День 27 з 365

Бут 50:1–26

1 І впав Йосиф на лице панотцеві свойму, плакав по йому і цїлував його.

2 І повелїв Йосиф слугам-лїкарям своїм бальзамувати панотця свого, і набальзамували лїкарі Ізраїля.

3 І сповнилось йому сорок день, бо стілько день лїчять про тих, що набальзамовали, і плакавсь по йому Египет сїмдесять день.

4 Як же минули плакальні днї, каже Йосиф домові Фараоновому і промовив: Коли знайшов я ласку в вас ув очу, прошу вас, промовте в слух Фараонові слово таке:

5 Панотець мій закляв мене говорючи: Се я вміраю. У гробовищі мойму, що купив я в Канаан землї, там поховай мене. Так оце благаю тебе, пусти мене ійти, та поховати панотця мого, і вернусь.

6 І каже Фараон: Іди й поховай отця твого по слову клятьби твоєї:

7 І пійшов Йосиф ховати батька свого, і піднялись із ним усї дворяне Фараонові, дуки господи його й усї дуки землї Египецької,

8 І ввесь дом Йосифів і його батька дом, тільки малеча їх, та вівцї їх, да товарина їх, позоставались у Госен землї.

9 І пїднялись із ними й колесницї й комонник, була громада велика вельми.

10 І прийшли аж до току Атадового, що по тім боцї Йорданї, і ридали там риданнєм великим і тяжким вельми. І зробив там голосїннє панотцеві свойму семиденне.

11 І бачили осадники Канаанські, похорон коло току Атадового й мовляли: Гіркі сї поминки Египтянів! Тим і проложено врочищу тому прізвище Авель-Мизраїм, по тім боцї Йорданї.

12 І вчинили йому так синове його, як він заповідав.

13 Бо взяли його синове його в землю Канаанську, та й поховали його в печері на Макпелевому полї, що купив Авраам з полем у державу на гробовище у Ефрона Гетя проти Мамрїйщини.

14 І вернувсь Йосиф у Египет сам і браттє його і всї що піднялись із ним ховати батька його.

15 Бачивши ж браттє Йосифове, що помер отець їх, мовляли: Може, зненавидить нас Йосиф, і віддячить нам за все зло, що заподїяли йому.

16 І послали посли до Йосифа говорючи: Панотець заповідав перед смертю своєю так:

17 Ось як промовте до Йосифа: Прости братам твоїм переступ їх і гріх їх, що вони тобі заподїяли зло. Благаємо ж тебе, прости переступ рабам Бога батька твого. І плакавсь Йосиф, як промовляли вони до його.

18 І прийшли до його самі брати його, і впавши перед його лицем, промовляли: Се — ми раби в тебе.

19 І каже до них Йосиф: Не лякайтесь; хиба я замість Бога?

20 Хоч ви змовлялись проти мене, та Бог те обернув на добре, щоб так було, як тепер, і вирятувалось много людей у голоднечу.

21 Тим же то не лякайтесь тепер. Я годувати му й вас і малечу вашу. І втїшив їх і промовляв до них прихильно.

22 І пробував Йосиф в Египтї сам і батька його дїти. І пожив Йосиф сто і десять років.

23 І вбачав Йосиф Ефраїмові дїти до третього роду; сини ж Махирова, сина Манассїєвого, роджались на колїна Йосифові.

24 І каже Йосиф браттю свойму говорючи: Я вміраю, Бог же навідається до вас і виведе вас із землї сієї в землю, що про неї клявся отцям нашим Авраамові, Ізаакові й Яковові.

25 І закляв Йосиф сини Ізраїлеві, говорючи: Бог певно навідається до вас, а ви винесїть і костї мої звідсї з вами.

26 І скіньчивсь Йосиф бувши лїт ста і десяти, і набальзамували вони його, та й положили його в трумну в Египтї.

Вих 1:1–2:25

1:1 Се ймена в синів Ізраїлевих, що поприходили в Египет вкупі з Яковом. Кожен з усїм домом своїм прийшов.

1:2 Рубен, Симеон, Левій, Юда,

1:3 Іссахар, Зебулон та Бенямин,

1:4 Дан та Нефталїй, Гад та Ассер.

1:5 Було ж усїх душ, що повиходили з чересел Яковових, сїмдесять душ. Йосиф же був в Египтї.

1:6 І вмер Йосиф, і всї брати його, і весь той рід.

1:7 Ізрайлитяне ж та були плодющі, і розростались і намножувались, і впотужнювались переважливо, і сповнилась ними земля.

1:8 Устав же царь новий над Египтом, що не знав Йосифа.

1:9 І каже народові свойму: Та се ж нарід Ізраїльський більший і потужнїщий над нас.

1:10 Нумо перехитрувати їх, ато намножаться і як випаде нам війна, так пристануть і вони до ворогів і бити муть на нас, та й вийдуть із нашої землї.

1:11 І поставлено над ними приставникїв в роботї, щоб їх мучили паньщиною своєю; і збудували вони харчові городи Фараонові: Питом і Раємзес.

1:12 Но що більш мучили їх, то все більш намножувались вони і вбивались у силу. І стало потїсно Египтянам од Ізрайлитян.

1:13 І приневолювали Египтяне Ізрайлитян аж надто до роботи.

1:14 І гірко було їм жити в тяжкій неволї, на глинищах та цегельнях, та й у всякій польовій роботї, що приганяли їх до неї під пригоном.

1:15 І каже царь Египецький бабам сповитухам Єврейським, одна була на імя Сифра, друга на імя Пуя,

1:16 І каже: Як бабувати мете в Єврейських жінок, дак придивляйтесь: коли син, убивайте, а дочка, нехай жиє.

1:17 Та побоялись баби сповитухи Бога, і не чинили так, як повелїв їм царь Египецький, а лишали при життю хлопяток.

1:18 І прикликав царь Египецький баби сповитухи, та й каже їм: Про що ви таке чините й лишаєте живих хлопяток?

1:19 І кажуть баби сповитухи Фараонові: Бо Єврейки не такі, як Египтянки: молодицї вони моторні; нїм прийде баба, вони родять.

1:20 І допомагав Бог бабам сповитухам, і намножувались люде й употужнювались велико.

1:21 А за те, що боялись баби сповитухи Бога, погоджував їм Бог у домівках.

1:22 І повелїв Фараон усьому народові свойму словами: Усякого сина, що народиться в Євреїв, кидайте в ріку, а всяку дочку доглядайте.

2:1 І був чоловік із дому Левієвого, і взяв собі жінку Левіївну.

2:2 І завагонїла й уродила сина; бачивши ж, яке воно гарне, таїлась із ним три місяцї.

2:3 А як не в моготу було вже таїтись, зробила йому скринечку з рогожини, та обмазала її мазюкою, осмолила смолою, та й поставила між осет уз беріг ріки.

2:4 І наглядала сестра віддалеки, щоб знати, що станеться йому.

2:5 І спустилась дочка Фараонова купатись у ріцї, а її рабинї приходили уз ріку берегом. І вгледївши скриньку проміж осетом, послала рабиню й узяла її.

2:6 Відтуливши ж, бачить немовляточко в скриньцї, плачуще хлопятко. І змилосердилась дочка Фараонова, і каже: Се з Єврейняток.

2:7 Каже тодї сестра хлопчикова дочцї Фараоновій: Побіжу я, покличу тобі мамку з Єврейок, щоб згодувала тобі хлопятко!

2:8 І каже їй дочка Фараонова: Біжи! І побігла дївчинка і кликнула хлопчикову матїр.

2:9 І каже їй дочка Фараонова: Возьми немовлятко, та згодуй менї його; я ж дам тобі плату.

2:10 І знялось на ноги хлопятко, і привела його до дочки Фараонової, і був у її за сина. І дала йому імя Мойсей; бо, каже, з води взяла його.

2:11 І стало з того часу, як Мойсей був уже дорослий, що вийшов до браття свого, та й дививсь на їх тягарі, та й побачив, як Египтянин бє Єврея зміж братів його.

2:12 Озирнувшися ж сюди й туди, і не вбачаючи нїкого, убив Египтянина та й сховав його в піску.

2:13 І вийшов другого дня, аж се двоє Євреїв бються; він і каже тому, хто скривдив: Про що нївечиш товариша?

2:14 Він же каже: Хто тебе настановив старшим і суддею над нами? Хиба задумав убити й мене тим робом, як убив Египтянина. І злякався Мойсей і каже сам собі: Чи не виявилась лишень справа?

2:15 І дознався Фараон про сю справу, та й шукав приключки, щоб убити Мойсея. І втїк Мойсей од Фараона, та й оселивсь у Мидиян землї. От і седить раз біля колодязя.

2:16 А в сьвященника Мидиянського та було семеро дочок. І поприходили вони та й черпали воду, та й сповняли пійла, щоб понаповати вівцї батькові.

2:17 Та посходились пастухи, та й попроганяли їх. І встав Мойсей та й допоміг їм, і понаповав їх вівцї.

2:18 І прийшли вони до Регуїля, батька свого, він і каже дочкам своїм: Чого се прийшли ви так заранї сьогоднї?

2:19 І кажуть вони: Якийся Египтянин визволив нас од пастухів, та ще начерпав доволї й води нам, і понаповав вівцї.

2:20 І каже він дочкам своїм: А де ж він? Про що се ви покинули чоловіка? Кликнїте лишень його, щоб у нас попоїв хлїба солї.

2:21 І вподобав Мойсей оселї у чоловіка сього, і він оддав Зипору, дочку свою Мойсейові.

2:22 І вродила вона сина, і дав йому він імя Герсон, бо каже: Захожим я в чужій землї.

2:23 І сталось у довгому протязї часу, що вмер царь Египецький. І застогнали Ізрайлитяне на паньщинї, і знялось голосїннє їх до Бога про паньщину.

2:24 І почув Бог голосїннє, і спогадав Бог заповіт з Авраамом та з Ізааком та з Яковом,

2:25 І зглянувсь Бог на Ізрайлитян, і дознавсь про се Бог.

Мт 18:1–20

1 Того часу приступили ученики до Ісуса, кажучи: Хто більший у царстві небесному?

2 І, покликавши Ісус хлопятко до себе, поставив його серед них,

3 і рече: Істино глаголю вам: Коли не навернетесь, та не станете як дїти, то не ввійдете в царство небесне.

4 Оце ж, хто смирить ся, як хлопятко се, той більший у царстві небесному.

5 І хто прийме одно таке хлопятко в імя моє, мене приймає.

6 Хто ж зблазнить одного з сих малих, що вірують у мене, лучче йому, щоб повішено млинове жорно на шию йому, та й утоплено в глибинї морській.

7 Горе сьвітові від поблазней! треба бо прийти поблазням, тільки ж горе тому чоловікові, що через него поблазнь приходить!

8 Коли ж рука твоя або нога твоя блазнить тебе, відотни її, та й кинь од себе: лучче тобі ввійти в життє кривим або калїкою, нїж мавши дві руцї чи дві нозї, бути вкинутим ув огонь вічний.

9 І коли око твоє блазнить тебе, вирви його, та й кинь од себе: лучче тобі увійти в життє однооким, анїж мавши дві оцї, бути вкинутим ув огняне пекло.

10 Гледїть, щоб не погордувати одним із малих сих: глаголю бо вам: Що ангели їх на небі по всяк час бачять лице Отця мого небесного.

11 Син бо чоловічий прийшов спасати загублене.

12 Як вам здаєть ся? коли буде в якого чоловіка сотня овечок, та заблудить одна з них, чи не покине він девятьдесять і девять, та не пійде в гори, й не шукати ме заблудної?

13 І коли доведеть ся знайти її, істино глаголю вам, що веселить ся над нею більше, нїж над девятьдесять і девятьма, що не заблудили.

14 Так нема волї перед Отцем вашим, що на небі, щоб загинув один із сих малих.

15 Коли ж погрішить проти тебе брат твій, ійди й обличи його між тобою й ним самим. Коли послухає тебе, здобув єси брата твого;

16 коли ж не послухає, візьми з собою ще одного або двох, щоб при устах двох сьвідків, або трьох, стало кожне слово.

17 Коли ж не послухає їх, скажи церкві. Коли ж і церкви не послухає, нехай буде тобі, як поганин і митник.

18 Істино глаголю вам: Що звяжете на землї, буде звязане на небі; а що розвяжете на землї, буде розвязане на небі.

19 Знов глаголю вам: Що коли двоє з вас згодять ся на землї про всяку річ, якої просити муть, станеть ся їм від Отця мого, що на небі.

20 Де бо двоє або троє зберуть ся в імя моє, там я посеред них.

Пс 13:1–5

1 Проводиреві хора: Псальма Давидова. Доки Господи, будеш мене все забувати? Доки будеш ховати лице твоє від мене?

2 Доки носити менї щодня думу в душі моїй, журбу в серцї моїм? Доки буде підніматись ворог мій надо мною?

3 Зглянься ж, дай відповідь, Господи, Боже мій! Просьвіти очі мої, щоб я не заснув смертю.

4 Щоб не сказав ворог мій: я подужав його. Щоб не зрадїли гонителї мої, коли захитаюсь.

5 Я же вповаю на доброту твою; серце моє нехай зрадується спасеннєм твоїм. Сьпівати му Господеві, він бо сотворив добро менї.