День 267 з 365

Іс 37:1–39:8

37:1 Як почув се царь Езекія, то роздер одїж на собі, обгорнувся волосяним вереттєм і пійшов у дом Господень;

37:2 Еліякима ж, палатозверхника, та Себну, писаря, вкупі з старшими сьвященниками, обгорненими волосяним вереттєм, послав до Ісаїї Амосенка.

37:3 І промовили вони до його: Так говорить Езекія: Днем смутку й кари та сорому є сей день, дитина бо доросла до отворення матерньої утроби, та нема снаги вродити.

37:4 Може чує Господь Бог речі Рабсакові, що його послав пан його, царь Ассирийський, зневажати живого Бога, й поругати словами, що їх чув Господь, Бог твій; вознеси ж молитву за тих, що зостались іще в живих.

37:5 Як прийшли слуги царя Езекії до Ісаїї,

37:6 Сказав їм Ісаїя: Промовте до пана вашого так: Так говорить Господь: Не лякайсь тих речей, що чув єси, а якими зневажали мене кметї царя Ассирийського.

37:7 Ось я пошлю на його духа, й прийде до його звістка, й вернеться він у свою землю, а я вбю його мечем у його ж землї.

37:8 І вернувся Рабсак, і знайшов царя Ассирийського, що облягав Либну; бо був перечув, що той від Лахиса відступив.

37:9 І перечув він про Тиргака, царя Етиопського, й сказано йому: Ось він вирушив, щоб на тебе вдарити, то послав удруге посли до Езекії й повелїв сказати йому:

37:10 Промовте так до Езекії, царя Юдейського: Нехай тебе не ошукує Бог твій, що на його вповаєш, думаючи: Ерусалиму не подасть він цареві Ассирийському на поталу.

37:11 Ти ж чував сам, що царі Ассирийські зробили з усїма землями, як розпростерли на їх проклін; а ти б то врятувався?

37:12 Хиба ж боги в народів, що їх батьки мої в нїщо пообертали, вирятували їх, — як от Гозан, та Харан, та Резеф та людей Еденських в Талассарі?

37:13 Де царь Ематський і царь Арпадський і царь в городї Сефарваїмі, в Енї та Івві?

37:14 І взяв Езекія письмо з рук поселських і, прочитавши його, пійшов у храм Господень, та й розгорнув його Езекія перед Господом;

37:15 І моливсь Езекія Господеві й говорив:

37:16 Господи сил, Боже Ізрайлїв, що престолуєш над херувимами! ти один — Бог над усїма царствами земними; ти сотворив небо й землю.

37:17 Прихили, Господи, ухо твоє й почуй; позирни, Господи, очима твоїми й побач! Почуй слова Сеннахеримові, що переслав менї на зневагу живого Бога!

37:18 Справдї, Господи, царі Ассирийські попустошили всї народи й землї,

37:19 І повкидали в огонь боги їх; та то не боги, а робота рук людських, дерево й камінь, тим вони їх і обернули в нїщо.

37:20 Тепер же, Господи, Боже наш, визволь нас із його потали, щоб зрозуміли всї царства земні, що ти, Господи, Бог єдиний.

37:21 І послав Ісаїя Амосенко до Езекії сказати: Так говорить Господь, Бог Ізрайлїв: Те, про що молився єси що до Сеннахерима, царя Ассирийського, я вислухав, —

37:22 Се слово, що про його виповів Господь: Погордить тобою й насьміється з тебе дївиця-доч Сиону; позад тебе похитає головою дочка Ерусалиму.

37:23 Кого ж бо ти зневажав і поругав? Проти кого се ти голос підняв, і так згорда глянув очима? На Сьвятого в Ізраїлї!

37:24 Ти через кметїв своїх Господа ганьбив та сказав: Многими колесницями моїми я на верхи гірні знявся, — на ребра Ливану, та й порубав я кедри там високі, й найкрасші кипариси його, й добрався аж до крайних гряниць його, до найгусчого саду його;

37:25 І докопувавсь і пив воду, й висушував стопами ніг моїх всї перекопи в Египтї.

37:26 Чи не чув же ти, що я се все наготовив? у давнезьні ще давна постановив се, а тепер сповнив тим, що ти опустошуєш утверджені міста в купи румовищ;

37:27 Що осадники їх немощні, дрожать і соромляться; вони поробились, мов на полі зіллє, мов никла зелень на кришах та збіже — загоріле, нїм в колос убралось.

37:28 Чи седиш ти, чи виходиш, чи входиш, — усе я знаю, знаю й те, як ти проти мене буяєш;

37:29 За твою буту проти мене, та що твоя гординя до мого дойшла слуху, я тобі в ніздра каблучку заправлю, й зубела мої у рот твій (заложу), й заверну тебе тим же шляхом, яким сюди прийшов єси.

37:30 І ось тобі, Езекію знамено: Сього року їсти мете те, що виросло з витрушеного зерна, а в другому роцї — самосївне (від кореня), у третьому ж роцї сїйте й жнїте й насаджуйте виноградники та й споживайте плод їх.

37:31 І що з Юдиного дому ще зісталось, те пустить знов коріннє внизу й появить плід угорі;

37:32 Бо з Ерусалиму зійде (мов трава) останок, а те, що врятуєсь — із гори Сиону. Ревнуваннє Господа сил се вчинить.

37:33 Тим Господь ось так говорить про царя Ассирийського: Не ввійти йому в сей город, і стріли туди не пустить, не приступить до його під щитом, і не насипле кругом його валу:

37:34 Тим самим шляхом, що прийшов ним, він вернесь, а в місто се він не ввійде, — говорить Господь.

37:35 Город сей я боронити буду, щоб його спасти — задля себе й слуги мого Давида.

37:36 І вийшов ангел Господень та й убив у таборі Ассирийському сто вісїмдесять і пять тисяч чоловіка, й як повставали рано вранцї, — аж се самі мертві тїла.

37:37 І рушив Сеннахерим, царь Ассирийський, та й відступив, а вернувшись, жив у Ниневиї.

37:38 І як молився він раз у храму свого бога Нисроха, вбили його мечем сини його, Адрамелех та Шарезер, і повтїкали ув Арарат-землю, а син його Асардан настав царем замість його.

38:1 Того часу занедужав Езекія на смерть. І прийшов до його пророк Ісаїя Амосенко й рече до його: Так говорить Господь: Упорядкуй дом твій, бо вмреш, не одужаєш.

38:2 І повернувся Езекія лицем до стїни, й молився Господеві сими словами:

38:3 Ой Господи! спогадай же, що я щиро й неподїленим серцем ходив перед лицем твоїм і чинив те, що тобі до вподоби. Та й заплакав Езекія в голос.

38:4 І прийшло слово Господнє до Ісаїї таке:

38:5 Ійди й промов до Езекії: Так говорить Господь, Бог предка твого Давида: Почув я молитву твою, побачив сльози твої і ось я придам тобі віку ще пятнайцять років;

38:6 Ще ж визволю тебе й сей город із потали в царя Ассирийського, й берегти му сей город від нападу.

38:7 І ось що буде тобі знаком од Господа, що справдить Господь слово, яке виповів:

38:8 От я заверну на десять ступнїв назад тїнь сонячну, що пройшла вже на сонцевказові Ахазовому. І вернулося сонце на десять ступнїв, що пройшло по сонцевказу.

38:9 Молитва Езекіїна, царя Юдейського, як він нездужав, та й знов одужав од своєї недуги:

38:10 Я сказав був собі: в серединї лїт моїх маю оце відійти до воріт преисподньої; однято менї останок віку мого.

38:11 І говорив я: Не побачу вже Господа Бога (в дому його) між людьми живими; не побачу й людини зміж тих, що живуть на сїм сьвітї;

38:12 Домівка моя розбираєсь із місця та й забіраєсь од мене, як будка пастуша; перетяте, мов (нитка) у ткача, життє моє. Так, він відотне мене од основи; день і ніч ждав я, що ти пошлеш уже конець життю мойму.

38:13 Я ждав до ранку; він бо, як лев, покрушив костї мої; день і ніч думав я, що тут-тут нашлеш конець менї.

38:14 Наче журавель, як пискля у ластівки, пищав я, тужив як голуб, сумно глядїли в небо очі мої: Господи, я придавлений, рятуй мене!

38:15 Що ж казати менї, коли він так сказав і вчинив? Тихо буду переходити (в гадках) кожний рік жизнї моєї, споминати горе серця мого.

38:16 Господи! так усї жиють, — сим кріпиться й жиє дух мій; та ти оздоровиш мене, — подаруєш життє менї.

38:17 Та ось — гіркість моя вийшла менї на добро; ти бо вирвав душу мою від ями погибельної, кинув позад себе гріхи мої.

38:18 Бо не безодня славить тебе, не смерть вихваляє тебе, не ті, що лягли в могилї, вповають на твою правду.

38:19 Живий, — тілько живий прославляє тебе, як я оце тепер; за те ж буде отець переказувати дїтям вірність твою.

38:20 Господь — моя поміч; тим то ми будемо по всї днї життя нашого при голосї струн висьпівувати піснї в домі Господньому.

38:21 І звелїв Ісаїя принести смокви та обложити болячку, а він одужає.

38:22 І питав Езекія: Який знак, що я ходити му в дом Господнїй?

39:1 Того часу прислав Беродах Баладан Валаданенко, царь Вавилонський, письмо та подарунки Езекії, бо перечув був, що він лежав у недузї, та одужав.

39:2 І зрадїв Езекія послами та й показав їм свою скарбівню, срібло й золото й пахощі й дорогі мастила й всю скарбівну комору свою, та й усе, що було в скарбівнях у його: не було нїчого, чого б не показав їм Езекія у своїй палатї й в усьому обсязї панування свого.

39:3 І прийшов пророк Ісаїя до царя Езекії, й спитав його: Що говорили сї люде й звідки приходили вони до тебе? І відказав Езекія: Із далекої землї прийшли вони до мене, з Вавилону.

39:4 І поспитав Ісаїя: Що бачили вони в палатах у тебе? І каже Езекія: Бачили все, що є в палатах у мене; нема нїчого в скарбівнях у мене, чого б я не показав їм.

39:5 І сказав Ісаїя до Езекії: Вислухай же слово Господа сил:

39:6 Прийде час, що все, що є в твоїх палатах, та що попризбірували батьки твої по сей день, буде перевезено в Вавилон; нїчого не зостанеться, — глаголе Господь.

39:7 І з твоїх синів, що вийдуть із тебе, що ти появиш, поберуть вони й будуть вони скопцями в палатї у царя Вавилонського.

39:8 І каже Езекія до Ісаїї: Благе слово Господнє, що ти переказав, — бо думав собі: однакже мир і гаразд буде за живота мого.

1 Кор 10:14–33

14 Тим, любі мої, втїкайте від ідолського служення.

15 Яко мудрим глаголю; судїть, що я глаголю:

16 Чаша благословення, котру благословляємо, хиба не єсть общеннє крови Христової? хлїб, що переломлюємо, хиба не єсть общеннє тїла Христового?

17 Бо один хлїб, одно тїло ми многі; всї бо від одного хлїба причащаємось.

18 Погляньте на Ізраїля по тїлу; хиба ті, що їдять посьвяти, не спільники жертівнї?

19 що ж я кажу? що ідол що-небудь єсть? або посьвят ідолський що-небудь єсть?

20 Нї, а що посьвячують погане, бісам посьвячують, а не Богові. Не хочу ж, щоб ви були спільниками бісів.

21 Не можете чашу Господню пити і чашу бісовську, не можете трапезї Господнїй причащати ся і трапезї бісовській.

22 Чи нам же роздражати Господа? хиба ми дужчі Його?

23 Все менї можна, та не все на користь; все менї можна, та не все збудовує.

24 Нїхто свого нехай не шукає, а кожен (того) що другого.

25 Все, що на торгу продаєть ся, їжте, нїчого не сумнячись задля совісти.

26 Бо Господня земля і повня її.

27 Коли ж хто з невірних запрошує вас і схочете пійти, то все поставлене перед вами їжте, нїчого не сумнячись задля совісти.

28 Коли ж хто вам скаже: Се ідолський посьвят, тодї не їжте задля того, хто вам сказав, і задля совісти; бо Господня земля і повня її.

29 Про совість же я кажу, не про свою, а про другого; чого бо вільність моя судити маєть ся від совісти другого?

30 Коли ж я благодаттю причащаю ся, на що менї хулу приймати (за те), за що дякую?

31 Оце ж, чи то їсте, чи пєте, чи що инше робите, все на славу Божу робіть.

32 Не будьте спотиканнєм нї Жидам, нї Грекам, нї церкві Божій,

33 яко ж і я у всьому всїм годжу, не своєї шукаючи користи, а користи многих, щоб спасли ся.

Йов 16:1–8

1 І відповів Йов і сказав:

2 Чув я доволї такого; гіркі з вас усїх потїшителї!

3 Чи ти скінчиш вітряну твою мову? і що спонукало тебе таке говорити?

4 Вмів би й я так, як ви, говорити, як би душа ваша була на місцї душі моєї; й я узброївся б на вас словами й кивав би над вами головою моєю;

5 Додавав би вам відваги язиком моїм, і рушаннєм губ потїшав би вас.

6 Та чи я говорю, — не втихає мій смуток; чи перестаю, — він не покидає мене.

7 Бо він отсе вичерпав мене. Ти (Боже) спустошив всю семю мою.

8 Ти покрив мене морщинами в сьвідоцтво проти мене; знеможілість моя встає проти мене, винуватить мене прилюдно.