День 251 з 365

Ест 6:1–7:10

6:1 Тієї ночі відняв Господь сон у царя, і він звелїв (слузї) принести памяткову книгу дневних записок, і читали їх перед царем,

6:2 І знайшли записане, як Мардохей виповів на Гавату й Тарру, двох скопцїв царських, бувших на сторожі коло порога, що задумували наложити руку на царя Артаксеркса.

6:3 І промовив царь: Яку честь і відзнаку дано за се Мардохейові? І відповіли двораки цареві, служивші при йому: Нїчого не вчинено для нього.

6:4 І сказав царь: Хто в дворі? А Аман прийшов тодї у двір царського дому поговорити з царем, щоб повісити Мардохея на дереві, що він зладив йому.

6:5 Двораки ж сказали цареві: Се Аман стоїть у дворі. І сказав царь: Нехай увийде.

6:6 І ввійшов Аман. І сказав йому царь: Що б зробити тому чоловікові, що царь хоче його відзначити почестю? Аман помислив в свойму серцї: Кому ж инчому схоче царь зробити пошану, окрім мене?

6:7 І сказав Аман цареві: Про того чоловіка, що царь хоче його відзначити почестю,

6:8 Нехай принесуть убраннє царське, в яке вдягається царь, і приведуть коня, що на йому їздить царь, надїнуть царський вінець на голову його,

6:9 І нехай дадуть убраннє й коня в в руки одному з перших князїв царських, — і вберуть того чоловіка, що його царь хоче пошанувати честю, і вивезуть його на конї на міський майдан, і покликають перед ним: Так робиться тому чоловікові, що його царь хоче відзначити почестю!

6:10 І сказав царь Аманові: Зараз же візьмі убраннє й коня, як ти сказав, і зроби се Юдейові Мардохейові, що сидить коло царської брами; нїчого не помини з усього, що ти казав.

6:11 І взяв Аман убраннє й коня, і вбрав Мардохея, і вивів його на конї на міський майдан і покликував перед ним: Так робиться чоловікові, що його царь хоче відзначити почестю!

6:12 І вернувся Мардохей до царської брами. А Аман пійшов чимскорше до своєї господи, смутний, закривши голову.

6:13 І розказав Аман Зереші, своїй жінцї, і всїм своїм приятелям усе, що з ним лучилось. І сказали йому мудрецї його й Зереша, жінка його: Коли Мардохей з роду Юдеїв, через котрого ти почав впадати, то не переможеш його, а напевно впадеш перед ним.

6:14 Ще вони розмовляли з ним, аж прийшли скопцї цареві й квапили на Амана, щоб ійшов на гостину, що зготувала Естер.

7:1 І прийшов царь із Аманом гоститись у царицї Естери.

7:2 І сказав царь Естері так само й на другий день, як напився вина: Чого ти бажаєш, царице Естеро? воно буде тобі дано; яка ж твоя просьба? Хоч би й до половини царства, воно буде здїйснене.

7:3 І відповіла цариця Естер і сказала: Коли я, царю, найшла ласку в очах твоїх, і коли цареві до вподоби, то нехай буде дароване менї життє моє по мойму бажанню, й народ мій, по просьбі моїй!

7:4 Бо видані ми, я й народ мій, щоб нас вигубити, повбивати і занапастити. Коли б ми були запродані в невольників та невольниць, я б мовчала, хоч ворог не надоложив би шкоди цареві.

7:5 І відповів царь Артаксеркс і сказав цариці Естері: Хто ж то такий, і де той, що поважився в серцї свойму таке вчинити?

7:6 І відказала Естер: Ворог і супротивник — то сей злющий Аман! І затрусився Аман перед царем та царицею.

7:7 І встав царь від гостини в гнїві своєму й пійшов у сад коло палати; Аман же зістався благати царицю Естеру за життє своє, бо бачив, що йому від царя призначена вже гірка доля.

7:8 Як же царь вернувся з саду коло палати в дім гостини, припав був Аман до ложа, де знаходилась Естер. І сказав царь: Навіть і царицю хоче знасилувати вдома в мене! Тільки що вийшло слово з уст царевих, а вже й закрили Аманові лице.

7:9 І сказав Харбона, один із скопцїв при цареві: Он і дерево, що його зготував Аман про Мардохея, що говорив на добро для царя, стоїть коло Аманового дому, заввишки на пятьдесять локот. І звелїв царь: Повісьте його на ньому!

7:10 І повісили Амана на дереві, що він приладив про Мардохея. І вгамувався гнїв у царя.

Рим 11:21–36

21 Коли бо Бог природнього віття не пощадив, (гледи) що й тебе не пощадить.

22 Вбачай же благость і непощадіннє Боже: на тих, що відпали, непощадіннє; на тебе ж благость, коли пробувати меш у благости; коли ж нї, то й ти будеш відтятий.

23 І вони ж, як не зостануть ся в невірстві, прищеплять ся; здолїє бо Бог знов прищепити їх.

24 Коли бо ти відтятий від оливини, дикої по природї, і проти природи прищеплений до доброї оливини, то як більш сї, що по природї прищеплять ся до своєї оливини.

25 Не хочу бо, щоб ви не відали тайни сієї, брати (щоб не були самі в собі мудрими), що ослїпленнє від части Ізраїлеві стало ся, доки сповненнє поган увійде.

26 І так увесь Ізраїль спасеть ся, яко ж писано: Прийде з Сіону Збавитель, і одверне безбожжє від Якова;

27 і се їм од мене завіт, коли зниму гріхи їх.

28 По благовістю (вони) вороги задля вас; по вибранню ж полюблені задля отцїв.

29 Бо в даруваннях і покликанню Бог не каєть ся.

30 Бо, як і ви колись противились Богові, тепер же помилувані через непокору сих,

31 так і сї тепер противились, щоб через ваше помилуваннє і їх помилувано.

32 Зачинив бо Бог усїх у непокору, щоб усїх помилувати.

33 О, глибино багацтва і премудрости і розуму Божого! як не довідомі присуди Його і не дослїджені дороги Його!

34 Хто бо зрозумів ум Господень? або хто порадником Йому був?

35 або хто наперед дав Йому, щоб Він віддав йому?

36 Бо з Него, і Ним, і в Него все. Єму слава на віки. Амінь.

Пс 107:1–43

1 Хвалїте Господа! Він бо благий, бо милість його по віки.

2 Да скажуть вибавлені від Господа, котрих він вислобонив з руки ворога,

3 І котрих до купи зібрав з країв, зі сходу і заходу, з півночі і від моря.

4 Вони блукали в пустинї, по степових шляхах, не знайшли місця собі на оселю.

5 Терплючи голод і смагу, вони томились душею.

6 Тодї взивали до Господа в тїснотї своїй, і він визволяв їх з біди їх.

7 І він проводив їх правою дорогою, щоб прийти до людяного міста.

8 Да славлять Господа за милість його, і чудеса його над синами людськими!

9 Він бо наситив душу прагнущу, й голодуючу душу сповнив добром.

10 Седїли вони в тьмі і в тїнї смертї, сковані нуждою і желїзом,

11 Бувши впертими проти слова Божого і зневажаючи волю Всевишнього,

12 Тому смирив він серце їх бідою; вони падали, і не було помочі для них.

13 Тодї Господа вони благали у своїй тїснотї, і він спасав їх з біди їх.

14 Вивів їх з темноти і з тїнї смертної, і розбив їх кайдани.

15 Нехай прославляють Господа за милість його і за чудеса його над синами людськими!

16 Він бо розломив брами мідянї, і сокрушив засуви желїзні.

17 Безумні — за свої переступні дороги і за свої несправедливостї караються.

18 Душа їх одвертається від їжи, і вони приближились до воріт смертних.

19 Тодї благають Господа в своїй тїснотї, і він визволяє їх з біди їх.

20 Посилає слово своє і вертає їм здоровлє, і спасає їх від домовини їх.

21 Нехай прославляють Господа за милість його і за чудеса його над синами людськими!

22 Нехай принесуть жертву хвали, і піснями прославлять дїла його!

23 Ті, що в суднах пускаються на море, на водах великих мають торгове дїло,

24 Вони бачать дїла Господнї і чудесні творива його в глибинї;

25 Рече він, і буйний вітер знявся, що високо підносить филї.

26 Кидає ними під небо, провалює їх в безодню, в бідї душа їх млїє.

27 Мотаються, хиляються, як чоловік пяний, поникла вся мудрість їх.

28 Тодї до Господа вони у своїй тїснотї взивають, і він виводить їх з біди їх.

29 Він переміняє хуртовину на тишину, і филї втихомирились.

30 І вони радїють, що стає тихо, і до бажаної пристанї він їх приводить.

31 Нехай прославляють Господа за милість його і за чудеса його для синів людських,

32 І возносять його в зборі людей, і в радї старших хвалять його!

33 Він обертає ріки в пустиню, і жерела водні в суходіл,

34 Плодовиту землю — в соляний степ, за злобу живущих там.

35 Він обертає й пустиню в озера водисті, і суходіл в жерела водні;

36 І поселяє там голодних, і закладають оселю.

37 Засївають поля, насаджують виноградники, котрі видають овочі і плоди.

38 Він благословить їх, і вони вельми розмножуються; і скота дає їм не мало.

39 Часами стає їх меньше, і вони хиляються від неволї, горя і нещастя.

40 Він кидає сором на князїв, і велить їм блукати в безлюддї і в безвіддї;

41 Бідного він з нужди видвигає, і роди його, як стадо, розмножує.

42 Щирі серцем побачать се і звеселяться, і всяка несправедливість зацїпить уста свої.

43 Хто мудрий, той замітить ті речі, і нехай зрозуміють милостї Господнї.