День 26 з 365

Бут 48:1–49:33

48:1 І сталося після річей сих, що повідано Йосифові: Панотець твій знемагає. І взявши два сини свої, Манассїю та Ефраїма, вибрався в дорогу.

48:2 І повідано Яковові: Син твій Йосиф іде до тебе. І вкрепившись Ізраїль сїв на постелї.

48:3 І каже Яков до Йосифа: Бог мій явивсь менї в Лусї, в Канаан землї, і благословив мене.

48:4 І рече менї: Се я вирощу тебе і намножу тебе, і сотворю тебе купою народів, і дам тобі землю сю і насїнню твойму по тобі у державу віковічню.

48:5 Тепер же два сини твої, що вродились тобі в землї Египецькій, перше мого прибуття до тебе в Египет, мої вони: Ефраїм та Манассїй; як Рубен і Симеон будуть мої.

48:6 Сини, що появиш по сих, будуть уже твої, і називати муться по прізвищам браття твого в наслїддї свойму жеребовому.

48:7 Я ж, як ійшов із Падан-Арама, умерла Рахеля, мати твоя, в Канаан землї в дорозї до Ефрата, се Бетлегем.

48:8 Побачивши ж Ізраїль сини Йосифові, каже: Хто се?

48:9 І каже Йосиф панотцеві свойму: Се мої сини, що Бог дав менї тутеньки. І каже Яков: Приведи їх до мене, щоб їх благословити.

48:10 Очі ж Ізраїлеві тяжко бачили від старощів і не зміг розгледїти.

48:11 І каже Ізраїль до Йосифа: Не думав я вбачати лице твоє, аж ось Бог показав менї і насїннє твоє.

48:12 І вивів їх Йосиф із між колїн його, та й уклонивсь йому лицем до землї.

48:13 І взявши Йосиф два сини свої, Ефраїма в правицю, проти лївиці Ізраїлевої, Манассїю ж у лївицю, проти правицї Ізраїлевої, наблизив їх до його.

48:14 І простягнув Ізраїль правицю і положив на голову Ефраїмову, — був же він молодший — а лївицю на голову Манассїєву; положив руки на вхрест, був бо Манассїй первенець.

48:15 І благословив Йосифа, і каже: Бог, що перед ним ходили отцї мої, Авраам та Ізаак, Бог, що годував мене змалечку та й до сього дня,

48:16 Ангел, що вирятував мене з усякого лиха, нехай благословить хлопята сї, і прозветься в них прізвище моє і прізвище отцїв моїх, Авраама та Ізаака, і нехай виростуть у множество многе на землї.

48:17 І побачив Йосиф, що положив панотець його руку правицю свою на голову Ефраїмову, і не гаразд йому здалось воно, і прийняв Йосиф руку панотцеву, щоб з голови Ефраїмової перенести на голову Манассїєву.

48:18 І каже Йосиф панотцеві свойму: Не тако, панотченьку! Сей бо первенець; положи руку твою правицю на голову йому.

48:19 І не схотїв отець його, і каже: Знаю, синку. І він буде народом, і він буде великий; но брат його молодший більший над його буде, і насїннє його буде купою народів.

48:20 І благословив їх того ж дня, і каже: Тобою благословляти ме Ізраїль говорючи: Зроби тебе Боже рівнею Ефраїмові й Манассїєві! І поставив Ефраїма перше Манассїя.

48:21 І каже Ізраїль Йосифові: Се я вміраю; но Бог буде з вами, і верне вас ізнов у землю отцїв ваших. Я ж тобі над брати надїлив країну, що одняв я в Аморія моїм мечом і моїм луком.

49:1 І прикликав Яков сини свої і каже:

49:2 Ой синове Якова! Скуптеся докупи, та послухайте, що скаже вам отець Ізраїль.

49:3 Ти, мій первенче, Рубене, сило моя перва! Ти й поважен, ти й потужен, всїх ти переважив,

49:4 Та филюєшся водою, задню пасти будеш; лїг бо на отецьке ложе, ложе ти зневажив, і зневажив і споганив батькову постелю!

49:5 Симеоне й ти Левію! Браттє ви між браттєм, та сестра знаряддє в зрадї кривдї стала.

49:6 Не ввійду я в вашу раду, поки й тху тихого, і до змови не пристану серцем чистим, чесним. Бо вони людей в завзяттї мучили, вбивали, в безумі свойму терзали навіть і скотину.

49:7 Проклинаю їх нелюдське дике їх завзяттє; їх в Ізраїлї розсїю, звергну у Якові.

49:8 Юда! Тебе возхвалить рідне браттє ревно, і вклонятись тобі будуть батька твого дїти.

49:9 Юда левчук голодний; ситим будеш, синку, і хижацтвом пійдеш в гору; левом опочинеш: Мов той лев заляжеш спати, страшен, як левиця; хто зосьмілиться збудити, сон його стрівожить?

49:10 В Юди не похитнеться берло між колїньми, докіль мир постане в людях, чаяннє в народах.

49:11 В виноградї він привяже знїжене ослятко, у найкращому, ослицї мазану дитину. У винї одежу виправ, платтє у червонім.

49:12 Од вина потуманїли ясні очі в його, од молока побілїли в його ситі зуби.

49:13 Зебулон седить над морем, судна знай вітає; його слуги пробувати будуть і в Сидонї.

49:14 Іссахар — осел костлявий між двома хлївами.

49:15 Бачить, що в землї родющій люба річ спочити; і на паньщинї гне спину під тягар, працює.

49:16 Дан свій люд судити буде, рід свій в Якові.

49:17 Дан лежати на дорозї гадиною буде. Вкусить він коня за ногу, скине й їздеця він; навпаки впаде злякавшись, у сїдлї не всидить.

49:18 На твою вповаю поміч, Господе, мій Боже!

49:19 Гад — напре на його військо, він побє потужне.

49:20 Ассер у життї роскішнім їсти ме хлїб з туком, ласощі царські усїм він вистачати буде.

49:21 Нафталїй гіллє розкине пишним дубом.

49:22 Йосиф же, се вітка добра з дерева, що родить над криницею, да й стеле яблука по муру.

49:23–24 Нацїлялись в його з лука, стрелили, та лук свій Він удержав у потузї. Руцї не послабли.

49:25 Всемогущий благодатно, синку, тебе кропить з неба гарними дощами, із землї годує.

49:26 Ті ж бо всї благословення, що дознав отець твій, взяли гору над горами, вічними холмами. Ой нехай же на голову всї Йосифові зійдуть і на тїмє осяйного князя між братами!

49:27 Бенямин, се в нас вовцюга, наситу не знає; вранцї — він жере поживу, в вечір — здобич дїлить.

49:28 Усе це дванайцятеро поколїнь Ізрайлевих, і се промовив до них отець і благословив їх кожного, по благословенню його благословив їх.

49:29 І заповідав їм, і каже їм: Я пригорнусь до народу мого. Поховайте мене з отцями моїми в печері, що на полї Ефроновому Гетієвому,

49:30 В печері, що на полї Макпелевому, що перед Мамрійщиною в Канаан землї, що купив Авраам у Ефрона Гетія у державу на гробовище.

49:31 Там поховано Авраама й Сарру, жону його; там поховано Ізаака й Ребеку, жену його, і там поховав я Лею.

49:32 Куплене поле й печера на йому в синів Гетових.

49:33 І переставши Яков чинити заповіт синам своїм, простягнув нозї свої на постелї і розлучивсь із душею, та й пригорнувсь до народу свого.

Мт 17:1–27

1 А через шість день бере Ісус Петра, Якова, та Йоана брата його, й веде їх на гору високу окроме,

2 й переобразивсь перед ними: й сияло лице Його як сонце, а одежа Його стала біла, як сьвітло.

3 Коли се явивсь їм Мойсей та Ілия, розмовляючи з Ним.

4 Озвав ся ж Петр, і рече до Ісуса: Господи, добре нам тут бути: коли хочеш, зробимо тут три намети: один Тобі, один Мойсейові, а один Ілиї.

5 Ще він говорив, аж ось ясна хмара отїнила їх, і ось голос із хмари глаголючий: Се Син мій любий, що я Його вподобав; Його слухайте.

6 Зачувши се ученики, припали лицем до землї, й полякались вельми.

7 І прийшовши Ісус, торкнув їх, і рече: Устаньте й не лякайтесь.

8 Вони ж, знявши очі свої, не бачили нїкого, тільки одного Ісуса.

9 І, як сходили вони з гори, наказав їм Ісус, глаголючи: Не кажіть нїкому про сю ізʼяву, аж поки Син чоловічий устане з мертвих.

10 І питали в Него ученики Його, кажучи: Що ж се кажуть письменники, що Ілия мусить прийти попереду?

11 Ісус же, озвавшись, рече їм: Ілия прийде попереду, і налагодить усе.

12 Я ж глаголю вам: Що Ілия вже прийшов, та й не познали його, а зробили на йому, що схотїли. Так і Син чоловічий терпіти ме від них.

13 Тодї зрозуміли ученики, що глаголав їм про Йоана Хрестителя.

14 І, як прийшли вони до народу, приступив до Него чоловік, припавши Йому до ніг і говорячи:

15 Господи, помилуй мого сина; він бо місячник, і тяжко мучить ся: почасту бо падає в огонь, і почасту в воду.

16 І привів я його до учеників Твоїх, та й не змогли вони сцїлити його.

17 Озвав ся ж Ісус і рече: О кодло невірне та розвратне! Доки буду з вами? доки терпіти му вас? Приведїть менї його сюди.

18 І погрозив йому Ісус і вийшов з него диявол, і одужав хлопець з того часу.

19 Приступивши тодї ученики до Ісуса, сказали на самотї: Чом не змогли ми вигнати його?

20 Ісус же рече їм: Через невіру вашу, істино бо глаголю вам: Коли б ви мали віри з зерно горчицї, то сказали б оцїй горі: Перейди звідсїля туди; то й перейде; й нїчого не буде неможливого вам.

21 Се ж кодло не виходить, як тільки молитвою та постом.

22 Як же пробували вони в Галилеї, рече до них Ісус: Син чоловічий буде виданий у руки людям;

23 і вбють Його, а третього дня Він устане. І засуміли вони вельми.

24 Як же прийшли в Капернаум, приступили ті, що данину збирали, до Петра, й казали: Чи не дасть ваш учитель данини?

25 Каже: Так. І як увійшов у господу, попередив його Ісус, глаголючи: Що ти думаєш, Симоне? з кого земні царі збирають данину? з своїх синів, чи з чужих?

26 Каже до Него Петр: Із чужих. Рече йому Ісус: То сини вільні.

27 Тільки ж, щоб не блазнити нам їх, ійди до моря, та закинь удку, й першу рибу, що піймаєть ся, візьми й, роззявивши їй рот, знайдеш статира; взявши його, дай їм за мене й за себе.

Прип 6:22–35

22 Як ходиш ти, нехай дорогу тобі вказують; як ти лежиш і спиш, нехай тебе чатують:

23 Бо заповідь — се твій сьвітильник, навчаннє — се сьвітло, дорога ж до жизнї — се докір і наука;

24 Щоб остерігати тебе од ледачої женщини, від підлестного язика чужої.

25 Не пожадай вроди її в серцї твойму, й не давай себе принадити морганнєм її;

26 Бо задля блудницї убожіють до кусня хлїба, а мужняя жена вловляє дорогу душу.

27 Чи жару ж набереш у пазуху, й не прогорить платтє твоє?

28 Чи пійдеш по жару, не спікши ніг собі?

29 Таке жде кожного, хто входить до жінки ближнього свого: хто дотикнеться її, не буде без вини.

30 Про злодїя нїхто байдужен не буває, хоч би він крав голодний, щоб попоїсти;

31 А вже як спіймається, то заплатить у семеро все; що має він в домівцї, все втеряє.

32 Хто ж перелюбствує з жінкою чужою, ума в його нема; той губить душу свою, хто се чинить.

33 Побоїв і сорому набереться він, і безчесть його не зотреся.

34 Бо ревнованнє й лютість мужа не пощадить в день пімсти;

35 Не прийме він нїякого викупу й не вдовольниться, хоч би ти й як багато давав дарів.