День 274 з 365

Іс 55:1–57:21

55:1 Хто хоче пити, йдїть усї до вод, у кого нема срібла, йдїть, купуйте й споживайте; йдїте, купуйте без срібла, й без плати вино й молоко.

55:2 Чого вам одважувати срібло за те, що не хлїб, і працю вашу за те, що не засичує? послухайте вважно мене, й їжте добро, а душа ваша нехай роскошує в наїдках масних.

55:3 Прихилїте ухо ваше й прийдїть до мене; слухайте, а жити ме душа ваша; — і дам вам віковічний завіт незмінної милостї, яку я обіцяв Давидові.

55:4 Се я дав його сьвідком народам, проводирем і наставником народів.

55:5 Се — призовеш ти люд, тобі чужий, і народи, що тебе не знали, посьпішать до тебе задля Господа, Бога твого, й задля Сьвятого Ізрайлевого, бо він тебе прославив.

55:6 Шукайте Господа, докіль можна знайти його, кличте до його, коли до вас близько.

55:7 Нехай безбожник путь свою покине, а беззаконник помисли свої, та нехай обернеться до Господа, а він помилує його, й до Бога нашого, бо він на ласку пребагатий.

55:8 Мої мислї — се не ваші мислї, та й ваші дороги — не мої дороги, говорить Господь.

55:9 Нї, як небо висше землї, так дороги мої висше доріг ваших, і задуми мої висше задумів ваших.

55:10 Як дощ і снїг із неба сходить, і туди не вертається, але наповає землю, щоб вона родила й ростила; щоб вертала насїннє тому, хто її обсїває, і хлїб тому, хто їсть, —

55:11 Так і слово моє, що виходить із уст у мене, — до мене не вертається впорожнї, але чинить те, що менї вгодно, й довершує те, чого я послав його.

55:12 Тим же то вийдете ви в радощах, і спокій буде вас супровожати; гори й узгірря сьпівати муть навперід вас піснї, і всї дерева в полі — плескати муть вам у долонї.

55:13 Замість тернини рости ме кипарис; замість кропиви родити ме мирт; се буде на славу Господню, на памятник вічний, що не покрушиться.

56:1 Так говорить Господь: Допильновуйте суду й чинїть справедливість; спасеннє бо моє недалеко, й незабаром одкрита буде справедливість.

56:2 Щастен чоловік, що се чинить обачно, й син чоловічий, що твердо в законї держиться, той, що береже суботу від опоганення, а руку свою від усякого зла впиняє.

56:3 Нехай не говорить чужениця, що пристав до Господа: Господь зовсїм вилучив мене зміж свого люду, та й скопець нехай не каже: Дерево сухе я.

56:4 Бо так Господь говорить про скопцїв: хто шанує мої суботи, й вибирає те, що менї до вподоби, та вірно держиться завіту мого, —

56:5 Такому дам я в дому мойму й між мурами моїми ще красше місце й лучше імя, нїж самим синам і дочкам; дам імя їм вічне, що не загине.

56:6 Та й синів ізміж чужоплемінників, що пристануть до Господа, щоб йому служити й імя Господнє любити, та бути рабами його, — всїх, що стережуть мою суботу від опоганення, і твердо стоять у мойму завітї,

56:7 Тих приведу я на сьвяту гору мою й звеселю-ущасливлю в мойму домі молитви; всепалення їх і жертви їх будуть любі менї на жертовнику моїм; бо дом мій названий буде домом молитви про всї народи.

56:8 Господь Бог, що збірає до купи розсипаного Ізраїля, ось так говорить: до зібраних в Ізраїлї я ще й инших буду збірати.

56:9 Ви, все зьвіррє польове й гаєве, приходїть їсти!

56:10 Сторожі їх — слїпі всї й невіжі; всї вони пси нїмі, не можуть гавкати, мріють бурмотять, дрімаючи, люблять тільки спати.

56:11 Се — пси, все голодуючі, наситу не знають; се — пастирі безглузді: всї позирають лиш на свою дорогу; кожний до останнього дбає про свою лиш користь.

56:12 Приходїть (говорять вони), достану вина, напиймось сикери; як сьогоднї, так буде й завтра; ба ще й більше!

57:1 Праведний вмерає, та й нїхто сього не бере собі до серця; і люде побожні забераються з землї, та нїхто й не думає, що се праведник заберається з сьвіта, щоб не бачити ледарства.

57:2 Він відходить туди, де впокій; всї, що ходять правою дорогою, спочнуть спокійно на ложах своїх.

57:3 Приступіте ж, ви, до мене, дїти чарівницї; ви, кодло перелюбників та блудниць!

57:4 Із кого ви глузуєте? проти кого роззївлюєте роти, висолоплюєте язики? чи ви ж не зрадливі дїти, чи не кодло ложі?

57:5 Ви, що в блудї з ідолами потопаєте під кожним деревом розлогим, і бовванам дїти заколюєте понад водою та під скелями щілястими?

57:6 В гладких каменюках над бурчаками твоя роскіш; вони — вони твоє щастє; їм то ти приносиш жертви ливні і другі жертви; чи менї ж за се не гнївитись?

57:7 На високій та видній горі своє ти поставляєш ложе, й туди підходиш приносити жертву.

57:8 За дверима й за лутками ставиш памятники-ідоли свої; одвернувшись від мене, ти обнажуєшся й підходиш; розстелюєш постїль, вишукуєш місце, змовляєшся з тими, котрі тобі любі.

57:9 Ти ходила й до царя з пахущими мастьми, та все їх намножувала; ще ж слала й посли в краї далекі, та понижувалась як найглибше.

57:10 Утомлялась, блукаючи дорогами твоїми, та не сказала собі: „пуста надїя!‟ ти все ще знаходила силу в руцї своїй, і не впадала на силах.

57:11 Кого ж се злякалась ти, хто се тобі таким страшним здавався, що ти менї невірною зробилась, не думала про мене та й перестала носити в твойму серцї? Невже ж перестала ти боятись мене тому, що я довго мовчав?

57:12 О, я покажу праведність твою і вчинки твої, та вони не вийдуть у користь тобі.

57:13 Як ти заголосиш, — чи ж поможе тобі збір твій? — та ж їх усїх понесе вітер, розвіє подих його; хто ж покладає надїю на мене, той унаслїдує землю, й посяде сьвяту гору мою.

57:14 І сказав: Здіймайте, пробирайте, рівняйте дорогу, забірайте все спотичливе з дороги люду мого.

57:15 Так бо говорить високий, величній, вічно живущий, Сьвятий на імя: Я живу на висотах і в сьвятинї, та й з тими, в кого дух сокрушен, в кого серце смиренне, щоб оживляти духа смиренних і додавати життя серцям сокрушених.

57:16 Не до віку ж бо я судитись буду, не вічно гнївитись, бо знемігся б передо мною дух і всяка душа, що я сотворив.

57:17 За гріх зажерливостї його я гнївивсь і карав його, скривав лице моє й досадував; він же ж відвернувся й пійшов по дорозї за своїм серцем.

57:18 І бачив я дорогу його, та й сцїлю його, і буду водити його й потїшати його та й безʼутїшних у него.

57:19 Я додержу слова: мир, упокій далекому й близькому, говорить Господь, — та й сцїлю його.

57:20 А безбожні — як море розбурхане, що не може втихомиритись, і води його викидають каломут і грязиво.

57:21 Нема миру безбожним — говорить Бог мій.

1 Кор 15:29–58

29 Ато що робити муть ті, хто хрестить ся ради мертвих, коли зовсїм мертві не встають? чого ж і хрестять ся ради мертвих?

30 Чого ж і ми небезпечимось всякого часу?

31 Що-дня вмираю; так (по правдї нехай буде) менї ваша похвала, що маю в Христї Ісусї, Господї нашому.

32 Коли б я чоловічим робом боров ся з зьвірями в Єфесї, то яка менї користь, коли мертві не встають? Нумо їсти й пити, бо завтра помремо.

33 Не обманюйте себе: ледачі бесїди псують добрі звичаї.

34 Протверезїть ся праведно та не грішіть; бо деякі не знають Бога. На сором вам глаголю.

35 Та хто-небудь скаже: Як устануть мертві? і в якому тїлї прийдуть?

36 Безумний! що ти сїєш, не оживе, коли не вмре.

37 І що сїєш, не тїло будуче сїєш, а голе зерно, як лучить ся, пшеничне, або яке инше.

38 Бог же дає йому тїло, яке схоче, і кожному насїнню своє тїло.

39 Не кожне тїло таке саме тїло; тільки инше тїло в людей, инше тїло в скотини, инше у риб, инше ж у птаства.

40 (Єсть) і тїла небесні й тїла земні, та инша слава небесних, а инша земних.

41 Инша слава сонця, а инша слава місяця, і инша слава зір; зоря бо від зори відрізняєть ся славою.

42 Так і воскресеннє мертвих. Сїєть ся у зотлїннє, устає у нетлїнню.

43 Сїєть ся в безчестю, устає в славі; сїєть ся в немочі, устає в силї.

44 Сїєть ся тїло душевне, устає тїло духовне; єсть тїло душевне і єсть тїло духовне.

45 Так і написано: Став ся первий чоловік Адам душею живою, а останнїй Адам духом животворящим.

46 Тільки перш не духовне (було), а душевне, духовне ж потім.

47 Первий чоловік із землї земний; другий чоловік Господь з неба.

48 Який земний, такі й земні; і який небесний, такі й небесні.

49 І яко ж носили ми образ земного, так носити мем і образ небесного.

50 Се ж глаголю, браттє, що тїло і кров царства Божого наслїдити не може; і зотлїннє незотлїння не наслїдить.

51 Ось тайну вам глаголю: Всї не впокоїмось, всї ж перемінимось.

52 У хвилину, у миг ока, за останньою трубою — бо затрубить, і мертві повстають нетлїнними, і ми попереміняємось.

53 Треба бо тлїнному сьому одягнутись у нетлїннє, і смертному сьому одягнутись у безсмертє.

54 Як же тлїнне се одягнеть ся в нетлїннє і смертне се одягнеть ся в безсмертє, тодї станеть ся написане слово: Пожерта смерть побідою.

55 Де в тебе, смерте, жоло? де в тебе, пекло, побіда?

56 Жоло ж смерти — гріх, а сила гріха — закон.

57 Богу ж дяка, що дав нам побіду через Господа нашого Ісуса Христа.

58 Тим же, браттє моє любе, бувайте тверді, стійкі, надто збогачуючись у дїлї Господньому завсїди, знаючи, що праця ваша не марна перед Господем.

Йов 18:9–21

9 Спіймають пута ноги його, й грабіжник уловить його.

10 Невидимо розложені по землї силця на його, й западнї по дорозї.

11 Кругом страхи лякати муть його, й зневолять його кидатись то сюди то туди.

12 Вичерпаєсь із голоду сила в йому, й погибель готова під боком його.

13 Зʼїсть тїло його, зʼїсть всї члени його перворідна (небувала) недуга смертї.

14 Прогнана буде з домівки в його надїя його, а се доведе його до царя страхів.

15 Осядуть в наметї його (чужі), бо стане він уже не його; домівку його посиплють сїркою.

16 Знизу усхне коріннє його, а вгорі зовяне верховіттє його.

17 Щезне про його память із землї й імени його не згадувати муть на базарі.

18 Проженуть його з сьвітла в тьму, й зітруть його з кругогляду земного.

19 Нї сина нї внука не буде в народї його, не зістанеться нїхто в домівцї його.

20 День (погибелї) його злякає потомків, а сучасників обгорне жахом.

21 Такі пробутки беззаконного, оттаке місце того, хто не знає Бога!