домом Амановим.

3 І говорила Естер далї перед царем, і впала йому в ноги, й плакала й благала його, відвернути злобу Амана Вугейця і намір його, задуманий проти Юдеїв.

4 І простяг царь до Естери золотий скипетр; і підвелась Естер, і стала перед лицем царевим,

5 Та й промовила: Коли цареві до вподоби, і коли я запобігла ласки перед лицем царевим, і ся справа справедлива перед царем, та й я подобаюсь очам його, то нехай би було написано, щоб відкликано письма по наміру Амана, сина Амадатового, Вугейця, ним писані про згубу Юдеїв по всїх царських країнах;

6 Бо як я можу дивитись на лихо, що спаде на народ мій, і як менї дивитись на загибель рідних моїх?

7 І сказав царь Артаксеркс до цариці Естери й до Мардохея Юдея: От я віддав дім Аманів Естері, а його самого повісили на дереві за те, що він накладав руку свою на Юдеїв;

8 То ж напішіть і ви про Юдеїв що вам сподобаєсь, від імення царського і ствердїть царським перстенем; бо письма написаного від імення царського й ствердженого царським перстнем, не можна змінити.

9 І покликано царських писарів третього місяця, се б то місяця Сивана, двайцять третього дня його, й написано все так, як звелїв Мардохей, до Юдеїв і до сатрапів і начальників в країнах і князїв у краях від Индиї до Етиопиї — в сто двайцятьох сїмох країнах, в кожний край його письмом і до кожного народу його мовою, та й до Юдеїв їх письмом і їх мовою.

10 І написав він від імення царя Артаксеркса, і запечатав царським перстнем, і послав листи через бігцїв на конях, на верблюдах і царських мулах

11 Про те, що царь дозволяє Юдеям, жиючим в кожному містї, скупитись і стати до оборони свого життя, вигубити, повбивати і знищити всїх значних споміж народу й по країнах, що ворогували проти них, — дїтей і жінок, а маєтки їх розграбити

12 В один день по всїх областях царя Артаксеркса, на тринайцятий день дванайцятого місяця, се б то місяця Адара.

13 Відпис з сього наказу віддати в кожну країну, як закон, оповіщуваний всїм народам, щоб Юдеї були напоготові, того дня помститись над своїми ворогами.

14 Гонцї, що пустились верхи на прудких царських конях, погнали швидко й сквапно з царським приказом. Оповіщено наказ і в Сузах, престольному містї.

15 І вийшов Мардохей від царя в царських ризах жовтої й білої барви й в великому золотому вінцї і в висоновій та пурпуровій мантиї. І місто Сузи веселилось і радїло.

16 У Юдеїв було тодї осьвітленнє й радощі, й веселощі, й сьвяткуваннє.

17 І в кожній країнї, й в кожному містї, й на кожному місцї, куди тільки доходив приказ царя й його наказ, були радощі та веселощі в Юдеїв, бенкетуваннє та сьвяткуваннє. І багато споміж народу в краю поставало Юдеями, бо на них напав страх перед Юдеями.

Рим 12:1–13:14

12:1 То ж благаю вас, браттє, щедротами Божими, представляйте тїла ваші (яко) жертву живу, сьвяту, угодну Богові; (се) розумне служеннє ваше.

12:2 І не приладжуйтесь до віку сього, а переображуйтесь обновленнєм ума вашого, щоб довідуватись, що воля Божа добра й угодна і звершена.

12:3 Глаголю бо благодаттю, даною менї, кожному між вами, щоб не думав більш про себе, нїж треба думати, а думав тверезо, як Бог кожному удїлив міру віри.

12:4 Бо яко ж в одному тїлї маємо многі члени, усї ж члени мають не одно дїло,

12:5 так многі ми — одно тїло в Христї, по одному ж, один другому члени.

12:6 Маючи ж дарування по даній нам благодатї неоднакі: чи то пророцтво (то й пророкуймо) по мірі віри;

12:7 чи то служеннє (пильнуймо) в служенню; чи то навчає хто — в ученню;

12:8 чи то напоминає хто — в напоминанню; хто дає, (давай) у простотї; хто старшинує, (старшинуй) з пильностю; хто милосердує, (милосердуй) з радістю.

12:9 Любов (нехай буде) нелицемірна. Ненавидячи лихе, прихиляйтесь до доброго.

12:10 Братньою любовю (бувайте) один до одного нїжні; честю один одного більшим робіть;

12:11 у роботї не лїниві; духом горючі, Господеві служачі;

12:12 в надїї веселї; в горю терпіливі; в молитві непереставаючі,

12:13 у потребинах сьвятих — подїльчиві; до гостинностї охочі.

12:14 Благословляйте тих, хто гонить вас; благословляйте, а не кленїть.

12:15 Радуйте ся з тими, хто радуєть ся, і плачте з тими, хто плаче.

12:16 Однаково один з одним думайте. Високо про себе не думайте, а до смиренних нахиляйтесь. Не бувайте мудрі самі в себе.

12:17 Нїкому злом за зло не оддавайте. Дбайте про добре перед усїма людьми.

12:18 Коли можна, скільки (се) од вас, з усїма людьми майте мир.

12:19 Не відомщайте за себе, любі, а давайте місце гнїву (Божому), писано бо: Менї відомщеннє, я віддам, глаголе Господь.

12:20 Оце ж, коли голодує ворог твій, нагодуй його; коли жаждує, напій його; се бо роблячи, уголлє огняне згребеш на голову його.

12:21 Не давай ся подужати злу, а подужуй зло добром.

13:1 Усяка душа властям висшим нехай корить ся; нема бо властї, коли не від Бога. Які ж є властї, від Бога вони настановлені.

13:2 Тим же, хто противить ся властї, Божому повелїнню противить ся; хто ж противить ся, ті собі осуд набувають.

13:3 Князї бо не добрим дїлам страх, а лихим. Хочеш же не боятись властї? Добре роби, то й мати меш похвалу від неї.

13:4 Божий бо слуга він, тобі на добро. Коли ж лихе робиш, бій ся, бо не дармо меч носить; Божий бо слуга він, відомститель гнїва тому, хто робить лихе.

13:5 Тим же треба коритись не тільки ради гнїва (кари), та й ради совісти.

13:6 Того ж то й данину даєте; слуги бо Божі вони, що раз-у-раз того пильнують.

13:7 Оддавайте ж усїм, що треба: кому данину, данину; кому мито, мито; кому страх, страх; кому честь, честь.

13:8 Нїкому ж нїчим не задовжуйтесь, тільки любовю один одному; хто бо любить другого, закон сповнив.

13:9 Бо се: Не роби перелюбу, Не вбий, Не вкрадь, Не сьвідкуй криво, Не похотствуй, і коли (є) яка инша заповідь, у сему слові містить ся: Люби ближнього твого, як сам себе.

13:10 Любов ближньому зла не робить; тим любов — сповненнє закону.

13:11 Так (чинїть), знаючи пору, що вже час нам від сна встати; тепер бо ближче нас спасеннє, нїж як ми увірували.

13:12 Ніч минула, а день наближив ся; відложімо ж дїла темряви, а одягнїмось у зброю сьвітла.

13:13 Яко в день нумо чесно ходити, не в прожорстві та піянстві, не в любодїяннї та розпустї, не в сварнї та завистї.

13:14 Нї, одягнїть ся Господом нашим Ісусом Христом, і не догоджуйте тїлу в похотї.

Йов 11:13–20

13 Але коли ти очистиш серце твоє й простягнеш ід йому руки твої,

14 І коли нечисть на руцї в тебе, а ти відкинеш її, й не дозволиш, щоб проступок пробував у шатрі твойму,

15 Тодї піднімеш (сьміло) незамаргане лице твоє, й стояти меш твердо й не будеш боятись.

16 І тодї забудеш біду, й хиба, як про воду, що протекла, згадувати меш про неї.

17 І яснїйше, анїж південь, попливе життє твоє, й прояснїєш, мов ранок.

18 Певність у тебе тодї із надїєю буде; ти захищен, і можеш безпечно почивати.

19 Будеш лежати собі, й не буде нїкого, хто б тебе страшив, і многі стануть запобігати (ласки) у тебе.

20 Очі ж ледачих (від плачу) потемнїють, і охорона їх пропаде, й надїя їх зникне.