День 76 з 365
Чис 16:1–17:13, Мк 15:21–47, Прип 17:16–28
Старий Заповіт
16:1 Уперся Кораг, син Їзгара, сина Кегаа, сина Левієвого, а з ним Датан та Абірам Елїабенки та Он Пелетієнко, сини Рубенові,
16:2 Та й встали вони проти Мойсея, і з ними двістї пятьдесять чоловіка із синів Ізраїля, князї громадські, покликані до ради громадської люде з намениті.
16:3 І зібрались вони проти Мойсея та Арона, і промовили до них: Годї вам! Бо ж уся громада сьвята і Господь серед неї. Чого ж ви пнетесь високо над громадою Господньою?
16:4 Почувши те Мойсей упав на лице своє.
16:5 І промовив він до Корага й усієї роти його, і каже: Завтра сповістить Господь, хто його і хто сьвятий, щоб допустити його до себе; кого він вибрав, того допустить до себе.
16:6 Так учинїть: Нехай возьме з собою кадильницї Кораг і вся громада його,
16:7 І завтра положіть у їх жару, і положіть на йому кадило перед Господом; і нехай буде так: той чоловік, що вибере його Господь, нехай буде сьвятим. Буде з вас, Левієві сини!
16:8 І промовив Мойсей до Корага: Слухайте ж, сини Левієві!
16:9 Хиба мало вам, що Бог Ізраїлїв вилучив вас із громади Ізраїля, щоб вам можна приближитись до його, щоб вам можна послугувати в храминї Господнїй та стояти перед громадою послугуючи їй,
16:10 Що удостоїв тебе і всїх братів твоїх, синів Левієвих з тобою, приближитись до його? А вам ще й сьвященьства захотїлось!
16:11 Тим і повстали ви, ти і вся рота твоя проти Господа; бо що таке Арон, що ви нарікаєте на його?
16:12 І післав Мойсей, щоб покликати Датана та Абірама Елїабенків, та вони сказали: Не пійдемо на гору!
16:13 Хиба мало того, що ти вивів нас із землї текущої молоком та медом, щоб поморити нас в степу; ти хочеш іще й царювати над нами?
16:14 І нї в землю, текущу молоком та медом не привів єси нас, нї дав нам у наслїддє поля й виноградники! Хочеш людям сим очі виколити? Не пійдемо!
16:15 І розлютився вельми Мойсей, і сказав до Господа: Не повертайсь до приносів їх! Нї одного осла не взяв я від них і не заподїяв зла нї одному з них.
16:16 І сказав Мойсей до Корага: Ти і вся твоя громада, станьте ви завтра перед Господом, ти сам і вони і Арон.
16:17 І нехай кожен візьме кадильницю свою і накладе у її кадила, і нехай принесе кожен свою кадильницю перед Господом, двістї і пятьдесять кадильниць; і ти і Арон, кожен кадильницю свою.
16:18 І взяли вони кожен кадильницю свою, і понакладали в них жару, і понасипували в них кадила; та й приступили до входу в соборний намет, і Мойсей та Арон.
16:19 І скликав Кораг проти них усю громаду до входу в соборний намет.
16:20 І показалась слава Господня перед всією громадою. І промовив Господь до Мойсея та Арона слова:
16:21 Вилучтесь із між громади сієї, і погублю їх в одну мить ока.
16:22 І впали вони ниць на лиця свої і сказали: Боже, ти Боже духів усякого тїла! Один чоловік согрішив, а гнїв би твій мав бути на всю громаду?
16:23 І рече Господь Мойсейові:
16:24 Промов до громади і скажи: Відступіть геть навкруги від наметів Корага, Датана й Абірама.
16:25 І встав Мойсей, і пійшов до Датана й Абірама, і пійшли за ним старші мужі Ізраїля.
16:26 І промовив він до громади кажучи: Відступіте ж від наметів сих безбожних людей, і не торкайте нїчого їх, щоб не погибнути вам у всїх гріхах їх.
16:27 І відступили вони геть навкруги від храмини Корага, Датана та Абірама. А Датан та Абірам, вийшовши стояли коло входу в намети свої з жінками своїми й дїтьми своїми і з немовлятами своїми.
16:28 І сказав Мойсей: По тому зрозумієте ви, що Господь післав мене сотворити всї дїла сї, та що не по своїй волї вчинив я се:
16:29 Коли вони помруть, як всї люде вмирають, і постигне їх така кара як всїх людей, то не послав мене Господь;
16:30 Коли ж нечуване диво сотворить Господь, і роззявить земля уста свої та й проковтне їх і все, що їх, і пійдуть живими під землю, тодї пізнаєте, що сї люде споневірали Господом.
16:31 І сталося, що як він скіньчив промовляти сї слова,
16:32 Розступилась земля під ними, і роззявила земля уста свої та й проглинула їх самих і домівки їх і всїх людей, що були в Корага, і все майно.
16:33 І провалились вони, і все що було їх, живими під землю, і покрила їх земля, і погинули вони спроміж громади.
16:34 І ввесь Ізраїль, що був навкруги них, кинувсь навтеки, на зойк їх: казали бо вони: Коли б і нас не проглинула земля!
16:35 І вийшов огонь від Господа, і пожер двістї чоловіка, що поприносили кадила.
16:36 І рече Господь Мойсейові:
16:37 Скажи Елеазарові Ароненкові, сьвященникові, щоб повигрібав кадильницї із пожарища; і нехай порозкидає жар, вони бо посьвячені.
16:38 Із кадильниць тих чоловіків, що согрішили, нехай пороблють із них тонкі бляхи, щоб ними покрити жертівника; бо принесли вони їх перед Господа, і тому стали вони посьвяченими; і будуть вони знаменнєм синам Ізрайлевим.
16:39 І взяв Елеазар, сьвященник, кадильницї мідяні, що принесли погорівші, і поросплїскувано їх, щоб покрити жертівника,
16:40 На спомин синам Ізрайлевим, щоб нїхто чужий, хто не з насїння Аронового, не приступав, кадити перед Господом, щоб із ним не сталось, як з Корагом і з його громадою, як сказав йому Господь через Мойсея.
16:41 Другого ж дня, стала нарікати вся громада Ізрайлева на Мойсея й Арона, мовляючи: Ви погубили люд Господень!
16:42 І сталось, як зібралась була громада проти Мойсея і Арона, так обернулись вони до соборного намету, і се вкрила його хмара і явилась слава Господня.
16:43 І приступили Мойсей та Арон перед соборний намет.
16:44 І промовив Господь до Мойсея кажучи:
16:45 Підіймітесь із серед громади сієї, так погублю їх в одну мить! І впали вони ниць на лиця свої.
16:46 І каже Мойсей до Арона: Возьми кадильницю твою, та наклади в її жару із жертівника, і насип кадила, і йди скоріш у громаду, та спокутуй їх; бо спалахнув гнїв, від лиця Господнього й пійшов помір.
16:47 І взяв Арон кадильницю, як казав Мойсей, та й метнувсь між громаду, аж се почалась морова кара між людьми. І насипав він кадила та й почав відправляти покуту за людей.
16:48 І став він між мертвими і живими, і зупинилась морова кара.
16:49 А було тих, що від морової пошестї погибли, чотирнайцять тисяч і сїмсот, окрім тих, що померли задля Корага.
16:50 І вернувсь Арон до Мойсея, до входу в соборний намет, і зупинилась морова пошесть.
17:1 І рече Господь до Мойсея:
17:2 Промов до синів Ізрайлевих, і візьми від них по прутові за кожний дім батьківський, від усїх князїв по домах батьківських їх, дванайцять прутів; імя кожного напиши на прутові його.
17:3 Імя ж Арона напишеш на прутові Левія; один бо прут буде про кожну голову батьківських домів їх.
17:4 І покладеш їх у соборному наметї перед сьвідченнєм, де я бачусь із тобою.
17:5 І процьвіте прут чоловіка того, котрого я виберу; і так втихомирю передо мною мирканнє синів Ізраїля, що нарікають на вас.
17:6 І промовив Мойсей до синів Ізрайлевих, і подали йому всї їх князї по прутові за князя, по батьківських домах їх, дванайцять прутів; а прут Аронів був між їх прутами.
17:7 І положив Мойсей прути перед Господом, в наметї сьвідчення.
17:8 І сталось другого дня, як увійшов Мойсей у намет сьвідчення, і се, процьвів прут Аронів, з дому Левієвого: пустив він пупляшки, і зацьвів квітками, і зродив спілі микдали.
17:9 І виніс Мойсей усї прути від лиця Господнього до всїх синів Ізрайлевих, і побачили вони, і взяли кожен прута свого.
17:10 І рече Господь до Мойсея: Принеси назад прута Аронового перед сьвідченнє, щоб заховати його як знамя проти синів бунтовливих: і зробиш передо мною конець наріканню їх, та щоб не повмирали вони.
17:11 І сповнив Мойсей усе; як заповідав йому Господь, так він вчинив.
17:12 І промовили синове Ізрайлеві до Мойсея, кажучи: Дивись, ми пропадаємо, ми гинемо, всї ми згинемо!
17:13 Хто тільки приступить до храмини Господьної, вмирає; чи не всїм же нам прийдеться померти?
Новий Заповіт
21 І заставили мимойдучого якогось Симона Киринея, ідучого з поля, батька Александра та Руфа, щоб нїс хрест Його.
22 І приводять Його на Голготу місце, що прозване Черепове місце.
23 І дали Йому пити вина з смирною; Він же не прийняв.
24 І розпинателї Його подїлили одежу Його, кинувши жереб на неї, що кому впаде.
25 Була ж година третя, і розпяли Його.
26 І була надпись вини Його надписана: Цар Жидівський.
27 І розпяли з Ним двох розбійників, одного по правицї, а одного по лївицї в Него.
28 І справдилось писаннє, що глаголе: І з беззаконними полїчено Його.
29 І мимоходячі хулили Його, киваючи головами своїми та говорячи: Овва! Ти, що руйнуєш церкву і в три днї будуєш,
30 спаси себе й зійди з хреста.
31 Так само й архиєреї, насьміхаючись один до одного з письменниками, казали: Инших спасав, себе не може спасти.
32 Христос, цар Жидівський, нехай зійде тепер з хреста, щоб побачили ми, й увіруємо. І розпяті з Ним зневажали Його.
33 Як же настала година шеста, темрява стала по всїй землї аж до години девятої.
34 А години девятої покликнув Ісус голосом великим: Елоі, Елоі, лама саватани? що єсть перекладом: Боже мій, Боже мій, на що мене покинув єси?
35 І деякі з тих, що тут стояли, почувши казали: Ось Ілию кличе.
36 Побігши ж один і сповнивши губку оцтом, і настромивши на тростину, поїв Його, кажучи: Стривайте, побачимо, чи прийде Ілия зняти Його.
37 Ісус же, пустивши голос великий, зітхнув.
38 І завіса церковня роздерлась надвоє з верху аж до низу.
39 Бачивши ж сотник, що там стояв проти Него, що, так закричавши, зітхнув, каже: Справдї чоловік сей Син був Божий.
40 Були ж і жінки, оддалеки дивлячись, між котрими була й Мария Магдалина, й Мария, Якова меншого та Йосиї мати, й Саломия,
41 що, й як був у Галилеї, ходили слїдом за Ним, і послугували Йому, і инших багато, що поприходили з Ним у Єрусалим.
42 А як уже настав вечір, бо була пятниця, чи то перед суботою,
43 прийшов Йосиф з Ариматеї, поважний радник, що також сподївавсь царства Божого, й зосьмілившись, увійшов до Пилата й просив тїла Ісусового.
44 Пилат же дивувавсь, що вже вмер би; й покликавши сотника, спитав його, чи давно вмер.
45 А довідавшись од сотника, дав тїло Йосифові.
46 І, купивши плащеницю і знявши Його, обгорнув Його плащеницею, та й положив Його у гробі, що був висїчений із скелї, та й прикотив каменя до дверей гробу.
47 Мария ж Магдалина й Мария Йосиїна дивились, де Його положено.
Мудрість
16 Про що скарби в руках у дурня? щоб придбати собі мудрість, — на те в його нема ума.
17 Друг любить про всяк час, і, як брат, зявиться він, коли спаде нещастє.
18 Чоловік малоумний дає руку й ручиться за ближнього свого.
19 Хто любить сварку, той любить і гріх; а хто надто високо піднімає ворота свої, шукає упадку.
20 Підступне серце не знайде добра, й язик лукавий впадає в біду.
21 Хто дурня зродив — то собі на горе; отець безумного не зазнає радощів.
22 Веселе серце — як лїк, добродїйне, а дух сумовитий висушує й костї.
23 Дарунки з пазухи бере безбожний, щоби скривити стежки правосуду.
24 В розумного мудрість — перед очима, дурного ж очі — на концї землї її вбачають.
25 Безумний син — отцю свойму гірка досада, ще гірше горе він матері своїй.
26 Не гарно се, на правого вину спихати, як і бити старшину за суд справедливий.
27 Розумний — хто в словах здержливий, і мудрий той, в кого кров холодна.
28 І дурень, як мовчить, здається бути мудрим, а як уста стулить, — навіть розважливим.