День 273 з 365

Іс 52:1–54:17

52:1 Устань, устань і в силу твою одягнись, Сионе! Одягнись в одежі величностї твоєї, Ерусалиме, ти, городе сьвятий! Бо необрізаний, нечистий у тебе нїхто тепер не ввійде.

52:2 Струси з себе порох; устань, поневолений Ерусалиме! скинь ланцюги з шиї твоєї, невольнице-дочко Сионова!

52:3 Бо так говорить Господь: Ви продані були за бесцїн, і без срібла будете тепер викуплені;

52:4 Бо так говорить Господь Бог: Нарід мій зайшов був давно в Египет, щоби там пожити, Ассур же пригнїтав його нї-за-що.

52:5 Тепер же що менї тут чинити, говорить Господь, — нарід мій нї-за-що взято; властителї збиткують їх, говорить Господь, і безнастанно, по всяк день імя моє зневажаєсь.

52:6 Отже люд мій взнає імя моє, узнає того дня, що я той самий, що сказав: Ось я!

52:7 Які ж гарні на горах ноги благовістника, що мир возвіщає, що вістить радість, проповідає спасеннє, що говорить Сионові: Зацарював Бог твій!

52:8 Загомонить голос сторожів твоїх — піднімуть голос, і всї разом радісно воскликнуть; бо своїми побачать очима, що Господь у Сион вертає.

52:9 Звеселїться ж, засьпівайте разом, ви, розвалини Ерусалиму, бо потїшив Господь нарід свій, визволяє Ерусалим.

52:10 Явив Господь руку сьвяту свою перед очима всїх народів, і всї кінцї землї побачать спасеннє нашого Бога.

52:11 Ійдїте ж, ійдїте, виходїть із відти; не торкайтесь нечистого; виходїть із посеред него, очистїть себе, ви, що носите посуди Господнї!

52:12 Ви ж вийдете не з поквапом і не навтеки, бо поперід вас ійти ме Господь, і Бог Ізраїля буде вас провожати.

52:13 І ось, пощастить слузї мойму; пійде в гору, піднесеться і стане величний.

52:14 Як многі дивувались, дивлячись на тебе, — так бо над усякого чоловіка обезображене було лице його, і вид його — над усяку людину,

52:15 Так многі народи приведе він в зачудованнє; царі стулять перед ним губи свої, бо побачять таке, про що їм не говорено, й почують таке, що не чули нїколи.

53:1 Хто пійме віри тому, що ми чували, й кому явна правиця Господня?

53:2 Він бо виступив перед ним, як пагонець, і як паросток із землї сухої; а нема в йому нї виду, нї величностї; й ми бачили його, та не було в йому вподоби, щоб надила нас до него.

53:3 Він — маловажений і в погордї у людей; чоловік, зазнавший горя й болїв, так що ми від него одвертали лице своє; гордили ним, та й ми його нї за що мали.

53:4 Та він взяв болестї й недуги наші на себе; а нам здавалось, що се Бог його покарав, побив та понизив.

53:5 Він же поранений був за гріхи наші й мучений за беззаконня наші; се кара за ввесь мир наш упала на него, й ми його ранами оздоровлені.

53:6 Всї ми блукали, як вівцї, кожен ходив своєю дорогою, — провини ж усїх нас вложив Господь на него одного.

53:7 Його брано на допит, та він терпів добровільно й не отвирав уст своїх; неначе вівцю на заріз, його ведено, й як ягня перед постригачем нїмує, так і він не одчиняв уст своїх.

53:8 З узів і від суду пірвано його, хоч рід його — хто його збагне? Вирвано його з землї живущих; за проступки людей моїх притерпів він смерть.

53:9 Визначили гріб йому з злодїями, та його погребано в багатого, бо не вчинив він гріха, й неправди не було в устах його.

53:10 Та Господу вгодно було його вбити, то ж віддав його на муки; но як він принесе життє своє в жертву примирення, то й узрить потомство довговічне, й рука його доведе волю Господню до щасливого успіху.

53:11 Вдоволений споглядати ме він на працю життя свого, а ведучи до пізнання його (Бога), він, праведник, слуга мій, оправдає многих, гріхи ж їх понесе на собі.

53:12 Тим же то я дам йому пай між можними, й з сильними дїлити ме здобич, за те, що оддав свою душу (життє) на смерть, і до лиходїїв дав себе прилїчити, хоч він приймив на себе гріхи многих, і за проступників зробився посередником.

54:1 Возвеселися, неплідня, ти, що не роджала; викликай радісним голосом, ти, що породїльнїх мук не знала; більше бо дїтей в опущеної, нїж у тої, що має мужа — говорить Господь.

54:2 Розшири місце намету твого, розпростри ширше накривала пробутків твоїх; годї тїснитись, — попусти довше верівки твої, вганяй глибоко в землю приколки наметові;

54:3 Бо ти розпросторишся направо й налїво, а потомки твої загорнуть народи, й населять попустошені городи.

54:4 Не бійся, не дознаєш стиду; не лякайся, не зазнаєш наруги; забудеш сором молодощів своїх, і не згадаєш більше зневаги свого вдовування.

54:5 Се бо сам твій творець стане мужем твоїм; на ймя йому — Господь Саваот; він відкупитель твій, Сьвятий Ізраїля; він Богом всієї землї названий буде.

54:6 Як жену, покинуту й опечалену духом, покликує тебе Господь; як жену з молодощів, що був її одправив, — говорить Бог твій.

54:7 На час невеличкий покинув я був тебе; тепер же з великою любовю приймаю тебе.

54:8 В запалї гнїву я на короткий час сховав був лице моє від тебе, тепер же вічною любовю помилую тебе, — говорить твій Господь.

54:9 Се бо менї — як Нойові води: як я поклявся, що Нойові води не прийдуть вже більше на землю, оттак поклявся я, не гнївитись на тебе й тебе не карати.

54:10 Гори бо з місця здвигнуться й горби похитнуться, — милість же моя не одвернесь од тебе, й заповіт миру мого не схитнеться, говорить милосердний до тебе Господь.

54:11 О, ти, злиденна, метана бурею, безʼодрадна! Я укріплю тебе на каменї-рубинї, зроблю підвалини твої з сапфирів;

54:12 І зроблю вікна в тебе з рубинів, а двері жемчужні, а всю ограду твою — з дорогого каміння.

54:13 Дїти твої навчати ме сам Господь, і великий мир і гаразд буде проміж синами твоїми.

54:14 Справедливість твоя скріпить тебе, далека будеш від гнету, нїщо тобі його боятись, страх не наближить ся до тебе.

54:15 Будуть уставати на тебе, — та се не від мене, — і хто б нї узброївся проти тебе — погибне.

54:16 Я сотворив коваля, він роздуває угля в огнї, і виковує, що йому треба до дїла; — так і я сотворюю губителя до витрачення.

54:17 Нїякий знаряд, зроблений проти тебе, не буде придатний; та й всякий язик, що буде правуватись з тобою на судї, — ти обвинуватиш. Се є доля слуг Господнїх, се оправданнє їх від мене, — говорить Господь.

1 Кор 15:1–28

1 Звіщаю ж вам, браттє, благовістє, що я благовіствував вам, котре й прийняли ви, і в котрому встояли,

2 котрим і спасаєтесь, коли памятаєте, яким словом я благовіствував вам, хиба що марно увірували.

3 Бо я передав вам найперш, що й прийняв, що Христос умер за наші гріхи по писанням,

4 і що поховано Його, і що встав третього дня по писанням,

5 і що явив ся Кифі а опісля дванайцятьом.

6 Після того явив ся більш пяти сотень братам разом, з котрих більше живуть і досї, инші ж і впокоїлись.

7 Після того явив ся Якову, а потім усїм апостолам.

8 На останок же всїх, мов якому недорідку, явивсь і менї.

9 Я бо останнїй з апостолів, котрий недостоєн зватись апостолом, бо гонив церкву Божу.

10 Благодаттю ж Божою я те, що є; і благодать Його до мене була не марна, а більш усїх їх працював я; не я ж, а благодать Божа, що зо мною.

11 Чи то ж я, чи то вони, так проповідуємо, і так ви увірували.

12 Коли ж про Христа проповідуєть ся, що Він з мертвих устав, то як се деякі між вами кажуть, що нема воскресення мертвих?

13 Коли ж воскресення мертвих нема, то й Христос не воскрес;

14 коли ж Христос не воскрес, то марна проповідь наша, марна ж і віра ваша.

15 І ми являємось кривими сьвідками Божими, бо сьвідкували про Бога, що воскресив Христа, котрого не воскресив, коли мертві не встають.

16 Бо коли мертві не встають, то й Христос не встав.

17 А коли Христос не встав, то марна віра ваша: ви ще в гріхах ваших.

18 Тодї й померші в Христї погибли.

19 Коли тільки в сьому життї вповаємо на Христа, то окаяннїщї (нещасливійші) ми всїх людей.

20 Тепер же Христос устав з мертвих; первістком між мертвими став ся.

21 Яко ж бо через чоловіка (прийшла) смерть, так через чоловіка й воскресеннє з мертвих.

22 Як бо в Адамі всї вмирають, так і в Христї всї оживають.

23 Кожен своїм порядком: Первісток Христос, а потім Христові у приходї Його.

24 Тодї (прийде) конець, як передасть царство Богу й Отцеві, як зруйнує всяке старшинуваннє і всяку власть і силу.

25 Мусить бо Він царювати, доки положить усїх ворогів під ноги Його.

26 Останнїй ворог зруйнуєть ся — смерть.

27 Усе бо впокорив під ноги Його. Коли ж рече, що все впокорено, то явно, що окрім Того, хто покорив Йому все.

28 Коли ж упокорить ся Йому все, тодї і сам Син упокорить ся Тому, хто впокорив Йому все, щоб Бог був усе у всьому.

Йов 18:1–8

1 Відказав Билдад Савхеаський й промовив:

2 Докіль словами ще вам перекидатися марно? Нумо лиш, братись за за ум, і тодї поговоримо.

3 Чому вважатись нам за скот і бути пониженими в власних очах наших?

4 О, ти, що в досадї своїй душу свою роздираєш! Чи то ж задля тебе опустїє земля та пересунуться скелї з місць своїх?

5 Та ж у безбожного мусить потахнути сьвітло, а з огня його не остане й искри.

6 Стемнїє сьвітло в домівцї його, й сьвічка його загасне над ним.

7 Змалїють кроки могучостї його, й повалить його власний намір його;

8 Бо він попаде в сїть ногами своїми й в плетїнках буде плутатись.