День 305 з 365

Єр 51:1–32

1 Так говорить Господь: Се я підійму проти Вавилону й живущих посеред його противників моїх бурний вітер.

2 І пошлю віяльників на Вавилон, а вони розвіють його й спустошать землю його, вони бо в час злиднїв нападуть на його з усїх боків.

3 Нехай стрілець натягає лука супроти тих, що й собі ж натягають лука та величаються зброєю своєю; не щадїте молодиків його, вигублюйте все військо його.

4 Нехай падуть побиті на землї Халдейській, а поранені — по улицях її.

5 Не покинув бо вдовою Бог, Господь Саваот, Ізраїля й Юду, хоч їх земля повна провин проти Сьвятого Ізрайлевого.

6 Втїкайте з посеред Вавилону й рятуй кожне душу свою, щоб і вам не погибнути за беззаконство його; се бо година помсти Господньої, — він віддає йому заплату його.

7 Золотим кубком був Вавилон у руцї Господнїй, впивалась із його вся земля; народи пили з його й метались, мов біснуваті.

8 Несподївано впаде Вавилон та й розібється; голосїте по йому, дайте балзаму на рани його, — може позагоюються.

9 Гоїли ми Вавилона, та він не вигоївся. — Покиньте ж його, рушаймо кожен у свою землю, суд бо над ним дойшов до неба й сягонув аж за хмари.

10 Вивів Господь на сьвітло нашу справедливу справу; ходїмо й звістїмо на Сионї дїло Господа, Бога нашого.

11 Гостріте стріли, наповнюйте сагайдаки; Господь підпалив завзяттє царів Мидійських, задумав бо проти Вавилону, його затратити, — се помста Господня, помста за храм його.

12 Підійміте стяга проти мурів Вавилонських, побільшіте чату, приготуйте засїди, бо, що Господь задумав, те все так учинить, як виповів на осадників Вавилонських.

13 О, ти, що живеш над великими водами, багатий на скарби! прийшов кінець твій, — міра захланностї твоєї!

14 Господь сил небесних поклявся собою самим: Правду кажу, що сповню тебе людьми, мов сараною, й підіймуть боєвий крик проти тебе.

15 Він сотворив землю силою своєю, утвердив круг земний премудростю своєю й розпростер небеса розумом своїм;

16 На його громовий голос шумлять води з хмар, а ті хмари приводить він від кінцїв землї; творить блискавицї серед дощу, й випускає вітри з запасних сховищ своїх.

17 Безумним виявлює себе кожен чоловік у свойму знаннї, і кожний плавильник соромить себе бовваном своїм, бо бовван, — се лож, і нема в йому духа.

18 Се пуста мана, робота облуду; в день караючих їх навідин вони зникнуть.

19 Не такий, як їх, пай Яковів; бо його Бог — се творець усього, а Ізраїль — се жезло царства його; Господь сил небесних — імя його.

20 Ти в мене — молот, знаряд воєнний; тобою я побивав народи; тобою розбивав царства;

21 Тобою я вбивав коня і їздеця його й тобою розторощував колесницю і візника її;

22 Тобою вбивав я чоловіка й жінку; тобою вбивав старого й молодого; тобою вбивав молодика й дївицю;

23 Тобою вбивав я пастуха й стадо його; тобою вбивав ратая й супруг волів його, тобою вбивав намісників і міських начальників.

24 Тепер же відплачу Вавилонові й усїм осадникам Халдейським за все зло, що вони заподїяли Сионові в очах ваших, говорить Господь.

25 Се я (став) проти тебе, ти (горда) горо пагубна, говорить Господь, що вигублюєш і заражуєш усю землю; я простягну на тебе руку мою, й скину тебе зо скелї та й зроблю тебе горою, до нага обгорілою.

26 З тебе не можна буде взяти й каменя вуглового, нї каменя на підвалину; ти будеш вічним безлюддєм, говорить Господь.

27 Виставте ж хоругву воєнну в землях; трубіте в труби між народами; вворужте проти його народи; поскликайте на його царства: Арарацькі, Минїйські, Аскеназькі; настановіть гетьманів проти його; наведїть коней, як жалючої сарани.

28 Узброїте проти його народи, царів Мідиї, намісників її, старшини міські, й усю підневолену їй землю.

29 Нехай затруситься й затремтить земля; бо спевняться на Вавилонї задуми Господнї, щоб повернути Вавилона в пустиню безлюдну.

30 Невміраки Вавилонські позрікались воюватись, седять без дїла по твердинях своїх, вичерпалась сила в них, побабіли; осади їх попалені, засови їх поламані.

31 Біжить гонець зустріч другому гонцеві, посел зустріч послові, щоб сповістити цареві Вавилонському, що город його від кінця до кінця опановано;

32 І броди позахоплювано, й трощу по багнах повипалювано, й військові люде в перестраху.

Флп 4:1–23

1 Тим же, браттє моє любе й жадане, радосте і вінче мій, стійте так у Господї, любі.

2 Благаю Єводию, благаю і Синтихию, щоб однаково думали в Господї.

3 Благаю й тебе, щирий товаришу, помагай їм, що працювали в благовіствуванню зо мною, і з Климентом, і з иншими помічниками моїми, котрих імення в книзї життя.

4 Радуйте ся завсїди в Господї, і знов кажу: радуйте ся.

5 Тихість вашу нехай зрозуміють усї люде. Господь близько.

6 Не журіть ся нїчим, а у всьому молитвою і благаннєм з подякою нехай обявляють ся прошення ваші перед Богом.

7 І мир Божий, що вище всякого розуму, нехай хоронить серця ваші і мислї ваші в Христї Ісусї.

8 На останок, браттє, що правдиве, що чесне, що праведне, що чисте, що любе, що хвалебне, коли (є в чому) яка чеснота й коли (є) яка похвала, про се помишляйте.

9 Чого ви і навчились, і прийняли, й чували, й видали в менї, те чинїть, то Бог миру буде з вами.

10 Зрадїв же я в Господї вельми, що вже раз згадали дбати про мене; ви ж бо й дбали, та не мали догідного часу.

11 Не задля недостатку глаголю; я бо навчивсь, що маю, тим і вдовольнятись.

12 Умію і смирити ся, умію й достаткувати; усюди й у всьому навчивсь і насищати ся, й голодувати, й достаткувати й недостаток терпіти.

13 Все здолїю в Христї, що мене покрепляє.

14 Одначе добре ви зробили, що приймаєте участь у моєму горю.

15 Знаєте ж і ви, Филипяне, що в починї благовіствування, як вийшов я з Македониї, нї одна церква не пристала до мене що до давання й приймання, тільки ви одні.

16 Бо й в Солунь раз і вдруге прислали ви на мою потріб.

17 Не то щоб я шукав дару, а шукаю овощу, що намножуєть ся на користь вашу.

18 Прийняв же я все і достаткую. Сповнив ся, прийнявши від Єпафродита послане од вас, солодкі пахощі, жертву приятну, угодну Богу.

19 Бог же мій нехай сповнить усяку потріб вашу, по багацтву своєму в славі, в Христї Ісусї.

20 Богу ж і Отцеві нашому слава на віки вічні. Амінь.

21 Витайте всякого сьвятого в Христї Ісусї. Витають вас брати, що зо мною.

22 Витають вас усї сьвяті, а найбільш которі з кесаревого дому.

23 Благодать Господа нашого Ісуса Христа з усїма вами. Амінь.

Йов 28:1–19

1 Так! срібло має початкову жилу, й золото своє місце, де його плавлють.

2 Залїзо добувають із землї, а мідь витоплюють із каміння.

3 (Чоловік) робить кінець тьмі й пильно шукає за (таким) каменем у мороцї й найглухійшій темнотї.

4 Пробивають закоп у місцях, де не постала нога; спускаючись, висять і сумують далеко від людей.

5 Земля, де хлїб росте, у нутрі розрита, неначе огнем.

6 Камінь її — то сафир із золотими крупцями.

7 Стежки туди не знає хижа птиця, й не зазирнуло туди око яструба;

8 Не топтали її левчуки, й не ходив по нїй шакаль.

9 На граніт накладає він (чоловік) руку свою, з коренем перевертає гори.

10 В скелях прорубує канали, й все дорогоцїнне вбачає око його.

11 Зупиняє протоки бурчаків і, що заховано в тьмі, все те на сьвітло виносить.

12 А де ж мудрість знайти? і де є місце розуму?

13 Чоловік не знає цїни її, й не знаходиться вона на землї живих.

14 Безодня говорить: Не в менї вона; та й море каже: Не в мене!

15 Не продається вона за золото та й не вимінюєсь її за срібло ваговите;

16 Не в цїнї вона з золотом Офирським, нї з дорогоцїнним ониксом, нї з сафіром.

17 Не рівняєсь із нею золото й кришталь, та й не виміняєш її за посуди щирозолоті.

18 А про коралї та перли й згадувати нїщо; здобути премудрість — цїннїйш над рубини.

19 Ба й топаз Етиопський їй не рівня; щирим золотом не цїнуєсь вона.