День 88 з 365

Чис 36:1–13

1 І приступили батьки голови з поколїння синів Гілеада, сина Макіри, сина Манассії, з роду синів Йосифових; і промовили вони перед Мойсейом і перед князями батьківськими синів Ізрайлевих,

2 І казали вони: Господь заповідав добродїєві мому пороздавати землю синам Ізраїля в наслїддє по жеребу; і заповідано від Господа добродїєві мому, передати наслїддє Зелофхада, брата нашого, дочкам його.

3 Коли ж пійдуть вони заміж за кого небудь із синів других поколїнь Ізраїля, так наслїддє їх віднїметься від наслїддя батьківського нашого і прилучиться до наслїддя того поколїння, що до його вони пристануть; сим робом віднїметься воно від наслїддя нашого паю.

4 Та й як настане ювілейний рік у синів Ізрайлевих, то знов прилучиться наслїддє їх до наслїддя того поколїння, до котрого вони пристали; сим робом віднїметься наслїддє їх від наслїддя поколїння батьків наших.

5 І дав Мойсей повелїннє синам Ізрайлевим, по слову Господньому, таке: Правду каже поколїннє синів Йосифових.

6 Се слово, що заповідав Господь про дочок Зелофхадових словами: Нехай виходять вони замуж за того, хто їм до вподоби; но мусять вони вийти за одного з роду поколїння батька свого,

7 Щоб не переходило наслїддє синів Ізраїля від поколїння до поколїння; бо кожен із синів Ізраїля держатись мусить при наслїддї свого батьківського поколїння.

8 І всяка дочка, в котрої єсть наслїддє з поколїння синів Ізраїля, мусить бути жінкою кому небудь із роду свого батьківського поколїння; щоб кожен зміж синів Ізраїля держав батьківське наслїддє своє,

9 Та щоб не переходило наслїддє від одного поколїння до другого. Бо кожне поколїннє синів Ізрайлевих мусить держатись свого наслїддя.

10 Як заповідав Господь Мойсейові, так і вчинили дочки Зелофхадові.

11 І стали жінками синам дядків своїх Махля, Тирза, Хогля, Милка і Ноя, дочки Зелофхадові.

12 Повіддавались вони за чоловіків з родин синів Манассеії, сина Йосифового. І так зосталось наслїддє їх при поколїнї батьківського роду їх.

13 Се заповідї і присуди, що заповідав Господь, через Мойсея синам Ізраїля на Моабових рівнинах над Йорданом, проти Єрихону.

Повт 1:1–46

1 Се слова, що промовляв Мойсей до всього Ізраїля по сїм боцї Йорданї, в степу, на поділлї, проти Червоного моря, між Параном і Тофельом і Лабаном і Газеротом і Ди-Сагабом.

2 Одинайцять день ходи від Гореба, по дорозї від Сеїр-гори до Кадес-Барнеї.

3 І сталося в сороковому роцї, в одинайцятому місяцї, на первий день місяця, що промовляв Мойсей до синів Ізраїля усе, що Господь заповідав йому про них.

4 Після того, як він побив Сигона, царя Аморійського, та Ога, царя Базанського, що жив в Астаротї і в Єдреї.

5 По тїм боцї Йорданї, в Моаб землї, почав Мойсей викладати закон сей, говорючи:

6 Господь, Бог наш, промовив до нас на Горебі так:

7 Доволї побули ви під сією горою: Обернїтесь і рушайте та й ідїть до гори Аморіїв і до всїх сусїдів їх на поділлї, по горах і по долинах і на полуднї і на березї моря, в Канаан землю і до Либану, аж до великої ріки, до ріки Евфрата.

8 Дивітесь, надїлив я вам сю землю; ідїть і займіть землю, що про неї клявсь Господь батькам вашим, Авраамові, Ізаакові і Яковові, що оддасть їм і насїнню їх по них.

9 І того часу промовив я до вас так: Не здолїю один вести вас.

10 Господь, Бог ваш, намножив вас, і нинї ви лїчбою як зорі небесні стали.

11 Господь, Бог ваш, нехай прибавить до вас тисячу разів стілько, скілько вас тепер є, і нехай благословить вас, як говорив про вас!

12 Як би міг я один нести тягарі ваші і журбу вашу і сварки ваші?

13 Возьміть собі людей мудрих, і що знаєте їх, по ваших поколїннях, щоб я поставив їх головами над вами.

14 І відказали ви менї кажучи: Добре так буде, як ти вчинити кажеш.

15 І взяв я голови з поколїнь ваших, людей мудрих і знаточних, і поставив їх головами над вами, тисячниками і сотниками і пятьдесятниками і десятниками, і правителями поколїнь ваших.

16 І заповідав я суддям вашим того часу так: Вислуховуйте змагання між братами вашими і судїте праведно між чоловіком і братом його, і між ним і приходнем, що в його.

17 Не вважати мете на лиця судячи; як малого, так і великого вислуховуйте, нї перед ким не бійтесь, бо суд Божий. А котра справа за важка для вас, передавайте до мене, щоб я вислухав її.

18 І заповідав я вам того часу все, що чинити маєте.

19 І рушили ми від Гореба та й пійшли, як заповідав нам Господь, Бог наш, усїм оцїм великим і страшним степом, що вбачали ви, та й прийшли в Кадес-Барне.

20 І промовив я до вас: Дойшли ви до гір Аморіїв, що дав нам їх Господь, Бог наш.

21 Глань, Господь, Бог твій, надїлив тобі сю землю; ійди, займи її, як казав тобі Господь, Бог батьків твоїх; не бійсь і не падай духом!

22 Но всї ви приступили до мене і мовляли: Пошлемо поперед людей, щоб розгледїли нам сю землю та й дали знати, якою дорогою нам підійматись, і на які городи йти нам.

23 І добре було по моїй думцї се дїло; і взяв я зміж вас дванайцять чоловіка, по чоловікові з поколїння.

24 І рушили вони і знялись на гори, та й дійшли до Єколь-долини, та й розгледїли землю.

25 І набравши плодів землї, спустились вони до нас. І принесли нам вістку кажучи: Добра земля, що дає нам Господь, Бог наш.

26 Та не хотїли ви ійти і противились слову Господа, Бога вашого.

27 І стали ви бурмотїти по наметах ваших, мовляючи: Зненавидїв нас Господь і вивів нас із Египецької землї, щоб нас віддати в руки Аморіям та й вигубити нас.

28 Куди нам ійти? Браттє наше взяло нам одвагу сказавши: Люд більший і рослїйший від нас, міста великі і утверджені під небо, і навіть синів Енакових ми там бачили!

29 Тодї промовив я до вас: Не лякайтесь і не бійтесь їх!

30 Господь, Бог ваш, що йде поперед вами, він воювати ме за вас, як се вчинив в Египецькій землї перед очима вашими.

31 І в степу, де бачив єси, що Господь, Бог твій, нїс тебе, як чоловік носить сина свого, по всїй дорозї, що нею йшли ви, поки дійшли до місця сього.

32 Та не вірували ви Господеві, Богу вашому,

33 Що йшов поперед вами в дорозї, щоб вишукати вам місце, де можна вам отаборитись; поночі в поломї, щоб бачити вам дорогу, що нею йшли ви, а за дня у хмарі.

34 І почув Господь голос ваших розмов, і запалав гнївом, і поклявся словами:

35 Не бачити ме нїхто з сїх людей, із сього злого кодла тієї доброї землї, що я клявся дати батькам вашим,

36 Окрім Калеба Єфуненка! Він бачити ме її, і дам йому і синам його землю, по котрій ступав, він бо зовсїм йшов слїдом за Господом.

37 І на мене теж розгнївивсь Господь кажучи:

38 І ти не прийдеш туди! Йозей Нуненко, що стоїть перед тобою, він прийде туди; утверди його, він бо має віддати її в наслїддє Ізрайлеві.

39 А дїточки ваші, що про них ви казали: на здобич будуть вони, і сини ваші, що тепер не розберуть ще добра від зла, вони прийдуть туди, і їм дам її, і вони запанують над нею.

40 Ви ж повернїтесь і рушайте в степ, в дорогу Червоного моря!

41 І відказали ви й промовили до мене: Согрішили ми перед Господом; пійдемо в гори і бити мемось, як заповідав Господь, Бог наш. І підперезавши кожен з вас зброю свою, пустились ви в гори, не обдумавши.

42 І рече менї Господь: Промов до них: Не йдїть і не бийтесь, бо не буде мене серед вас; щоб не побили вас вороги ваші!

43 І промовив я до вас, та ви не послухали; і спротивились ви слову Господньому, і як очайдухи пустились в гори.

44 І вийшли проти вас Аморії, що жили на горах тих, та й гнались за вами ройом, і розпорошили вас від Сеїру до Горми.

45 Вернувшись ви стали плакати перед Господом; та не слухав Господь голосу вашого і не вважав на вас.

46 І пробували ви в Кадесї довго, лїчивши днї, скільки ви були там.

Лк 6:1–12

1 І сталось другої суботи після першої, ійшов Він через засїви, й рвали ученики Його колоссє, та й їли, потерши в руках.

2 Деякі ж з Фарисеїв казали їм: На що робите, чого не годить ся робити в суботу?

3 І, озвавшись до них, рече Ісус: Хиба й того не читали, що зробив Давид, як зголоднїв він і ті, що були з ним:

4 як, увійшовши він у дом Божий, хлїби показні взяв і їв, і дав також тим, що були з ним, котрих не годилось їсти, хиба одним священикам?

5 І рече їм: Син чоловічий — Він Господь і суботи.

6 І сталось також другої суботи: ввійшов Він у школу та й навчав; а був там чоловік, що рука в него права була суха.

7 Назирали ж Його письменники та Фарисеї, чи в суботу сцїляти ме, щоб знайти вину на Него.

8 Він же знав думки їх, і рече чоловіку сухорукому: Устань і стань на середину. Він же, вставши, стояв.

9 Рече ж Ісус до них: Спитаю вас: Що годить ся по суботам: добре робити, чи лихе робити? душу спасати, чи погубляти?

10 І, споглянувши кругом по всїх їх, рече чоловікові: Простягни руку твою. Він же зробив так, і стала рука його здорова, як і друга.

11 Вони ж сповнились лютостю і говорили один до одного, що б зробити Ісусові.

12 Стало ж ся тими днями, вийшов Він на гору молитись, і був усю ніч на молитві Богу.

Прип 20:17–30

17 Солодкий зразу чоловікові хлїб, неправдою нажитий, та й на впослї в його ротї піску повно буде,

18 Задуми вдаються аж по добрій радї, а по радї ще далї воюйся.

19 Хто переносить і відкриває тайни, та рот широко отвирає, з тим не братайся.

20 Хто лихословить отцеві й матері своїй, того сьвічник погасне в глухій темряві.

21 Майно, зразу скоро набуте, не буде опісля благословенне.

22 Не говори: „За зло я самий віддам‟; полиши се Господеві, — він охоронить тебе.

23 Гидота Господу вага лукава, та й невірна міра — йому противна.

24 Всї ступнї людські Господь справляє; чоловікові ж — як узнати дорогу свою?

25 Се сїть людинї — сквапно обіт складати, а послї обіту — роздумовати.

26 Мудрий царь вивіє безбожних, а потім колесом своїм по них покотить.

27 Господень сьвічник — се дух чоловічий, що вивідує всї глибини серця.

28 Любов і правда царя оберегають, престола він свого любовю підпирає.

29 Слова молодих — їх сила, а окраса старих — їх сивий волос.

30 Рани від побоїв — се лїк проти зла, та й удари, що доходять аж до самої утроби.