День 271 з 365

Іс 46:1–48:22

46:1 Упав Бел, повалився Набо; божища ваші опинились на скотї та тягаровій худобі; що ви самі колись носили, се втомлена скотина носить.

46:2 Поспадали, попадали разом, не змогли охоронити тих, що їх несли, та й самі пійшли в нїщо.

46:3 Слухай же мене, Яковів доме й ти, ввесь ощадку дому Ізрайлевого, ви, що я від утроби прийняв вас, носив від матернього лоня!

46:4 Та й до старостї вашої, до сивого волоса в вас носити вас буду; бо я все той самий; як сотворив вас, так і носити му, піддержувати вас і хоронити.

46:5 Кому ж то ви мою подобу вподобили? з ким зрівняєте, і з ким поставите поруч, щоб ми показались однакі?

46:6 Висипають із мішка золото; важать срібло вагою; наймають золотаря, щоб зробив із того бога; бють поклони й припадають перед ним навколїшки;

46:7 І беруть його на плечі, несуть і становлять його на місцї; і стоїть він, не здвигнеться з свого місця; кричать до його кричма, та він не чує, не озветься, в бідї не поможе.

46:8 Спогадайте се й до серця, зрадники, собі прийміте.

46:9 Спогадайте давні давна, від початку віків, що я Бог, і нема иншого Бога, нема менї рівнї.

46:10 Я прорікаю заздалегідь наперед те, що колись буде, й від давнезних давен говорю про те, що ще не сталось; задуми мої спевняться, та й усе, що хочу, я вчиню.

46:11 Я покликав орла з востоку, з країв далеких; він же спевнить те, що я призначив. Я бо сказав — і доведу се до кінця; призначив — і здїйсню.

46:12 Слухайте же мене, ви, тугі серцем, од правди далекі:

46:13 Я наближив уже мою справедливість, вона недалеко, й рятунок від мене не забариться; і дав Сионові спасеннє, Ізраїлеві — славу мою.

47:1 Зійди вниз та сядь на землї у пилу, ти, дївице, дочко Вавилонська; усядь на землї, бо вже престола нема, ти дочко Халдейська; вже більш не будуть звати тебе нїжною та роскішною.

47:2 Возьмись за жорна й мели муку; скинь намітку з себе, підкасай подолок; відкрий ноги до колїн, бреди через ріки;

47:3 Наготою сьвітити меш, та й сором твій нїчим буде вкрити. Помщуся тяжко, не дам пощади нїкому.

47:4 (се глаголе) Відкупитель наш — Господь Саваот імя йому, Сьвятий Ізрайлїв:

47:5 Седи мовчки, заховайсь у темнотї, ти, дочко Халдейська; тебе бо вже не будуть царицею царств величати.

47:6 Прогнївивсь я був на люд мій, власність мою я понизив й оддав тобі в руки, а ти не мала милосердя над ними, — ти й на сивого дїда важенне ярмо накладала.

47:7 Міркувала собі: Я до віку царицею буду, а не брала до голови того, й не подумала, що станесь опісля.

47:8 Тепер же вислухай оце, ти роскішнице, що живеш безжурно, та приговорюєш у свойму серцї: ось я, — другої такої немає; вдовицею седїти не буду та й втрати в дїтях не зазнаю.

47:9 Но нагло, одного дня прийде на тебе одно й друге — вдовицтво й бездїцтво; в повній мірі вдарять вони на тебе, дарма, що в тебе повно чародїїв та знахорів без лїку.

47:10 Безпечна, ти все говорила в твойму ледарстві: Хто бачить, хто знає? Мудрість твоя й знаннє твоє звели тебе з розуму так, що ти в серцї мовляла: Я, а нїхто крім мене.

47:11 От же прийде на тебе лихая година: ти й не знати меш, звідки воно візьметься; а нападе на тебе біда, що її годї буде відвернути; несподївано впаде на тебе нужда, про яку ти й не гадаєш.

47:12 Оставайся ж із твоїм знахорством та з безлїком чарівників твоїх, що змалку тебе так займали; хто знає, може поможеш собі, може й переможеш?

47:13 Ти аж утомилась, слухаючи дорадників твоїх; нехай же виступлять ті дослїдувачі небес, і звіздарі, й ті, що з нового місяця віщують; нехай вони врятують тебе від того, що невідклично прийде на тебе.

47:14 Глянь, та ж вони, як солома: огонь попалив їх; — не змогли врятувати життя свого від поломя; не лишилось анї углика, щоб загрітись, анї комина, щоб поседїти коло його.

47:15 От чим стали всї ті, що ти з ними працювала, та торгувала з молодощів твоїх. Кожен блукав по своїй дорозї, й нема такого, щоб урятував тебе.

48:1 Слухай се, доме Яковів, що звеш себе імям Ізраїля, а вийшов з джерела Юдиного, ти, що кленешся імям Господа й носиш в устах Бога Ізрайлевого, хоч не щиро, хоч і не по правдї!

48:2 Бо вони називають себе по сьвятому містові, й покладаються на Бога Ізрайлевого, — на імя йому Господь сил.

48:3 Що давно сталося, я наперед прорікав; воно виходило з моїх уст; я те прорікав, та й зараз чинив, й все спевнялось.

48:4 Знав бо я, що ти неслухняний, що в тебе залїзна шия, а чоло мідяне;

48:5 Тим то обявляв я тобі заздалегідь, нїм воно приходило, й передом обявляв тобі, щоб ти не сказав: Се мій ідол учинив, бовван мій, виливаний бог мій приказав, щоб так сталося.

48:6 Ти чував про те, так дивися ж на все; та й хиба ж ви не признаєте сього? А тепер я прорікаю вже нове, ще тобі тайне, ти ще не знаєш того.

48:7 Воно постановлено в мене тепер, а не давно, не вчора, й ти ще не чував про те, то ж і не скажеш: ось, я знав се.

48:8 Нї бо; ти не чув і не відав про те; твоє ухо не було передом на се відтулене; та знав я й се, що ти відпадеш і зломиш менї вірність; я ж назвав тебе зрадником зроду.

48:9 Ради імя мого здержував я гнїв мій, і задля слави моєї не хотїв тебе вигубити.

48:10 Ось, я розплавив тебе, та все ж не так, як срібло, а очищував лиш в печі страдання.

48:11 Ради себе, задля себе самого чиню я се, бо скільки ж то докорів було б проти мене, а я слави моєї нїкому не дам на поталу.

48:12 Слухай же, Якове, й Ізраїлю, мій покликаний: я все той самий, я первий і я останній.

48:13 Землю втвердила рука моя, і правиця моя розпростерла небеса; кликну їх, а вони разом передо мною стануть.

48:14 Позбірайтесь до купи, ви всї, та й слухайте: Хто між ними прорік се передом? Господь возлюбив його, й він волю його спевнить над Вавилоном, і явить рамя його над Халдеями.

48:15 Се я, я покликав його; я звелїв і привів його, й дорога його пощастить йому.

48:16 Приступіте ж до мене та й слухайте се: Я й з початку не потай говорив; я був там, ще докіль усе сталось; а тепереньки послав мене Господь Бог і Дух його.

48:17 І ось, як говорить Господь, вибавитель твій, Сьвятий Ізрайлїв: Я, Господь, Бог твій, що тебе на добро наставляє, та веде тебе по тій дорозї, якою ти ходити повинен.

48:18 Ой коли б ти вважав на мої повелїння! тодї б мир твій і лад, як широка ріка, розливався, а справедливість твоя, як филї на морі.

48:19 І насїння твого, як піску, а пагонцїв — як рінї; а імя твоє в мене во віки б не щезло — не зникло.

48:20 Рушайте ж із Вавилону, втїкайте від Халдеїв; голосно, весело вістїте — проповідуйте про се; ширіте сесю вість від краю до краю землї; говоріть: Господь викупив слугу свого Якова!

48:21 І не зазнають вони в пустинї згаги; він поведе їх, і (як у давнину) виведе їм із каменя воду; розколе скелю, й ринуть води.

48:22 А безбожним нема впокою, говорить Господь.

1 Кор 14:1–19

1 Дбайте про любов і жадайте духовного, найбільше ж, щоб пророкувати.

2 Бо, хто говорить (чужою) мовою, не людям говорить, а Богу; бо нїхто не чує (слухає) його; а духом він говорить тайне.

3 Хто ж пророкує, людям говорить на збудованнє, і напоминаннє і утїшеннє.

4 Хто говорить (чужою) мовою, себе збудовує; а хто пророкує, церкву збудовує.

5 Хочу ж, щоб усї ви говорили мовами, та раднїщ, щоб пророкували; більший бо хто пророкує, нїж хто говорить мовами, хиба що й вияснює, щоб церква збудованнє прийняла.

6 Тепер же, браттє, коли прийду до вас, мовами говорячи, то що вам за користь, коли вам не говорити му або одкриттєм, або знаннєм, або пророцтвом, або наукою?

7 Ба й бездушне, що дає голос, чи сопілка, чи гуслї, коли різноти голосу не дає, як розуміти, що виграєть ся в сопілку або в гуслї.

8 Бо коли й сурма невиразний голос дає, то хто готовити меть ся до бою?

9 Так само й ви, коли подасте мовою незрозуміле слово, як зрозумієть ся говорене? на вітер бо говорити мете.

10 Стільки, як от буває, родів слів на сьвітї, і нї одно з них без голосу.

11 Коли ж не зрозумію значіння слів, буду тому, хто говорить, чужоземець, і хто говорить, чужоземець менї.

12 Так і ви, коли дбаєте про дари духовні, то гледїть, щоб збагатїли ними на збудованнє церкві.

13 Так, хто говорить (чужою) мовою, нехай молить ся, щоб міг вияснювати.

14 Коли бо молюсь (чужою) мовою, дух мій молить ся, розуміннє ж моє безʼовочне.

15 Що ж (робити)? Молити мусь духом, молити мусь же й розуміннєм; співати му духом, співати му й розуміннєм.

16 Бо коли благословити меш духом, то як той, хто займе місце невченого, скаже „амінь‟ на твоє дякуваннє, коли він не знає, що говориш.

17 Ти бо добре дякуєш, тільки ж другий не збудовуєть ся.

18 Дякую Богу моєму, що я більш усїх вас говорю мовами.

19 Тільки ж у церкві лучче менї пять слів промовити розуміннєм моїм, щоб і инших навчити, нїж десять тисяч слів (чужою) мовою.

Йов 17:1–16

1 Дух жизняний мій ослаб, днї мої згасають; гріб передо мною.

2 Та коби вони не кепкували, то й серед їх спорів було б око моє спокійне.

3 О, поручись, заступись за мене сам (Господи) перед собою! бо хто ж би инший ручавсь за мене?

4 Їх бо ти серце закрив, розуміти не зможуть; тим і не дозволиш їм гору взяти.

5 Хто призначує другів своїх у добичу собі, у того дїтей очі замеркнуть.

6 Він учинив мене приповідкою між людьми й сьміховищем у їх.

7 Темно від горя в очах моїх, і всї члени мої стали, мов тїнь.

8 Здивуються над сим праведні, а невинним стане досадно на лицеміра.

9 І буде праведник кріпко держатись путя свого, а чистий руками ще більше набірати ме духу.

10 Виступайте ж, усї, приступіть! я не найду мудрого між вами.

11 Днї мої вже уплили, думи мої — думи дорогі серцю — вони розбиті.

12 Вони ж (муки мої) роблять із ночі день, а з сьвітла темноту.

13 Та хоч би я й дожидав в надїї, то все ж таки глибокий гріб — домівка моя; в темряві постелю я постїль собі;

14 Гроб своїм батьком назву, а червам скажу: ви мати моя й сестра моя.

15 Де ж тут надїя моя? а чого я дожидаю, хто се побачить?

16 У глибінь земну зійде вона, ляже спокійно зо мною в порох.