День 276 з 365

Іс 61:1–63:19

61:1 Дух Господа Бога (спочив) на менї, бо Господь помазав мене на те, щоб принести благу вість убогим; післав мене сцїляти сокрушених серцем; вістити невольникам визвол на волю, а увязненим — відчиненнє темницї;

61:2 Проповідувати рік примирення Господнього й день пімсти Бога нашого, потїшити всїх засумованих;

61:3 Сповістити сумним у Сионї, що даний їм буде вінець замість попелу, замість плачу — єлей радощів; замість сумовитого серця — одежа слави; й назвуть їх сильними в справедливостї, насадом Господнїм на його прославу.

61:4 І забудують вони вікові пустинї, відбудують давні розвалища і поновлять міста попустошені, що з давнезних давен були запустїли.

61:5 І поприходять чужинцї й пасти муть вашу отару, й сини чужениць будуть у вас хлїборобами та виноградарями вашими.

61:6 А ви будете зватись сьвященниками Господнїми, величати муть вас слугами Бога нашого; будете користуватись достатками народів і славитись їх славою.

61:7 За ваш сором оддано буде вам удвоє; за стид будуть вони радуватись своєю долею, бо в країнї своїй удвоє стільки посядуть; веселощі вічні будуть у них.

61:8 Я бо, Господь, люблю правосуддє, ненавиджу здирство з насилуваннєм, і віддам їм заплату по правдї й зроблю з ними вмову-завіт віковічний;

61:9 І насїннє їх знати муть народи, а потомність їх голосна буде між племенами; всї, хто їх буде знати, довідаєсь, що вони — насїннє, благословене Господом.

61:10 Велико радуватись буду Господом, звеселиться душа моя Богом моїм; він бо зʼодягнув мене в одежу спасення, ризою справедливостї обгорнув мене; мов на жениха, вложив вінець, мов княгиню, прибрав окрасами.

61:11 Як земля бо видає вроджай свій, і як город родить насїннє своє, — так виявить Господь Бог справедливість і славу перед усїма народами.

62:1 Не вмовкну я ради Сиона, не втихну задля Ерусалиму, аж докіль, як сьвітло, заблисне справедливість його, а спасеннє його — як горючий сьвітильник.

62:2 І побачять народи справедливість твою й усї царі — славу твою, і дадуть тобі нове імя, яке уста Господнї наречуть.

62:3 І будеш, наче корона в руцї в Господа, наче царський вінець — в долонї Бога твого.

62:4 Не будуть уже тебе звати покидкою, не будуть звати край твій пустинею, а звати муть тебе: Ласкавість моя на нїй, а країну твою — замужня; Господь бо вподобав тебе, й земля твоя знов подружиться.

62:5 Як той молодик дружиться з дївчиною, так сини твої одружаться з тобою; і, як той жених радїє своєю княгинею, так буде Бог твій утїшатись тобою.

62:6 На мурах твоїх, Ерусалиме, я сторожу поставив, і не вмовкати ме вона нї в день, нї серед ночі. О ви, що пригадуєте Господа, — не вмовкайте! —

62:7 Не вмовкайте перед ним, аж покіль не відновить він Ерусалима та поки не зробить його славним на землї.

62:8 Поклявсь Господь правицею своєю і кріпкою рукою своєю: Не дам уже більше зерна твого супостатам твоїм у їжу, не буде вже більш чужениця вина твого пити, що ти його порав; а той,

62:9 Хто жне його, їсти ме його, вихваляючи Бога, й хто виноград порав, той і вино буде пити в сьвятому дворі його.

62:10 Ійдїте ж, ходїте в ворота й дорогу народові рівняйте! Рівняйте, рівняйте дорогу, геть усе каміннє з дороги счисчайте, виставте знамено народам!

62:11 Се, обявляє Господь з краю до краю землї: Скажіте дочцї Сионовій: ось ійде твій спаситель; із ним його заплата й нагорода його перед ним.

62:12 І назвуть їх народом сьвятим, одкупленим від Господа, а тебе називати муть містом пошукованим, а не опущеним.

63:1 Хто се йде з Едому, в червоній одежі з Босору, такий величний в своїй одежі, що виступає в повнотї сили своєї? — Се я, — той що в устах його справедливість, я, сильний до рятовання.

63:2 Чом же одїж твоя червона, а ризи твої — мов у того, що топтав виноград у тискарнї?

63:3 Я топтав виноград сам один, не було зміж народів нїкого зо мною; і я потоптав їх у гнїву мойму, давив їх у досадї моїй; кров їх бризгала на мої ризи, от я й замаргав усю одїж мою;

63:4 День бо помсти мав я на умі, і настав рік визволу людей моїх.

63:5 Я дивився, й не було помічника; дивувався, що не було кому піддержати мене; та менї помогла рука моя, й досада моя — вона піддержала мене;

63:6 І потоптав я ворогів в гнїву мойму, розбив їх у досадї моїй, і полив землю їх кровю.

63:7 О, вдячно буду згадувати змилуваннє Господнє, і буду славити Господа за все те, що Господь дарував нам; за всї блага для дому Ізраїля, які явив йому в милосердю свому і великій ласкавостї своїй.

63:8 Він бо сказав: Вони ж народ мій, дїти, що не зломлять вірностї, — і він спасав їх.

63:9 В кожній недолї їх він не покидав їх, і ангел лиця його рятував їх; з любови своєї й з милосердя свого визволяв їх; підняв їх і носив по всї днї давні.

63:10 Та вони неслухняні бували й печалї завдавали духові його; за те ж він одвертався і ставав їм неприятельом; і сам воював проти них.

63:11 Тодї згадав народ часи давні, Мойсейові: де він — той, що вивів їх із моря з пастирем овець його? де той, що сьвятого духа свого вложив йому в серце?

63:12 Той, що вів Мойсея за праву руку величним рамям своїм; роздїлив перед ним води, щоб вічне вчинити імя собі;

63:13 Той, що вів їх через безоднї, мов коня степом широким, та й не спотикались.

63:14 Мов стадо, що легко сходить у долину, так дух Господень вів їх до впокою. Оттак водив ти твій нарід, щоб собі імя славне вчинити.

63:15 Споглянь же з небес, подивись із пробутку твого сьвятого й славного: Де любовний жар і кріпость твоя? — ласкавість твоя й милосердє твоє до мене — вони здержані!

63:16 Нї, тілько ти — отець наш; бо Авраам нас не відав, та й не знав про нас Ізраїль; ти, ти, Господь, — отець наш; від віків на імя тобі: Відкупитель наш.

63:17 Про що, Господи, допустив ти се на нас, щоб з путя твого ми збились, щоб закаменїло серце наше й перестало тебе боятись? Обернися ж задля слуг твоїх, задля поколїнь наслїддя твого.

63:18 На короткий час допалась вона народові сьвятостї твоєї, вороги бо наші взяли під ноги сьвятиню твою.

63:19 Ми тепер такими стали, наче б ти нїколи й не володїв над нами, наче б імя твоє не йменувалось над нами.

2 Кор 1:1–24

1 Павел апостол Ісуса Христа, волею Божою, та Тимотей брат, церквам Божим у Коринтї з усїма сьвятими у всїй Ахаї:

2 Благодать вам і впокій од Бога Отця нашого і Господа Ісуса Христа.

3 Благословен Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Отець милосердя і Бог всякої утїхи,

4 що втїшає нас у всякому горю нашому, щоб змогли ми утїшати тих, що у всякому горю, утїшеннєм, яким утїшаємось самі від Бога.

5 Бо яко ж намножують ся страдання Христові в нас, так Христом намножуєть ся і утїшеннє наше.

6 Чи то ж ми скорбимо, то для вашого втїшення і спасення, котре звершуєть ся терпіннєм тих мук, що й ми терпимо; чи то ми втїшаємось, то для вашого утїшення і спасення.

7 І впованнє наше тверде про вас, знаючи, що як спільники ви страдання нашого, так і утїшення.

8 Бо не хочемо, браттє, щоб ви не відали про горе наше, що було нам в Азиї, що над міру і над силу тяжко було нам, так що не мали вже надїї й жити.

9 Та сами в собі присуд смерти мали, щоб не надїяти ся нам на себе, а на Бога, що підіймає мертвих,

10 котрий з такої смерти збавив нас і збавляє, і на котрого вповаємо, що й ще збавляти ме,

11 за підмогою і вашої за нас молитви, щоб за те, що нам даровано стараннєм многих, многі за нас і дякували.

12 Се бо хвала наша, сьвідченнє совісти нашої, що ми в простотї і чистотї Божій, не в мудрости тїлесній, а в благодатї Божій жили на сьвітї, більше ж у вас.

13 Не инше бо пишем вам, як або що читаєте, або розумієте; маю ж надїю, що й до кінця зрозумієте,

14 як і зрозуміли нас від части, що ми хвала вам, яко ж і ви нам у день Господа нашого Ісуса Христа.

15 І в сїй певнотї хотїв був я прийти до вас перше, щоб і другу благодать мали,

16 а через вас пройти в Македонию, і знов з Македониї прийти до вас, а ви щоб провели мене в Юдею.

17 Сього бажаючи, хиба я легким розумом що робив? або що задумую, чи по тїлу задумую, щоб було в мене то так — так, то, нї — нї.

18 Вірен же Бог, що слово наше до вас не було „так‟ і „нї‟.

19 Бо Син Божий Ісус Христос, вам нами проповідуваний, мною та Сильваном, та Тимотеєм, не був „так‟ і „нї‟, а було у Йому „так‟.

20 Бо скільки обітниць Божих, то (все) в Йому „так‟ і в Йому „амінь‟, на славу Божу через нас.

21 Той же, що утверджує нас із вами у Христа й намастив нас — Бог,

22 Він і запечатав нас, і дав задаток Духа в серцях наших.

23 Я ж сьвідком Бога призиваю на свою душу, що, щадивши вас, ще не прийшов в Коринт.

24 Не тому, що ми пануємо над вірою вашою; нї, ми помічники вашої радости, бо ви стоїте вірою.

Йов 19:1–13

1 І відказав Йов і рече:

2 Докіль мучити мете душу мою й торгати мене словами?

3 Вже ж ви й так десять раз соромили мене; чи ж вам не стидно, так тїснити мене?

4 Коли я й справдї провинився, то провина моя на менї зостанесь.

5 А коли вам так любо, величатись надо мною й докоряти менї осоромленнєм моїм,

6 То знайте, що се Бог поверг мене ʼд землї й обвів кругом мене сїть свою.

7 Ось, я кричу: кривда! й нїхто не чує; я голошу, а нема суду (справедливого).

8 Він перегородив менї путь, і я не маю переходу, й розпростер темноту на стежки мої.

9 Зволїк із мене славу мою й зняв вінець із голови моєї.

10 Навкруги опустошив мене, й я відходжу; й, неначе деревину, вирвав надїю мою.

11 Він запалав проти мене гнївом своїм, і в одно повернув мене з ворогами своїми.

12 Полки його притягли купою й справили дорогу собі на мене, та обсїли кругом намет мій.

13 Браттє моє оддалив від мене, а знакомі мої цураються мене.