День 297 з 365

Єр 35:1–36:32

35:1 Слово, що надійшло від Господа до Еремії за Йоакима Йосієнка, царя Юдейського:

35:2 Ійди до родини Рехавіїв і поговори з ними та й приведи їх до Господнього дому, в одну сьвітлицю, і дай їм пити вина.

35:3 Я взяв Язанїю, сина Еремії Авазинїєнкового, з його братами й з усїма його синами й усю родину Рехавіївську,

35:4 Та й привів їх до Господнього дому, в сьвітлицю синів Анана Годолїєнка, Божого чоловіка, що була коло сьвітлицї князївської, над сьвітлицею Маасеїною Селуменковою, придверника;

35:5 І поставив я перед Рехавіївською родиною повні чаші вина й збанки, й промовив до них: Пійте вино.

35:6 Та вони відказали: Вина ми не пємо, бо Йонадав Рехавенко, наш предок, дав нам заповіт, сказавши: Не пийте вина нї ви самі, нї дїти ваші по віки.

35:7 Та й домів не будуйте й насїння не сїйте, й виноградників не насаджуйте, й не майте їх, а жийте в наметах, поки й віку вашого, щоб вам довго прожити на сїй землї, де ви лиш — приходнї.

35:8 І ми послухали наказу предка нашого Йонадава Рехавенка в усьому, що він повелїв нам, щоб не пити вина ввесь вік наш, — ми й жінки наші, сини наші й дочки наші, —

35:9 Та щоб не будувати хат на пробуток; і нема в нас нї виноградників, нї поля, нї засїву.

35:10 І живемо ми в наметах, і слухаємо й чинимо все, що повелїв нам предок наш Йонадав.

35:11 Як же напав на сю країну Навуходонозор, царь Вавилонський, тодї сказали ми собі: Нумо, схоронїмося в Ерусалим перед військом Халдейським і перед військом Сирийським, і так ми тепер живемо в Ерусалимі.

35:12 І надійшло слово Господнє до Еремії таке:

35:13 Так говорить Господь Саваот, Бог Ізраїля: Ійди та скажи мужам Юдиним і осадникам Ерусалимським: Чи вже ж ви не наберете собі з сього науки, щоб слухати слів моїх? говорить Господь.

35:14 Слова Йонадавові Рехавенкові, що наповідав потомків своїх, не пити вина, заховуються; і вони не пють по сей день, бо слухають заповіту предка свого; а я говорив вам безнастанно, говорив від досьвітку, — та ви не слухали мене.

35:15 Надто я раз-по-раз посилав до вас усїх моїх рабів, пророків, і говорив: Звернїте бо кожен із ледачої стежки своєї та поправтесь ув учинках ваших, і не ходїте за иншими богами, щоб їм служити, — а жити мете собі на землї, що я надїлив вам і отцям вашим. Та ви не нахиляли уха й не слухали мене.

35:16 Позаяк потомки Йонадавові, Рехавенки, виповняють заповіт предка свого, що він дав їм, а сей люд мене не слухає,

35:17 То Господь, Бог Саваот, Бог Ізраїля, так говорить: Пошлю оце на Юдею й на всїх осадників Ерусалимських усе те лихолїттє, що я вирік на них; за те, що я говорив їм, а вони не слухали, я кликав їх, а вони не озивались.

35:18 До родини ж Рехавійської сказав Еремія: Так говорить Господь сил небесних, Бог Ізрайлїв: За те, що ви додержували заповіт Йонадавів, предка вашого, й так усе чините, як він вам повелївав, —

35:19 За те, так говорить Господь сил небесних, Бог Ізраїля, — не переведеться в Йонадава Рехавенка потомок, що стояти ме перед лицем моїм по всяк час.

36:1 У четвертому роцї Йоакимовому, царя Юдейського, надійшло від Господа слово до Еремії:

36:2 Возьми книговий звиток та й посписуй в йому всї слова, що я тобі говорив про Ізраїля й про Юду й про всї народи з того часу, як я почав говорити тобі, з часів Йосіїних та й по сей день;

36:3 Може дом Юдин, почувши про всї нещастя, які я задумав на них наслати, вернеться кожен із ледачої своєї дороги, — нехай би я простив неправедність їх, і гріхи їх.

36:4 І прикликав Еремія Варуха Нирієнка, й вписав Варух у книговий звиток, так як йому Еремія проказував всї слова Господнї, які він йому говорив.

36:5 І наказав Еремія Варухові так: Мене заперто і не можу пійти в дом Господень;

36:6 Так ійди ти, й прочитай із книгового звитка написані з уст моїх слова Господнї голосно перед народом в день посту; та й перед усїма Юдеями, що поприходять із городів своїх, прочитай їх на голос.

36:7 Може вони стануть засилати покірні молитви перед лице Господнє і кожне з них вернеться з ледачої дороги своєї; бо великий гнїв і досаду обявив (менї) Господь на сей нарід.

36:8 І вчинив Варух Нирієнко все, що повелїв йому пророк Еремія, щоб слова Господнї, написані в звитку, прочитати в дому Господньому.

36:9 У пятому ж роцї Йоакимовому Йосієнковому, царя Юдейського, в девятому місяцї, оповіщено піст перед лицем Господнїм всьому людові в Ерусалимі й усьому народові, що поприходив із городів у Ерусалим.

36:10 І перечитав Варух перед усїм народом слова Ереміїні в дому Господньому, в сьвітлицї писаря Гемарії Сафаненка, на верхньому подвіррі, коло ввіходу в нові ворота в дому Господньому.

36:11 А Михей Гемарієнко Сафаненко, вислухавши всї слова Господнї, написані в книзї,

36:12 Пійшов у царську палату, в будинок писарів, а там седїли всї князї: царський писарь Елисам, і Делаїя Семаїєнко, й Елнатан Ахборенко, й Гемарія Сафаненко, й Седекія Ананїєнко, й усї князї;

36:13 І переповів їм Михей усї слова, що чув, як Варух читав звиток голосно перед народом.

36:14 Тодї послали всї князї до Варуха — Егудїя Натанїєнка, сина Селеміїного, сина Хусіїного, сказати йому: Возьми звиток, що читав єси людові, та й приходь. І взяв Варух Нирієнко звиток в свою руку, й прийшов до них.

36:15 Вони сказали йому: Сїдай і прочитай нам на голос; і Варух прочитав їм голосно.

36:16 Вислухавши ж вони всї слова, поглядали з переляком один на одного та й кажуть Варухові: Нам би конче переказати цареві всї оцї слова.

36:17 І поспитали в Варуха: Розкажи ж нам, як ти списав всї слова цї з його уст?

36:18 І відказав їм Варух: Він промовляв менї устами всї ʼцї слова, я ж писав їх у книзї чернилом.

36:19 І сказали князї Варухові: Ійди й сховайся, ти й Еремія, так щоб нїхто не знав, де ви.

36:20 Потім подались до царя у двір, зоставивши звиток у сьвітлицї царського писаря Елисама, та й розповіли цареві всю справу.

36:21 І послав царь Егудїя по книгу, і взяв її сей із будинку царського писаря Елисама; й читав її Егудїй наголос перед царем і всїма князями, що стояли навкруги царя.

36:22 Царь же перебував під той час, — се було в девятому місяцї — в зимовому дворі, а перед ним горів жар у кітлику.

36:23 Що разу, як Егудїй перечитав два чи три листки, одрізував він їх писарським ножиком і кидав на огонь у кітлику, аж покіль увесь звиток ізгорів на огнї.

36:24 Та не збоялись і не роздерли на собі одежі нї царь, нї всї його слуги, що вислухали всї ʼцї слова.

36:25 І хоч Елнатан і Делаїя й Гемарія царя благали не палити звитка, то він їх не послухав.

36:26 Ба ще й повелїв царь Ерамеїлові Амелехенкові, і Сераїї Азриїленкові та Селемії Авдиїленкові спіймати Варуха, писаря, і Еремію, пророка; та Господь охоронив їх.

36:27 І надійшло слово Господнє до Еремії, після того, як царь спалив звиток із тими словами, що посписував їх Варух із уст Ереміїних, і сказано йому:

36:28 Возьми собі другого звитка та й спиши на йому всї слова, що були на першому звиткові, що його спалив Йоаким, царь Юдейський;

36:29 І скажи про Йоакима, царя Юдейського, так: Ось що говорить Господь: Спалив єси того звитка, кажучи: На що ти написав в йому, що царь Вавилонський певно прийде й землю сю звоює, а люде й скотину в їй повигублює? —

36:30 Тим же то говорить Господь про Йоакима, царя Юдейського, так: Не мати ме він потомка, що седїв би на Давидовому престолї, і лежати ме труп його, кинутий на дневну спеку й на ночну холоднечу;

36:31 І скараю його й рід його й слуги його за їх неправедність, і пошлю на їх і на осадників Ерусалимських і на всїх мужів Юдейських усе лихо, що вирік на них, а вони того не слухали.

36:32 І взяв Еремія другого звитка та й передав його писареві Варухові Нирієнкові, а сей списав на йому всї слова тої книги, що її спалив Йоаким, царь Юдейський, так як проказував йому Еремія, — надто ж іще добавлено до того многі такі ж слова.

Еф 3:1–21

1 Того ради й я, Павел, вязник Ісус-Христів за вас поган.

2 Коли ви чували про служеннє благодати Божої, даної менї між вами,

3 що одкриттєм обявилась менї тайна (яко ж перше я написав коротко,

4 з того можете, читаючи, зрозуміти розум мій у тайнї Христовій),

5 котра в инших родах не обявилась синам чоловічим, яко ж тепер одкрилась сьвятим Його апостолам і пророкам Духом,

6 що погане також наслїдники, однотїлесники і спільники обітування Його в Христї через благовістє,

7 котрому став я служителем по дару благодати Божої, даної менї по дїйству сили Його.

8 Менї, меньшому всїх сьвятих, дана ся благодать, благовістити між поганами про недослїджене багацтво Христове,

9 і зʼясувати всїм, що се за спільність тайни, закритої од віків у Бозї, що створив усе Ісусом Христом,

10 щоб обявилась тепер князївствам і силам на небесах через церкву усяка премудрість Божа,

11 по вічньому постановленню, котре зробив у Христї Ісусї, Господї нашому,

12 в котрому маємо сьміливість і приступ у надїї через віру Його.

13 Тим же благаю вас не смутитись горем моїм про вас, котре єсть слава ваша.

14 Того ж то приклоняю колїна мої перед Отцем Господа нашого Ісуса Христа,

15 від котрого всяке отцївство на небесах і на землї зветь ся,

16 щоб дав вам по багацтву слави своєї утвердитись силою через Духа Його у нутряному чоловіку,

17 щоб Христос вселив ся вірою в серця ваші, щоб ви, закоренившись і оснувавшись у любови,

18 могли зрозуміти з усїма сьвятими, що таке ширина, й довжина, й глибина, й висота,

19 і зрозуміти любов Христову, що перевисшує (всякий) розум, щоб сповнились усякою повнею Божою.

20 Тому ж, хто може зробити геть більш над усе, чого просимо або думаємо, по силї, що дїйствує в вас.

21 Тому слава в церкві в Христї Ісусї по всї роди на віки вічні. Амінь.

Йов 24:12–25

12 У містї стогнуть люде, душа гублена квилить, а Бог сього не боронить.

13 Є між ними й вороги сьвітла, що не знають шляхів його, й не ходять стежками його.

14 Досьвіта встає убийник, вбиває бідного й нужденного, а ніччю стає злодїєм.

15 Темряви й те око жде, що до перелюбок ласе; говорить: нїхто не побачить мене, — та й вид собі закриває.

16 В пітьмі підкопуються в доми, що по днинї собі їх запримітили; сьвітла вони не хотять знати.

17 Бо густа тьма — се їх ранок, із мороком дружні вони, люба їм пітьма да страхи.

18 Такий є легкий собі — хоч би й поверх води. О, проклята доля його на землї! Нехай і не бачить дороги садів виноградних!

19 Посуха й спеки пожирають, хоч би й снїжну воду; оттак безодня — грішників.

20 Нехай відцурається такого матерня рідна утроба; нехай лакомляться на нього черви; нехай загине про його память; мов та деревина, нехай зломиться беззаконник!

21 Він гнобить бездїтну, що не роджала дитини, й вдовицї не чинить добра.

22 Він і дужих перемогає силою своєю; він устає, і нїхто не певний життя свого.

23 А Бог подає йому безпеку, — він же ж на те й вповає — та очі його (Бога) видять таких поступки.

24 Піднялись вони високо, — та ось і нема їх; падають і вмірають, як кожний на сьвітї, й неначе колоссє, стинаються.

25 А коли се не так, то хто мою льжу докаже, й в нїщо оберне мову мою?